Україні повернули понад 200 тіл захисників Маріуполя. Подивіться, що відбувається в київському моргу, куди їх привозять

hromadske
Маріуполь, «Азовсталь» — Київ, морг. «Евакуація 200» і обмін тілами загиблих військових

Запорізька область 21 червня вкотре стала місцем, де Україна та Росія провели обмін тілами загиблих військових. Цього разу Україні повернули тіла 35 бійців. Всі вони — захисники заводу «Азовсталь». До операції з повернення загиблих, зокрема, долучилися уповноважений із питань зниклих безвісти, воєнна розвідка, СБУ, Генштаб ЗСУ тощо. Загалом Україні вдалося повернути понад 200 тіл військових, які захищали Маріуполь. Журналістка hromadske Олеся Біда відвідала столичний морг, куди звозять тіла загиблих військових. Заборона публікує її емоційні свідчення та фото з місця подій.

Публікація містить зображення мертвої людини.

Десяток військових біля обласного київського моргу. Поряд — великий білий рефрижератор і машина з написом «Евакуація 200». 

«Чого ніхто не переодягнений? Ми що, о 8 вечора почнемо?» — суворо, ніби вчителька, каже патологоанатомка, стоячи на старому ґанку моргу. 

Військові одягають сині захисні костюми й маски на обличчя. Гумові рукавички для певності примотують скотчем до костюмів.

З машини починають вивантажувати чорні мішки з тілами військових, які обороняли «Азовсталь» та інші райони Маріуполя. Їх передали 21 червня в межах обміну з російською стороною. Частина тіл залишиться тут, у холодильниках обласного моргу, а решту розподілять між закладами Бучі й Вишгорода.

Олена Толкачова, керівниця патронатної служби «Азову», бігає між моргом, військовими та автівкою з тілами. Після вмовлянь вдягає на себе целофановий халат і рукавички, але від костюма й маски відмовляється. Саме вона з побратимами й посестрами керує процесом огляду повернутих тіл, спілкується з рідними, організовує ДНК-експертизу й поховання загиблих.

Ще у 2014-му Олена створила патронатну службу полку «Азов». Відтоді вона опікується пораненими військовими, допомагає їм із лікуванням, протезуванням, реабілітацією, оформленням документів. Якщо боєць гине, його сімʼю беруть під опіку та допомагають із похованням.

Втім, масштаби, з якими нині стикнулися в службі, неспівмірні з попередніми роками. 

«Ми навіть не знаємо до кінця, кого нам передають. З попереднього обміну в мішках були цивільні, літня жінка в памперсі. Ми їм віддали військових, а вони нам — хто був. Понакидали для кількості», — розповідає Наталя Багрій, військовослужбовиця «Азову» з патронатної служби.

«У день прибуття тіл починається пекло. Телефонують батьки. Запитують, хто приїхав, чи можна подивитися. Зараз ми всіх за протоколом скеровуємо на ДНК, — пояснює вона. — До нас часто надходять тіла в активній стадії розкладання, гниття, випаровування. Навіть судмедексперти, які працюють у морзі на Оранжерейній і раніше одночасно брали 4–5 трупів до кабінету на розтин, зараз беруть не більше 2 тіл. Інакше працювати неможливо: стоїть запах. У деяких тіл немає голів. Як їх впізнавати?»

Під час огляду тіл Наталя з колегою Іриною фотографує на телефон особливі прикмети загиблих військовослужбовців — будь-які розпізнавальні знаки. Усе це вони збирають до своєї внутрішньої бази. 

«Ми створили телеграм-канал для рідних військових, щоб вони туди скидали татуювання своїх близьких. Родимки вже «не канають». А за татуюваннями нещодавно вдалося впізнати чотирьох бійців», — розповідає Наталя. 

Я заходжу в морг не одразу — уже після того, як військові, медики й правоохоронці оглянули з десяток тіл. Також одягаю захисний костюм, маску, рукавички. У кімнаті біля входу, де оглядають тіла, бачу на каталках трьох літніх померлих людей. Жінка одягнена, з накритим обличчям, чоловіки — голі після розтинів. Всі вони цивільні. Морг продовжує обслуговувати кожного попри те, що сюди привозять десятки тіл із фронту.

Так само на каталках лежать чорні пакети. Військові розстібають один з них раз, потім другий — тіло зберігають у двох пакетах одразу. Всередині фактично нічого немає. Від тіла лишилася сіра суміш. Наталя фотографує. Пакет застібають, вивозять на вулицю і вантажать у машину. Тіло зберігатимуть в іншому морзі Київської області, бо тут у холодильниках уже немає місця. 

Цієї миті розумію: запах у морзі — далеко не наймоторошніше, що може бути. Мить, коли розстібають чорний пакет, і відчуття невідомості від того, що всередині, — ось що бʼє найсильніше. 

Ще один пакет. Чорне обвуглене чоловіче обличчя з бородою. «Прикордонник», — кажуть військові навколо. Вони оглядають кишені, шукають особисті речі, правоохоронець робить фото. Під військовою формою знаходять робочу — «Метінвесту». Тіло чоловіка складають і вивозять на вулицю. 

У наступному пакеті від тіла лише порох і кістки. Патологоанатомка бере до рук череп, один з військових перевертає рештки верхньої частини тіла, де видніються сірі ребра в попелі. Тіло вивозять, а за ним одразу кладуть наступне. 

Я виходжу з моргу, у голову сильно пече сонце. Намагаюся якомога швидше зняти костюм і маску з обличчя. 

В автівці «Евакуація 200» ще залишаються тіла. Військові витягають новий, черговий чорний мішок. Запаху вже майже не відчуваю.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору