Каховська ГЕС та її місто-супутник Нова Каховка: історія архітектури - Заборона
Читаєте зараз
Що ви знаєте про архітектуру промислових міст? Вона прекрасна. Подивіться, як за 70 років змінилася Нова Каховка

Що ви знаєте про архітектуру промислових міст? Вона прекрасна. Подивіться, як за 70 років змінилася Нова Каховка

Що ви знаєте про архітектуру промислових міст? Вона прекрасна. Подивіться, як за 70 років змінилася Нова Каховка

В Україні є ціла низка промислових міст, які традиційно не сприймають як туристичні. Їхню забудову не заведено вважати історичною, і цей стереотип широко розповсюджений. Однак на перший погляд непривабливі промислові міста таять у собі архітектурні багатства, гідні стати туристичними напрямками. Дослідник архітектури Семен Широчин упевнений, що про ці багатства потрібно говорити й популяризувати їх. Спеціально для Заборони він продовжує серію публікацій про промислові міста України. У перших матеріалах ми розповідали про Маріуполь і Краматорськ. У цьому ж розкриваємо історію Нової Каховки — міста, яке виникло з нуля.


Нові міста

Нові міста за радянських часів будували рідко, вважаючи за краще розвивати наявні поселення. Але бувало, коли потрібне було саме нове місто. Один з таких випадків — Нова Каховка.

Будувати нове місто значно дорожче і складніше — матеріально, організаційно і логістично. Потрібна вагома причина, і найчастіше приводом ставали будівництва великих промислових об’єктів з десятками тисяч працівників, яких треба було поселити поруч. Нові міста тяжіли до місця видобутку корисних копалин, ГЕС і АЕС. Так, серед молодих міст в Україні найвідоміші міста-супутники атомних станцій: Славутич (1988), Прип’ять (1974), Енергодар (1970) і Вараш (колишній Кузнецовськ, 1973).

На Дніпровському каскаді ГЕС більшість станцій привели не до створення нових, а до зростання наявних міст. Київська ГЕС привела до активної забудови Вишгорода, Канівська ГЕС — до будівництва великого житлового району Канева біля берега Дніпра, Кременчуцька ГЕС — до забудови Світловодська, Середньодніпровська ГЕС (колишня Дніпродзержинська) — до будівництва селища Дніпробуду в Кам’янському, знаменитий Дніпрогес — до будівництва в першу п’ятирічку шостого селища Дніпробуду в Запоріжжі.

Єдиним винятком на Дніпровському каскаді є Каховська ГЕС, для якої було збудоване окреме місто — Нова Каховка.

Проєктування

Місце для ГЕС вибрали 1950 року, а ось де будувати нове місто — вирішили не відразу. Обговорювали варіант будівництва на базі Старої Каховки, але в такому випадку десяткам тисяч людей щодня довелося б долати 12 км до ГЕС і назад. Був варіант будівництва на місці села Козацьке, але основні роботи відбувалися на протилежному березі Дніпра, а мосту поруч не було. Інші ділянки не підходили через рельєф або ґрунтові води.

У підсумку місто вирішили будувати на місці виноробного радгоспу з південного боку Дніпра — села Ключового. Нечисленні споруди знесли, а частину виноградників віднесли до міського озеленення. Будівництво міста з нуля відкрило перед містобудівниками небувалу свободу: простір можна організувати незалежно від наявної структури поселення, сітки вулиць, інженерних мереж, інфраструктури.

Нову Каховку проєктували архітектори Маторін і Монтлевич, а також інженер Дейнека. Вони враховували досвід попередніх будівництв при великих промислових об’єктах. Тут відразу вирішили будувати єдине органічно пов’язане з гідровузлом упорядковане місто: як для будівельників, так і для персоналу станції. З перших днів курс узяли на будівництво упорядкованого селища без тимчасових бараків, з капітальними спорудами, мережею культурно-побутового обслуговування та інженерного обладнання.

Початковий генплан передбачав будівництво селища на 20 тисяч осіб. З північної сторони його обмежував Дніпро, зі східної — промзона, з південної — індивідуальна забудова. Вільною для перспективного зростання залишалася західна сторона міста, але ще на початку 1950-х там розгорнули індивідуальне житлове будівництво, що в майбутньому стане перешкодою.

На місці берегових схилів розбили парк, на рівній місцевості — житлову зону. Головна магістраль міста — Дніпровський проспект (колишній проспект Сталіна) шириною 25 метрів — забудували тільки з одного боку, щоб не відгороджувати від річки глухою стіною будівель. На проспекті розташована головна площа з Палацом культури і будівлею міськради. Площа — основний композиційний вузол міста. Частково розташована на території парку, вона пов’язує собою зону строго регулярної житлової забудови і паркову частину.

Житлову зону витягнули вздовж Дніпра. Виникло два типи кварталів: міські з 2-3-поверховими будинками та квартали садибної забудови з індивідуальними ділянками та одноповерховими збірними дерев’яними будинками. Останні мали заводське виготовлення і збиралися значно швидше — саме вони стали першим житлом будівельників ГЕС. Багатоквартирна забудова прилягала до проспекту і мала глибину на два квартали. За нею йшло три квартали індивідуальної забудови.

Комплексна забудова, широке застосування типізації житла і цивільних будівництв, а також оптимізовані методи будівництва дали змогу побудувати місто в найкоротші терміни. Нову Каховку почали будувати в травні 1951 року, а в першій половині 1955-го будівництво повністю закінчили. Одночасно йшов і процес озеленення: посадили понад 70 тисяч дерев і 300 тисяч чагарників, зокрема — троянд і жасмину.

Нову Каховку проєктували, припускаючи, що ГЕС буде містоутворювальним підприємством. Але вже 1955 року стартувало будівництво великого електромашинобудівного заводу, потім — ще кількох підприємств, що тяжіли до джерел енергії. Очікували, що в перспективі населення міста зросте до 100 тисяч осіб, проте максимум населення становив 56 тисяч у 1989 році. У 2019-му кількість жителів сягнула 45 тисяч.

Потрібно було розширювати місто, але воно було замкнене по всьому периметру промзоною, Дніпром і приватним сектором. Передбачуване зростання в західний бік стало неможливим через індивідуальну забудову. Органічно продовжити багатоквартирну забудову було нікуди. Нові райони довелося розмістити з південного боку від наявних, за смугою кварталів садибної забудови. Всупереч містобудівній логіці, зона садибних ділянок вклинилася в гущу міської забудови і відрізала значну частину житлових будівель від прибережної частини міста і річки.

Промисловість

Комплексу КГЕС (Каховської ГЕС) було приділено величезну увагу — його зараховували до «великих будов комунізму». Будівництво гідровузла стартувало у вересні 1950-го. Монтаж першої турбіни почався в серпні 1954 року, а останній гідроагрегат ввели в експлуатацію 13 жовтня 1956 року. За спорудження ГЕС відповідав колектив Дніпробуду, який зводив знаменитий Дніпрогес у Запоріжжі.

Автором архітектурної частини комплексу був академік архітектури Орлов. Особливу увагу було приділено шлюзам — через них іде вся навігація, зокрема пасажирська. Побудований 1951 року шлюз Нової Каховки — найбільш архітектурно видатний в Україні. Його нижні ворота оформлені у вигляді рустованих пропилів з балконами на вишуканих кронштейнах, а верхні ворота мають вигляд тріумфальної арки, яка стала одним з брендів міста. В єдиному ансамблі з ними оформлений і маяк. При цьому доступ до архітектурних споруд гідровузла заборонений, а фотозйомкам як і за радянських часів, так і 2021 року стає на заваді охорона.

Промисловість Нової Каховки сконцентрована в східній частині міста, тяжіючи до ГЕС і залізниці. У 1955 році на південь від тодішньої Нової Каховки почали будівництво заводу «Південелектромаш», потім — «Укргідромеху», комбінату будівельних конструкцій, приладобудівного заводу «Сокіл». Найбільшим з них є Новокаховський електромеханічний завод. У 1965 році завод почав виробляти кілька типів електродвигунів з електричними параметрами на рівні найкращих світових зразків. Новокаховський завод гідротехнічних металоконструкцій виробляв обладнання для електростанцій, зокрема й на експорт — його обладнання використовували під час будівництва Асуанської ГЕС у Єгипті.

Незважаючи на функціональне наповнення промислової архітектури, тут є місце і виразним спорудам. Найяскравіша з них — адміністрація «Південелектромашу», виконана у вигляді палацу із симетричним фасадом, ризалітами, карнизами, пілястрами й арковими вікнами.

Громадські будівлі

Велика частина громадських будівель прив’язана до композиції прибережної зони й розташовується уздовж центрального проспекту. Саме тут розмістилися Палац культури, літній театр і стадіон. Перед ними облаштовані площі з фонтанами і квітниками.

Центральною тут стала адміністративна будівля (архітектори Шлаканьов, Маторін, Вайнштейн і Касьянов). Вона складається з центрального об’єму і бічних крил з ризалітами, що дуже виступають, а вінчає її високий шпиль. Зараз у будівлі розташовуються РАЦС і міська адміністрація, спочатку тут також були міськком і управління Дніпробуду. Навпроти міськради в парку — Палац культури на 530 місць (архітектор Рожин). Його декорували скульптурними групами, ліпними прикрасами, балюстрадами, колонами з коринфськими капітелями, вазами та обелісками.

Інша видатна споруда — літній амфітеатр на 820 місць у парку (архітектор Зенькович). Вхід з боку паркової алеї оформлений у вигляді підковоподібної галереї, а колонада центрального павільйону прикрашена барельєфами, що зображують жіночі фігури й медальйони з комплексом гідровузла: турбінними спорудами, аркою шлюзу і водоскидом. Багато оформлена і естрада: крім орнаментального декору та вінцевих елементів, плафон розписаний зображеннями різних промислових об’єктів, передусім — ГЕС.

У прибережній зоні 1952 року за проєктом Шлаканьова побудували стадіон «Енергія» на 5000 (за іншими даними, 4000) місць. На його території збереглася оригінальна неокласична адміністративна будівля, а вхід на стадіон оформлений аркадою з композиціями, брендованими зображенням блискавки — символу енергетиків. Точно так само брендований і паркан з чавунним литтям, що зображає зірку з підписом «КГЕС».

Водна тема простежується і в малих архітектурних формах — ліхтарі на міській пристані мають силует ростральних колон. Декоровані і корпуси міської поліклініки № 1, розташованої на віддалі від Дніпра серед індивідуальної забудови.

Схоже до Палацу культури, багато громадських будівель мають в основі типові проєкти, але відрізняються від них додаванням декоративних елементів, особливо ліпних орнаментів. Найбільш вдалими критики визнали оформлення дитячих садків і ясел, прикрашених орнаментами з українськими мотивами й медальйонами з рельєфними зображеннями тварин.

Школи в Новій Каховці також побудовані за типовими проєктами з декорованими фасадами. Школа № 1 по вулиці Історичній, 27/1 (архітектори Вавировський і Великанов) має ім’я Олександра Довженка, барельєф з його зображенням можна побачити над входом до школи. По боках же розташовані медальйони з барельєфами Рильського, Шевченка, Пушкіна і Горького. Фронтон прикрашений флористичним орнаментом і барельєфами. Школу № 2 на вулиці Історичній, 9 будували за тим же проєктом 222, але її фасад оформлений з додаванням чотириколонного портика з фронтоном і позбавлений декоративного орнаменту.

На Історичній, 33-А стоїть школа № 3 на 400 учнів. Її побудували 1955 року за типовим проєктом 2-02-20, розробленим в українському «Діпромісті». Фасад школи прикрашений бароковим щипцем з поліхромним барельєфом із зображенням книги, шкільного дзвоника і гілок калини з ягодами.

У новішій частині Нової Каховки, забудованій у 1960-х, громадські споруди також будували за типовими проєктами. Типовими стали і громадські споруди в південній частині міста, забудованій уже в 1980-х. Крім того, типові проєкти використовували під час будівництва дитячих садків, магазинів і лікарні.

У результаті зростання міста в західний бік його складовою частиною стало селище Основа з коньячним заводом «Таврія». У нього своя інфраструктура — будинок культури 1950-х років, адміністративна будівля 1960-х, розташований біля Дніпра санаторій при заводі, а також школа № 6, побудована за проєктом 224-1-142.

Житлові будинки

Місто будували швидко, тому в хід ішли типові проєкти. Але навіть тут авторському колективу вдалося надати будинкам урочистішого вигляду. Житлові квартали створили у вигляді симетричних композицій, їхні осі акцентували підвищенням поверховості, курдонерами або громадськими будівлями. Квартали, розташовані вздовж Дніпровського проспекту, забудовувалися будинками 218-ї та 228-ї серій, які для Нової Каховки зробили «козирними» — з обтяженням деталей, ускладненням карнизів і рустуванням. До торців будинків прибудували веранди, дахи застелили червоною черепицею, а фасади покрили вапняним розчином. Після початку боротьби з надмірностями таку практику, природно, різко критикували.

У другому ряду багатоквартирних кварталів в основному будинки проєктів К-8-49 і К-8-49Б (архітектор Шипман, інженер Ачеєв). Їхній вельми скромний зовнішній вигляд вирішили збагатити орнаментальними вставками по мокрій штукатурці, які розвивали мотиви українського народного мистецтва. Так прикрасили приблизно 80 будівель. Після початку боротьби з надмірностями їх критикували як надзвичайно громіздкі, нав’язливі і втомливі. Проте вже у XXI столітті орнамент стали популяризувати під назвою «кам’яні вишиванки» — окремі елементи декору відреставрували, а деякі будинки дістали статус пам’ятки архітектури.

Забудову 60-х, що виникла після розширення Нової Каховки в південну сторону, представляють типові хрущовки із силікатної цегли, залізобетонних блоків і панелей. Основна маса будинків тут 5-поверхові. У західній частині міста (селище Основа) також присутня типова 5-поверхова забудова і п’ять нетипових 5-поверхових будинків баштового типу. На півдні Нової Каховки (зокрема в мікрорайоні Сокіл) забудова вже 9-поверхова. Унікальних проєктів та ансамблевих композицій у цій частині міста немає.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору