'
Читаєте зараз
Оркестр, флейта, опозиція. Розповідаємо історію Марії Колеснікової — однієї з найвідоміших політичних діячок Білорусі

Оркестр, флейта, опозиція. Розповідаємо історію Марії Колеснікової — однієї з найвідоміших політичних діячок Білорусі

Hanna Belovolchenko
Оркестр, флейта, опозиція. Розповідаємо історію Марії Колеснікової — однієї з найвідоміших політичних діячок Білорус

Марії Колесніковій, яка стала одним із символів протестів проти режиму чинного президента Білорусі Олександра Лукашенка, загрожує 12 років в’язниці. Політична діячка, музикантка та кураторка мистецьких проєктів Колеснікова перебуває в СІЗО вже дев’ятий місяць. Заборона поговорила із сестрою активістки Тетяною Хомич та її подругою та колегою Вікторією Вітренко про те, як Колеснікова жила до політики, чому вирішила кардинально змінити життя та як почувається сьогодні.


«Це не боротьба за владу, це боротьба за почуття власної гідності, — заявила в інтерв’ю в серпні минулого року білоруська політична діячка та музикантка Марія Колеснікова. — Якщо є бодай один відсоток того, що наша діяльність призведе до свободи й незалежності Білорусі по-справжньому, і ми зможемо побудувати сучасну, демократичну державу — заради цього слід боротися, жертвувати певними своїми зручностями й комфортом. Навіть якщо йдеться про свободу чи психологічний комфорт. Це абсолютно усвідомлений вибір кожного з нас».

7 вересня 2020-го Колеснікову затримали в центрі Мінська. Наступного дня білоруські силовики спробували вивезти її в Україну, щоби створити враження, ніби лідерка опозиції покинула Білорусь. Та жінка порвала свій паспорт, аби не допустити цього. Колеснікову відправили в СІЗО і з того часу не випускали на волю. У травні цього року їй висунули остаточні обвинувачення за трьома кримінальними статтями: заклики до дій проти нацбезпеки, змова задля захоплення влади та створення екстремістської організації. Колесніковій загрожує 12 років в’язниці.

Музикантка й політична активістка Марія Колеснікова перед силовиками, які охороняють Президентський палац під час мітингів в центрі Мінська, 30 серпня, 2020

Перспективна флейта

Політика в сім’ї Колеснікової ніколи не була забороненою темою. Сестра Тетяна Хомич каже, що ще з дитинства пам’ятає, як сім’я дискутувала про вибори, їхні результати, знала, хто й за що відповідає в уряді. Однак активістами чи тим паче політиками ніхто не був. Батьки за освітою — інженери, а Марія ще в 9 років чітко вирішила, що професійно гратиме на флейті. Бувши підлітком, сказала, що вступатиме до консерваторії. У Білоруській академії музики була єдиною дівчиною серед 15 студентів.

«Духові інструменти, диригентство вважаються чоловічим напрямом у музиці, — каже сестра Тетяна Хомич. — Тож Маша постійно була в атмосфері, коли треба конкурувати з чоловіками. Вона розповідала, що було складно, думала навіть кинути, але трималася. Наполегливості їй не займати».

Читати більше новин в Telegram

Колеснікова прагнула не лише вивчати музику, а й ділитися нею з іншими. Тому з 17 років викладала флейту в мінській гімназії. Це були уроки, на які діти з радістю бігли, адже на них вчили не лише за старими підручниками. Аби бути зі школярами на одній хвилі, Колеснікова читала ті ж книжки, що й вони, слухала ту саму музику. Усе — щоби знаходити паралелі між класикою та сучасністю, щоби зацікавити.

«Тоді був дуже популярний «Гаррі Поттер». Діти говорили про нього, а Маша не мала що відповісти — була не в темі. Тож спеціально читала ці книги, аби підтримати розмову», — пояснює сестра.

Однак перспектив для себе в Білорусі Колеснікова не бачила. Не було запиту й на інструмент, який вона для себе обрала: гру на бароковій флейті навіть викладали лише факультативно. Довелося переїхати в Німеччину — у 25 років вона вступила до Вищої школи музики Штутґарта. Перші два роки, пригадує Хомич, сестра навіть не вчила мову, бо була впевнена, що незабаром повернеться до Білорусі. Але потім пішла вчитися далі, а згодом усе закрутилося: концерти, міжнародні культурні проєкти. Про плани остаточно повернутися в Білорусь довелося забути.

Формат відносин із батьківщиною змінився на регулярні візити: конференції, лекції, виставки, виступи. До Білорусі завдяки Колесніковій приїздили німецькі музиканти та диригенти. Музикантка побачила, який мистецький простір за кордоном, і хотіла, щоб у Білорусі було так само на найвищому рівні, пояснює сестра.

«Коли Маші щось цікаво, вона не боїться йти в нові галузі, — каже Хомич. — Робота на перетині різних сфер її не лякала. Чого лише вартує проєкт «Оркестр роботів», де діти мали програмувати роботів-музикантів. Здавалося б, куди флейтистці, наприклад, в IT чи бізнес? Але Маша завжди була така. З різних напрямів бере корисне для себе і в цьому симбіозі розвивається, створює нове та ділиться з іншими».

Першопроходиця

Саме творча діяльність привела її в політику. У 2017 році вона познайомилася з білоруським банкіром та головою «Белгазпромбанку» Віктором Бабарико, аби обговорити майбутні культурні проєкти. У 2019-му стала артдиректоркою культурного хабу «Ок 16» — одного з проєктів «Белгазпромбанку». А за рік, коли банкір став кандидатом у президенти, Колеснікова долучилася до його штабу.

Колеснікова як координаторка передвиборчого штабу Бабарико приїхала до Центральної виборчої комісії, щоб подати скаргу через відмову зареєструвати його кандидатом на виборах, 15 липня 2020

Рішення вона прийняла сама і швидко. Колеснікова отримала цю пропозицію 12 травня й того ж дня погодилась. Із сестрою обговорювала все постфактум.

«Ми розуміли, що відбувається з тими, хто бере участь у президентській кампанії, розуміли, що може трапитися з опозиційними лідерами. Є приклад 2010 року, який безглуздо ігнорувати [тоді опозиційних кандидатів ув’язнили, а протести розігнали силою]. Ми обговорювали й можливий арешт, переслідування. Сподівалися, що цього не буде. Але Марія усвідомлювала всі ризики й розуміла, що її можуть ув’язнити. Я не намагалася її відмовляти [від подальшої участі в політичних перегонах]. Хоча до того в родині ніхто політикою не займався — Маша, так би мовити, першопроходиця», — пригадує Хомич.

У червні минулого року в один із днів роботи штабу Бабарико сказав: «Ви зараз можете піти, поїхати додому, аби не ставити себе під загрозу». Але ніхто, і Марія зокрема, не пішов — усі просто продовжили працювати, каже Хомич.

«Я кожному лишаю право чинити так, як він вважає за потрібне. Але, як кажуть, «прийдуть за всіма». Якщо ви вважаєте, що є аполітичними й те, що відбувається довкола, вас не стосується, ви помиляєтеся. Не всі розуміють, що вартість кави в барі залежить від політики, від чинної влади», — казала Колеснікова напередодні білоруських виборів.

Колеснікова, впевнена сестра, не приєдналася б до команди Бабарико, якби не бачила в ньому майбутнього президента, якби їхні цінності — нова, по-справжньому незалежна й успішна Білорусь — не збігалися. А коли в червні кандидата затримали, звинувативши в економічних злочинах, казала, що тиск із боку чинного режиму лише посилюватиметься.

Попри це вона разом із дружиною іншого опонента Лукашенка Веронікою Цепкало та кандидаткою в президентки Світланою Тихановською продовжила боротьбу за зміну влади. Та в підсумку з цього тріо в Білорусі лишилася лише Колеснікова: жінки через погрози виїхали за кордон.

Валерія Цепкало, Світлана Тихановська та Марія Колеснікова (зліва направо) на мітингу в Мінську

Напередодні виборів 8 серпня Колеснікову затримали, але відпустили того ж дня без пояснень. Попри це вона продовжувала виходити на демонстрації разом із тисячами білорусів і закликала їх «не порушувати порядок». Вдруге її затримали вже у вересні: просто в центрі Мінська люди в масках викрали опозиціонерку та повезли в невідомому напрямку. Цього разу історія не завершилася звільненням, хоча й не стала несподіванкою ані для Колеснікової, ані для сестри.

«Неочікуваною стала нещодавня новина про 12 років [ув’язнення]. Адже нові обвинувачення з’явилися лише наприкінці грудня, висунули їх у лютому — неясно було, до чого дійде слідство [у справі з’явилися статті про екстремізм і змову задля захоплення влади, а до цього звинувачували в публічних закликах до дій, які загрожують нацбезпеці]. Вочевидь, усе це роблять, аби залякати. Але ні я, ні Марія не впадаємо у відчай. Ми готові до того, що це може тривати довго», — наголошує Хомич.

Сестра каже, що ніколи не чула від Марії фраз на кшталт: «Я здаюся», «Ми нічого не зможемо». А от «якщо не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї» — у її стилі. Марія, додає вона, вміє все міняти й замість того, аби довго сумувати, фруструвати, шукає шляхи виходу з позитивним настроєм. Для неї скоріше характерна фраза «Роби, що можеш, там, де ти є, і з тим, хто поруч».

«Навіть у СІЗО. Коли ми зустрілися, вона попросила передати їй машинку для стрижки волосся й хороший одяг, — пригадує Хомич. — Це не є чимось із категорії першої необхідності, але їй важливо стежити за собою, добре виглядати та фарбувати губи червоною помадою, якою б не була ситуація. Косуха, чорна сукня, піджак — у них вона ходить на слідчі дії, зустрічається з керівництвом СІЗО».

Марія Колеснікова на антиурядовій демонстрації 23 серпня 2020 року в Мінську

Самостійна

«Жінки, які не допомагають іншим жінками, горять у пеклі, — переконана Марія Колеснікова. — Я думаю, що фемінізм перестане бути лайливим словом. Я переконана, що більшість жінок не підозрюють, що вони феміністки, та й чоловіки також. Я цілеспрямовано підтримую жінок, бо знаю, що кожна з тих, хто дійшли до самореалізації чи прагнення щось робити самостійно, проходить цей шлях набагато складніше, ніж чоловік. Є такий вислів: якщо ви їдете в ліфті нагору, візьміть із собою когось. От я постійно беру із собою когось, аби не їхати в цьому ліфті самій».Навчайся, рухайся, розвивайся — це ті слова, які батьки з дитинства казали Тетяні й Марії. Мама дівчат завжди наголошувала: «Треба бути самостійною. Завжди треба мати змогу забезпечити себе самій». Фрази на кшталт «вийдеш заміж і все буде добре» ніколи не лунали, хоча такі настанови типові для білоруських родин.

Активістка тримає фото Колеснікової, яку ув’язнили у вересні, та протестує проти міліцейського насильства в Мінську, 16 січня 2021

Роль жінки завжди хвилювала Колеснікову, каже сестра. Марії постійно доводилося витримувати жорстку конкуренцію: музикантів у світі багато, а от місць для праці — ні.

«Вона бачила й відчувала на собі, що жінкам треба більше працювати й показувати кращі результати, щоб отримати те, що мають чоловіки за менших зусиль. І тому підтримувала жіночі ком’юніті — виступала в Мінську на конференції з жіночого підприємництва», — каже Хомич. Чула, додає вона, що для колег із культурного хабу «ОК 16» Колеснікова стала моделлю жінки-керівниці, яких раніше просто не було.

Співачка та культурна діячка Вікторія Вітренко й Колеснікова чотири роки тому разом заснували громадську організацію для міждисциплінарних проєктів на суспільно-політичну й технологічну тему. Мисткині прагнули згуртувати молодих виконавців, у яких не було шансів зустріти артистів з інших сфер. А ще розробляли нові формати проєктів на кшталт інтерактивних перформансів.

«Ми зустрілися випадково, але, так само як і в ситуації з Марією та Бабарико, було зрозуміло: маємо однакові погляди на життя, мистецтво. Тому стали працювати разом. Для Марії кожен день — це плідна праця й натхнення, повна віддача і швидка реакція на виклики. У Німеччині, щоби заснувати організацію, потрібно два роки. Ми це зробили за пів року», — пригадує Вітренко.

В ізоляції

«Востаннє ми спілкувалися ще 6 вересня минулого року, — пригадує сестра Колеснікової. — Це був дзвінок близько одинадцятої вечора. У Маші був важкий день, вона була втомлена, але в доброму гуморі, оптимістично налаштована. Ми перекинулися кількома словами про те, як справи, і все».

Сьогодні Колесніковій заборонено бачитися чи зідзвонюватися з родичами, знайомими. Зв’язок із Марією є лише через адвоката. На всі запити батька з проханням дозволити зустріч Слідчий комітет відповідає відмовою без жодних пояснень.

З квітня Колеснікова не отримує листів. Не доходять листи й від неї. «Ізоляція з обох боків», — підсумовує Хомич. Каже, з останніх березневих листів було видно: Марія розуміє, що відбувається, що зараз тиснуть на всіх, а ситуація, у якій опинилася вона — «це тимчасові незручності, які треба пережити і які її не бентежать».

Сьогодні опозиційна до Лукашенка команда продовжує роботу: хтось у Мінську, хтось — у Варшаві. Усі розуміли, що зміни й перемога в один день не стануться, каже Хомич. Але потрібно було активізувати людей і показати, що тих, хто прагне побачити Білорусь новою і кращою — багато. І це вдалося зробити.

У білоруських СІЗО й тюрмах сьогодні перебувають понад триста політичних в’язнів. З 17 травня Лукашенко дозволив силовикам застосовувати бойову техніку під час припинення масових заворушень. Незалежне видання TUT.BY заблокували, а журналісти перебувають під слідством. Їх звинувачують у несплаті податків і публікації забороненої інформації — від благодійного фонду BYSOL, який допомагає білорусам, що постраждали від репресій.

«Якби я побачила Машу, сказала б, що вона справжній герой. А вона точно б сказала, що білоруси неймовірні й що треба рухатися далі, як би страшно не було», — впевнена Хомич.

Читати більше новин в Telegram

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій