«Нас били та катували, а після повернення — або на передок на м’ясо, або знову в тюрму». Як Україна (не) повертає викрадених у Росію в’язнів

Росія разом із територіями взяла в заручники десятки тисяч українців, окупувала установи, зокрема й тюрми. В’язні, що опинилися в зоні бойових дій або в окупації, є однією з найуразливіших категорій населення, про яку часто забувають. Росіяни вивозять їх на свою територію, тримають за рабів, знущаються та катують не менше за інших.

Держава не бореться за їхнє визволення й не надто опікується тими, хто повернувся завдяки волонтерам. Детальніше про долю викрадених українських в’язнів редакторці Заборони Світлані Гудковій розповіла правозахисниця громадської організації «Захист в’язнів України» Ганна Скрипка.

З початку повномасштабного вторгнення в заручниках у РФ опинилося понад 3000 українських ув’язнених. Ба більше, коли російська армія тікала з правобережної Херсонщини та частини Миколаївщини, окупанти забирали ув’язнених на територію Росії. Навіщо вони їм? Щоб гнати воювати проти своїх, української армії?

— Ні, вони не вояки. Навіть коли до ПВК «Вагнер» набирали російських в’язнів, українських ніхто не кликав. 

Для окупантів ці люди є рабами. Ув’язнених залучають до різних важких робіт: копати окопи, зводити оборонні споруди або обслуговувати місцевих колаборантів. Це якщо говорити про окуповані території.

Депортовані ж у Росію стають елементом тиску на українську владу. Що більше їх забирає ворог, то краще для нього: у майбутньому наші в’язні можуть стати обмінним фондом. Також серед них проводять добровільно-примусову паспортизацію, щоб потім розмахувати статистикою, мовляв, он скільки українських громадян узяли паспорт РФ. 

Україна прагне повернути всіх своїх громадян з Росії. Проте ми багато чуємо про визволення дітей та військовополонених, а от про факти обміну чи переговорів щодо повернення наших ув’язнених — ні. Влада працює в цьому напрямі, але чи комунікує з протилежною стороною?

— Ні. Принаймні уже не комунікує. 2022 року тривали перемовини між нашим Офісом омбудсмена та уповноваженою з прав людини в РФ Тетяною Москальковою. Тоді саме йшлося про обмін або пошук інших способів повернути наших в’язнів. У 2014-му нам уже вдавалося забирати їх з так званої «ДНР», але того разу розмови закінчилися нічим, тож комунікація припинилась. І більше ніхто не хоче порушувати цю тему. Однак варто було працювати системно, а не обійтися одним-двома зверненнями.

Коли українські в’язні виходять на волю, вони повертаються в Україну? Які є шляхи?

— Шляхів є декілька. Перший — через пункт пропуску «Колотилівка — Покровка» на Сумщині. Колишні ув’язнені можуть звернутися до волонтерів та правозахисників, щоб допомогти організувати до нього доїзд: ми купуємо квитки онлайн, за можливості перераховуємо певну суму грошей.

Але повернення цим шляхом стало більш ускладненим через зміну правил перетину кордону. Раніше достатньо було фотокопії паспорта, а тепер потрібен документ від російських органів, на отримання якого потрібно витратити місяць. [Із 7 серпня 2024 року через загострення на сумському напрямку цей гуманітарний коридор закрили.]

На українському кордоні колишнім ув’язненим потрібно показати принаймні ксерокопію документа, що засвідчує українське громадянство. Без цього можуть затримати до підтвердження особи міграційною службою, що, на щастя, відбувається дуже швидко.

Другий варіант — через Грузію. Але цей шлях також має свої особливості, тому що пролягає через Центри тимчасового утримання нелегальних мігрантів (ЦВІГ). Зараз, згідно з новими правилами, ув’язнені без оригіналів документів можуть одержати тимчасове посвідчення особи у ЦВІГ, що дозволяє їм виїхати з Росії. Відтак їх депортують до Грузії через пункт пропуску «Ларсі».

Скількох громадян уже повернули?

— Власне «Захисту в’язнів України» вдалося визволити понад 260 осіб. Знаю, що спочатку в Грузії була ще одна організація, яка допомагала українцям, — завдяки їм додому повернулося близько 50 людей. Але ті, що виїжджають з РФ через Грузію, здебільшого там і залишаються.

Чому так?

— На це є дві причини. Перша — мобілізація. Багато повернених не встигають навіть пройти медичне обстеження та відновити документи, оскільки їх одразу забирають до військкомату.

Друга причина — знову тюрма. Депортованим у Росію в’язням міняють вироки відповідно до російського законодавства, і деякі сидять менший строк: зазвичай це не довше як три місяці. Але коли людина, відбувши покарання в російській колонії, повертається, її знову відправляють у СІЗО — досиджувати. 

Звісно, люди відмовляються їхати. Кажуть: ми тут пережили катування, а нас після повернення або на передок на м’ясо, або знову в тюрму? Тому вони залишаються, якось прилаштовуються, шукають роботу та житло. Хтось, відверто кажу, знову сидить у грузинських тюрмах, хтось безхатькує.

Чи намагається влада це вирішити?

— Держава не хоче нічого вирішувати. Ми постійно звертаємося до профільних міністерств, однак не отримуємо жодної реакції.

Тому намагаємося якомога більше висвітлювати цю проблему. На щастя, допомагають журналісти та громадські організації. І я сподіваюсь, що ми хоч якось зсунемо питання з мертвої точки.

Ці люди після повернення не потрібні державі. Хіба щоб відправити досидіти строк або мобілізувати.

Багато повертаються без будь-яких документів, тож їх потрібно відновити. В цьому часто допомагають різні громадські організації. Ще одна проблема — майже 90% з повернених ув’язнених відбували покарання за місцем проживання, тобто на нині окупованих Росією територіях. Більшість із них не мають можливості зостатися у своїх попередніх домівках через небезпеку або руйнування житла. Ми стикнулися з повною дискримінацією повернених в’язнів. Їх не селять у тимчасові приміщення або шелтери, скрізь відмовляють, бо вони — колишні засуджені; обмежують у психологічній, юридичній та гуманітарній допомозі. 

Якщо їхні родичі після початку повномасштабної війни виїхали до країн Європи, вони не можуть до них приєднатися. У базі SIS містяться, зокрема, дані про іноземців, які порушували закон за кордоном, отож колишнім засудженим в’їзд у Європу заборонений.

Різні громадські організації підтримують цих людей як можуть: допомагають відновити документи, підшуковують реабілітаційні центри, супроводжують їх, щоб вони могли ресоціалізуватися. Та зрозуміло, що мотивації повертатися до України в наших громадян усе менше.

А в Росії їх намагаються залишити?

— Так, пропонують набути російського громадянства за гроші, дають сертифікати на житло.

Чи багато погоджуються на таке?

— Приблизно чверть із тих, хто виходить на свободу, залишаються у РФ. 

І це після всіх катувань?

— А яка їм різниця, якщо в Україні їх також катували? Може, на відміну від російської, наша система трохи й покращилася, але катування залишились. Візьмімо, наприклад, Північну виправну колонію суворого режиму № 90 в Херсоні. Туди потрапляють люди, які сидять не вперше, дехто починав ще із совітських в’язниць. І вони ж кажуть, що нехай у нас ліпші умови, але катувань зазнавали як у радянських тюрмах, так і тут. Тому для наших засуджених це не показник.

У російських тюрмах до українських в’язнів гірше ставляться?

— Так, гірше. Але це непорівнянно з тим, що відбувається на окупованих територіях, де наші засуджені стикаються з жахливими катуваннями, хоча меншими, ніж цивільне населення. Бо в’язні не політичні, принаймні в тюрмі їм важко якось висловлювати свою позицію. Багато розповідали: якщо сидіти тихо, підписувати все, що дають, і не ставити зайвих питань, то бити не будуть.

Чи допомагають у поверненні депортованих українських в’язнів міжнародні організації або інші країни?

— Ми тільки шукаємо донорів, які допомагають коштами. Іншої допомоги від інших країн чи нашої держави немає. Ми єдина організація, яка повертає наших в’язнів. 

Наші ув’язнені в Росії хочуть повернутися додому?

— Хочуть, усі хочуть. І ті, хто зараз відбувають строк, дзвонять нам або родичам та просять: «Заберіть нас звідси. Ми згодні досиджувати в Україні, тільки заберіть». А деякі прямо кажуть, що готові йти служити, і таких багато.