Самотність у фб. Чому в соцмережах люди почуваються нещасними
В умовах періодичних локдаунів соцмережі стали чи не єдиним масовим доступним засобом комунікації. Водночас соцмережі залишаються тим видом дофамінової залежності, який може здаватися безпечним, але насправді у деяких випадках призводити до соціальної ізоляції та поглиблювати відчуття самотності. Журналістка Заборони Альона Вишницька разом із психотерапевткою Анастасією Хромовою з’ясовувала, чому люди почуваються нещасними, спостерігаючи за іншими, і чому розірвати це замкнене коло важче, ніж здається.
Соціальна ізоляція
Коли почався весняний карантин, Нікіта Іванов закінчував перший рік аспірантури. Він саме вчився на археолога, ходив в університет на пари — і карантин раптово перекреслив майже все його соціальне життя. Його історія схожа на мільйони інших: люди втратили змогу комунікувати наживо та перемістилися в соцмережі, де можна було зберігати зв’язки з іншими.
Нікіта не вставав із ліжка, поки не перевірить соцмережі та пошту, а впродовж дня заходив туди щонайменше кожні двадцять хвилин.
«У якийсь момент я зрозумів, що пасивно спостерігаю за чужими життями, у яких не беру участі взагалі. Я відчував ніби відчуженість», — розповідає хлопець. В умовах, коли особисте спілкування лишалося недоступним, він вирішив модернізувати онлайн-версію:
«Я десь прочитав, що якщо лайкати, коментувати й писати повідомлення, то можна почуватися менш самотнім», — каже Нікіта. На якийсь час це спрацювало: щоб отримати більше відгуку, він розповідав історії з власного життя безпосередньо людям, яким це могло бути цікаво — без публічних постів, що дають менше фідбеку.
Віртуальне спілкування, пояснює Нікіта, часто вигідніше та зручніше: можна подумати над відповіддю, точніше сформулювати свою думку, обрати кращі фотографії, відретушувати їх та відфільтрувати те, що здається зайвим. «Деякою мірою онлайн-спілкування ставало красивішим, але втрачало близькість. Відчуття самотності нікуди не зникало», — додає хлопець.
Гормони контакту
За останні роки кількість досліджень про те, як соціальні мережі формують та деформують наші емоції, зросла в рази. Торік науковці з Пенсильванського університету провели експеримент, що підтвердив гіпотезу: якщо скоротити час, який ви проводите в соцмережах, то можна знизити почуття самотності та симптоми депресії.
У студентів, які впродовж трьох тижнів зменшували свій час у соцмережах, знизився рівень тривоги і страху пропустити щось цікаве та важливе. А дослідження 2017 року, опубліковане в «Американському журналі превентивної медицини», підтвердило, що люди, які проводять багато часу в соцмережах, удвічі частіше почуваються соціально ізольованими. Науковці опитали сім тисяч людей віком від 19 до 32 років та з’ясували, що людям бракує взаємодії з іншими та повноцінних стосунків, які витісняють соцмережі.
«Відчуття самотності — специфічне. Воно пов’язане з гормонами, які виділяються при контакті. Соцмережі створюють ілюзію, що людина належить до якоїсь групи, проте для повноцінності відчуття потрібно значно більше», — пояснює психотерапевтка Анастасія Хромова. Так, щоби налаштуватися на іншого, потрібно бачити людину, її рухи, простір навколо, та використовувати весь спектр сенсорних відчуттів.
«У соцмережах цього немає, тому ми не можемо створювати довготривалі зв’язки, — додає психологиня. — Діджитал-простір не може дати якість життя. Це особливо відчувається у натовпі. Людина нібито все коментує, ставить лайки, має тисячі друзів — але що відбувається, коли вона хворіє? Хто принесе їй під двері апельсини?».
Інші – також люди
«Коли мені лінь чи сумно, я йду в соцмережі. Там дивлюсь, які всі успішні, порівнюю себе з ними, і від цього стає ще сумніше. Культура презентування власних невдач у нас поки лише з’являється, тому у фб переважно обговорюють успіх і щось хороше. Складається враження, що у всіх все добре. Прийнято не жалітися, а святкувати. Тому, коли я гортаю стрічку, щоби відволіктися від своїх сумних думок, мені стає ще більш сумно, бо я бачу, що у всіх нібито все добре. Виникає відчуття власної недостатності», — розповідає кліматичний активіст Ілля Єременко.
Соціальні мережі створюють ілюзію ідеального життя, каже психотерапевтка Анастасія Хромова. Люди виставляють напоказ лише ту сторону, яка їм вигідна, — не обов’язково заретушовану чи оброблену. Це може бути просто частинка від цілої картини: подорож, зафіксований приємний момент абощо.
«Ми завжди порівнюємо себе з іншими, а не з собою. Тут важливо розуміти, що інші — також люди. Отже, вони роблять помилки, переживають погані події, але воліють про них не розповідати. Потрібно вмикати критичне мислення», — додає психологиня.
Стрес, щоби тримати себе у формі
У чаті завжди можна відповісти пізніше, проігнорувати неприємне або забанити співрозмовника без шкоди для себе. У живому спілкуванні так зробити важче: посеред питання незручно брати паузу на десять хвилин, а в соцмережах перерви можуть навіть не помітити.
«Текст не передає емоцій, тому в інтернеті легше конфліктувати, частіше виникають суперечки. Але людину можна забанити та зникнути. Через клавіатуру не дадуть по морді, і в реальному житті люди зазвичай стриманіші», — каже дослідник архітектури Семен Широчин.
Він працює дистанційно, а обставин, за яких люди знайомляться з іншими, в умовах карантину фактично немає. Пояснює, що в якийсь момент за наявності 2 тисяч френдів зрозумів, що йому ні з ким вийти погуляти: «Френдів багато — стрічка довга, всі чимось зайняті, але мені нема з ким вийти надвір, тому відчуття самотності посилюється. Я можу забути про стрічку, лише деактивувавши акаунт. Рідше — коли є яскраві події, пригоди, подорожі та враження, і є з ким їх розділити. А цього майже не відбувається».
Соціалізація — це ресурсозатратний і стресовий процес, так само як і говоріння, додає психологиня. А месенджери стають популярними, бо створюють комфортніші умови та вимагають менше зусиль.
Проте саме стресовість помірного рівня важлива для розвитку, переконана вона: за письмову мову відповідають одні зони мозку, а за розмовну — інші, тож якщо якісь навички не використовувати, вони з часом згасають. У відносно легкій формі це можна помітити, якщо навіть думка подзвонити людині, а не написати в чаті, спричиняє стрес.
«Це називається сенсорною депривацією. Є багато досліджень у розрізі психологічних травм, коли люди після ізоляції, перебування в полоні чи тюрмі, втрачали здатність бачити на світлі (якщо сиділи в темряві роками) або не хотіли, аби до них хтось торкався. Працюють так звані компенсаторні механізми: те, що не використовується, консервується. Відновлювати це важко і дуже довго», — пояснює Анастасія Хромова.
Просто перестань
Дослідники та психотерапевти переважно не беруться казати, яка кількість часу, проведеного в соцмережах, буде безпечною для всіх та не поглибить проблем із соціалізацією. А ще — чи можна «просто припинити скролити», навіть якщо людині від цього стає гірше емоційно. Одна з головних причин — те, що соцмережі вмикають дофамінову систему.
«Це те, як ми отримуємо задоволення в житті. Водночас дофамін є основою для розвитку залежностей. Як можна просто перестати сидіти у фейсбуці — це таке ж питання, як і «як перестати пити», — пояснює психотерапевтка.
«Я неодноразово користувався додатками, які блокують роботу соцмереж, але це працює короткостроково, тому що всі ці додатки можна вимкнути. Довгостроково це можливо, якщо розібратися, що ти там шукаєш, і створити собі інше джерело, яке задовольнить цю потребу. Насильне обмеження створює проблему з іншого боку — це як валіза, куди намагаєшся запхати все, але рано чи пізно звідти все вивалиться», — додає Ілля Єременко.
Людям, які хочуть зменшити свою залежність від соцмереж, фахівчиня радить шукати різноманітні заняття, які приноситимуть задоволення. Скажімо, заміняти пів години фейсбуку на прогулянку в парку чи лісі. «Природа — це завжди хороша ідея, тому що це багате сенсорне середовище. Багато комплексних і об’ємних стимулів, які впливають на людину на біологічному рівні», — додає вона.
Єдиний дієвий спосіб побороти дофамінову залежність, підтверджує психологиня, — знайти інше, відмінне від соцмереж, джерело задоволення.
«Поки що у світі немає нічого, що змінило б дофамінову реакцію — тільки сильніші враження», — каже вона.
Якщо у вас є історія, ідея для тексту, або ви хочете стати нашим партнером — напишіть на нашу пошту contact@zaborona.com або заступниці головної редакторки Заборони Юліані Скібіцькій y.skibitskaya@zaborona.com.
