Читаєте зараз
МіГ-29 — не F-16. Чому передача Україні польських та словацьких МіГ-29 — це поганий знак

МіГ-29 — не F-16. Чому передача Україні польських та словацьких МіГ-29 — це поганий знак

Oleksandr Humeniuk

У березні 2023 року стало відомо про те, що Польща та Словаччина передадуть Україні близько двох десятків літаків-винищувачів МіГ-29. Деякі експерти назвали це рішенням підсилити Повітряні сили України. Однак передача швидше вказує на негативний сигнал для ЗСУ, а самі літаки не можуть змінити ситуацію на полі бою. Разом з експертами з військової авіації Заборона розібралась у тому, що саме означає передача МіГ-29 та що насправді необхідно Повітряним силам.


В чому проблеми Повітряних сил України?

Військова авіація РФ чисельно переважає українські повітряні сили приблизно у десять разів. Росія намагалась скористатись своєю перевагою, аби отримати контроль над українським небом, однак сплановані кроки з виводу української авіації з-під удару РФ дозволили зберегти більшість військових літаків, а робота зенітно-ракетних комплексів та мобільні групи зенітників з ПЗРК обмежили російську авіацію. 

Від союзників Україна отримала багато номенклатури західних зенітно-ракетних комплексів та серйозно посилила контроль над небом. Однак ситуація з військовою авіацією не зрушила з місця з моменту початку широкомасштабного вторгнення. 

Основу української військової авіації складають чотири моделі літаків:

— радянський фронтовий бомбардувальник Су-24 (розроблений у 1972 році);

— одномісний штурмовик Су-25, призначений для надання авіаційної підтримки у зоні бойових дій (розроблений у 1981 році);

— важкий багатоцільовий всепогодний винищувач четвертого покоління Су-27 (розроблений у 1982 році);

— багатоцільовий радянський винищувач четвертого покоління МіГ-29 (розроблений у 1983 році).

Літаки, що є в розпорядженні ЗСУ — це старі радянські платформи. Авіаційна номенклатура постійно потребує технічного обслуговування (тим більше під час активних воєнних дій). Наразі запчастини до цих літаків виготовляються лише у Росії. Впродовж року західні союзники шукали та надавали Україні обладнання для ремонту та набір запасних деталей — так звані ремкомплекти, які ще залишились у Європі у країнах Варшавського договору. Але рано чи пізно вони закінчаться, і тоді перед Повітряними силами України може постати критичне питання про подальше функціонування військової авіації. 

«Фактично в Європі вичерпаний запас пострадянських винищувачів. В решті світу пострадянські винищувачі лишились в країнах, які не назвеш потенційно дружніми до України, — розповідає Забороні військовий експерт і професор Національної академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук. — Алжир, Індія, азійські та латиноамериканські країни [переважно мова йде про Глобальний Південь — країни Африки та Латинської Америки, які підтримують РФ через її популістську антиколоніальну та антиамериканську риторику]».

Ще одна проблема авіаційного парку ЗСУ — боєприпаси. Як і у випадку з запчастинами, більшість ракет та бомб на ці типи літаків виготовляються у Росії, а залишки радянської спадщини закінчуються і в України, і в західних союзників. Щоправда, один з типів озброєння на літак МіГ-29 виготовлявся і в Україні — це ракети класу «повітря — повітря» Р-27Р, які виготовлялись на київському заводі «Артем» (хоча ця модель технічно застаріла та поступається у можливостях аналогічному озброєнню РФ). 

«Старі радянські літаки МіГ-29 використовують переважно ракети Р-27 і Р-73. Це ракети на 40–70 кілометрів, — розповідає Забороні військовий льотчик-інструктор і полковник ЗСУ в запасі Роман Світан. — Вони навіть близько не підійдуть до російського літака, оскільки він бачить [цілі, що наближаються] за сотню кілометрів, а кілометраж його ракет становить 100 кілометрів».

Також українська авіація поступається російській локаторами. За допомогою локатора винищувач здатен знаходити та ідентифікувати ворожі цілі. 

«Чим більше бачить локатор, тим більше завдань може виконувати літак. Локатори старих радянських літаків охоплюють 50–70 кілометрів, — додає Світан. — Водночас російські локатори бачать на 100 кілометрів. Хто перший виявив супротивника, той його і переміг».

Чому передача МіГ не допоможе Україні?

Коли стало відомо про передачу Україні словацьких та польських МіГ, низка експертів та аналітиків зазначили, що ці літаки можуть вплинути на хід війни. Наприклад, в одному з ефірів телеканалу FREEДОМ військовий експерт Владислав Селезньов заявив, що ці літаки є модифікованими та можуть нести цілу низку боєприпасів зразка НАТО. Однак насправді подібні заяви нічим не обґрунтовані.

«Словацькі та польські МіГ-29 пройшли дуже обмежене доопрацювання, — розповідає Забороні Андрій Харук. — На них встановлені системи розпізнавання «свій-чужий» і радіостанції західного зразка. Це обладнання, яке дозволяє діяти в системах керування НАТО. Вони можуть використовувати радянські ракети Р-60 і Р-73 класу «повітря — повітря», а також модель середньої дальності Р-27. Жодної керованої високоточної зброї класу «повітря — поверхня» МіГ-29 використовувати не можуть». 

Схожої думки дотримується і Світан: «Це старі радянські МіГ, які можуть виконувати завдання старими радянськими ракетами. В них недостатньо дальності та застарілі системи наведення — це не самонавідні головки з обов’язковим підсвічуванням [ракети супроводжуються лазерним підсвічуванням]. Вони мають максимум дальності до 70 кілометрів». 

Речник Повітряних сил України Юрій Ігнат так прокоментував надання МіГ: «Це, безумовно, посилить наші спроможності, але ні бортового радара, ні сучасних ракет туди не поставиш. Замінити там треба дуже багато, і основне — це озброєння та радар. Там дещо модернізовано системи зв’язку, систему “свій-чужий” та GPS-навігацію».

За рік українські інженери все ж змогли адаптувати до старого МіГ-29 певні типи західного озброєння. Спочатку на українських винищувачах помітили американські високошвидкісні протирадіолокаційні ракети HARM, а нещодавно з’явилася інформація про те, що українські винищувачі почали використовувати керовані авіабомби JDAM. Андрій Харук пояснює це тим, що це автономні від літака боєприпаси, які не потребують додаткового обладнання, хоча і змушені працювати з певними обмеженнями.

«HARM інтегрували за допомогою двох дротів і планшета. При використанні на МіГ-29 вони не можуть повною мірою використовувати свій потенціал, бо обладнання, завдяки якому вони інтегровані в МіГ-29, не дозволяє проводити перенацілювання під час польоту. Щодо авіабомб JDAM — вони цікаві тим, що повністю автономні від літаків. Вони мають супутникове наведення і, на відміну від інших модифікацій керованих бомб, які наводяться лазером, не вимагають додаткового обладнання на літаку (наприклад, пристрою для підсвічування цих цілей)», — розповідає Забороні Харук.

Передача Україні МіГ-29 лише компенсує втрати у бортах, які понесли Повітряні сили України. «Ці МіГ-29 не є якісним посиленням Повітряних сил. Важливо підкреслити: вони поступаються будь-якому російському винищувачу — Су-30, Су-35 чи Су-27. Росіяни давно не використовують МіГ-29, за винятком невеликої партії відносно нових і модернізованих зразків у морській авіації Північного флоту», — пояснює Харук.

Що насправді потрібно ЗСУ?

«На мою думку, передача МіГ — одна зі спроб відтягнути передачу західних літаків генерацій 4, 4+ чи 4++, — пояснює Харук. — Рано чи пізно західні партнери, якщо вони не відмовляться від підтримки України, будуть змушені передати нам ці літаки, бо інакше ми не зможемо протистояти Росії. Чомусь партнери намагаються відтягнути це на більш пізній період, як, в принципі, було й у випадку зі Словаччиною: перша інформація про потенційну передачу МіГ з’явилася у серпні минулого року, але передачу дотягнули, як бачите, до другої половини березня 2023 року».

Розглядати питання потреб Повітряних сил можна з двох сторін. Перша — захист від ракетно-повітряних загроз Росії. Україна отримала чималу кількість нових зенітно-ракетних комплексів, однак вони не можуть забезпечити повний захист; важливу роль у закритті прогалин має відігравати саме авіація.

«Західні платформи нададуть можливості застосування широкої гами керованого озброєння, як «повітря — повітря» та «повітря — поверхня», з’являться можливості виявляти повітряні цілі на тлі землі — це важливо для перехоплення крилатих ракет, які йдуть низько над землею», — пояснює Харук.

Окрім того, літаки зможуть супроводжувати наступальні операції, а також теоретично можуть відігнати російську авіацію від українських кордонів. Річ у тім, що локатори виявлення на західних літаках суттєво переважають російські. Якщо росіяни здатні бачити цілі на відстані близько 100 кілометрів, то діапазон західної техніки — близько 150 кілометрів. Таким чином, росіяни просто не зможуть наближатись до українських кордонів через ризик бути збитими.

«Літаку не треба ганятися за літаком супротивника. Головне — побачити, прицілитись, випустити ракету. Втекти від ракети практично неможливо», — пояснює військовий експерт Роман Світан.

Які літаки можуть передати ЗСУ?

Країни НАТО мають широкий спектр авіації. Через те, що одразу кілька країн у НАТО мають власне виробництво військової авіації, її асортимент достатньо широкий. Очевидно, що розраховувати на передачу Україні сучасних американських F-35, французьких Rafale чи інших багатоцільових винищувачів останніх поколінь не варто. Це дуже дорогі та складні в експлуатації машини, які точно не можуть стати тренажером при переході на західні зразки. Тим більше, що у Заходу є великий спектр дешевших літаків, що також можуть переважати російську авіацію.

Найбільш бажаним варіантом для України стало б отримання американських багатоцільових винищувачів F-16. Про те, що Україна хотіла б отримати саме цей тип літака, говорило і політичне, і військове керівництво країни. F-16 — найбільш поширений у своєму класі літак; наразі кількість цих бортів перевищує чотири тисячі. У літака є маса модифікацій, що дозволить вибрати саме ту, що буде актуальною для українських погодних умов та бойових завдань. Американський літак може брати на борт весь перелік боєприпасів, що є у країнах НАТО. 

«Єдина країна, яка може надати винищувачі не гомеопатичними дозами у межах однієї ескадрильї, а в межах кількох десятків — це США. F-16 розповсюджені в країнах наших союзників; потенційно їх передача може бути реалізована як передача Leopard-2, коли кілька країн разом формують один чи два батальйони цих танків», — пояснює Харук.

Ще один варіант — Mirage 2000. Французька армія поступово переходить на більш сучасний варіант багатоцільового винищувача Rafale, як і країни, що закуповували у Франції Mirage 2000. За таких обставин зрозуміло, що передача Україні Mirage 2000 дійсно може мати під собою підґрунтя. 

«За своїми функціональними характеристиками Mirage 2000 — це винищувач, який ближче до МіГ-29, бо це винищувач повітряного бою. Але і такі винищувачі нам теж потрібні», — пояснює військовий експерт Андрій Харук.

Ще одним потенційним літаком, що зміг би поповнити Повітряні сили України, називають шведський Gripen. Повідомлялось про те, що Україна зробила офіційний запит щодо надання цих літаків (однак жодних зсувів у цьому питанні не відбулось).

«Gripen проєктувався з розрахунком на технічне обслуговування військовослужбовцями строкової служби. Тоді у Швеції ще була призовна армія: бригади наземного обслуговування складались з офіцера і 6 призовників, які служили менше ніж рік, — каже Харук. — Тому технічне обслуговування літака там максимально спрощене: виймаєш блок А1 і заміняєш на блок А2 і так далі. Для обслуговування і підготовки польотів не треба бути кандидатом технічних наук. Достатньо дотримуватися певних інструкцій».

Також відомо про обговорення та можливі варіанти з передачею Україні американських літаків Hornet F-18 від Фінляндії та німецьких літаків Tornado.

Чому Захід не хоче давати Україні свої літаки?

За останні місяці Україною була проведена ціла низка заходів, спрямованих на те, аби довести західним партнерам готовність до переходу на літаки західного зразка. У Повітряних силах неодноразово заявляли, що вже сформована та підготовлена перша партія пілотів та інженерів, які володіють англійською мовою та готові вирушити на навчання для опанування управління західними зразками. Окрім того, повідомлялось про те, що США відвідала українська делегація включно з двома пілотами, аби провести тестування та підрахувати, наскільки швидко пілоти здатні опанувати західні платформи. За результатами поїздки було повідомлено, що американці достатньо високо оцінили вміння українських пілотів. Однак, попри все це, риторика США не змінилася.

«Ці літаки суттєво розширять сферу ураження потенційних цілей і виведуть її далеко за межі окупованої території України. Потенційно за допомогою цих літаків, так само як за допомогою ракет ATACMS, можна вражати цілі на території Росії, — підсумовує Харук. — Теоретично можна спробувати перехоплювати навіть ті ж самі МіГ-31К, які перебувають у повітряному просторі Білорусі. Можливо, західні союзники побоюються, що ЗСУ почне надто активно махати шаблями, переносячи війну на територію РФ, і в такий спосіб намагаються убезпечити себе від подальшої ескалації».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій