В окупації сьогодні залишається значна частина міст енергетиків. Подивіться на їхню архітектуру, яка варта більшої уваги

Дослідник архітектури Семен Широчин розпочинає нову серію матеріалів про індустріальні осередки України — цього разу про міста енергетиків. Через молодість та переважну однотипність забудови їх ніколи не досліджували з погляду архітектурної спадщини. Проте вони мають свої особливі приклади архітектури та монументального мистецтва, варті того, щоб про них дізнався широкий загал. Про Нову Каховку, найяскравіший приклад такого міста, розташованого поруч з гідроелектростанцією, Заборона вже писала. А цей матеріал присвячений найстарішим містам при ТЕС чи ГЕС. Половина з них з 2014-го або 2022 років перебуває під окупацією.

Серед індустріальних міст України особливо виокремлюються міста енергетиків. Енергетична інфраструктура, як правило, тяжіє до промислових виробництв, а до її роботи залучено багато людей, для яких будували квартали або цілі селища в межах великих міст.

Та для деяких електростанцій будували окремі населені пункти. 

Одні з них створили ще під час перших п’ятирічок в міжвоєнний період, проте більшість починає свою історію вже після Другої світової війни. Ці міста — результат єдиного задуму; вони утворені як цілісний ансамбль, переважно у схожій стилістиці. Така структура робить їх схожими на житлові масиви або робітничі селища на околицях великих міст. Проте це не околиці, а окремі населені пункти.

Зугрес 

Місто Зугрес на Донеччині побудували для робітників Зуївської державної районної електростанції (ДРЕС) (нині — ТЕС) поблизу селища Зуївка. ДРЕС почали будувати 1930-го, а перший струм отримали вже наступного року. З 1939-го до 1940-го це була найпотужніша теплоелектростанція в СРСР, що забезпечувала 45% потреб Донбасу в електриці. Після випрацювання свого ресурсу Зуївська ДРЕС стала експериментальною базою для досліджень в галузі енергетики. Її неокласичну адмінбудівлю прикрашають вітражі.

Засноване 1929 року селище (а після 1938-го — місто) залишило за собою назву на честь станції. Це нетиповий випадок — як правило, назви міст енергетиків більш поетичні.

Зугрес складається з трьох частин. Перша — Камʼяне місто — найближча до електростанції, її зводили у 1929–1932 роках. Електростанція відділяє житлову забудову від Зуївського водосховища — в цій частині міста немає ані пляжу, ані облаштованої набережної.

Кам’яне місто має забудову доби конструктивізму. Майже всі будинки тут споруджені за однаковим кутом до меридіана — це забезпечує оптимальне освітлення житлових приміщень. При будівництві застосовували типові проєкти двоповерхових будинків, які можна побачити, зокрема, в Харкові чи Дніпрі.

Найперша школа міста №10, яка збереглася і донині — це конструктивістська будівля з характерним для архітектурного стилю асиметричним планом з апсидою та вертикальним акцентом.

Поруч з електростанцією розташований технікум, що складається з кількох корпусів, з’єднаних критими переходами. Найстарші корпуси технікуму початково займала військова частина, що охороняла ДРЕС. 

Єдиний парк Зугреса, Балка Скелева, розділяє Кам’яне місто і Південне містечко. Останнє — приклад мальовничої ансамблевої забудови сталінської доби з симетричними кварталами. 

Головна архітектурна прикраса Південного містечка — палац культури, який урочисто відкрили 1 травня 1959 року, хоча фундамент був закладений ще перед Другою світовою. Неокласичну споруду прикрашає шестиколонний портик з фронтоном.

Інша визначна будівля цієї частини міста — споруджений 1954 року профілакторій, нині пам’ятка архітектури. Довга сторона будівлі має аркаду, а напівкруглий торець завершується чотириколонним портиком з фронтоном. Розташування на краю балки дозволило включити рельєф в архітектурний ансамбль — по вісі портика до профілакторію ведуть урочисті сходи.

Цікаве і житло селища. Крім типових дво- і триповерхових проєктів, поєднаних у симетричні ансамблі, тут можна зустріти чотири- і пʼятиповерхові будинки 1950-х, ритм фасаду яких задають трапецієподібні еркери на всю висоту будівлі.

Третьою частиною міста стає селище Зугрес-2, розраховане на 7 тисяч мешканців. Його заснували 1975 року, з початком будівництва другої в місті електростанції ЗуТЕС. Селище розташоване за 1,5 кілометра на схід від історичної забудови Зугреса. Забудова Зугреса-2 типова для 1970-х. Вона складається з трьох полігональних мікрорайонів, з яких лише два більш-менш забудовані, а третій налічує лише два житлові будинки, торговий центр і будинок культури «Луч». 

В Зугресі-2 діє одна школа, три дитсадки, пожежна частина і поліклініка. Житло представляє пʼятиповерхова забудова з кількома девʼятиповерховими односекційними баштами. Частина житлових будинків наразі закинута і не використовується. 

З 2014 року місто Зугрес перебуває під контролем окупантів.

Миронівський

У 1950 році біля села Миронівка, що на Донеччині, почали будівництво великої електростанції. 1957-го, за чотири роки з моменту запуску, Миронівська ДРЕС вийшла на повну потужність. Електростанція потребувала великої кількості робочих рук, для чого спорудили селище міського типу Миронівський.

Воно розташоване поруч з однойменним водосховищем, проте не має до нього виходу або пляжу. Забудова Миронівського характерна для містечок сталінської доби: симетричні ансамблі кварталів, організовані за правилом ієрархії простору. В центрі — площа зі сквером та палацом культури, що завершує перспективу центральної вулиці. Розміри всіх кварталів організовані так, щоби кожен з них був симетричним і взаємодіяв з кварталами навпроти, навіть попри відмінності у розмірах. Всього у місті 7 житлових кварталів та ще кілька змішаного типу.

Палац культури займає центральне місце в ієрархії міського простору. Він має шестиколонний портик, що тримає фронтон із гербовою композицією, на якій зображена електростанція з її 120-метровими трубами. Обабіч центрального входу розміщені ніші зі статуями.

Поруч з палацом культури — двоповерхова неокласична будівля міської ради. Її фасад оформлений чотириколонним портиком із фронтоном, а також оглядовою баштою, що, ймовірно, виконувала роль пожежної. Витонченість пропорцій міськради може справити враження, що це споруда першої половини ХІХ століття.

Житло в Миронівському представлене дво-, триповерховими будинками переважно типових проєктів, проте деякі з них мають нестандартні декоративні рішення: додатковий поверх у наріжній секції, щипці, фронтони.

У 2022 році селище захопили окупанти.

Новий Світ 

Ще однією великою електростанцією на Донеччині стала Старобешівська ТЕС, побудована у 1954–1958 роках. Для робітників електростанції за 10 кілометрів від селища Старобешеве 1954 року збудували селище міського типу Новий Світ. 

Розташоване на річці Кальміус, селище не має рекреаційної зони для мешканців — від Нового Світу її відділяє залізниця. Немає тут і набережної.

Новий Світ — ще один приклад містобудування сталінської доби. Центральна частина міста складається з восьми житлових кварталів, забудованих у вигляді ансамблів. На схід від них іде приватна забудова. Пізніше з північної сторони добудували мікрорайон хрущовок. 

Початкова забудова — дво-, триповерхові типові будинки 1950-х. Оскільки селище розбудовували в середині 1950-х, архітектура сталінської доби та періоду боротьби з надмірностями поєдналася тут з більш аскетичними проєктами.

В центрі селища розташована витягнута на два квартали центральна площа зі сквером і палацом культури. Останній як центр культурного життя Нового Світу вийшов максимально лаконічним, проте його фасад все-таки прикрашає монументальне мистецтво. 

У південно-західній частині міста є парк зі стадіоном. По вісі однієї з вулиць парку розташований торговий центр, який суттєво перебудували на базі колишнього кінотеатру. 

З 2014 року Новий Світ перебуває в окупації.

Світловодськ

У 1954 році влада УРСР вирішила побудувати Кременчуцьку ГЕС і утворити одне з найбільших в Україні водосховищ. Попри близькість Кременчука, за 10 кілометрів на захід від ГЕС розбудували окреме місто.

Спочатку воно мало назву Хрущов, проте 1957 року в СРСР заборонили увічнювати живих людей, тож 1962-го його перейменували на Кремгес, а 1969-го — на Світловодськ. 

Населення міста на піку перевищувало 50 тисяч осіб. Окрім робітників ГЕС, сюди переселили мешканців міста Новогеоргіївськ, яке було затоплене в результаті утворення водосховища.

Стара частина міста, район Приморський, демонструє поступову зміну підходів до містобудування. Північна частина району — це приклад квартальної ансамблевої забудови сталінської доби. Будинки тут дво- та чотириповерхові, лаконічні, але деякі мають візерунок з кладки цеглою різного кольору: червона цегла на тлі білої силікатної утворює орнамент, схожий на вишиванку.

Трохи південніше клином розходиться головна площа зі сквером. Саме тут розташовані міський палац культури і будівля міськради. Обидва будинки — приклад обдирної архітектури кінця 1950-х — початку 1960-х років, коли проєкти сталінської доби реалізовували аскетично. Палац культури прикрашає емблема ГЕС.

На південний захід від площі квартали поступово трансформуються: забудова перестає бути ансамблевою, будинки вже не орієнтують вздовж червоних ліній, з’являються хрущовки.

Західна частина міста, також відома як Шевченко, має характерну для 1960-х забудову. Тут є два мікрорайони з пʼятиповерховою забудовою і кілька девʼятиповерхових будинків.

Зеленодольськ 

1961 року на південь від Кривого Рогу розпочалося будівництво Криворізької ДРЕС-2 (нині — Криворізька ТЕС). Її перший енергоблок запустили 1965-го, а вже за сім років станція вийшла на максимальну потужність у 3000 МВт, що зробило її найпотужнішою на той момент у Європі. 

Для робітників електростанції у 1962 році заснували місто Зеленодольськ. Воно розділене на мікрорайони (П’ятихатки, Сонячний тощо) і нагадує житловий масив на околиці великого міста, адже його забудова представлена типовими для 1960-х пʼятиповерховими будинками. 

Зеленодольськ — одне з найаскетичніших в архітектурному плані енергетичних міст України. Тут вже немає естетики неокласичних ансамблів кварталів і при цьому ще немає композиційного розмаїття та монументального мистецтва пізнішої доби. Мало не єдиний приклад монументального мистецтва тут — вітражі палацу культури «Ювілейний».

Попри архітектурну аскетичність, місто має певні функціональні переваги. Залізничне сполучення з електростанцією прокладене не між містом і водосховищем, а по інший його бік. Це дає Зеленодольську перевагу — вихід до води. Житлова зона межує з парком, який поступово спускається до водойми. Є міський пляж та станція прокату човнів. 

Місто має повноцінну інфраструктуру. Тут діють школи і дитсадки, школа мистецтв і музична школа, ліцей-інтернат і професійний ліцей, філіали Кам’янського енерготехнікуму та Одеського політехнічного університету, дитячо-юнацька спортивна школа і дві бібліотеки, а також медична інфраструктура.

На піку населення міста сягало 15 тисяч мешканців, але відтоді поступово зменшується. У 2022 році місто зазнало обстрілів з боку окупантів, були загиблі.

Світлодарськ 

У 1967 році на Донеччині почали будувати ще одну велику електростанцію — Вуглегірську ТЕС. Вона розташована всього за 6 кілометрів від Миронівської ТЕС, та при цьому має в 10 разів більше потужності. Вирізняє станцію ще й димова труба заввишки 320 метрів — одна з двох перших труб такої висоти в СРСР.

За рік від початку будівництва Вуглегірської ТЕС для її робітників заснували місто Світлодарськ. Причому схожу назву спочатку хотіли дати Енергодару, ще одному місту енергетиків — про нього мова піде в наступному матеріалі. 

При плануванні Світлодарська враховували досвід попередніх міст енергетиків. Електростанція розташована на певній відстані від міста, а залізниця проходить по інший бік водосховища Водобуд. Таким чином місто отримало органічний зв’язок з водоймою.

Світлодарськ має два повноцінні мікрорайони (кожен зі школою та двома-трьома дитсадками) та один менший, з кількома житловими будинками, комплексом лікарні та двома зонами приватної забудови. Деякі будинки у південній частині міста досі залишаються недобудованими.

Центральні магістралі міста — проспект Миру і Молодіжний бульвар — перетинаються на центральній площі міста, яка являє собою адміністративний і композиційний центр забудови. Саме тут розташовані палац культури, міськрада, пошта, торговельний центр, ресторан і готель «Донбас». Поруч з площею починається парк з виходом до водосховища і пляжу. Неподалік є стадіон, спорткомплекс, басейн і музична школа. 

Ключову роль міського центру підкреслює і житлова архітектура. На проспекті Миру біля площі споруджені три 9-поверхові баштоподібні будинки-акценти. Поруч, на Молодіжному бульварі, — 14-поверхівки донбасцивілбудівської серії 87.

Громадські споруди міста прикрашені монументальним мистецтвом: колишній кінотеатр на Молодіжному бульварі має широке мозаїчне панно, а ресторан при готелі «Донбас» — абстрактні мозаїчні композиції.

На початку XXI століття у Світлодарську було 13 тисяч мешканців. Після початку повномасштабної війни місто захопили окупанти.

Українка 

Одне з найцікавіших міст енергетиків розташоване прямо поблизу Києва. Це Українка, яка виникла як місто робітників Трипільської теплової електростанції. Майданчик для ТЕС на правому березі Дніпра біля села Трипілля затвердили 1962 року, а вже 1972-го, за три роки після запуску першого енергоблоку, станція вийшла на повну потужність.

Для будівництва міста обрали територію колишніх хуторів Новоселиця і Ніколенки поблизу села Українка (до 1921 року — Злодіївка). Ця територія періодично потерпала від повеней після весняного танення льоду.

Але Українку могли назвати не на честь найближчого села. Одним з варіантів був Обухів-2, оскільки очікувалося, що в майбутньому ці міста зростуться. В результаті назву місту обирали в ЦК з-поміж двох десятків варіантів. Так утворилася Українка, яка 1979 року отримала статус міста. Його сьогоднішнє населення перевищує 15 тисяч осіб.

Українка виглядає як один із житлових масивів Києва. Оскільки обрана територія раніше неодноразово затоплювалася, місто будували на намитому ґрунті. Це дозволило спорудити його на безпечній висоті у безпосередній близькості до води. Саме завдяки цьому Українка має оформлену як променад набережну Дніпра, що робить місто схожим на київські масиви Оболонь, Русанівка та Березняки. Але при цьому на березі навпроти немає міста — лише мальовничі зелені острови та заплави.

Забудова тут представлена пʼяти- та девʼятиповерхівками типових серій, які можна зустріти у житлових масивах Києва. Також тут є 14- та 16-поверхівки. Висотні акценти у забудові зосереджені вздовж набережної, що дозволяє сприймати її як головний фасад міста.

Саме на набережну виходить палац культури «Енергетик», навпроти якого облаштована пристань для кораблів. Площа перед палацом культури названа на честь Миколи Красноштана — одного з директорів Трипільської ТЕС. Фасад палацу культури з боку Дніпра раніше прикрашав монументальний барельєф на енергетичну тематику — єдиний витвір монументального мистецтва у місті. У 2020 році барельєф зруйнували під час утеплення фасаду.

Новодністровськ

Історія наймолодшого міста Буковини почалася 1973 року разом зі створенням Дністровського гідровузла. Попри те, що сучасне населення Новодністровська налічує близько 10 тисяч мешканців, місто побудоване не повністю.

Головним чином Новодністровськ побудований серед лісу, що оточує місто з трьох боків. Населений пункт складається з девʼяти мікрорайонів, чотири з яких — промислові. Вони називаються Транспортний, Промисловий, Індустріальний (зі спорудженим 1985 року хлібокомбінатом) і Дністро (з заводом «Кварц»). В останньому також є недобудований машинобудівний завод.

В центрі міста розташований адміністративний мікрорайон Юність зі спорткомплексом, стадіоном, автовокзалом, ліцеєм-інтернатом, поштамтом, а також адміністративною будівлею Енергопрому. Функціонально Юність — перехідний мікрорайон від індустріальних до житлових.

Розташовані поруч з лісом житлові мікрорайони називаються Дубрава та Сонячний. Кожен з них має орієнтовані в сторону лісу школу і два дитсадки. У мікрорайоні Дубрава розміщена міська рада, у Сонячному — поліклініка. Забудова в цих мікрорайонах складається з типових пʼяти- та девʼятиповерхових будинків.

Новодністровськ також має два недобудовані житлові мікрорайони з одиничними незакінченими спорудами: Лісовий і Молодіжний. За ними у північно-східній частині міста в бік Дністра шириться район дач. Через це географічно центральна частина міста має пустир, який нагадує про незавершеність містобудівних планів.