Читаєте зараз
Суспільна криза провокує активність релігійних рухів, і деякі з них можуть нести загрозу. Розповідаємо, як розпізнати тоталітарну секту та вберегти себе

Суспільна криза провокує активність релігійних рухів, і деякі з них можуть нести загрозу. Розповідаємо, як розпізнати тоталітарну секту та вберегти себе

Anastasiia Opryshchenko

Україна — поліконфесійна країна, де є безліч різноманітних релігійних течій. Однак часто поява нових релігійних рухів пов’язана зі зловживанням правами людини та набуває злочинних проявів, а поширення цих організацій загрожує фізичному та психічному здоров’ю людей. Такі релігійні рухи часто (і загалом помилково) називають сектами. Заборона розповідає, звідки виникло це поняття, як відрізнити сумнівні релігійні культи від інших релігійних течій, які з них діють в Україні та чи змінилася їхня діяльність в умовах війни.


Чому суспільство сприймає секти як щось негативне?

Латинське слово «секта» насамперед перекладається як «школа» чи «вчення». Фактично під сектою варто розуміти релігійну організацію, що відокремилася від панівної [канонічної] у тій чи іншій державі церкви.

Однак із часом термін набув негативної конотації. В Російській імперії сектантами почали називати всіх, хто не сповідував православʼя. А за часів СРСР термін «секта» став частиною атеїстичної пропаганди і був пов’язаний з нетерпимістю до релігії як такої.

Український вчений і релігієзнавець Ігор Козловський у розмові із Забороною пояснює, що Радянський Союз намагався уніфікувати все: запровадити одну думку, ідеологію, союз журналістів чи письменників. Тому люди починали сприймати інші явища саме через призму цього ідеологічного тунелю. Однак Козловський підкреслює: українська поліконфесійність не піддалася тоталітарному режиму. 

«До руйнації Радянського Союзу і на Україну припадало 50% всієї релігійної мережі колишнього СРСР. В Росії залишилося 25%, і ще 25% — в країнах, побудованих на руїнах Радянського Союзу, — говорить релігієзнавець. — В Україні, попри тоталітарний тиск, завжди був якийсь релігійний пошук — так склалося історично, бо ми фронтирна держава та нація, що формувалася на перетині різних цивілізацій. У нас дійсно є палітра протестантських спільнот, є євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської, адвентисти сьомого дня, «Свідки Єгови» тощо. І це також притаманне нашій християнській реальності».

З часів Великого князівства Литовського і Речі Посполитої православна церква не була державною, а люди, відповідно, необов’язково належали до якоїсь церкви. Крім цього, Україна була територією релігійного дисидентства, куди ще в 16 столітті, за часів Реформації [антикатолицького руху, пов’язаного з переходом від феодалізму до буржуазного суспільства], тікали з тодішньої Європи та Московського царства. 

Після розпаду Радянського Союзу релігієзнавці намагалися уникати слова «секта», щоби не створювати в людей негативного сприйняття. На думку Козловського, чимало людей використовують термін «секта», не розуміючи його глибинного змісту. Це ображає вірян різних конфесій, тоді як в Україні заборонено розпалювати ворожнечу на ґрунті релігії.

«Ми, релігієзнавці, використовуємо науковий підхід і називаємо нові течії — новими релігійними течіями. Україна — правова держава, де ми маємо закон “Про свободу совісті та релігійні організації”, і кожна людина має право на свій світогляд, у тому числі релігійний. Використовувати термін “секта” у негативному ключі для спотворення думки — це маніпуляція та формування масового впливу на людей, а це неприпустимо», — підкреслює Козловський.

Колишній директор Центру допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог» Ян Щекатуров пояснює Забороні, що поняття «секта» — народне. Цим терміном називають всі релігійні рухи, що відокремилися від якогось канонічного вірування. Наприклад, в Україні вже дуже давно існують як п’ятдесятники, так і баптисти, але їх продовжують називають сектантами.

Чи існують шкідливі для людини релігійні рухи?

Так. Згідно з даними судової практики, нерідко під виглядом релігійних рухів в Україні виникають організації яскраво вираженої кримінальної спрямованості. Їхня діяльність може бути повʼязана з шахрайством, масовими заворушеннями, зґвалтуваннями, розбещенням неповнолітніх, завданням тілесних ушкоджень і навіть умисним убивством чи доведенням до самогубства (зокрема, масового).

Такі релігійні рухи називають деструктивними культами чи тоталітарними сектами. Зазвичай вони мають єдину «правильну» ідеологію, підтримують чітку ієрархію, підкоряються одному авторитету, спираються на тотальний контроль і сувору дисципліну.

В Україні наразі існують релігійні організації, що в цілому є культовими [повʼязаними з релігійною обрядовістю]. Загалом релігійні організації поділяють на чотири групи (але вони можуть поєднувати в собі ознаки кожної з них): 

  • політичні — де є об’єкт поклоніння і все, що з цим пов’язано (атрибутика, ритуали), наприклад, як в Північній Кореї чи Третьому Рейху;
  • комерційні — пов’язані з фінансовими пірамідами;
  • релігійні;
  • психотерапевтичні — поєднують вчення про психіку (різноманітні курси особистісного зростання).

Діяльність релігійних організацій в Україні регулює закон «Про свободу совісті та релігійні організації». Згідно зі статтею 16, припинити діяльність релігійної організації можна в таких випадках:

  • якщо обрядова чи проповідницька діяльність зазіхає на життя, здоров’я, свободу та гідність особи; 
  • якщо громадян спонукають до невиконання конституційних обов’язків, грубого порушення громадського порядку чи зазіхання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій;
  • якщо релігійна організація загрожує національній безпеці.

У випадку, якщо діяльність релігійної організації повʼязана з заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою, у справу вступає Кримінальний кодекс України. За статтею 181, такі злочини караються увʼязненням на термін до трьох років, або від трьох до пʼяти років у разі, якщо постраждала неповнолітня особа.

Які релігійні організації найвідоміші в Україні та що з ними не так?

Завдяки українській поліконфесійності більшість релігійних течій сприймаються тут толерантно. Ба більше, зауважує Щекатуров, будь-хто може заснувати будь-яку церкву під будь-якою назвою — це дозволяє закон «Про свободу совісті та релігійні організації».

Після розпаду СРСР шоковані люди шукали підтримки будь-де, зокрема й серед релігійних культів. Одним із перших деструктивних культів в Україні стало «Велике Біле Братство ЮСМАЛОС», обличчям якого була Марія Деві Христос. Вона вважала себе живим втіленням Христа, а заразом його матірʼю та нареченою. Проте під ритуальним іменем ховалась журналістка Марина Цвигун, а очолював «Біле братство» її чоловік, радянський інженер Юрій Кривоногов.

Одним з ключових елементів майже всіх релігійних рухів того часу було вчення про кінець світу — звісно ж, із порятунком праведників і карою грішників. Члени «Білого Братства» вірили в Страшний суд, на який потраплять лише 144 тисячі вірян. Водночас 12 тисяч з них мали принести себе у жертву.

В лавах «Білого Братства» існувала жорстка ієрархія — так звані «кола посвячення» і низові «п’ятірки», в кожній з яких був старший, чиїм наказам мали підкорятися всі. Основний бюджет організації складали добровільні пожертвування. Нові члени братства віддавали на потреби церкви все особисте майно: житло, автомобілі, коштовності. Крім того, вони мали відмовлятися від старих соціальних зв’язків, ізолюватися від зовнішнього світу, регулярно читати мантри, мало спати та їсти тощо.

У 1993 році Кривоногов оголосив акцію масового самогубства у зв’язку з «кінцем світу», який, за його «пророцтвом», мав відбутися 24 листопада 1993 року. Пізніше дату «страшного суду» перенесли на 11 листопада. Того дня всі послідовники «Білого Братства» мали зібратися в Києві та влаштувати масове самоспалення — втім, цього вдалося уникнути. Цвигун і Кривоногова увʼязнили на 4 і 7 років відповідно. Сьогодні вони розлучені. Кривоногов після звільнення з колонії покаявся, змінив прізвище на Сильвестрова та більше не має стосунку до релігії. Натомість Цвигун після амністії переїхала до Росії, де тепер називає себе богинею Вікторією Преображенською і за допомогою віршів викриває «злочини київської хунти».

Сьогодні в Україні, за інформацією Яна Щекатурова, зареєстровано близько 35 тисяч релігійних організацій [якщо рахувати всі приходи в кожному місті]. Серед найактивніших із них, які мають свою інфраструктуру, фінансові потоки, закордонні зв’язки, зокрема:

  • «Посольство Боже»;
  • «Відродження»;
  • «Євангеліє процвітання»;
  • «Рух віри»;
  • «Жива вода»;
  • «Церква на Голгофі»;
  • «Нове життя»;
  • «Церква завіту»;
  • «Церква прославлення»;
  • «Світло світу»;
  • «Церква одкровення»;
  • «Сила Духу»;
  • «Стовп вогню»;
  • «Свідки Єгови».

Остання налічує в Україні близько 150 тисяч послідовників. Заснована у 1880-х роках у США, вона отримала офіційну реєстрацію в Україні 1991 року. Проте «Свідки Єгови», які колись називали себе «Дослідниками Біблії», були відомі в Україні ще до Першої світової війни, і вже тоді всі охочі могли отримати журнал «Вартова башта», який друкували на замовлення організації.

Рух часто звинувачують у лжепрогнозах, неправильному перекладі Біблії, жорстокому поводженні з колишніми членами та автократичному управлінні, що спирається на примус. Також критиці піддають примус прихильників «Свідків Єгови» розривати сімейні та соціальні зв’язки, якщо їхні родичі та друзі не погоджуються з діяльністю організації, а також їхню відмову здавати та переливати кров навіть у небезпечних для життя медичних випадках. Самі ж «Свідки Єгови» критику у свій бік оскаржують — часом навіть у суді.

Місія Відродження Миру або духовний центр «Відродження» — релігійне об’єднання на чолі з Володимиром Мунтяном, продюсером, актором, бізнесменом та самопроголошеним тринадцятим апостолом Христа. Утворене у 1997 році в Дніпрі, обʼєднання має масштабну мережу філій (за деякими даними — 320) на території України, Білорусі та інших країн колишнього СРСР. У Росії рух заборонили. У Всеукраїнському союзі церков Християн Віри Євангельської (ХВЄ) заявили, що «Відродження» не має жодного стосунку до союзу, визнали організацію нерелігійною та порадили уникати її зібрань. У ХВЄ також звинувачують Мунтяна в шахрайстві через проведення обрядів екзорцизму, вигнання диявола, зняття родового прокляття, лікування раку і ДЦП за допомогою музики, молитов і танців.

Крім того, духовний центр «Відродження» критикують за збір коштів з послідовників (про це зі сцени часто нагадує сам Мунтян) та маніпулятивні обіцянки молитися в церкві на їхні гроші. Мунтяна неодноразово звинувачували у вживанні наркотиків, збоченні та знущаннях, а 2016-го він отримав підписку про невиїзд через звернення до поліції ошуканих послідовників «Відродження». Постраждалі стверджували, що Мунтян та кілька його наближених гіпнозом та психологічним впливом змусили їх переписати на духовний центр дві квартири. Ймовірно, що на гроші послідовників Мунтян купує нерухомість та автівки.

Найчисленніша релігійна організація в Україні — неоп’ятдесятники або «Рух віри». Самі неоп’ятдесятники вважають за краще називати себе «церквами повного Євангелія». У кожному обласному центрі діє близько десятка таких громад під різними назвами (типу Світло істини», «Ковчег порятунку», «Камінь віри» тощо), кожна з яких зареєстрована як самостійна юридична особа. Через відсутність централізованої структури неможливо підрахувати кількість прихильників неопʼятдесятництва в Україні. За дуже приблизними оцінками, станом на 2020 рік їхня чисельність може сягати 117 тисяч осіб.

Всі ці організації цілеспрямовано працюють з молоддю, яка має залучати своїх однолітків. Крім того, неопʼятдесятники звертають особливу увагу на наркозалежних, залучаючи їх до своїх лав під виглядом реабілітації.

Найвідоміший рух неопʼятдесятників — «Посольство Боже». Проти його лідера Сандея Аделаджи в Україні розпочали кримінальне провадження за статтею «Шахрайство в особливо великих розмірах» (до 12 років увʼязнення з конфіскацією майна). Закон переслідував Аделаджу з 2013 року через його звʼязок з фінансовою пірамідою King’s Capital, яка ошукала багатьох вкладників. 2022 року справу проти нігерійського пастора закрили, бо сплив термін, протягом якого його могли притягнути до відповідальності.

«Сонячний Всесвіт» («Церква Сонця» або «Світ Сонця») — релігійний рух, доктрина якого побудована на суміші євангельських, православних, католицьких, нью-ейджевих та псевдонаукових догм. Організація існує на численні пожертви приватних підприємців та комерційних організацій, які переважно не знають, на що йдуть їхні гроші, оскільки їх збирають під виглядом допомоги дітям-сиротам.

В Україні також популярна «Церква саєнтології». Саєнтологію пояснюють як прикладну релігійну філософію. Саєнтологія містить у собі філософію і техніку духовного вдосконалення й охоплює такі теми як мораль, етика, детоксикація, освіта, управління, поєднуючи все це з фантастикою. Послідовники саєнтології є у понад 100 країнах світу, серед її прихильників є популярні діячі культури.

При цьому саєнтологію вважають одним із найконфліктніших релігійних рухів, численні судові процеси за участі саєнтологів нерідко призводили до накладення санкцій та штрафів. Церкву саєнтології критикують за її гуманітарну і релігійно-філософську місію, вважаючи її суто комерційним підприємством. Саєнтологічні методи, на думку низки критиків, мають руйнівний вплив на організм людини і її психіку. Було помічено, як саєнтологи намагалися проникнути в систему освіти під виглядом програми профілактики наркоманії для молоді та зустріли спротив батьків.

У націоналістичному середовищі чимало прихильників мають неоязичницькі організації, наприклад, РУНВіра — «Рідна українська національна віра», заснована після Другої світової війни в США етнічним українцем Левом Силенком. Крім того, неоязичництво представлене в Україні такими течіями, як «Рідна Віра», «Ладовіра», «Ягновіра» тощо. Головна їхня ідея — відродження дохристиянської віри українців.

Виходить, всі нові релігійні рухи — сумнівні?

На думку Ігоря Козловського, насамперед треба відділяти релігійні рухи від їхніх релігійних авторитетів, оскільки вони можуть зловживати своєю владою. А це, своєю чергою, кидає тінь на всі інші релігійні спільноти та церкви (детальніше про те, як залежність від влади токсично впливає на людський мозок, читайте тут).

«Держава має вводити всі релігійні організації у правове поле і далі контролювати порушення. Якщо вони будуть — фіксувати, розслідувати й доводити до суду, — пояснює релігієзнавець. — Це буде переслідуванням не за релігію, а за зловживання та порушення чинного законодавства. Люди можуть вірити у будь-що, якщо вони не порушують чинного законодавства».

Він також зауважує, що релігійні спільноти передусім створюють для задоволення релігійних потреб вірян. Та їхню діяльність можна обмежити, коли це загрожує суспільній моралі, національній безпеці та життю громадян. Крім того, релігійні спільноти не мають займатися політичною чи економічною діяльністю.

Де зараз релігійні організації та чому люди продовжують їх шукати?

Релігійні рухи в Україні зʼявлялися в 1990-х чи 2000-х та зʼявляються досі. Їхня поява нерідко повʼязана з певною кризою в суспільстві, коли люди починають шукати спасіння у світі реального та ірреального.

«В кризові часи ми спочатку переживаємо шок, потім виникає очікування (наприклад, перемоги), і наша уява конструює щось, що допоможе пережити це очікування. Ба більше: уява може робити з цього завершений продукт у вигляді віри. Нові релігійні рухи — це закономірно, коли люди зневірилися у традиційних системах чи церквах», — пояснює Козловський.

Ян Щекатуров натомість звертає увагу, що після успіху «Білого Братства» деякі нечесні підприємці зрозуміли, що можна добряче заробити, маючи лише гітару та Біблію. Проте для них найголовнішим було отримати від своїх парафіян десятину, а не допомогти людині: «Релігія у наш час — це ринок релігійних послуг. Користуючись ним, звичайно, можна просунути якісь свої наративи», — говорить він. 

Щекатуров також згадує, що кількість релігійних організацій в Україні суттєво зросла після 2014 року. Однак наразі він не бачить нової активності серед релігійних рухів.

«Раніше у кожному палаці культури та на стадіонах у неділю влаштовували християнські заходи. Зараз всі вони розбіглися по своїм маленьким домашнім церквам», — додає він.

На думку Щекатурова, під час повномасштабного вторгнення люди навряд чи будуть масово йти у релігію, адже ймовірніше за все підуть у політику та об’єднаються навколо підтримки армії та національної ідеї. Чимало відомих раніше релігійних організацій наразі поєднують церковні справи із волонтерством та допомогою дітям і переселенцям. Деякі «духовні лідери» втекли за кордон і продовжують збирати пожертви звідти. Серед них, зокрема, Сандей Аделаджа, який після початку повномасштабного вторгнення проголосив себе «ворогом Путіна номер один», та Володимир Мунтян, в інстаграмі якого можна побачити публікації з Балі та анонси прямих ефірів за німецьким часом.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій