Прикордонник із Маріуполя пройшов пекло боїв та полону. І в майже 60 років знову служить у ЗСУ та вчиться: історія Сергія Скрипки

Сергій Скрипка — один з українських військових, що брали участь у запеклих боях за Маріуполь. Він перебував в оточенні на «Азовсталі» та вижив у російському полоні після нещадних катувань і голоду. У Маріуполі чоловік втратив батька, власну оселю та бізнес — все знищили росіяни. За проявлений під час оборони міста героїзм чоловік отримав орден «За мужність» III ступеня.

Після обміну та трьох місяців реабілітації військовий повернувся до служби в Збройних силах України та нині продовжує захищати батьківщину на південному напрямку. Після перемоги Сергій Скрипка планує кардинально змінити професію: попри поважний вік, він уже розпочав навчання в IT за підтримки ГО «Серце Азовсталі». 

Прикордонна служба та оборона Маріуполя

У 2014 році Сергій пішов добровольцем у ЗСУ та вступив до лав 23-го загону морської охорони Державної прикордонної служби України в Маріуполі. Він брав участь в обороні Широкиного на Донеччині влітку 2014-го та патрулював на катерах українську прибережну зону Азовського моря до межі з анексованим Кримом.

Загалом Скрипка прослужив чотири роки, а потім підписав контракт з британською компанію, яка охороняє іноземні морські судна від піратів. За кілька днів до початку великої війни чоловік повернувся в Україну, аби бути поруч зі своєю родиною.

«Британці з військовим досвідом попереджали мене, що повномасштабне вторгнення РФ в Україну ось-ось розпочнеться. Я звернувся до керівництва з проханням поїхати в Маріуполь та завчасно розірвати контракт із компанією, який закінчувався у квітні 2022 року, — ділиться із Забороною Сергій Скрипка. — Спершу я прилетів до Києва, і вже 23 лютого був у Маріуполі. Вночі оголосили тривогу та збір резервістів. Тож я прийшов до своєї військової частини та повернувся до свого маріупольського прикордонного загону».

Військовий пригадує, як отримав зброю та одразу відправився на позиції для захисту міста разом з побратимами. Командування наказало укріплювати оборонні позиції на околицях Маріуполя та доукомплектовуватися. Однак згодом надійшов інший наказ.

«Через три дні після початку прийшло розпорядження для мого загону виїжджати з міста і слідувати маршрутом, який нам давали командири в телефонному режимі. Ми не знали, куди насправді їдемо. У загоні було багато маріупольців, і в місті залишилися наші родини, тому серед військовослужбовців було нерозуміння такого наказу. Ми сіли в цивільні автомобілі та поїхали спершу до Дніпра, а потім заночували в селищі неподалік від міста. Напруга серед особового складу зростала, ходили чутки, що нас відправляють на оборону Києва. Не було точної інформації, куди ми їдемо і навіщо, всі хвилювалися за родини», — розповідає захисник Маріуполя.

Врешті-решт від командування надійшов наказ повертатися. 1 березня Сергій Скрипка та його загін на цивільних автомобілях вʼїхали в оточене місто, де на околицях вже точилися бої та палала військова техніка.

«Дивом вдалося проїхати непоміченими через позиції ворога. Наша колона з військовим і вантажним транспортом, а також цивільними автомобілями заїхала в місто вночі, — розповідає прикордонник. — Розосередилися по міських обʼєктах, щоб давати відсіч окупантам. Я тоді прикривав ділянку на околицях міста, неподалік від аеропорту».

Російські війська нещадно знищували місто, не шкодуючи нікого. Так під час одного з російських обстрілів загинув батько Сергія — в його будинок прилетіла російська керована авіаційна бомба. Про цю особисту трагедію син дізнався вже в оточенні на «Азовсталі». Його батько відмовився покидати домівку в Маріуполі, коли дружина разом з дітьми та онуками евакуювалися. Військовий пояснює, що батько жив в іншій частині міста, і вивезти його було практично неможливо через щільні обстріли та окупацію.

«В середині березня я відпросився у командира навідати мою родину, яка жила на околицях. Поїхав із побратимом, але наше авто підірвалося на міні. Наступного дня я зміг приїхати до будинку, але нікого не було вдома: вони залишили надпис на паркані — Гребінки [Полтавська область]. Я зрозумів, що вони виїхали до наших родичів. На щастя, їм вдалося покинути місто неушкодженими», — розповідає маріуполець.

Прорив на «Азовсталь»: запеклі бої та російський полон

Прикордонник пригадує, як приблизно в середині квітня 2022 року його підрозділ та військові з інших формувань проривалися з боями на «Азовсталь».

«Це було жахіття. Вночі йшла наша колона техніки та особового складу. Російські військові попередньо знали про плани прориву на “Азовсталь”, адже вони бачили підготовку з квадрокоптерів. Коли наша колона почала рухатися, запрацювала російська артилерія, йшли важкі стрілкові бої. Тоді загинуло багато наших хлопців… У колоні я їхав на даху БТР. В нього влучив снаряд, і техніка разом з військовими впала у воду. Всі, хто був всередині бронетранспортера, загинули, а ті, хто сидів на даху, отримали серйозні поранення. Я залишився живим, але була важка контузія, майже нічого не памʼятаю, зокрема як саме дістався до “Азовсталі”», — ділиться Скрипка.

«Я ніколи це не забуду — як переді мною люди горіли живцем. Багато поранених були не в змозі самостійно пересуватися, вони так і залишилися на ворожих позиціях. Як мені розповідали побратими, після влучання снаряда в наш БТР я допомагав іншим військовим потрапити на територію заводу», — каже військовий.

На «Азовсталі» Сергій Скрипка разом з іншими пораненими був у бункері «Джерело». Доволі міцне приміщення бункера мало багато поверхів, які йшли глибоко під землю. Росіяни обстрілювали сховок дуже прицільно, тож із кожним днем отворів у стінах ставало все більше.

Всі, хто міг тримати зброю, по черзі виходили на патрулювання по периметру території заводу. Ворожі війська переважали кількісно, мали авіацію та важке озброєння, однак українські Збройні сили чинили опір до останнього, наголошує Скрипка. Після наказу українського командування скласти зброю задля збереження життя українських військових він потрапив спершу до колонії в Оленівці, а потім до вʼязниці в Таганрозі.

«20 травня росіяни привезли мене в Оленівку, там я перебував близько тижня. Тоді росіяни сказали, що буде обмін і нас повернуть додому, хоча у мене було відчуття, що це абсолютна брехня. Мені та іншим побратимам одягли на голову мішки та закинули у КамАЗи. Зрештою я опинився в СІЗО в Таганрозі», — додає військовий. 

Після чотирьох місяців його перевели до тимчасового табору в місті Каменськ-Шахтинський в Ростовській області, а потім — на два місяці до Курська.

Таганрог: катування та голод 

Сергій Скрипка пригадує жорстку «прийомку» у Таганрозі. Українських захисників забивали до непритомності та зламаних кісток.

«Мене витягли з КамАЗа з мішком на голові та звʼязаними руками, а потім кілька людей одночасно почали мене бити ногами, ніби футбольний мʼяч, — згадує захисник Маріуполя. — Далі був наказ бігти із завʼязаними очима. Хто не міг бігти, того далі били ногами до непритомності. Якщо впав, починають сильно бити, поки ти не встанеш. Так триває, доки ти не добіжиш до ґрат. У вʼязниці військовополоненим не надавали жодної медичної допомоги за весь час перебування».

Після побиття у прикордонника були зламані ребра, йому було важко дихати, практично не міг ходити. Сергія запроторили в ізолятор. Через кілька тижнів росіяни почали допитувати військового та перевели його в загальну камеру, де вже були 14 українських бранців.

«Я бачив, як нашим хлопцям в полоні відрізали вуха та пальці. Мене на допиті підвішували за ноги головою вниз і безліч разів підіймали та опускали на підлогу. В сусідній камері після таких знущань в українського військового зупинилося серце. Росіяни не забирали його тіло з камери аж до ранку. Нас били струмом: змушували роздягатись і лягати на підлогу, потім обливали холодною водою та клали оголений електродріт у калюжу поряд. Струм 220 вольтів паралізував моє тіло», — стверджує маріуполець.

Сергія не оминула і стандартна практика російських спецслужб: під катуваннями змушувати полонених звинувачувати побратимів у вбивствах маріупольців. Чоловік наголошує, що таким чином РФ створює сфабриковані кримінальні справи та засуджує людей до багаторічних термінів увʼязнення.

Реабілітація, повернення в ЗСУ, перекваліфікація

У жовні 2022 року Сергія Скрипку разом із десятками захисників обміняли на запорізькому напрямку у Василівці.

«Російський полон дуже підірвав мені здоровʼя: я дуже схуд і самостійно майже не міг ходити. Коли пройшов інтенсивне лікування, командування запропонувало обрати напрямок, де я хотів би продовжити військову службу. Побратими з Маріуполя запросили мене приєднатися до них на південному напрямку, і я погодився», — розповідає колишній полонений.

До повномасштабного вторгнення РФ Сергій Скрипка мав спортивний клуб у Маріуполі. Військовий вірить, що після перемоги неодмінно піде працювати в новій для себе галузі. В рамках проєкту «Серце Азовсталі» чоловік у віці 58 років розпочав онлайн-навчання з розробки сайтів. А нині ще й опановує професію тестувальника програмного забезпечення. 

«Почати щось нове ніколи не пізно. У Маріуполі в мене була власна справа та нерухомість — це все, на жаль, втрачено. Тому я почав цікавитись, які актуальні професії є на ринку, і вирішив спробувати себе в діджитал-напрямі. Мені стала цікава мова програмування. Тож нині намагаюсь поєднувати військову службу та навчання, хоча це непросто», — ділиться досвідом військовий.

Серце «Азовсталі»: підтримка ветеранів

Проєкт «Серце Азовсталі» розробив спеціальну програму «Майбутнє», що має на меті допомогти ветеранам швидко інтегруватися в цивільне життя. Унаслідок поранення або після полону захисники дуже часто не в змозі повернутися на попереднє місце роботи. Тому в рамках проєкту захисникам Маріуполя пропонують лікування, протезування та реабілітацію. Також першочергове для успішної інтеграції завдання — це стабілізація психологічного стану військового. На неї може піти близько трьох місяців, стверджує психологиня ГО «Серце Азовсталі» Наталя Шевченко. Така терапія допомагає пропрацювати травматичний досвід, повʼязаний із війною. 

В рамках програми «Майбутнє» ветеранам пропонують такі карʼєрні можливості: 

• проходження безплатного навчання на освітніх курсах або у вишах України;
• вивчення іноземних мов; 
• працевлаштування за фахом з можливістю підвищення кваліфікації;
• супровід та допомога у відкритті власної справи.

Нині понад 200 ветеранів опановують нові професійні навички або підвищують кваліфікацію, наголошує секретарка наглядової ради ГО «Серце Азовсталі» Тетяна Кухоцька. За її словами, переважно це IT-напрям та кібербезпека, а також водійські професії.

У процесі перекваліфікації військові проходять усі етапи за підтримки психолога та кар’єрного ментора. Останній потрібен, щоби зі всього різноманіття професій допомогти ветерану обрати цікавий та перспективний напрям, в якому він зможе успішно реалізуватися. Також ментор допомагає правильно подати в резюме військовий досвід, який буде зрозумілим і привабливим для працедавця.

«Ми плануємо, що до кінця 2024-го всебічну допомогу в рамках проєкту отримають близько 500 захисників Маріуполя. Наш карʼєрний ментор працює індивідуально з кожним ветераном. Зокрема, фахівець спілкується з ветераном, щоби дізнатися про попередній досвід роботи та цікаві напрями на сьогодні, — наголошує Тетяна Кухоцька. — У нас дуже багато компаній-партнерок, з якими ми співпрацюємо для працевлаштування ветеранів. Ми ретельно обираємо працедавців: важливо, щоби вони розуміли особливості та потреби військових, які повернулися в цивільне життя після воєнних дій». 

Серед навчальних закладів є спеціалізовані курси Dan.IT та «Метінвест політехніка». Нині понад 50 ветеранів проходять підготовку в різних діджитал-професіях, каже головна виконавча директорка компанії Dan.IT Ксенія Столбова.

«Для Dan.IT цей проєкт дуже важливий тому, що ми розуміємо велику соціальну роль і значення таких ініціатив. Серед діджитал-професій ветерани переважно обирають програмування, вебдизайн та HR-менеджмент. Попередньо, щоб обрати потрібний та перспективний напрям, військові отримують профорієнтаційні консультації та за потреби проходять тестування», — резюмує Столбова.