«Нас били та катували, а після повернення — або на передок на м’ясо, або знову в тюрму». Як Україна (не) повертає викрадених у Росію в’язнів


Росія разом із територіями взяла в заручники десятки тисяч українців, окупувала установи, зокрема й тюрми. В’язні, що опинилися в зоні бойових дій або в окупації, є однією з найуразливіших категорій населення, про яку часто забувають. Росіяни вивозять їх на свою територію, тримають за рабів, знущаються та катують не менше за інших.
Держава не бореться за їхнє визволення й не надто опікується тими, хто повернувся завдяки волонтерам. Детальніше про долю викрадених українських в’язнів редакторці Заборони Світлані Гудковій розповіла правозахисниця громадської організації «Захист в’язнів України» Ганна Скрипка.
З початку повномасштабного вторгнення в заручниках у РФ опинилося понад 3000 українських ув’язнених. Ба більше, коли російська армія тікала з правобережної Херсонщини та частини Миколаївщини, окупанти забирали ув’язнених на територію Росії. Навіщо вони їм? Щоб гнати воювати проти своїх, української армії?
— Ні, вони не вояки. Навіть коли до ПВК «Вагнер» набирали російських в’язнів, українських ніхто не кликав.
Для окупантів ці люди є рабами. Ув’язнених залучають до різних важких робіт: копати окопи, зводити оборонні споруди або обслуговувати місцевих колаборантів. Це якщо говорити про окуповані території.
Читати більше новин в TelegramПравозахисниця громадської організації «Захист в’язнів України» Ганна Скрипка. Фото: Ганна Скрипка/Instagram
Депортовані ж у Росію стають елементом тиску на українську владу. Що більше їх забирає ворог, то краще для нього: у майбутньому наші в’язні можуть стати обмінним фондом. Також серед них проводять добровільно-примусову паспортизацію, щоб потім розмахувати статистикою, мовляв, он скільки українських громадян узяли паспорт РФ.
Україна прагне повернути всіх своїх громадян з Росії. Проте ми багато чуємо про визволення дітей та військовополонених, а от про факти обміну чи переговорів щодо повернення наших ув’язнених — ні. Влада працює в цьому напрямі, але чи комунікує з протилежною стороною?
— Ні. Принаймні уже не комунікує. 2022 року тривали перемовини між нашим Офісом омбудсмена та уповноваженою з прав людини в РФ Тетяною Москальковою. Тоді саме йшлося про обмін або пошук інших способів повернути наших в’язнів. У 2014-му нам уже вдавалося забирати їх з так званої «ДНР», але того разу розмови закінчилися нічим, тож комунікація припинилась. І більше ніхто не хоче порушувати цю тему. Однак варто було працювати системно, а не обійтися одним-двома зверненнями.
Пошкоджена снарядом стіна у в’язниці Чорнухине, на схід від Дебальцевого, 28 лютого 2015 року. Лише четверо з понад 300 ув’язнених залишилися у в’язниці після евакуації до іншої в’язниці; вони вирішили випікати хліб для місцевого села. Фото: JOHN MACDOUGALL/AFP через Getty Images
Коли українські в’язні виходять на волю, вони повертаються в Україну? Які є шляхи?
— Шляхів є декілька. Перший — через пункт пропуску «Колотилівка — Покровка» на Сумщині. Колишні ув’язнені можуть звернутися до волонтерів та правозахисників, щоб допомогти організувати до нього доїзд: ми купуємо квитки онлайн, за можливості перераховуємо певну суму грошей.
Але повернення цим шляхом стало більш ускладненим через зміну правил перетину кордону. Раніше достатньо було фотокопії паспорта, а тепер потрібен документ від російських органів, на отримання якого потрібно витратити місяць. [Із 7 серпня 2024 року через загострення на сумському напрямку цей гуманітарний коридор закрили.]
На українському кордоні колишнім ув’язненим потрібно показати принаймні ксерокопію документа, що засвідчує українське громадянство. Без цього можуть затримати до підтвердження особи міграційною службою, що, на щастя, відбувається дуже швидко.
Другий варіант — через Грузію. Але цей шлях також має свої особливості, тому що пролягає через Центри тимчасового утримання нелегальних мігрантів (ЦВІГ). Зараз, згідно з новими правилами, ув’язнені без оригіналів документів можуть одержати тимчасове посвідчення особи у ЦВІГ, що дозволяє їм виїхати з Росії. Відтак їх депортують до Грузії через пункт пропуску «Ларсі».
Скількох громадян уже повернули?
— Власне «Захисту в’язнів України» вдалося визволити понад 260 осіб. Знаю, що спочатку в Грузії була ще одна організація, яка допомагала українцям, — завдяки їм додому повернулося близько 50 людей. Але ті, що виїжджають з РФ через Грузію, здебільшого там і залишаються.
Чому так?
— На це є дві причини. Перша — мобілізація. Багато повернених не встигають навіть пройти медичне обстеження та відновити документи, оскільки їх одразу забирають до військкомату.
Колишні в’язні, які нещодавно вийшли з місць позбавлення волі, щоб приєднатися до Української армії, навчаються на базі першого десантно-штурмового батальйону імені Да Вінчі 16 червня 2024 року в Дніпропетровській області, Україна. Фото Андрія Дубчака/Frontliner/Getty Images
Друга причина — знову тюрма. Депортованим у Росію в’язням міняють вироки відповідно до російського законодавства, і деякі сидять менший строк: зазвичай це не довше як три місяці. Але коли людина, відбувши покарання в російській колонії, повертається, її знову відправляють у СІЗО — досиджувати.
Звісно, люди відмовляються їхати. Кажуть: ми тут пережили катування, а нас після повернення або на передок на м’ясо, або знову в тюрму? Тому вони залишаються, якось прилаштовуються, шукають роботу та житло. Хтось, відверто кажу, знову сидить у грузинських тюрмах, хтось безхатькує.
Чи намагається влада це вирішити?
— Держава не хоче нічого вирішувати. Ми постійно звертаємося до профільних міністерств, однак не отримуємо жодної реакції.
Тому намагаємося якомога більше висвітлювати цю проблему. На щастя, допомагають журналісти та громадські організації. І я сподіваюсь, що ми хоч якось зсунемо питання з мертвої точки.
Ці люди після повернення не потрібні державі. Хіба щоб відправити досидіти строк або мобілізувати.
Багато повертаються без будь-яких документів, тож їх потрібно відновити. В цьому часто допомагають різні громадські організації. Ще одна проблема — майже 90% з повернених ув’язнених відбували покарання за місцем проживання, тобто на нині окупованих Росією територіях. Більшість із них не мають можливості зостатися у своїх попередніх домівках через небезпеку або руйнування житла. Ми стикнулися з повною дискримінацією повернених в’язнів. Їх не селять у тимчасові приміщення або шелтери, скрізь відмовляють, бо вони — колишні засуджені; обмежують у психологічній, юридичній та гуманітарній допомозі.
Якщо їхні родичі після початку повномасштабної війни виїхали до країн Європи, вони не можуть до них приєднатися. У базі SIS містяться, зокрема, дані про іноземців, які порушували закон за кордоном, отож колишнім засудженим в’їзд у Європу заборонений.
Різні громадські організації підтримують цих людей як можуть: допомагають відновити документи, підшуковують реабілітаційні центри, супроводжують їх, щоб вони могли ресоціалізуватися. Та зрозуміло, що мотивації повертатися до України в наших громадян усе менше.
А в Росії їх намагаються залишити?
— Так, пропонують набути російського громадянства за гроші, дають сертифікати на житло.
Чи багато погоджуються на таке?
— Приблизно чверть із тих, хто виходить на свободу, залишаються у РФ.
І це після всіх катувань?
— А яка їм різниця, якщо в Україні їх також катували? Може, на відміну від російської, наша система трохи й покращилася, але катування залишились. Візьмімо, наприклад, Північну виправну колонію суворого режиму № 90 в Херсоні. Туди потрапляють люди, які сидять не вперше, дехто починав ще із совітських в’язниць. І вони ж кажуть, що нехай у нас ліпші умови, але катувань зазнавали як у радянських тюрмах, так і тут. Тому для наших засуджених це не показник.
На стіні слідчого ізолятора, який використовувався російськими військами для ув’язнення та катувань цивільних, видно проросійські написи. 14 листопада 2022 року, Херсон, Україна. Фото Тараса Ібрагімова/Суспільне Україна/АТ «Українська телекомпанія»/Global Images Ukraine через Getty Images
У російських тюрмах до українських в’язнів гірше ставляться?
— Так, гірше. Але це непорівнянно з тим, що відбувається на окупованих територіях, де наші засуджені стикаються з жахливими катуваннями, хоча меншими, ніж цивільне населення. Бо в’язні не політичні, принаймні в тюрмі їм важко якось висловлювати свою позицію. Багато розповідали: якщо сидіти тихо, підписувати все, що дають, і не ставити зайвих питань, то бити не будуть.
Чи допомагають у поверненні депортованих українських в’язнів міжнародні організації або інші країни?
— Ми тільки шукаємо донорів, які допомагають коштами. Іншої допомоги від інших країн чи нашої держави немає. Ми єдина організація, яка повертає наших в’язнів.
Наші ув’язнені в Росії хочуть повернутися додому?
— Хочуть, усі хочуть. І ті, хто зараз відбувають строк, дзвонять нам або родичам та просять: «Заберіть нас звідси. Ми згодні досиджувати в Україні, тільки заберіть». А деякі прямо кажуть, що готові йти служити, і таких багато.
Читати більше новин в Telegram