Редакція Заборони щомісяця робить огляд коміксів. Цього разу ми публікуємо підбірку улюблених коміксів редакторки Заборони та авторки телеграм-каналу «Нормальні комікси» Катерини Сергацкової, ілюстраторки Жені Олійник, художниці Тетяни Кремінь та редактора видавництва IST Publishing Бориса Філоненка. Усі вони зустрінуться на «Книжковому арсеналі» 27 червня о 16:30, щоб обговорити, як створюють комікси в Україні.
Женя Олійник, ілюстраторка
Комікси Жені можна подивитися на сайті Заборони
«Палестина», Джо Сакко
До цього графічного репортажу мої знання про події в Секторі Гази були вкрай заплутані — нарівні з тим, як розуміють сенси Югославських воєн пересічні українці. «Палестина» допомогла розібратися в складній історії цього регіону. Сакко із великою акуратністю та емпатією описує життя в окупації, не замовчуючи при цьому власних амбівалентних почуттів. Журналіст подорожував Західним берегом Йордану в 90-х. Як показало нещодавнє загострення в регіоні, його роман, на жаль, актуальний і досі.
«Заборонений плід», Лів Стрьомквіст
Цей комікс — дослідження ставлення до жіночої тілесності та сексуальності впродовж історії людства. Наприклад, про здатність клітора приносити задоволення, яку «відкрили» в 1960-х роках, знала кожна повитуха XVIII століття, бо тоді жіночу сексуальність розглядали як подібну до чоловічої. Але на початку XIX століття щось пішло не так, і клітор опинився «поза законом». Клітородектомією (видалення клітора) лікували все: від головного болю до бажання розлучитися. А пізніше Зиґмунд Фройд оголосив кліторальний оргазм «незрілим».
Лише гумор авторки «Забороненого плоду» рятує від гнітючого розуміння, що більшість міфів та патріархальних переконань про жіноче задоволення все ще живі. Їх досі транслюють у масовій культурі та збіднюють сексуальне життя жінок, які не можуть зрозуміти, що з ними не так.
Тетяна Кремінь, художниця, стилістка
Комікси Тетяни можна подивитися на сайті Заборони
«Персеполіс», Маржан Сатрапі
Рекомендувала б такі книги до вивчення в школі — корисно, щоб позбутися стереотипів. По-перше, вражає сама історія іранської дівчинки Марджі — її дитинство в Ісламській Республіці та життя в Європі. Глибока і тонка розповідь з безліччю деталей і спостережень.
По-друге, імпонує настрій авторки: немає комплексу жертви, оспівування своїх страждань, хизувань та поділу на «хороших» і «поганих». Немає боязні когось образити, але немає і наміру принижувати. Натомість є самоіронія та спокій. Відчувається, що цю історію написала доросла та зріла людина.
«Розуміння коміксу» та «Філософія коміксу», Скотт Макклауд
Найкращі з відомих мені робіт про комікси як явище. Автор покроково аналізує, що таке комікс, в чому його унікальність, чому це не просто картинки з підписами та чому комікси — це зовсім не обов’язково дитяча література. Тут безліч прикладів, все доступно, але не примітивно. Дуже пізнавально для всіх, хто цікавиться візуальними мистецтвами.
Фото: IST Publishing / Facebook
Борис Філоненко, редактор видавництва IST Publishing
Комікси Бориса можна подивитися на сайті Заборони
«Лівобережна банда», Джейсон
Норвезький коміксист Джейсон часто поєднує в одній оповіді кілька жанрів — нуар і фантастику, жахи та пригоди, романтичні та підліткові драми. Водночас він базує всі можливі перетини між ними на надійному фундаменті метажанру funny animals — історій про тварин. Головні герої його коміксів — антропоморфні ворони та собаки, а навколишній світ існує за незвичними законами. Наприклад, у «Я вбив Адольфа Гітлера» професія кілера легальна й має попит.
У романі «Лівобережна банда» Джейсон розповідає історію про письменників утраченого покоління з альтернативної версії Парижу 1920-х. У ній всі літературні твори — це комікси. Ернест Гемінґвей тут — чорний пес, а Джеймс Джойс — підсліпуватий ворон. Письменники обговорюють поетику графічної прози Федора Достоєвського і Кнута Гамсуна. В якийсь момент вони вирішують піти на пограбування, щоб покращити скрутне матеріальне становище.
«Палукавіль», Сет
Доробок коміксиста Сета — це справжній будівничий проєкт. Він розповідає про мешканців вигаданого міста Палукавіль, спираючись на простір їхніх домівок, крамниць малого бізнесу, вулиць, громадських установ.
«Палукавіль» — нерегулярне періодичне видання з одним редактором і автором. В подібних проєктах коміксисти беруть на себе ролі авторів, упорядників та головних редакторів часописів, доповнюючи основні сюжетні лінії додатковими матеріалами: фотографіями, вигаданою рекламою, статтями, робочими замальовками, документацією виставок тощо.
Наприклад, у двадцятому випуску «Палукавіля» Сет демонструє паперові макети будинків, які зробив для представлення коміксу в галереї. У тому ж випуску автор розмірковує над долею коміксових форматів. Від редактора видавництва він дізнається, що ринок мальованих історій у м’якій палітурці повністю вичерпав себе, та й працювати з періодичними виданнями стає дедалі складніше. На тлі цих змін Сет починає випускати комікси у твердій обкладинці, а від одного центрального сюжету переходить до принципу антології.
Катерина Сергацкова, головна редакторка Заборони, засновниця телеграм-каналу «Нормальні комікси»
«Building Stories», Кріс Вейр
Кріс Вейр — геніальний художник, дуже цілісно зображує своє покоління розчарованих американців, яке прийшло на зміну поколінню, яке боролося проти війни у В’єтнамі та багато в чому змінило політику США. Через свої складні, ребусоподібні комікси він примудряється змусити прожити життя непомітних, буквально невидимих — для суспільства, для економіки, для політики — людей. «Building Stories» («Будівельні історії») — це геніальний антигероїчний епос про повний цикл життя дівчини, яка втратила одну ногу. Після прочитання його неможливо викинути з голови.
