'
Читаєте зараз
Серіал «Баррі» за чотири сезони перетворився з комедії на кримінальну драму рівня «Пуститися берега». Пояснюємо, як це вдалося його зірці Біллу Гейдеру

Серіал «Баррі» за чотири сезони перетворився з комедії на кримінальну драму рівня «Пуститися берега». Пояснюємо, як це вдалося його зірці Біллу Гейдеру

Станіслав Тарасенко

На стримінговому сервісі НВО протягом останніх двох місяців виходили епізоди фінального сезону серіалу «Баррі» — сатиричної чорної комедії про кілера, який вирішив стати актором, з Біллом Гейдером у головній ролі. За чотири роки існування серіал поступово руйнував будь-які очікування глядача, розвиваючись від потішного шоу до драми небувалих вершин, за що стабільно здобував нагороди в категорії — як не парадоксально — «Найкращої комедії». На прохання Заборони кінокритик Станіслав Тарасенко пояснює, чому «Баррі», без перебільшення, — один із найталановитіших і найрозумніших серіалів останніх років та з яким посмаком він залишає глядача у фіналі.


Якщо ви раптом нічого не чули про цей серіал — пояснюємо, про що він

У центрі сюжету — підкошений військовою службою Баррі Беркман, який став високопрофесійним кілером під егідою свого заповзятливого дядька Ф’юкса.

Ідеальний виконавець, Баррі точний і мовчазний — справжній американський ніндзя. Жодних мук сумління, жодної екзистенційщини, жодних сумнівів — він просто бере пістолет та вирушає на чергову справу. Але одного разу, якось випадково, Баррі опиняється в школі акторської майстерності й несподівано відчуває потребу зайнятися акторством. Нове хобі настільки захоплює кілера, що він твердо вирішує зав’язати з минулим і переродитися в порядну людину, яка з’їдеться з дівчиною-красунею, старанно навчатиметься й урешті прославиться на сцені та в кіно.

Проблема ж у тому, що зав’язати з минулим не так просто: шлейф численних убивств, що тягнеться за Баррі, і голос, який несподівано прокинувся в його голові, не дають йому спокою. Чеченська та колумбійська мафія, ображений Ф’юкс і місцеві детективи-слідчі, родичі вбитих Баррі жертв і найближчі йому люди — усі вони так чи інакше виступають проти «благих намірів» головного героя, змушуючи його сумніватися в будь-якій можливості переродження й спокутування провини.

Поступово Баррі остаточно потопає в собі, опускаючись на дно підсвідомості та випадаючи з реальності. Хто ж він, чорт забирай, такий: кілер без совісті чи нещасна жертва з надламаною психікою? Запитань безліч — і водночас це лише вершина айсберга.

Чому «Баррі» — еталонний серіал-обманка, що зробив Білла Гейдера беззаперечною зіркою

«Баррі» — повністю авторський проєкт, за яким стоять Білл Гейдер та Алек Берґ. Гейдер — з його доволі банальним творчим шляхом середньостатистичного учасника-сценариста шоу Saturday Night Live — у цьому проєкті виступив як сценарист, режисер, продюсер і виконавець головної ролі.

Саме «Баррі» прославив Гейдера та зробив з нього такого собі шоуранера-суперзірку для поціновувачів якісного НВО-контенту. До славетного серіалу він знімався в різноманітних кінокомедіях («Близнюки», «Прибулець Павло»), озвучував мультиплікаційних персонажів («Повний розковбас», «Думками навиворіт»), писав сценарій до «Південного парку» й продуктивно проводив час разом із творцями серіалу «Краще дзвонити Солу». Усе це — разом із життєвим та власним психологічним досвідом Білла Гейдера — і підвело його до «Баррі», де, впевнений, є чимало автобіографічних мотивів. У «Баррі» Гейдер, який майже ніколи не знімався в драматичних ролях, працюючи переважно в жанрі стовідсоткової комедії, розкрився на повну.

Критики та фанати серіалу не втомлюються повторювати, що «Баррі» — це майстерна обманка, яка обіцяє глядачам одне (чорнушну абсурдистську комедію з ідіотськими персонажами), а по факту видає зовсім інше (психологічну трагедію про божественну відплату, муки сумління та нездорові пошуки любові). Власне після другого сезону в «Баррі» відбувається карколомна зміна: залишки іронічної комедії остаточно зникають і на перший план проступає істинне драматичне нутро серіалу. Що далі дивишся «Баррі», то глибше занурюєшся в морально-психологічну безодню відчаю — яка ж це, до біса, комедія? Подібно до «Спадкоємців» або «Сварки» — двох інших фундаментальних серіалів сучасності — «Баррі» використовує стандартні жанрові й художні прийоми лише як привід для сповідального та змістовного сюжету.

Автори серіалу чотири сезони готувалися залишити глядачів з гірким посмаком. Пояснюємо, як їм це вдалося

У розмовах із журналістами Білл Гейдер не раз згадував про глядачів, які чесно зізнаються йому, що з подивом та навіть страхом упізнають у героях «Баррі» себе — і це розуміння спорідненості з психологічно підкошеними та дезорієнтованими персонажами серіалу схоже на справжній катарсис. «Баррі» потужно б’є по мізках, змушуючи аудиторію переосмислювати власну природу, спосіб думок та вчинки.

У «Баррі» чудово розкрито аспекти людської психології. Бажання схвалення інших, самотність, ПТСР, аб’юзивні стосунки, моральні принципи, банальна людська дурість, розкриття внутрішнього потенціалу за допомогою театральних практик, хворобливе переживання минулого, зацикленість на тригерах, ілюзія нормальності, утихомирення агресії — серіал долає один психологічний бар’єр за іншим, проводячи глядача всіма можливими колами емоційного раю, чистилища та пекла.

За начебто банальними фразами серіалу («Нашу особистість не визначають наші помилки» чи «Інших ми контролювати не можемо. Тільки себе») прихований психологічно зважений сюжет та скрупульозно опрацьована історія росту й деградації дюжини персонажів. Власне, Баррі перетворюється на суцільну машину для вбивства, гублячи себе у власній свідомості; його дівчина-акторка зазнає болісної поразки в битві між щирістю перед своєю аудиторією та жорстокими правилами стримінгової індустрії; дядько Баррі, який усі чотири сезони б’ється між прощенням і ненавистю, перетворюється ледь не на Ґолума з «Володаря перснів» і так далі.

Глядачі, які подивилися серіал цілком, часто шоковані через те, у якій саме психологічній точці опиняються персонажі «Баррі» у фіналі, — і в цьому, звичайно ж, полягає одне з найважливіших досягнень Білла Гейдера. Можна сказати, що він навіть не серіал створив, а написав складний психологічний роман, у фіналі якого розставляє всі крапки над «i». Жоден з героїв «Баррі» не отримує свого гепі-енду, натомість опиняючись у точці неповернення: чи то смерті, чи то самотності, чи то каяття.

Остання сцена серіалу — дуже й дуже важлива — дешева телевізійна реконструкція подій усіх чотирьох сезонів «Баррі», яку один з героїв серіалу буквально дивиться по телевізору. Білл Гейдер таким чином ухвалює вирок телевізійній культурі та індустрії розваг, тобто всій сучасній цивілізації, у якій будь-що, навіть найстрашніше, — це лише прикол і жарт. 

«Баррі» — це «Джон Вік», на якого ми заслуговуємо

При цьому психологія — лише один із багатьох аспектів «Баррі». Є ще й інші! Серіал Білла Гейдера — чудовий бойовик, знятий не менш кінематографічно, ніж дорогі блокбастери (прославлена сцена погоні на мотоциклах або ж нападу однієї кримінальної банди на іншу — серед головних його перлин). «Баррі» — це «Джон Вік», на якого ми заслуговуємо. Правильно кажуть у серіалі: «Не все в кіно — монолог». Саме це Баррі й демонструє на кожному кроці.

«Баррі» сповнений різних тем: критика стримінгових платформ, висміювання акторської зарозумілості, викриття подвійних стандартів у суспільстві соціальних мереж, чесне зображення християнської етики і так далі до нескінченності — якщо братися за «Баррі» серйозно, то в ньому можна застрягнути надовго.

Серіал буквально підштовхує до інтелектуального аналізу, після перегляду так і напрошуються довгі й кропіткі роздуми — чимось подібним сучасні серіали можуть похвалитися доволі нечасто.

Наприклад, ось такою історією, яку розповідають дядькові Ф’юксу як настанову й застереження (звичайно ж, він її проігнорує): «Давним-давно поряд з ущелиною Арні одна людина побачила родючі землі й захотіла їх. Вона вбила селян та забрала собі їхні землі. З того часу душі вбитих блукали по його землі в чистилищі. Й ось одного разу істота Болон Дьяло з’явилася до них і запропонувала вибір: пробачити вбивці й вирушити до раю чи помститися. Усі душі, окрім одного хлопчика, вирішили помститися. Тоді Болон Дьяло виконав їхню волю й обернув їх на пантер. Розлючені пантери накинулися на ту людину й убили її, а їхні душі вирушили на дно океану, де вони мерзли в темряві та холоді до кінця часу. Але душа хлопчика, що змогла пробачити, вирушила до раю».

Як після такого говорити, що «Баррі» — це суто розважальний серіал?

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій