(c) 2018  ГО “Крос Медіа” – Усі права захищено

Цю історію мала зобразити жінка. Йоанна Карпович про комікс для дорослих «Розквашене яблуко»

Приблизно п’ять років тому головний редактор одного з провідних польських видавництв, що спеціалізується на коміксах, відкинув сценарій «Розквашеного яблука». Друзі, з якими він тоді радився, казали, що не захочуть читати цю історію, якщо вона буде опублікована як комікс. Правду кажучи, багато хто не хотів би читати, слухати чи дивитися такі історії незалежно від їхнього оформлення. Адже «Розквашене яблуко» Єжи Шилака (автор сценарію) та Йоанни Карпович (ілюстраторка) – це історія про домашнє насильство. Про токсичні стосунки із перспективи змученої жінки. Брутальний, безкомпромісний і заощадливий на словах графічний роман. На жаль, зовсім не казковий.

В лютому 2019 року в Україні з’явилися перші примірники резонансного коміксу. Ініціатором адаптації для української аудиторії стало «Видавництво», яке фокусується, зокрема, на графічній прозі про складні теми. Заборона ніколи не проходить повз теми, які намагаються замовчувати або цензурувати, тому ми вирішили підтримати цей дуже важливий і непростий проект.

 

Йоанна Карпович розповіла Забороні, як польська спільнота сприйняла «Розквашене яблуко» і чому цей комікс є актуальним для України.

Усе просто. Я – художниця. І мені подобається бруднити руки. У живописі почуваюся найбільш вільно, невимушено. Створення коміксів – сродна праця, звичне для мене заняття. Однак я пройшла довгий шлях, перш ніж поєднала світ живопису і коміксів у своєму розумі і серці. Малюю акриловими фарбами на папері з текстурою полотна. Інколи я роблю попередні ескізи, але здебільшого працюю без них. Найважливішим для мене є сценарій. Я читаю його знову і знову, перш ніж почати працювати, і часто роблю невеликі начерки або замітки. Робота над коміксом може бути виснажливою, але це моя робота, я щаслива.

 

Під час навчання в Академії образотворчих мистецтв у Кракові комікс вважався моветоном. Це було ганебне хобі для незрілих любителів поп-культури. Це не було мистецтвом. Але часи змінюються, і сьогодні комікс вийшов із підпілля. У Польщі навіть з’явилися факультети, де ви можете вивчати цей жанр, але ми й досі не ставимося до цього серйозно, як у Франції чи Бельгії. Проте, сьогодні дозволено використовувати комікс як форму художнього вираження. І комікс увійшов у світ мистецтва. Тепер він широко представлений в музеях і художніх галереях. У 2017 році оригінальні художні роботи (88 сторінок) з мого коміксу «Анастасія» (авторка Магдалена Ланкош) були експоновані у Краківському музеї сучасного мистецтва. Минулого року в нас була дивовижна виставка польських коміксів у Краківському національному музеї. Видавці не бояться тягтися до польських художників, а читачі прагнуть купити роботи наших авторів. Ринок оригінальних творів мистецтва росте, що дає змогу таким людям, як я, продавати свої роботи і жити за ці гроші.

Свобода. Комікс має набір основних правил, але дозволяє розробляти власні. Створення коміксів схоже на створення фільму з необмеженим бюджетом. Комікс може стати альтернативним світом – як для творця, так і для читача. Може бути затишною гаванню, але він також здатен змусити вас відчувати біль і страждання. Як і у випадку з «Розквашеним яблуком».

 

Мій перший опублікований комікс написав Єжи Шилак – той самий сценарист, який написав «Розквашене яблуко». Це була «Губна помада», похмура кримінальна історія, у якій протагоністом був поліцейський-трансгендер. «Помада» побачила світ у 2003 році. Однак найпершим коміксом, над яким я почала працювати, був «Jutro będzie Futro» – футуристична історія про світ тварин і людей, які живуть разом у великому місті, Новому Римі. Там був і політичний конфлікт, і любов, і загадки. Він був опублікуваний у 2004 році.

 

Дозвольте мені сказати вам кілька слів про Єжи. Він – польський кінокритик і літературознавець, дослідник поп-культури й автор сценаріїв для коміксів. Професор Гданського університету. Його найвідоміша публікація – «Комікси: перебільшений світ». Найважливіші роботи його кар’єри – «Комікси у світовій культурі ХХ століття» (1999), «Поетика коміксів: іконічний та лінгвістичний шари» (2000), «Гра тіла: про жіночі образи в сучасній культурі» (2002, розширене перевидання у 2013 році). Усі вони об’єднують його роздуми про зміни у культурі за допомогою аналізу літератури, кіно, фотографії і, звісно, коміксів. Чого ця коротка біографія вам не оповідає, так це того, що Єжи – ніжна і приємна у роботі людина з дуже дотепним і похмурим почуттям гумору. У його сценаріях багато насильства, і мені здається, що ціль Єжи – розкрити природу зла. Коли ми працювали над «Помадою», він дав мені цілковиту творчу свободу. Коли у 2017 році ми працювали над «Розквашеним яблуком», наша співпраця стала більш зрілою – я не боялася ставити запитання, а він підтримував мене відповідями, які мені дуже допомогли.

У випадку з «Розквашеним яблуком» головним підбурювачем був Павел Тімофеюк, наш видавець (TIMOF COMICS), який зробив це все можливим. Бачте, я давно відмовилася від сценарію Єжи, я не була готова впоратися з такою кількістю насильства. Але Павел був наполегливий. Він відчував, що це важлива історія, яку потрібно розповісти, і він вважав, що це має зробити жінка.

 

Коли у Польщі вийшло «Розквашене яблуко», я вирішила не використовувати свій особистий досвід задля просування. Чи не кожен журналіст ставив мені це запитання – я відповідала чесно, але просила не включати відповідь в інтерв’ю. Хотіла, щоб усі зосередилися на мистецтві і сценарії, а не на мені. Частково це спрацювало. Однак під час рекламних зустрічей я спілкувалася з багатьма чудовими жінками і дівчатами, які відкрито зізналися, що стали жертвами домашнього насильства. Так що тепер я не приховуватиму свої переживання, хоча не буду детально їх описувати. Все, що хотіла сказати, я сказала на сторінках «Розквашеного Яблука».

 

Робота над цим коміксом повернула всіх демонів минулого. Це було складно. Мій колега, художник коміксів, одного разу розповів, що коли працює над коміксом, практично живе в ньому. І це правда. Рівень занурення в «Розквашене яблуко» був дуже високий. Я знову пережила ті почуття і емоції, які хотіла забути. Хотіла, щоб вони зникли назавжди. Я висловила все це на папері, і результат лякав навіть мене. На мій подив, деякі жінки звинуватили мене у надмірній естетизації насильства.

 

Я була щаслива коли дізналася, що наш комікс опублікують в Україні. Я дійсно хотіла, щоб ця історія була розказана світу, але я маю відчуття, що ви, будучи слов’янами, будете читати її краще, ніж будь-хто інший. «Розквашене яблуко» переклали англійською мовою, також комікс є у форматі електронної книги на EuropeComics.com. У нас був несподівано (для мене) позитивний відгук, хороші відгуки у західних країнах, але я знаю, що ця історія буде прочитана по-іншому в країні, яка дуже схожа на Польщу. Традиційні сімейні цінності, релігія, сильний материнський образ, слухняність, шовінізм, мовчання про те, що відбувається вдома, – все це у нас спільне. Побутове насильство ховається в офіційній статистиці. Тиша над жертвами. Ми ділимося всім цим. Я також сподіваюся, що цей комікс спонукатиме українських художників висловитися щодо тем, які є важливими для всіх нас. Я знаю, що у вас потужна арт-спільнота.

Польські консерватори все ще живуть у світі, де комікси призначені для дітей. Ми очікували обговорення, проте не припускали, що більшість «атак» буде надходити від «наших» людей. Я маю на увазі «неупереджених лібералів і лівих». Критика адресувалася як сценарію, так і візуальному аспекту. Деякі звинувачують Єжи у нереалістичному підході до насильства, хтось звинувачує мене в тому, що я роблю насильство візуально привабливим, комусь просто не подобається той факт, що фінал залишився відкритим, не пропонує жодних рішень або полегшення.

 

Польща зараз дуже розділена. Люди з обох сторін відмовляються спілкуватися, відмовляються бачити півтони. Єжи, коли писав сценарій для «Розквашеного яблука», розставляв релігійні акценти тут і там, але його метою було не звинувачувати віру, а лицемірство суспільства. У Польщі багато людей вважають себе порядними католиками, але лише деякі наслідують етичний шлях християнства. Особисто я не є віруючою людиною. Ми не мали серйозних неприємностей з боку консервативних громадян. Може тому, що вони занадто зайняті поліруванням своїх обладунків антисемітизму і гомофобії. Але, найімовірніше, це пов’язано із тим, що їм байдуже на мистецтво. Проте я не впевнена, що це останнє твердження відповідає дійсності – в 2016 році я отримала багато ненависних листів щодо серії моїх картин з Анубісом («перестаньте рекламувати диявола і цю херню нового століття, ви, брудна жінка»). Але це інша історія.

Читайте також: 

Розквашене яблуко. Заборона публікує частину коміксу про сімейне насильство
Подорож у безодню. Комікс про Турчинова

 

Підписуйтесь нас в інстаграмі – фото, відео, чуттєві історії про важливе