«Заспокойте свою дитину, або я телефоную в поліцію». Ольга Лобазова та її проєкт Kid A про дитячий розпач від війни

у «Рівні цензури»

У рубриці «Рівень цензури нульовий» Заборона публікує роботи одного фотографа, художника або колективу. В них показано історії, що не співзвучні з масовою культурою або наражаються на цензуру в ЗМІ та соціальних мережах. У цьому випуску — проєкт харківської IT-спеціалістки й фотографки Ольги Лобазової Kid A, у якому вона на прикладі своїх молодших братів досліджує проблеми дитячої травми від повномасштабного вторгнення в Україну та еміграції.


Ольга Лобазова народилася в Харкові, там же закінчила університет радіоелектроніки й уже понад 11 років працює у сфері IT. Однак попри технічну освіту її завжди цікавило візуальне мистецтво та фотографія.

«Коли ще не могла дозволити собі перші камери, позичала в друзів більш-менш просунуті мильниці. Відтоді як почала працювати, фінансових можливостей ставало більше. Так у мене з’явилася дзеркалка, а згодом чоловік подарував перший плівковий фотоапарат», — розповідає Лобазова.

Тоді ж вона почала цікавитися фотографією не лише як засобом фіксації реальності, а і її історичними, стилістичними та нараторськими аспектами й функціями. Згодом — узялася за навчання в школі фотографа Ігоря Чекачкова, який допоміг їй вибудувати вектори розвитку власної візуальної мови.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, фотографка вже пів року мешкала з чоловіком у Берліні, куди евакуювала свою маму та молодших братів. На той момент Лобазова була в декретній відпустці, тож вирішила розпочати проєкт KULTPROSTIR, де через виставки й майстер-класи ознайомлювала німецького глядача з українською культурою.

Ольга жалкує, що в неї не вийшло підтримати KULTPROSTIR у живому стані до теперішнього часу, проте знайомство з великою кількістю талановитих митців з України й Німеччини надихнуло її далі розвивати свої знання у сфері мистецтва та фотографії. Тоді ж вона отримала запрошення від миколаївської школи MYPH приєднатися до курсу концептуальної фотографії. Фотографка каже, що це дало сильний поштовх її творчості, оскільки поталанило знайти ком’юніті з високим рівнем підтримки. 

У проєкті Kid A Ольга Лобазова розповідає історію свого молодшого брата — чотирирічного Мишка, який через війну сьогодні живе в Берліні. Це історія про страхи, тривоги, злість і відсутність безпеки, що відчуває дитина, але не може пояснити цей спектр відчуттів ні собі, ні дорослим, які її оточують. 

«У березні 2022 року Мишко приїхав з мамою і старшим братом до Берліна. Чотирирічний, він не розумів, що відбувається. Принаймні так ми, дорослі, це сприймали. В Харкові залишився його батько, вихователь і група в садочку, купа іграшок — здебільшого вантажівки та бетономішалки. У стані стресу [дорослим] було дуже важко помітити тривогу дитини, й тільки коли вона досягла свого піка, стало зрозуміло: малому погано. Він кричав без упину вдень і вночі», — описує стан брата Лобазова. 

Ольга говорить, що всі ми й досі перебуваємо в майже такому самому стані, як її молодший брат. Хоча в дзеркалі їй уже важко розгледіти зміни, що з нею відбулися. Але в еміграції, каже фотографка, дуже просто ідентифікувати українців серед натовпу: розгублені, розлючені, мобілізовані, зневірені — і все це одночасно.

Натомість емоції дитини, що втекла від війни й переживає надскладні часи, тепер цензурує суспільство. Якщо минулого року вихователі в німецькому садку з інтересом питали в хлопчика про Україну, то тепер вони вважають, що за рік дитина мала відновитися, і просять більше не згадувати про війну.

Таке ставлення засмучує та обурює фотографку, оскільки травма війни не загоїлася ні в Мишка, ні в інших українських дітей, що втекли від війни. А їхні проблеми, страхи й тривоги цікавлять тільки найближчих.

«В евакуаційному потягу чоловік волає на матір: “Заспокойте свою дитину, нам і так усім погано!”; у берлінському бюргерамті, де українські біженці оформлюють тимчасовий прихисток, роздратована молода пані без дітей волає: “Заспокойте свою дитину! Невже ви не знаєте як?!”; з дитячого садка телефонують: “Заберіть і заспокойте свою дитину, їй треба до лікаря”; незрозумілий сусід кричить у вікно: “Заспокойте свою дитину, або я телефоную в поліцію”. Усі чують, як кричить дитина, але їй не можна кричати: вона має бути вихованою, зручною, не дратувати суспільство, бо в дитини немає проблем», — з розпачем пояснює Ольга.

«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.