Паралельний світ Позняків

Ігор Іщук у «Рівні цензури»

baturinskaya 01 - <b>Паралельний світ Позняків.</b> Ігор Іщук у «Рівні цензури» - Заборона

У рубриці «Рівень цензури нульовий» Заборона публікує роботи одного фотографа, художника або колективу. У них показані історії, які не співзвучні з масовою культурою або наражаються на цензуру в ЗМІ та соціальних мережах. У цьому випуску — проєкт «Батуринська, 12» фотографа Ігора Іщука.


«Батуринська, 12» — це серія фотографій про паралельний світ київських Позняків. Тут, серед свіжих багатоповерхівок спальника, вирує зовсім інше життя — життя, яке колись обмежувалося кордонами вулиці Батуринської. Сьогодні згадки про неї зникли з офіційних реєстрів столиці, але люди залишилися.

Ось що говорить про цей світ автор проєкту, фотограф Ігор Іщук.

«Мої герої — мешканці приватних володінь, оточених висотками житлового масиву Позняки, у минулому села із багатовіковою історією, яка закінчилася разом із початком масової забудови передмість Києва у 80-ті роки минулого сторіччя».

Тут, у декількох малоповерхових будинках на Батуринській, 12, проживає півтори десятки людей. Серед них — головна героїня та покровителька Наталія Дмитрівна, двоє її колишніх чоловіків — Михайло Іванович (він же Мішель) та В‘ячеслав Вєсєлов (він же Котик), син Наталії із жінкою та дочкою, біженці з Луганської області, колишні бездомні, які змінили життя завдяки церкві Ісуса Христа, декілька орендарів кімнат та люди, яких Наталія Дмитрівна безкоштовно заселила до себе, коли вони потребували житла.

Спільноті, яка тут утворилася, вдалося приватизувати землю на неіснуючій вулиці та легітимізувати свій погляд на світ, стандарти житлових умов та ведення домашнього господарства. Наталія Дмитрівна займається сільськогосподарськими тваринами, продає яйця, козяче молоко та сир, розсаду.

Ці люди не вписуються у звичні рамки соціальної норми, а їхній побут дуже відрізняється від побуту середньостатистичного жителя столиці. Контраст між кам‘яними мурашниками спального району та сільським довкіллям Батуринської, 12 дає ляпаса навіть спокушеному глядачу.

«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.