Now Reading
Російські солдати ґвалтують жінок у Білорусі. Їх нема кому захистити

Російські солдати ґвалтують жінок у Білорусі. Їх нема кому захистити

Російські солдати ґвалтують жінок у Білорусі. Їх нема кому захистити

Понад 400 повідомлень про скоєні російськими військовими зґвалтування надійшло на гарячу лінію Уповноваженої Верховної Ради з прав людини тільки за перші два тижні квітня. Злочини сексуалізованого характеру проти жінок, дівчат, хлопчиків, чоловіків та людей літнього віку стали візитівкою армії РФ під час повномасштабної війни проти України. У особливій небезпеці перебувають люди на тимчасово окупованих територіях. Однак від дій російських військових страждають не лише мешканки та мешканці України — у деяких білоруських Телеграм-каналах нещодавно розійшлася історія про зґвалтовану солдатами студентку з міста Мозир, що в Білорусі. Та, як стало відомо Забороні, цей випадок не єдиний. Журналістка Анастасія Оприщенко розповідає, що зараз відбувається в країні, де базується армія РФ, та чому в Білорусі жертв зґвалтувань не захищає навіть закон.


Що російська армія робить у Білорусі?

Восени 2021 року лідери Білорусі та Росії домовилися про проведення позапланових навчань. Наприкінці листопада минулого року про те, що вони відбудуться, вперше оголосив міністр оборони Білорусі Віктор Хренін. Фактично навчання стали прикриттям для масштабного розміщення російських військ на території Білорусі напередодні вторгнення в Україну.
Росія розмістила близько 30 тисяч військовослужбовців поблизу білорусько-українського кордону, що стало найбільшим розгортанням військ у Білорусі з часів холодної війни. 24 лютого Росія розпочала війну в Україні, використовуючи територію Білорусі як місце дислокації своїх військових. Також РФ неодноразово завдавала ракетних ударів по українських містах з території Білорусі.

Вже на початку квітня російські війська відійшли з захоплених територій, зокрема, до «ЛДНР» та Білорусі. Залишаючи українські села й міста, окупанти масово вбивали та ґвалтували мирних жителів, а на додачу мародерили, виносячи з українських осель не тільки техніку, а й взуття, спідню білизну та засоби гігієни. Награбоване військові відправляли в Росію через білоруську поштову службу.

За словами білоруської активістки Марії (ім’я змінено з міркувань безпеки, активістка проживає в Білорусі), російських військових в деяких регіонах країни можна було зустріти ще на початку лютого. Сьогодні, за повідомленнями білоруських журналістів, з країни вивели 85% російських військ, та на початку квітня, коли армія РФ почала залишати північні регіони України, військових знову нерідко можна було побачити в білоруських містах. Внаслідок цього напруга між місцевим населенням та представниками армії лише зростала.

«Військові постійно п’яні, вони щодня вештаються вулицями, шукають, до кого можна причепитися, лаються. У Мінську область російські військові приїжджають за продуктами. Магазини розташовані біля школи, тож військові постійно стирчать поряд, мабуть, чекаючи на закінчення шкільного дня. Тому всі батьки самі забирають дітей, особливо молодих дівчат, щойно закінчуються заняття», — говорить Марія у розмові з Забороною.

Як білоруски потерпають від російських солдатів?

Агресивна поведінка російських військових в Білорусі не обмежується лише погрозами та пияцтвом. Зі слів Марії, місцевим правозахисникам відомо принаймні про чотирьох жінок, які постраждали від сексуального насильства з боку представників армії РФ. Одна з постраждалих — студентка з міста Мозир — погодилася анонімно розповісти, що з нею зробили російські солдати. 

Відео: girls.power.belarus / Instagram

Запис зі свідченнями про зґвалтування зʼявився в білоруських ЗМІ 6 квітня. На відео заплакана дівчина розповідає, що ввечері поверталася додому після зустрічі з друзями. По дорозі до неї причепилися троє п’яних росіян на авто. В одного з військових був автомат. Дівчина намагалася проігнорувати їх, але ті схопили її та затягли в авто, де потім зґвалтували. Вона згадує, що це був вантажний автомобіль з чорними номерами — це свідчить про приналежність транспортного засобу до Міноборони Росії. Студентка не знала, куди її везуть — військові надягли їй на голову пакет. Вони обіцяли вбити дівчину, якщо вона закричить, а на прохання відпустити відповіли лише «не хотіла знайомитися по-хорошому — буде по-поганому». 

Правозахисниця підкреслює: окрім зневаги до теми сексуалізованого насильства з боку білоруської влади є величезний тиск від російськомовної аудиторії, частина якої поширює ілюзорні ідеї про те, що російські військові так ніколи б не вчинили. Побачити такі коментарі можна чи не під кожною публікацією на цю тему. Крім цього, російська аудиторія натякає, а іноді відкрито говорить, що українки нібито масово займаються секс-роботою, через що «російські солдати гидують спати з українками». Підтримують ці настрої й російські медіа, поширюючи повідомлення про українську армію, що ґвалтує та мародерить на своїй же території. Володимир Путін теж назвав злочини російської армії в Бучі фейком, а Слідчий комітет РФ через це порушив кримінальну справу про «фейки».

Студентка Оля (ім’я змінено) живе в Мінську, але часто їздить до батьків у Мозир. В розмові з Забороною вона розповіла, що від початку російського вторгнення в Україну в місті дислокується дуже багато солдатів, військових машин. Батьки Олі та знайомі, що живуть у Мозирі, говорять, що російські військові часто їздять п’яні, закуповуються горілкою, можуть виїхати на зустрічну смугу чи залишити машину посеред дороги і піти в магазин.

«Особисто до мене та моїх знайомих військові не приставали. Проте все одно дуже страшно, відчувається напруження — і психологічне, і фізичне. Частина вулиць в місті взагалі без освітлення, людей ввечері дуже мало, тому одна я не хожу. І мені, і подругам страшно, — зауважує дівчина. — Однак є й такі, що не переймаються. Мама моєї подруги радісно махає солдатам, усміхається і радить своїй доньці робити те саме. А бабуся, з якою я їхала на сусідніх місцях в автобусі, сказала, що молиться за російських солдатів щоночі, адже нашим дівчатам треба за когось виходити заміж».

Від історії про злочини російських військових в Україні Олі було страшно, а після повідомлення про зґвалтування в Мозирі вона відчула лють: «Від цих тварюк можна очікувати чого завгодно».

«Я поширювала інформацію про зґвалтування дівчини у соцмережах, багато хто репостив її. Але були й ті, хто в це не вірив. Вони намагалися знайти підтвердження, що зґвалтована дівчина з Мозиря бреше, — пояснює Оля. — Я не знаю, можливо, це такий інстинкт самозахисту — вірити в те, що все це неправда. Але ж, господи, я не знаю, як можна бути байдужими до такого, як можна не замислюватися про свою безпеку та безпеку своїх близьких, особливо живучи в місті, де так багато російських військових».

Звідки в Білорусі табу на розмови про насильство?

Останні 10 років становище у галузі прав людини в Білорусі погіршилося. Правозахисники стикаються з обмеженнями свободи пересування, вираження думок, зборів та об’єднань, довільними затриманнями та жорстоким поводженням, їх залякують та саджають за ґрати. А права жінок в Білорусі взагалі завжди вважалися питанням, про яке недоречно говорити.

До 2021 року в Білорусі було кілька національних та регіональних зареєстрованих організацій, що працюють з темою домашнього та сексуалізованого насильства, зокрема, «Гендерні перспективи», «Провінція в Борисові», «Її права». У 2021 році всі ці організації ліквідували як «шкідливі для білоруського суспільства». Серед них і сімейний шелтер «Радислава», що понад 20 років допомагав жінкам, які постраждали від домашнього насильства. 

Колишню директорку шелтера Ольгу Горбунову 9 листопада 2021 року співробітники білоруської міліції заарештували в Мінську. Підставою для арешту стала ймовірна участь Ольги в організації жіночих правозахисних маршів улітку 2020 року. Правозахисниця досі перебуває у СІЗО.

У 2020 році після сфальсифікованих президентських виборів пройшла акція «Жіночий марш», учасниці якої виступали проти Лукашенка та насилля з боку силових структур. Далекий від ідей фемінізму, самопроголошений президент країни Олександр Лукашенко багато разів казав, що жінка просто не зможе очолити країну, та продовжував просувати патріархальні ідеї. Закон проти домашнього насилля Лукашенко взагалі називав «західною дурницею». А правозахисну та громадську діяльність незмінний лідер країни піддавав критиці, заявляючи, що в правозахисних організаціях працюють тисячі людей «з промитими за чужі гроші мізками». За останні пів року в Білорусі ліквідували 116 громадських обʼєднань.

«Сьогодні участь у роботі ліквідованих чи незареєстрованих організацій у Білорусі — це адміністративний чи кримінальний злочин, залежно від того, якою темою ви займаєтесь і наскільки держава вважає цю тему для себе незручною, — пояснює Марія. — Якщо ми з вами вирішимо просто як дві людини допомогти постраждалим від домашнього насильства — це злочин. Збирати гроші на допомогу у соцмережах — теж злочин».

Тому зараз в Білорусі немає жодних структур для допомоги постраждалим від сексуального насильства. В країні офіційно є так звані кабінети допомоги жінкам, та ними дуже часто керують психологи-чоловіки, які не мають жодного поняття про те, як працювати з постраждалими. Минулого року керівник одного з таких кабінетів дав інтерв’ю, де сказав, що феміністки роздувають проблему насильства в Білорусі, бо у них за рік не було жодного звернення. І порадив жінкам у ситуації насильства завжди йти на примирення з чоловіком та зберігати шлюб, бо «самотня жінка нікому не потрібна».

«Якщо тебе зґвалтували, у Білорусі зараз немає жодного місця з кваліфікованими спеціалістками, куди можна зателефонувати, щоб попросити про допомогу. Постраждала може піти в міліцію, де сидять погано кваліфіковані спеціалісти-чоловіки, які з 2020-го били та катували затриманих на протестах. Все, що дівчині скажуть в міліції — «сама винна». Можуть і висміяти, хоча формально в Білорусі в Кримінальному кодексі є стаття «зґвалтування», — каже Марія.

Що говорить законодавство Білорусі?

Білоруська юристка та правозахисниця Даша Чурко підкреслює: зараз у Білорусі правовий дефолт. Закони працюють лише так, як зручно державі. Тому і закону про протидію домашньому насильству немає.

«В Білорусі є інститут СНС — соціально небезпечного становища. Це коли сім’ю ставлять на облік і визнають неблагополучною. Часто серед цих сімей трапляються такі, де жінки постраждали від домашнього насильства або відкрито виходили на протести проти влади: «Тобто жінка викликає міліцію через насильство, а їй кажуть: «поставимо в СНС» та/або «заберемо дітей». Це серйозна перешкода для жінки в захисті себе та дитини», — пояснює Чурко.

Правозахисниця зазначає, що в країні є захисний припис, який деяким чином регулює питання сімейного насильства. Він передбачає можливість застосування захисного розпорядження, коли агресору забороняють жити, дзвонити, спілкуватися та наближатися до постраждалої на термін від 1 до 30 днів. Щоб отримати захисний припис, потрібно пройти цілу процедуру, і далеко не в кожному випадку це взагалі можливо (наприклад, якщо насильство відбувалося в сім’ї, подружжя розлучилося і більше не живе разом, але насильство триває). 

«Проте розв’язання питання залежить від людини, що приймає заяву у структурі. Зараз знизилася можливість домогтися справедливості. Жінки в Білорусі майже не звертаються до міліції. Є ситуації, коли постраждала від насилля піддається віктімблеймінгу [коли в скоєному злочині звинувачують постраждалого, а не злочинця]. Покращити ситуацію могли б міжнародні інстанції, однак без національних судів справи потерпілих не будуть прийняті до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Або до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). Спочатку про насилля потрібно публічно заявити в Білорусі», — підкреслює Даша.

Фактично ситуація з сексуальним насильством у Білорусі складна через те, що прав у жінок немає. Крім того, жінки в Білорусі зараз відчувають психологічний тиск через масове поширення інформації про зґвалтування з боку російських військових в Україні. 

Ось що пишуть користувачки з Білорусі під публікацією про зґвалтування у Мозирі:

«В нашій країні все перевернуть. Потім ще виявиться, що це вона на них напала».

«На жаль, треба ще пошукати лікаря, який погодиться дати такий висновок [про зґвалтування]».

«Про медогляд — це в нормальній країні так робиться. А у нас не факт, що не спущено згори наказ подібні випадки приховувати, «щоби не очорняти образ союзників».

«Тааак, наша держава, звісно, допоможе. Якщо звернешся в такому випадку до міліції в цей час, є можливість ще і самому сісти».

Що робити, якщо ви стали жертвою насилля?

Якщо людина пережила насильство, правозахисниця Марія радить забезпечити свою фізичну та психологічну безпеку. Найголовніше — звернутися за екстреною медичною допомогою та отримати необхідні ліки, а також пройти медичне обстеження та отримати виписку, яку за необхідності можна використовувати під час подання заяви. В Білорусі можна звернутися до соціальної працівниці, яка допоможе повернути відчуття хоча б часткової психологічної безпеки.

22 березня Ірина Венедіктова вперше повідомила про підозру в зґвалтуванні російському військовому. Свідчення жертв сексуалізованого насильства збирає Асоціація жінок-юристок ЮрФем. Співзасновниця організації Лариса Денисенко наголошує, що, розслідуючи зґвалтування під час війни, міжнародні суди не вимагають медичних доказів для підтвердження історії жінки, тож висновок лікаря про факт зґвалтування не є обов’язковим.

Важливо, щоб потерпілі не залишалися наодинці зі своїм болем, почувалися у безпеці, мали куди звернутися та кому розповісти про зґвалтування. Тому можна зателефонувати на анонімну гарячу лінію правозахисної організації «Ла Страда» за телефонами 116 123, 0800 500 335. Ці номери працюють цілодобово.

Чи можна притягнути військових до відповідальності?

Міжнародні кримінальні суди збирають майже всі свідчення про випадки насилля під час війни — це, зокрема, можуть бути перехоплені розмови від СБУ. Про випадки насилля також повідомляють рятувальники, волонтери, лікарі, журналісти, місцева влада, поліцейські, друзі та знайомі постраждалих тощо.

Водночас правозахисники та юристи зазначають, що покарання винних через міжнародні суди затягнеться. До прикладу, Міжнародний кримінальний суд з 2015 року вирішував, чи достатньо його юрисдикції в питанні злочинів проти людяності на Донбасі та у Криму. У 2020 році суд дав позитивну відповідь.

На сьогодні 26 українських правозахисних організацій спільно працюють з темою військових злочинів в Україні — це коаліція «Україна. Пʼята ранку». До своєї роботи правозахисники залучають волонтерів-документаторів, які шукають інформацію у відкритих джерелах та виїжджають на місця інцидентів. Волонтерам попередньо пояснюють міжнародні стандарти фіксування інформації з відкритих джерел — протокол Берклі.

Водночас говорити про те, що випадки насильства припиняться з завершенням військових дій, не можна. Є висока ймовірність, що після війни російські військові продовжать насилля та вбивства, вважає білоруська правозахисниця Марія: «Солдати та військові на війні отримують колосальну травму, багато з них повернуться додому психічно понівеченими. Враховуючи вкрай низький рівень психологічної освіти в Росії, багато з цих людей залишаться віч-на-віч зі своїми новонабутими станами. Ці стани військові глушитимуть алкоголем, зігнанням агресії на інших та ізоляцією. У Росії й без того колосальні масштаби домашнього насильства, і психологічна травма на війні лише посилить цю ситуацію і поставить безліч жінок у вразливе становище».

Матеріал зроблений за підтримки Медіамережі

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top