В'язниця по-російськи. Заборона розповідає, як ВІЛ-позитивних кримчан вбивають у колоніях РФ | Заборона
Читаєте зараз
В’язниця по-російськи. Заборона розповідає, як ВІЛ-позитивних кримчан вбивають у колоніях РФ

В’язниця по-російськи. Заборона розповідає, як ВІЛ-позитивних кримчан вбивають у колоніях РФ

Після анексії Криму Росією в 2014 році життя ув’язнених на півострові змінилося. Пенітенціарна система перейшла під російське законодавство, багатьох етапували в різні регіони РФ – зокрема, і в найбільш віддалені. Найгірше довелося людям, у яких є серйозні захворювання, такі як ВІЛ – їх здоров’я істотно погіршується через проблеми з медичним обслуговуванням у в’язницях. Деякі навіть помирають, бо їх не лікують. Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька розповідає, що відбувається з українськими в’язнями в російських тюрмах.


У кінці 2019 року в колонії в Адигеї помер 33-річний кримчанин Андрій Титков. Двома роками раніше його засудив Джанкойський суд за крадіжку та незаконне зберігання зброї. З Криму Титкова етапували в російську колонію. Ті, хто відбували з ним термін, розповідають Забороні, що він «згорів буквально за два місяці».

У Титкова був ВІЛ, він скаржився адвокатам, що в колонії не отримував антиретровірусну терапію. «Адміністрація колонії свідомо затягувала час, не видавала адвокатам медкарту, – розповідає адвокат «Правової ініціативи» Рустам Мацев. Ця організація допомагала ВІЛ-ув’язненим в Адигеї. – Він [адвокат] спрямовує один запит – йому відмовляють. Він оскаржить його, це ще час. Поки тривала ця тяганина, людина просто померла».

Фото: Заборона/Mitchel Lensink/Camilo Jimenez

Медичне обслуговування в російських колоніях – одна з головних проблем для ув’язнених. Рустам Мацев каже, що більшість скарг пов’язано переважно з несвоєчасною і неналежною медичною допомогою. Його слова підтверджує і член Громадської спостережної комісії Калінінградської області, правозахисник Герман Уриков. І додає: «Людина до всього може звикнути. Але до відсутності нормального медичного обслуговування звикнути неможливо».

Анексія

У 37-річного українця Івана Федірка багата кримінальна історія – у нього п’ять судимостей (за крадіжку і тілесні ушкодження). У 2014 році, під час анексії Криму, Федірко відбував покарання в кримській в’язниці.

«Тиждень минув [після анексії] і все: російські гімни, – згадує Федірко березень 2014 року. – Почали комісії приїжджати, якісь незрозумілі люди в погонах, шапках каракулевих. Почали змінювати вироки. Просто викликали кудись у штаб і кажуть: ми міняємо [вирок]. На якій підставі? Відповідають: «Ти що мудрувати прийшов?» Та якось не мудрувати, але хотілося б знати. Когось звільняють, зеки раді. Не розуміють, що насправді відбувається. Прийшов якийсь російський дядько, звільнив. Але ж вирок ви не досиділи. Поїдете в Україну – вас знову закриють».

Фото: Заборона/Maxim Babichev/Pawel Czerwinski

Федірко випустили достроково, але потім знову заарештували в Сімферополі в 2015 році. Каже, що «намагався жити як міг», затримали його за розбій і засудили на п’ять років. У тому ж році Федірко етапували в колонію в Адигеї. Приблизно тоді ж він дізнався, що, виявляється, став громадянином Росії. Це стандартна ситуація для кримських ув’язнених: більшості насильно присудили російське громадянство, якщо вони не написали письмову відмову. Наприклад, таким чином російське громадянство отримав Олег Сенцов, незважаючи на те, що він багато разів публічно від нього відмовлявся.

Українські правозахисники розповідали Забороні, що на момент анексії Криму в тюрмах утримувалось 3400 ув’язнених, значна частина з них насильно одержала російський паспорт. Після анексії їх поступово етапували в Росію – всього 4700 осіб. Це були люди, які вже відбували покарання і яких затримали після 2014 року. Один із колишніх працівників кримських в’язниць розповідав журналістці Забороні в 2018 році, що в’язнів етапували, щоб уникнути бунту.

Фото: Заборона/Dan Cristian Padure/Matthew Ansley

Така практика заборонена міжнародним правом, оскільки Крим вважається тимчасово окупованою територією. Україна не визнає видачу російських паспортів у Криму і вважає ув’язнених своїми громадянами. Росія, своєю чергою, вважає їх своїми громадянами, і так виникає правова колізія, через яку ув’язнених не повертають в Україну. За чотири роки – з 2014-го – всього повернули 12 осіб. До прикладу, з самопроголошеної «ЛНР» на підконтрольну частину України повернули всіх ув’язнених, які хотіли відбувати покарання в Україні – всього 373 людини. Частина з них уже вийшла на свободу.

ВІЛ

В Адигеї Федірко познайомився з ще трьома кримчанами – Андрієм Титковим, Романом Журабовичем і Валерієм Макаровим. Усіх, крім Титкова, етапували в Адигею майже одночасно. У всіх, окрім Федірка, позитивний ВІЛ-статус. Причому Макаров, розповідає Рустам Мацева, про свій ВІЛ-позитивний статус дізнався випадково, в 2017 році. Ще пів року йому не призначали антиретровірусну терапію, оскільки в колонії не було лікаря-інфекціоніста.

У самого Федірка, за його словами, гепатит – тому тема ВІЛ-позитивних людей в колонії його зацікавила. До того ж, каже Іван, він також не отримував потрібну медичну допомогу.

Фото: Заборона/Camilo Jimenez/Hossine Behmanesh

«У мене ні аналізи не брали, нічого, – розповідає Федірко. – Я звертався неодноразово, говорив, що у мене болі в животі. Не давали навіть який-небудь фосфалюгель, хоча він був серед ліків. Їм якось байдуже».

Роман Журабович – наркозалежний. У його медкарті великий набір захворювань: інвалідність 3 групи, гепатит С, ВІЛ. Журабовича затримали в Сімферополі вже після анексії, в 2015 році, звинувативши в розповсюдженні наркотиків в «особливо великих розмірах». Сам Журабович і його друзі це заперечують – мовляв, вживав, але не торгував, для подібних дій йому бракувало здоров’я. ВІЛ у Журабовича діагностували в 1993 році. З 2001-го він приймав антиретровірусну терапію.

Російське законодавство щодо наркотиків досить репресивне, 282 стаття (незаконне придбання і розповсюдження наркотиків) Кримінального кодексу РФ – одна з найпопулярніших, за нею сидить кожен четвертий в’язень. Карають переважно споживачів наркотиків, а не великих наркоторговців. Також у Росії заборонена метадонова замісна терапія, під час якої героїнозалежного переводять на метадон, щоб знизити залежність від опіатів.

Фото: Заборона/Vanessa Werder/Selim Blk

Адвокати Журабовича розповідають, що на момент його переведення в адигейській колонії офіційно не було ВІЛ-позитивних ув’язнених, хоча фактично їх налічувалося близько 80 осіб. Тож у колонії не було і лікаря-інфекціоніста. Він з’явився тільки в 2018 році.

«Терапія у них сьогодні є, а завтра немає, – згадує Федірко. – Тобто байдуже, що людина її має приймати безперервно. Вони не розуміють, що після кожної перерви потрібно міняти схему. Вони їх видають як аспірин».

«Йому [Журабовічу] писали, що він здорова людина, – додає Федірко. – Титков у них теж був здоровим. Ми його в лікарню водили. Він не може самостійно туди дістатися, бо втратив у вазі кілограм тридцять. А йому кажуть: чого ти прийшов? Вчора був абсолютно здоровий».

Терапія без терапії

До початку 2019 року в російських в’язницях утримували 61,5 тис. ВІЛ-позитивних ув’язнених, менше половини з них отримували антиретровірусну терапію. Так відбувається через те, що терапію призначають лише тим, у кого кількість клітин CD-4 – лімфоцитів, які першими вбивають інфекції і таким чином підтримують імунітет – стає менш ніж 350. Це застарілі правила. Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує призначати терапію відразу ж після виявлення хвороби і за будь-яких показників. Однак більшість російських в’язниць застосовують старі схеми лікування.

Читайте також

Фото: Заборона/Engin Akyurt/Andrew Buchanan

Федеральна служба виконання покарань (ФСВП) РФ стверджувала, що кількість ВІЛ-позитивних людей в колоніях зменшується, те саме стосується і смертності. Однак ще в березні 2016 року Росія була лідером серед європейських країн за смертністю ув’язнених. Свіжіших даних про те, скільки саме людей помирає в російських колоніях, немає.

За даними ФСВП, за п’ять років у російських в’язницях від ВІЛ померло 696 осіб. Але як пояснює правозахисник Герман Уриков, більшість ув’язнених вмирає від супутніх хвороб, а не від ВІЛ. І часто причина в тому, що вони не отримують належної медичної допомоги.

Фото: Заборона/Selim Blk/Grant Durr/Daniel Radford

«У чомусь ситуація поліпшується, у чомусь погіршується, – каже Уриков. – Нещодавно ми домоглися того, щоб ув’язненому давали постільний режим, коли він починає приймати антиретровірусну терапію. Тому що схеми різні, і реакція організму теж може бути різною. Не у всіх колоніях, звісно, але подекуди так усе ж роблять».

Ситуація в Адигеї – не виняток. Про те, що ВІЛ-позитивні в’язні в різних регіонах Росії не отримують належного лікування, писала, наприклад, російська служба «Радіо Свобода». Рустам Мацев каже, що це системне питання, яке включає й окремі ексцеси виконавців на місцях, і загальну проблему з медобслуговуванням у російських в’язницях. «Була масштабна перевірка в кількох регіонах із виїзної комісією, зокрема в Краснодарському краї. Перевіряли саме медсанчастини і виявили безліч порушень. Сама влада, по суті, визнала, що це системна проблема», – каже Мацев.

Фото: Заборона/Emiliano Bar/Camilo Jimenez

Водночас проблем із доступністю терапії зазвичай немає, пояснює Герман Уриков, – місця позбавлення волі найчастіше досить забезпечені ліками. Проблеми починаються вже під час призначення. «Часто змінюються схеми лікування, до того ж, найпевніше, це пов’язано із закупівлями, а не зі станом здоров’я [ув’язненого], – пояснює Уриков. – Діагностику здійснюють несвоєчасно, наприклад, коли змінюють препарати, не проводять додаткові аналізи на сумісність. Зрештою ув’язнені часто перестають приймати терапію через побічні ефекти».

«Кримаки»

Роман Журабович і Валерій Макаров й надалі відбувають термін в адигейській в’язниці. Адвокати «Правової ініціативи» подали скаргу до Європейського суду з прав людини через те, що їх підзахисні не отримують належної медичної допомоги. Найпевніше, каже Мацев, ЄСПЛ задовольнить позов.

Фото: Заборона/Utsman Media/Pham Yen

Іван Федірко, після того як звільнився в минулому, не підтримує з ними зв’язок. Він живе під Харковом, працює і каже, що не хоче повертатися до старого. Він згадує, що в адигейській в’язниці так і не зміг домогтися справедливого ставлення до ув’язнених із серйозними захворюваннями.

«Інформація звідти [з адигейської колонії] не виноситься, не заноситься. Приїхав якийсь Федя, якийсь Рома, якісь «кримаки». Хто їх захистить?».

За підтримки «Медиасети»

Нагору