გათავისუფლება / Визволення
Майя Макєєва у «Рівні цензури нульовий»
Майя — 23-річна лікарка-терапевтка з Одеси. Вона почала займатись фотографією 8 років тому. У своїй творчості вона надихається роботами Рене Магрітта та Мерет Оппенгейм. Основними напрямами її художніх практик є ню та сюрреалістична фотографія. За словами Майї, сюрреалізм захоплює тим, що кожен глядач може інтерпретувати створені світлини як йому заманеться. А от ню-фотографію Макєєва розглядає як соціальне поле, через яке вона досліджує ставлення суспільства до оголеного тіла.
«Так я знайшла Бубу.
Надія Олександрівна або Буба, як її звикли називати у сім’ї, приїхала в Україну з Грузії на лікування. Чотири місяці тому їй поставили діагноз «рак легень четвертого ступеня». Рівно за місяць після її приїзду в Україні почалася війна. У перші дні воєнних дій я була налякана і не могла знайти собі місця. Буба заспокоювала мене — говорила, що суєта лише посилює паніку, і порадила пити чай та читати книгу. Вона знала, про що говорить, адже пережила війну у власній країні.
Через пару тижнів після нашого знайомства я розповіла їй, що займаюсь фотографією, та показала свої роботи. Звикнувши до засудження знімків оголеного тіла людей старшого віку, я була здивована, коли Буба сказала, що вони їй подобаються.
За освітою Надія Олександрівна музикантка — все життя вона присвятила роботі в музичній школі та консерваторії. Думаю, тому вона зрозуміла моє бажання розкривати цікаві мені питання через творчість.
Одне з них — це ставлення суспільства до оголеного тіла. У пострадянських країнах оголена натура сприймається як щось заборонене та образливе. Виключення становить молоде жіноче тіло — до нього ставляться захоплено, але тільки якщо воно відповідає загальноприйнятим стандартам. Чоловіче тіло може знайти в невеликій аудиторії побажливе відношення, але, знову ж таки, якщо його пропорції та вигляд вписуються в уявлення про «ідеал».
Але що можна сказати про тіло, яке проходить крізь метаморфози старіння? Та нічого. Тема-табу.
Я не згодна з такою думкою, адже старіння — це генетично запрограмований процес для будь-якої живої істоти, який не вкладається в рамки поняття естетики, нав’язаного суспільством. Тіло, що старіє, не дорівнює негарному тілу, так само як і оголеність не дорівнює сорому і ганьбі.
Такої ж думки дотримується й Буба. Так з’явилася ідея створити наш цикл «Визволення». Одного разу вона підійшла до мене і сказала: «Майя, завтра у мене перший сеанс хімієтерапії. Не знаю, як зміниться моя зовнішність після неї». І ми зробили фотосесію ввечері в невеликій вітальні, думаючи, чи встигнемо закінчити зйомку до початку чергової повітряної тривоги».
«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.
