Мін’юст оголосив великий розпродаж в’язниць. Розповідаємо, що не так із цією ініціативою | Заборона
Читаєте зараз
Мін’юст оголосив великий розпродаж в’язниць. Розповідаємо, що не так із цією ініціативою

Мін’юст оголосив великий розпродаж в’язниць. Розповідаємо, що не так із цією ініціативою

На початку серпня міністр юстиції Денис Малюська оголосив великий розпродаж в’язниць в Україні. Однак до ініціативи є низка запитань: починаючи від вартості, за яку можуть піти з молотка земельні ділянки у центрі міст, завершуючи проблемою зростання кількості ув’язнених у найближчі роки.

Редакторка Заборони Ганна Беловольченко розбиралася в нюансах «великого розпродажу» та розповідає, з чого варто було почати Мін’юсту і до чого тут права людини.


Про старт розпродажу в’язниць офіційно заявили 6 серпня. Денис Малюська презентував рекламний ролик, який, за задумом, мав показати інвестиційну привабливість Ірпінського виправного центру. Цей об’єкт продаватимуть першим.

У такий спосіб Мін’юст хоче продати 100 установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і виправних центрів. Мета – за 10 років збудувати цілковито нову в’язничну інфраструктуру.

Міністр юстиції визнав, що умови перебування у деяких із установ сьогодні не відповідають нормам, адже споруди зводили ще у XIX–XX ст. і їх просто не будували саме для таких цілей.

Крім того, частина приміщень сьогодні законсервована і простоює. На утримання однієї будівлі щороку з бюджету витрачають понад 10 млн грн.

Фото: з виставки «Місця несвободи» у київському Центрі візуальної культури (VCRC)

Щоправда, каже міністр, умов, як у найкращих в’язницях за кордоном, не буде. Адже, щоб звести один такий виправний центр, знадобиться понад $300 млн. Таких коштів у Міністерства юстиції не буде навіть після продажу всіх споруд і земель. Максимум, на що можуть розраховувати ув’язнені й ті, хто чекає вироку суду, це приміщення з «достатньою площею, з окремими будівлями для медичної допомоги» та зі спортивними майданчиками.

«Великий розпродаж в’язниць», за задумом міністра, буде таким:

  1. Продаж законсервованих в’язниць, які нині не використовують.
  2. Оптимізація наявних в’язниць: вивільнення, консервація та продаж ще до десяти тих установ, які сьогодні функціонують.
  3. Зведення нових слідчих ізоляторів на околицях.
  4. Продаж старих СІЗО і переведення людей з них у нові.
  5. Зведення та реконструкція установ виконання покарань.

Реалізувати план хочуть за 10 років. Продаватимуть установи пенітенціарної системи на аукціоні.

Ув’язнених в Україні меншає, а в’язниць лишилося багато ще у спадок від Радянського Союзу. Кількість ув’язнених у країні справді зменшилася, кажуть адвокат й експерт із питань пенітенціарної системи Дмитро Ягунов і координаторка проєктів Центру прав людини Zmina Маргарита Тарасова. Серед причин: і зміна кримінального процесуального законодавства у 2012 році, і «закон Савченко», за яким усім засудженим за злочини, скоєні до 21 червня 2017-го, перераховують один день у СІЗО на два дні позбавлення волі. Крім того, змінилися й судді – сьогодні вони ретельніше вивчають справи.

Фото: з виставки «Місця несвободи» у київському Центрі візуальної культури (VCRC)

Водночас СІЗО в Україні здебільшого переповнені. Часто – через невиправдані терміни судових розглядів, коли люди чекають на вирок по 5–7 років, а також через те, що в Україні альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи майже не застосовуються. На це вказував ще у 2018 році спецдоповідач ООН із питань катувань.

Маргарита Тарасова каже, що кілька років тому у Хмельницькому людину з важкою формою наркотичної залежності, гепатиту С і туберкульозу підозрювали у ненасильницькому злочині (пов’язаному зі зберіганням наркотиками). Чоловіка помістили у СІЗО.

«Підозрюваний буквально «гнив» на очах, а пенітенціарна установа не могла його лікувати в тих умовах. У більшості СІЗО умови тримання набагато гірші, ніж у в’язницях», – пояснює експертка.

Фото: з виставки «Місця несвободи» у київському Центрі візуальної культури (VCRC)

Ініціатива Мін’юсту має кілька ключових проблем, каже фахівець із питань пенітенціарної системи Дмитро Ягунов.

  1. Бажання винести нові приміщення за межі міст або у промислову зону. Це ускладнить діставання до цих об’єктів адвокатів, великі кошти витрачатимуть на те, щоб перевозити людей з суду і назад.
  2. Міністерство ніколи офіційно не декларувало, що певна комісія дійшла висновку, що те чи те СІЗО не можна використовувати. А якщо такого висновку немає, то як зрозуміти, яку установу треба продати, а яку – ні? Це – один із корупційних чинників.
  3. З огляду на те, що наповнення пенітенціарних установ не стовідсоткове, продаж тих будівель, які не використовуються, бачиться логічним. Однак кримінологія всього світу каже, що йде тенденція до збільшення кількості ув’язнених. В Україні, до того ж, триває війна: сьогодні країна переповнена зброєю, у нас напружена соціальна ситуація. Тож Міністерство юстиції не може гарантувати, що у найближчі роки кількість ув’язнених не зміниться і нам не знадобляться ті приміщення, які продаємо.

Зменшувати кількість в’язниць потрібно, але для цього необхідна стратегія та чіткі цифри. «Ми не можемо дозволити утримання в’язниці, яка завантажена на 30–40 %», – заявив Денис Малюська. Та, за словами Маргарити Тарасової, не існує «норми» заповненості в’язниць. У цьому випадку слід оперувати поняттями стандартів поводження, які, зокрема, визначають, що на одну особу має припадати щонайменше 4 м2 корисної площі, повинні бути відокремлені санвузли тощо.

Читайте також
кримінальні справи

«У Бориспільській виправній колонії на одну особу припадає близько одного метра площі. Коли ми були там із візитом, бачили, що у камері спали по 100 людей. Це порушення права на приватність. І схожа ситуація спостерігається у багатьох установах виконання покарань», – пояснює експертка.

Фото: з виставки «Місця несвободи» у київському Центрі візуальної культури (VCRC)

І навпаки, Ковельська виховна колонія, закриття якої також анонсував Мін’юст, цілком відповідає стандартам.

Також є нюанси, пов’язані з режимом утримання людей: жінок слід розміщувати окремо від чоловіків, неповнолітніх окремо від дорослих, вперше засуджених окремо від рецидивістів тощо. Тобто, підкреслює координаторка проєктів Центру прав людини Zmina, не можна механічно «укрупнювати» в’язниці, навіть якщо вони не заповнені.

Продавати старі СІЗО, щоб збудувати нові, намагалися у 2016 році, але ініціатива провалилася. Тоді перша заступниця міністра юстиції Наталія Севостьянова говорила, що Лук’янівський СІЗО зруйнують і всіх переведуть «у нові європейські умови відбування покарання». Казала вона і про те, що ізолятор у Києві хочуть викупити п’ять інвесторів, двоє з них – іноземці. Однак цього так і не сталося. А нинішній міністр юстиції Денис Малюська тепер пропонує зробити з Лук’янівського слідчого ізолятора готель, стилізований під в’язницю.

Аби успішно продати частину установ пенітенціарної системи, слід було починати не зі зйомки відео. Адвокат Дмитро Ягунов визначає три пункти, які мало зробити Міністерство юстиції першочергово. Передусім – надати економічне обґрунтування того, скільки грошей потрібно на будівництво нових споруд, скільки установ варто продати й за яку ціну, щоб ці кошти отримати. Другий пункт – це звернення до уповноважених органів влади щодо фінансування розбудови пенітенціарної системи з державного бюджету. Експерт наголошує: країна не може чекати роками, поки хтось придбає приміщення, і ми зможемо почати нове будівництво. Третій момент – продумати й прорахувати логістику. Наразі невідомо, скільки грошей буде витрачатися з бюджету на те-таки транспортування підозрюваних чи ув’язнених, а Денис Малюська неодноразово наголошував на тому, що нові будівлі пенітенціарної системи мають бути подалі від центрів міст.

Фото: з виставки «Місця несвободи» у київському Центрі візуальної культури (VCRC)

Коли йдеться про зміни в пенітенціарній системі, не можна все зводити лише до обслуговування приміщень і розміщення людей, наголошує Маргарита Тарасова. Пенітенціарна система існує насамперед для виправлення, а не для покарання. Відповідно, на першому місці має стояти питання, в яких умовах виправлення людини буде найефективнішим. І вже з цього планувати роботу, ремонти приміщень, продажі тощо.

90 % коштів, які нині витрачає держава на будівлі пенітенціарної системи, спрямовані на оплату комунальних послуг і зарплату персоналу. На забезпечення самих в’язнів залишається тільки 10 % і більшість йде на харчування. На медицину витрачають буквально кілька гривень на день, тому говорити про ефективність такої системи неможливо, додає експертка.

Нагору