«Ода внутрішньому нарцису»

Вітя Кравець у «Рівні цензури»

vitya kravets 08 scaled - <b>«Ода внутрішньому нарцису».</b> Вітя Кравець у «Рівні цензури» - Заборона

У рубриці «Рівень цензури нульовий» Заборона публікує роботи одного фотографа, художника або колективу. У них показані історії, які не співзвучні з масовою культурою або піддаються цензурі в ЗМІ та соціальних мережах. У цьому випуску — проєкт «Діана» художника Віті Кравця.


«Діана», за словами самого художника, — це ода його внутрішньому нарцису. Понад двадцять робіт, виконаних у техніці монотипії, названі на честь «відомої незрячої співачки» Діани Гурцької. «Вона сама вічно жартує на цю тему, що дало мені моральне право використовувати її ім’я, іронізуючи над собою», — говорить Кравець. Такою легковажною, на його думку, назвою художник хотів урівноважити важку концепцію свого проєкту.

«Річ у тім, що я давно прагнув знайти спосіб вираження, властивий тільки мені. Як писав [російський поет Олександр] Введенський: «Ще є в мене претензія, що я не килим, не гортензія». І в цих пошуках я неминуче уперся в стіну, адже неможливо перебувати в культурному полі, не будучи його частиною. А точніше, неможливо позбутися набаченості, якщо в тебе є очі. В ідеалі треба було їх виколоти, але така подія вибила б з-під мене обидва стільці відразу.

vitya kravets 12 scaled - <b>«Ода внутрішньому нарцису».</b> Вітя Кравець у «Рівні цензури» - Заборона

Коли я говорю про два стільці, я маю на увазі, що живу паралельними життями. Колись я був налаштований на кар’єру художника, який продає дорогі полотна й більше ні на що не відволікається. І в мене непогано виходило. Але мені дуже швидко стало зрозуміло, що нормальний у моєму розумінні художник не має думати, як продати те, що робить. Адже для того, щоби регулярно і смачно їсти, доведеться подобатися великій кількості людей, відповідати їхньому смаку й настрою — а це дуже просто і нудно.

vitya kravets 16 scaled - <b>«Ода внутрішньому нарцису».</b> Вітя Кравець у «Рівні цензури» - Заборона

Відтоді для себе я відніс подібну роботу до розряду навколохудожніх халтур, якими теж успішно займаюся інкогніто. Я прийшов у художники, щоби насамперед розважити самого себе, можливо, здивувати себе якимось несподіваним відкриттям. Якщо я наїбу себе, то мені більше ніхто не повірить — хіба що дурні, чия оцінка для мене не має значення.

Монотипію я роблю давно. Мені подобалося, як каліграфічно та випадково вибудовується така графіка. Те, що вона не тиражна й неповторна. Її підвид «Діана» я намацав перед тим, як мала була відкритися моя персональна виставка в «Дукаті».   Мені не подобалося, що картинки «однакові». І я почав друкувати не олівцем, а предметами, які були під рукою, та й самими руками теж. Це дало несподіваний результат, після чого я повністю відмовився від олівця й перейшов на «невидимі» інструменти.

З цього вийшов майже трансцендентний процес, який майже повністю виключає аналіз і техніку. Коли я роблю «Діану», я перетворююся на самописця, який фіксує якийсь мій внутрішній тремор. Одну картинку я роблю близько 10 секунд, але, як казав один геній: «Я йшов до цього тосту тридцять років!»


«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні та табуйовані теми, такі як сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.