Самоспалення як протест. Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють | Заборона
Читаєте зараз
Самоспалення як протест. Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють

Самоспалення як протест. Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють

На початку жовтня на Майдані Незалежності в Києві 49-річний ветеран війни Микола Микитенко вчинив самоспалення. Це був його протест проти воєнної політики чинного українського уряду та, зокрема, розведення військ на Донбасі. Самоспалення — це форма протесту, до якої вже не одне десятиліття вдаються активісти по всьому світу, коли інші способи здаються вичерпаними та безрезультатними. Журналістка Заборони Альона Вишницька дослідила, як самоспалення стало способом докричатися до влади та суспільства, та чому влада майже завжди мовчить у відповідь.


Третя двадцять п’ять

Ввечері 10 жовтня Микола Микитенко, як завжди, був у військовій формі. Він уже пів року як повернувся з війни, але форму знімав рідко: любив. Ближче до ночі він написав у Фейсбуці кілька постів: про те, що йому «вистачить сил довести, що Україна — понад усе». Що думає, «як він горітиме — як Василь Стус?» О 3:25 він запостив сторіз: «Я просто хочу, щоб Україна була самостійною». А ще за кілька хвилин став біля пам’ятника-фонтану засновникам Києва, залишив поодаль наплічник із документами, вилив на себе три літри пального та підпалив.

1 12 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: з відкритих джерел

«Він ні хвилини не роздумував», — каже його донька Юлія. Вона передивлялася відео з камер спостереження десятки разів: «До нього підбігли якісь хлопці, намагалися зіштовхнути його ногами у фонтан. Але він тупо стояв, не давав зрушити себе з місця. Від болю кричав матюки та фразу про те, що Зеленський не дає йому воювати. Врешті зачепився за бордюр і таки впав у воду».

Швидка приїхала одразу. Він прийшов до тями, назвав номер телефону померлої мами та, перш ніж знепритомніти, спитав: «Навіщо ви мене затушили?»

Лікарі давали Миколі не більше кількох годин. Його тіло фактично повністю обгоріло. «Нетранспортабельне», — сказали в шпиталі. Щоби стишити біль, кололи морфій, а наступного дня ввели в медичну кому.

Він пролежав у комі два дні. Юля так і не змогла зайти до нього в палату: «Лікарі казали, що він зовсім невпізнаваний, голова розміром із телевізор. Я не хотіла бачити його в такому стані».

Каже — до кінця вірила, що він вигребе.

2 15 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: В’ячеслав Ратинський/УНІАН

Він же везунчик. Так було мільйони разів до того: він виживав там, де ніхто за логікою не мав би вижити. Цього разу не вийшло

 Юлія Микитенко

Її тато прожив три дні — Юля наважилася подивитися на нього вже в морзі. Миколу Микитенка вдягли у форму та поховали в закритій труні.

Повертатися назад

Форму Микола любив ще з дитинства. Його тато був військовим: служив на підводному човні, воював під час холодної війни. Микола поважав батька, заглядався на його військову форму та хотів бути схожим на нього. Строкова служба Миколи пройшла в танкових військах, а у 80-х його відправили воювати в тодішню Югославію. Потім він служив на митниці. Здобув дві освіти: юридичну та історичну. Працював вільнонайманим екскурсоводом.

«У нього було дуже широке колозацікавлень, але спілкуватися з військовими він любив чи не найбільше. Підтримував спілки афганців, завжди знаходив із ними спільні теми. Йому було важливе це побратимство», — згадує Юля. Його брат Дмитро теж пішов у військові, зокрема, служив у батальйоні «Беркут», звідки звільнився, бо був не згоден із наказами на Майдані.

4 11 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: Іван Чернічкін

Микола був на Майдані майже постійно, а під час розгону в лютому 2014-го зазнав контузії. Звідти в перших рядах пішов на війну. Брав участь в обороні Слов’янська та евакуював тіла з гори Карачун у травні. Тоді проросійські бойовики збили вертоліт із дванадцятьма нацгвардійцями та генералом Сергієм Кульчицьким, які мали доставити на гору продукти, воду та бронежилети українським військовим. Бронетранспортер, на якому Микола вивозив тіла загиблих, нарвався на міну. Він зазнав важких поранень хребта, але лишився живий. «Коли я приїхала до нього в шпиталь, він спитав: «Ну навіщо ти приїхала? У мене ж усе добре».

Він ніколи не жалівся. Був екстравагантний і харизматичний. Любив баришень, такий собі дон Жуан. А то в нас люблять усіх робити святими. Він не був. Але не знаю жодної людини, якій би він не подобався.

 Юлія Микитенко

Потім була тривала реабілітація. Через численні травми Миколу списали з Національної гвардії — і тут історія його війни могла б закінчитись.

«У нього була травма, непогана пенсія, дві освіти, широке коло зацікавлень та знайомих, — розповідає Юля. — Знайти себе тут було би неважко, але його постійно тягнуло на війну».

5 10 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: з відкритих джерел

Після офіційного звільнення було ще з десяток різних підрозділів Збройних сил: Правий сектор, 54-та і 58-ма механізовані бригади. Щойно батальйон виходив із зони бойових дій — він перепідписував контракт із новою частиною й повертався на війну.

Про війну з Юлею він майже не говорив — доти, доки Юля сама там не побувала. Вона закінчила бакалаврат філології в Києво-Могилянській академії, і, щойно здобула диплом, записалась у батальйон «Київська Русь».

«Це було обдумане рішення. Ми з чоловіком чекали, поки я закінчу університет. Самій було страшно: я навіть не знала, як тримати й розбирати автомат, цьому всьому вчив мене він».

16 5 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: Іван Чернічкін/Заборона

У лютому 2018 року, під час обстрілу в районі Світлодарської дуги, її чоловік, розвідник Ілля Сербін, загинув. Юля продовжила службу.

Каже — з часом почуття страху та інстинкт самозбереження притуплявся як у неї, так і в тата:

Це нормально, коли людині страшно померти. Але військові часто переступають цей поріг: це стає зрозумілим, коли обстріли вже не лякають. З віршів, які писав тато, я розуміла, що в нього теж не було страху. Туга за рідними й домом була, а страх — ні. Може, це з’явилося на війні, а може ще під час обстрілів на Майдані.

 Юлія Микитенко

«Ще була адреналінова залежність, — додає дівчина. — Це було схоже на наркоманію, коли хочеться повертатися на війну знову і знову». Коли Микола не воював, він майже весь час проводив у шпиталі: реабілітувався після травми спини та шийних хребців, зустрічався з психологом, там же спілкувався з побратимами та збирав волонтерську допомогу для своїх підрозділів.

17 5 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: Іван Чернічкін/Заборона

«Багато військових підтвердять, що адаптуватися до цивільного життя після війни важко», — каже дівчина.

«У цивільному житті важко було знайти колектив, де побратимство цінувалося б так само високо, як і на війні, і людей, які б розуміли з пів слова», — пояснює вона. З Юлею тато почав ділитися своїм досвідом війни тільки тоді, коли вона побачила все на власні очі. Лише наприкінці татової служби дівчина дізналася про те, як він збирав дощову воду та смажив ящірок, коли їжі та води в добровольців не було зовсім.

Живі

Остаточно Микола звільнився з 58-ї бригади в березні й відтоді будував плани в Києві. Юля каже — батько розумів, що спілкуватися з психологом і пропрацьовувати проблеми — нормально. Домовлявся про зустрічі та ще за тиждень до самоспалення планував поїздки: звечора сказав квартирантам, що поїде зранку в ліс по гриби.

Усе скидалося на те, що він спробує шукати себе в нормальному житті, каже Юля, але його підкосили домовленості про розведення військ. Їх підписали ще 2016 року. Згідно з планом, на трьох ділянках у Луганській області обидві сторони відходять на кілометр від лінії розмежування, упродовж семи днів дотримуються режиму тиші та відводять особовий склад. Проте 2016 року успішно розвести війська не вдалось: бойовики порушили режим тиші. 2019 року план вирішили реанімувати, і процес розведення відновили. Проте це знову стало грою в одні ворота: попри домовленості, у Станиці Луганській фіксували обстріли з боку бойовиків, які так і не демонтували свої укріплення.

22 2 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: УНІАН

Рішення про розведення військ неодноразово критикували. Наприклад, за те, що після відведення українських сил у сірій зоні в Золотому опиняться понад сотня житлових будинків, а за умови відведення військ за лінію розмежування на 2–3 кілометри лінія оборони українських військ проходитиме в центрі міста. Крім того, з десяток населених пунктів можуть стати непідконтрольними жодній стороні та залишаться без захисту української армії.

Юля каже, що рішення влади розвести війська її підірвало:

Я спілкувалася з тими, хто був на передовій у той час. Вони охуївали: усе важке озброєння забрали. Не те, що стріляти — відстрілюватися не було чим. Ясно, що якесь озброєння лишалося на другій лінії. Але знаючи оперативність нашого війська, було зрозуміло: вони навіть писнути не встигнуть.

 Юлія Микитенко
23 1 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: УНІАН

Слухати та спостерігати за цим було важко, додає дівчина, — настільки, що навіть хотілося щось із собою зробити, «зникнути, щоби не бачити». Каже, що це було мимохіть — просто від безвиході та неможливості вплинути на ситуацію.

«Під розведення підпадав район Світлодарської дуги, де загинув мій чоловік, а для мого тата це теж була велика втрата». Микола час від часу дзвонив доньці та коментував: «Ну як так можна, бля, як так можна?»

Зараз Юля служить офіцеркою-вихователькою й командиркою взводу в Київському військовому ліцеї імені Богуна. У цивільну сферу вона повертатися не планує — каже, страшно, що не зможе адаптуватися.

«У мене є навички, які неможливо застосувати в цивільному житті. Але понад усе страшно почути «Ми вас туди не посилали». Мабуть, я тому й не користуюсь посвідченням учасника бойових дій у громадському транспорті. Частково через це військові повертаються на війну: серед своїх такого не почуєш».

Після смерті тата Юля плакала двічі: коли дізналася й коли ховали. Каже, що не може собі цього дозволити, бо зараз є важливіші справи: привернути увагу суспільства до того, що уряд ігнорує потреби ветеранів, та спробувати це змінити.

Цифри

Самоспалення — це той спосіб самогубства, за допомогою якого людина часто хоче висловити свій протест і привернути увагу більшої кількості людей до проблеми», — пояснює психологиня Тетяна Назаренко. За її словами, до самоспалення людей часто підштовхує відчай, розчарування та фрустрація від того, що відбувається навколо.

Коли ми зіштовхуємося з безсиллям, завжди треба оцінювати: чи дійсно це єдиний спосіб розв’язати проблему або можна щось змінити в інший спосіб? Героїзація такого вчинку — це рішення, яке примиряє близьких із тим, що відбулося, але на рівні суспільства ми маємо робити все, аби люди вибирали конструктивніші способи для подолання труднощів. Є загальна рекомендація від психологів не створювати ажіотажу навколо самогубства, щоб уникнути наслідуваних самогубств — так званого «Ефекту Вертера». Ми маємо робити все, щоби кількість самогубств скорочувалася.

Тетяна Назаренко, психологиня
21 2 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: radiosvoboda.org

На будь-яку поведінку та протест військових часто вішають ярлик посттравматичного стресового розладу, але це не так, додає Тетяна Назаренко: «Протест — це нормально. Висловлювати свою позицію — теж нормально. Коли людина повертається з війни, у неї може виникнути ПТСР, а може й ні. Це залежить від того, чи є в людини ресурс для подолання травматичних спогадів — особистісні якості, оточення, стан здоров’я, попередній досвід. Усе це впливає на психологічний стан ветерана, на його або її ресоціалізацію та реабілітацію після повернення з війни. Так, у багатьох є ПТСР, депресії та тривожні розлади — але ті ж проблеми є й у цивільних».

Психологиня пояснює, що з проблемою суїцидів потрібно працювати на всіх рівнях нашого суспільства: державному, громадському, на рівні сім’ї та близького оточення. Скажімо, Всесвітня організація охорони здоров’я радить створювати мережу доступу до психологічної підтримки, зокрема організовувати просвітницькі заходи на рівні міністерств, роботодавців, навчальних закладів, а також готувати фахівців, які працюватимуть із суїцидальною поведінкою.

24 1 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: В’ячеслав Ратинський/УНІАН

Тема самогубства історично табуйована в Україні, і це заважає винести проблему на широкий загал для обговорення. Але ми всі маємо розуміти, що самогубствам можна запобігати, і робити все можливе для цього.

Тетяна Назаренко, психологиня

Самогубства, до числа яких входить і самоспалення, — це спільна українська проблема, пояснює психологиня. Зараз Україна перебуває на восьмому місці в списку країн світу за кількістю самогубств на тисячу жителів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, за останній рік в Україні майже 10 тисяч людей закінчили життя самогубством — це приблизно 22 людини на сто тисяч громадян.

Крім того, самогубства — одна з найчастіших причин смерті українських військових, які повернулися зі служби. У лютому 2018 року головний військовий прокурор України Анатолій Матіос повідомив, що за його даними в зоні бойових дій упродовж 2017 року щотижня вчиняли самогубство двоє-троє військових. До 80% з них мали ознаки постравматичного стресового розладу та неприйняття цивільного життя. Щоправда, у Міністерстві оборони цю інформацію не підтвердили, пише Радіо Свобода. Вони визнали, що проблема є, але кількість суїцидів «у рази менша». Скільки саме самогубств скоїли військові, начальник Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних сил Олег Грунтковський не назвав, пояснивши це тим, що ці дані конфіденційні.

Хвиля

Самоспалення вже не перше десятиліття є крайньою формою протесту, до якої вдаються колишні військові та громадські активісти по всьому світу. Хвилю самоспалень свого часу спровокувала окупація радянськими військами Чехословаччини та країн Варшавського договору в 1968 році. Акції протесту проти вторгнення радянських військ прокотилисясвітом, пише дослідниця Ірина Єзерська. Першим свій протест у формі самоспалення висловив 59-річний польський філософ Ришард Сівець: він демонстративно облився бензином та підпалив себе на стадіоні у Варшаві після урочистостей із нагоди свята врожаю — і помер за чотири дні. Самоспалення було його протестом проти участі польських підрозділів в окупації Чехословаччини.

7 10 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Велелюдне вшанування пам’яті Муси Мамута в місці депортації у Середній Азії. Фото: istpravda.com.ua

У січні 1969 року 20-річний чеський студент Ян Палах самоспалився в центрі Праги, закликаючи співвітчизників не втрачати відчуття власної гідності. Після цього країною прокотилася хвиля публічних самоспалень: за наступні три місяці себе підпалили 26 людей, семеро з яких загинули. Дослідниця Ірина Єзерська пояснює: причиною, зокрема, було те, що тоталітарний режим лишав мало інших можливостей для опору.

У наступні кілька років самоспалення відбувалися регулярно. У 1972 році 19-річний литовець Ромас Каланта самоспалився, вигукуючи заклики «Свобода Литві!», та залишив послання «В моїй смерті винен лише устрій». У 1978 році в Криму самоспалився Муса Мамут, протестуючи проти депортації кримських татар і неможливості їхнього повернення після офіційної реабілітації. А 1980 року польський пенсіонер Валенти Бадиляк прикував себе ланцюгом на краківському ринку, облився бензином і спалився, висловлюючи свою незгоду з замовчуванням владою розстрілів НКВС військовополонених у Катинському лісі в 1940 році.

9 4 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Велелюдне вшанування пам’яті Муси Мамута в місці депортації у Середній Азії. Фото: istpravda.com.ua

Загалом у радянський час самоспалилися від 50 до 70 людей — в Україні, Чехії, Польщі, Угорщині, Латвії та Словаччині. Це не остаточна кількість, оскільки архіви КДБ лише починають розсекречувати, тож про деякі випадки може бути невідомо досі, пояснює чеський історик Петр Блажек, автор книги «Живі смолоскипи в радянському блоці». Досліджуючи випадки самоспалення, Блажек дійшов висновків, що найчастіше у такий спосіб люди хотіли змобілізувати земляків, а сам акт був реакцією на дуже сильну кризову ситуацію. Крім того, найчастіше людина переживала відчай — і самоспалення було останньою можливістю звернути увагу на безправ’я.

Факти самопідпалів на території нинішньої Росії переважно засекречені, пояснює історик. Відомо лише про ті випадки, коли туристи чи західні дипломати бачили, що хтось палає біля мавзолею Леніна — але хто і чому себе підпалював, невідомо й досі. Усіх цих людей об’єднувало місце: для політичного протесту вони всі обирали символічний центр влади.

13 5 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Документ КДБ щодо шахтаря з Донбасу Йосипа Куцяби, який здійснив спробу самоспалення в Москві на Красній площі 13 лютого 1968 року. Фото: ГДА СБУ

«Це були люди, що присвятили значну частину свого життя боротьбі з тоталітарним режимом. Вони ненавиділи його. Це була їхня життєва позиція: вони завершували своє життя актом, який, звичайно, тяжко уявити в щоденному житті», — коментував дослідник Радіо Свободі.

12 4 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Фото: з відкритих джерел

В останні роки кількість самоспалень не зменшується. Торік у російському Іжевську філософ та вчений Альберт Разін у віці 79 років самоспалився біля урядової будівлі. Він тримав у руках два плакати з написами «Есть ли у меня отечество?» та «Если завтра мой язык исчезнет, то я готов сегодня умереть». У такий спосіб він намагався привернути увагу до того, що удмуртський етнос зникає, а депутати нічого не роблять, щоби зберегти його культуру та мову. З опіками 90 % тіла він помер у лікарні за кілька годин. А на початку жовтня 2020 року в Росії самоспалилася журналістка та редакторка видання Koza.Press Ірина Славіна. Перед смертю вона опублікувала короткий пост у Фейсбуці: «У моїй смерті прошу звинувачувати Російську Федерацію».

Перший

Першим українцем, який вчинив акт самоспалення, був Василь Макух. У 18 років його засудили на десять років таборів за участь в Українській повстанській армії, куди він вступив у 1944 році. Макух був учасником українського руху опору в СРСР. У листопаді 1968 року, коли йому був 41 рік, він підпалив себе на нинішньому Майдані Незалежності в Києві, протестуючи проти комуністичної тоталітарної системи.

10 3 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Василь Макух з дружиною і дочкою. Фото з архівів суспільного надбання

Його самоспалення було першим у всій поствоєнній Європі — і він вдався до цього за два з половиною місяці до аналогічного вчинку празького студента Яна Палаха. Макуха намагалися загасити міліція та свідки, але не виходило. Уже наступного дня він помер у лікарні від опіків 70 % тіла. Про його вчинок у радянських газетах не написали взагалі. Новину вдавалося передати хіба через самвидави та закордон. Тих, хто поширював заборонені листівки та брошури про Макуха, заарештовували, а автора статті про нього звинуватили в антирадянській пропаганді та засудили до семи років тюрми суворого режиму.

11 4 - <b>Самоспалення як протест.</b> Чому люди на пострадянському просторі себе підпалюють - Заборона
Будинок на вулиці Хрещатик в Києві, поруч з яким Василь Макух вчинив самоспалення. Фото: Ольга Окуневська/radiosvoboda.org

Дослідник Віктор Тупілко на початку 2000-х років відкрив у Донецьку музей, присвячений долі Макуха та Олексія Гірника, який теж вчинив самоспалення проти російської окупації України. У 2014 році музей захопили бойовики. Більшість матеріалів було втрачено.

Глухота

Після самоспалення свого батька Миколи Микитенка Юля Микитенко написала відкритого листа до Офісу президента з проханням бодай якось відреагувати на те, що сталось. Жодної відповіді або реакції не надійшло.

«Насправді я навіть не впевнена, що хочу її почути, — каже вона. — Бо не певна, що вона буде для мене достатньою. Не хочу замовчати просто тому, що мені дали відповідь. Я це зробила, щоби показати, що уряд ігнорує все, що для нього не зручне. Навколо глухота».

Додає, що почувається винною — можливо, через те, що могла спілкуватися з татом більше, або мало говорила, що ним пишається.

«Живі звинувачують себе в тому, що вони вижили, — каже Юля. — Так і я. Але найбільше я хочу, щоби про нього пам’ятали».

Нагору