Краматорськ: історія архітектури - Заборона
Читаєте зараз
Що ви знаєте про архітектуру промислових міст? Вона прекрасна. Подивіться на Краматорськ, якого ви ще не бачили

Що ви знаєте про архітектуру промислових міст? Вона прекрасна. Подивіться на Краматорськ, якого ви ще не бачили

Краматорск: история архитектуры

В Україні є ціла низка промислових міст, які традиційно не сприймаються як туристичні. Їхня забудова не вважається історичною, і цей стереотип набув значного поширення. Однак непривабливі, на перший погляд, промислові міста таять у собі архітектурні багатства, гідні того, щоби стати туристичними напрямками. Дослідник архітектури Семен Широчин переконаний, що про ці багатства потрібно говорити й популяризувати їх. Спеціально для Заборони він продовжує серію публікацій про промислові міста України. У першому матеріалі ми розповідали про Маріуполь. У цьому ж розкриваємо історію Краматорська — нової столиці Донбасу.


Простір та ідентичність

Краматорськ існує з 1868 року — тоді його заснували як залізничну станцію. Статус міста він отримав лише 1932-го, тому і вся його історія належить до радянського періоду. Імперської спадщини в Краматорській архітектурі майже немає.

Ідентичність міста тісно пов’язана з промисловістю — у ній зайнята більшість населення. День міста тут — це День машинобудівника. Промисловість є й у міській символіці: домну та заводські труби зобразили як на першому гербі 1968 року, так і на новому, затвердженому 2008-го. Попри те, що домна є невіддільним символом міста, 2020 року домну Краматорського металургійного заводу зупинили й у майбутньому можуть знищити. У часи деіндустріалізації таке відбувається регулярно.

Краматорськ — один із найяскравіших прикладів того, як міська забудова тяжіє до підприємств. Ключових тут два: Старокраматорський (СКМЗ) та Новокраматорський машинобудівні заводи (НКМЗ). Кожен із них формує власну композицію міської забудови з житловими кварталами, громадськими та інфраструктурними будинками. Заводи розташовані з різних боків річки Казенний Торець. Фактично вони утворюють два окремих міста — Старе місто та Соцмісто.

Старе місто

Старе місто на західному березі Казенного Торця виникло за СКМЗ. Його історія починається 1896 року, коли німецький підприємець Конрад Гампер відкрив тут свій механічний завод. З того часу збереглося зовсім небагато архітектури імперської епохи — наприклад, готика вілли Емілія Протце, колишнього комерційного директора заводу Краматорського металургійного товариства. Після 1917 року будівлю зайняло ЧК. У різні роки тут було ГПУ, НКВС, гестапо, міліція і, нарешті, поліція.

За радянських часів завод (а отже, і місто) активно розвивався. Кількість працівників за 10 років зросла вдвічі — з двох до чотирьох тисяч. 1925 року архітектор Олександр Дмітрієв спроєктував для робітників заводу житловий район Жовтневий. Він застосував принцип «міста-саду», що було особливо актуально в умовах промислового міста, яке створювалося в степовій зоні.

Під час першої п’ятирічки активно забудовувався район навколо скверу «Зірочка» — тут сходяться проспект Металургів, вулиці Квітуча, Алейна та Будаєва. Тут переважно розташовані лаконічні конструктивістські двоповерхові типові проєкти. Такі ж двоповерхівки можна зустріти, наприклад, у Харкові та Києві.

На початку 1930-х тут з’явилися перші 4-поверхові будинки, теж збудовані в стилі конструктивізму (Мазура, 98 та 102, Свободи, 4). Інший приклад цього стилю — побудована 1931-го будівля фабрично-заводського училища Краматорського комбінату (нині — Машинобудівний коледж) на Великій Садовій, 99. Його відмінна риса — величезний широкий еркер, що виступає з актової зали на рівні третього поверху. До прикладів конструктивізму належить будівля військкомату та БТІ на вулиці Сіверській, 58, що зрослася з житловим будинком на Тріумфальній, 10. Тут використано такий же прийом — суцільне скління сходів в апсиді.

Під час другої п’ятирічки нові будинки були переважно 4-поверховими. Їх будували вже не в «місті-саді», а формували ансамблеві композиції кварталів. Це, наприклад, 4-поверховий будинок на Першій гірській, 1-поверховий та 4-поверховий будинок із 5-поверховою кутовою секцією на Великій садовій, 74 (усі побудовані 1935 року).

Соцмісто

У середині 1920-х обговорювалося питання розширення СКМЗ, але в результаті збудували ще один машинобудівний завод — Новокраматорський, для якого і спроєктували Соцмісто. Будівництво НКМЗ велося з 1928 до 1934 року, завод став одним із найбільших подібних підприємств у СРСР. Саме тут виробляли сталь марки ДС (Дворец Советов), яка мала піти на каркас однойменного хмарочоса, запланованого Сталіним як найбільший будинок у світі. Саме тут виготовляли унікальне обладнання для заводів, гігантські кар’єрні екскаватори та установники космічних ракет. Завод став для Краматорська містоутворювальним підприємством, кількість його працівників вимірювалася десятками тисяч і досягла рекордних 30 тисяч 1990 року.

На схід від нового заводу за поясом лісу збудували Соцмісто із забудовою двох різних типів. Перша — конструктивістська, початку 1930-х років. Це типове двоповерхове житло для робітників. Більшість цих будинків не пережила Другу світову війну. Усе, що залишилося, — постконструктивістський будинок на вулиці Небесної сотні, 22.

Південна частина Соцміста цікавіша. Наприклад, тут будували одні з перших у СРСР великоблокових будинків — така технологія дала змогу прискорити процес на етапі кладки стін. Перші чотири 4-поверхові блокові будинки збудували в 1932–1933 роках на вулиці Катеринича, 1 і 3, і на бульварі Машинобудівників, 13 і 15. Пізніше збудували ще чотири подібні будинки — на вулиці Піщаного, 1, 3, 5 і 7. 1952 року вони зазнали редизайну — їх поштукатурили, а суцільне скління сходів розділили на окремі фрагменти, через що на фасаді з’явилися непропорційно великі вікна.

Але найвиразніші в Соцмісті — будинки на вулиці Дружби, 6 та 10 (1937). Вони мають 7-поверхові секції, акцентовані пропілеями, скління сходів виконано характерним для стилю ар-деко геометричним орнаментом рам, а всередині секцій розташували перші в Краматорську ліфти. Наразі вони вимкнені та зачинені на замок.

У центральній частині довоєнного Соцмістечка облаштували парк імені Пушкіна. На його території 1937-го відкрили стадіон «Авангард» центрального комітету Союзу важкого машинобудування, розрахований на 7000 місць. 1954 року його перебудували за проєктом харківського Держбудпроєкту — місткість збільшилася до 10 тисяч глядачів. Стадіон був багато прикрашений нині втраченою скульптурою. До наших днів збереглися колонада та адміністративний павільйон. Сам стадіон зараз називається «Блюмінг».

У повоєнний час у Соцмісті збудували низку нових житлових будинків, що розвивали монументальну тенденцію середини 1930-х. Так, в 1949–1950 роках з’явилися кінотеатр «Батьківщина», монументальні неокласичні будинки на вулицях Хмельницького, Стуса та інших. Але, що найважливіше, тоді сформувався новий міський центр навколо сучасної площі Миру, до якої від заводу веде однойменний проспект. Вихід проспекту на площу акцентовано двома будинками з баштами — Миру, 10 (1949) та Миру, 9 (1952). На цьому ж проспекті 1954 року збудували будинок № 6 — перший у місті будинок зі збірних залізобетонних панелей.

Палаци культури

В архітектурі промислових міст Палаци культури (ПК) посідали особливе місце: там відбувалося все культурне життя. У Краматорську розташування ПК чітко вказує на ієрархію промислових підприємств.

Центральним будинком у композиції Старого міста став ПК імені Бикова, навколо якого розташована зелена площа. Палац став яскравим представником конструктивізму — асиметричний та позбавлений декорацій, з великою кількістю природного світла. Палаци культури тих часів споруджувалися з подвійною функцією: театральної та клубної будівлі. Тут же було збудовано два окремих корпуси, з’єднані переходом.

Заводський палац культури імені Леніна відкрили 6 листопада 1930 року. Незабаром перед ним встановили пам’ятник Леніну, який на початку 1940-х замінили великим тризубом. Відступаючи під час Другої світової, німці підпалили будівлю, проте вже 1945-го її повністю відновили. ПК тоді не просто відремонтували — він пройшов редизайн у класицизм із додаванням декоративних елементів та поділом корпусів. На фасаді з’явилися маскарони Комедії та Драми авторства краматорського скульптора Василя Насєдкіна.

У довоєнному Соцмісті важливу просторову роль відігравав ПК імені Пушкіна. Напівкруглий фасад будівлі обернений до парку, за фасадом — декорована напівкругла зала. Як і багато інших палаців культури на Донбасі, його з 2010-х років займає протестантська церква.

Головною домінантою площі Миру, запланованої ще в довоєнний час як композиційний центр усього Соцміста, мав стати Палац культури та техніки НКМЗ. Його будували майже 10 років, і хоча ПК здали в експлуатацію 1965 року, будівля повністю зберегла у своєму дизайні стиль сталінського неокласицизму, який на той момент уже майже 10 років був заборонений. Фасад палацу прикрашають колони, а стіни облицьовані плиткою з інкерманського каменю.

Для оформлення інтер’єрів ПК до Краматорська доставили картини та скульптури з музейних сховищ та картинних галерей із різних куточків СРСР. Ручки для віконних рам розробили за спеціальним дизайном (вони збереглися навіть у 2021 році), а балюстради сходів взагалі брендовані металевими композиціями з емблемою заводу — в інших ПК тієї епохи такого не зустріти. У будівлі палацу розміщено велику залу для глядачів, клубну частину з малою залою, унікальний за наповненням музей НКМЗ, а також спортивну частину з першим у Донецькій області критим басейном.

Менші заводи займали не таке значне місце в ієрархії простору. Так, завод «Цементник» 1955 року побудував свій ПК (Мазура, 43). Будівля не домінує в просторі, хоч і виглядає урочисто. Самого заводу не існує з 2015 року, а в приміщенні ПК із 2011 року теж базується протестантська церква.

Своєю чергою, побудований 1954-го ПК «Будівельник» (Маяковського, 9) багато оздоблений всередині та зовні. Фасад будівлі прикрашений фронтоном над шестиколонним портиком, а в початковому вигляді біля входу були встановлені орнаментовані вази.

Школи

Архітектурні огляди та дослідження зазвичай обходять школи стороною. Їхні творці невідомі більшості жителів, ніби ці будинки з’явилися самі собою. Проте в Краматорську чимало цікавих шкільних будівель — як в архітектурному плані, так і в історичному.

Перша школа з’явилася при механічному заводі Гампера ще 1902 року. Однак першою будівлею, збудованою спеціально з освітньою метою, стала школа № 1 (1930) на вулиці Райдужній, 13. Її зводили в стилі конструктивізму за індивідуальним проєктом — типових тоді ще не було. У повоєнний час будинок пережив редизайн: йому надали неокласичних рис, прилаштували портик зі стовпами, прикрашеними капітелями. Зазвичай так робили, якщо будівля була пошкоджена під час війни.

У 1936 році на Великій Садовій, 71 побудували сучасну школу № 6 (архітектор Еммануїл Коднер). Наразі 1-6 класи цієї школи навчаються у філії, розташованій у будівлі колишньої вечірньої школи № 1 (архітектори Вавіровський та Великанов) біля ПК імені Бикова. Багатий декор фасаду постраждав через спонтанну декомунізацію, яка знищила декоративні розетки зі снопами пшениці та серпом.

Першою в Соцмісті відкрили школу № 12 на вулиці Стуса, 19 (1935). Цей досить широкий за фасадом проєкт авторства Василя Осьмака відрізняється наявністю півколон у центрі фасаду, а також втраченим парапетом над центром фасаду. Школа була зруйнована під час війни та відновлена ​​у 1949 році.

1937 року в Соцмісті на вулиці Маяковського, 19 побудували 3-поверхову школу № 15. Її проєкт був одним із наймасовіших типових проєктів другої половини 1930-х. Школа сильно постраждала під час Другої світової, але 1946-го її відновили, а пізніше — розширили.

Продовжували будуватися школи й у центрі Краматорська. 20 вересня 1957 року на вулиці Двірцевій, 3 у Соцмісті відкрилася школа № 22 (автор типового проєкту — Борис Ведерніков). А 1962 року на вулиці Богдана Хмельницького, 28 у Соцмісті відкрили школу № 24. Фасад будівлі прикрасило мозаїчне панно — таке рішення згодом неодноразово повторили в багатьох інших школах цього проєкту, зокрема й у інших містах. Загалом за цим проєктом збудували понад 500 шкіл, але перша з них була саме в Краматорську. 2014 року північну стіну школи пошкодив обстріл.

Нагору