Читаєте зараз
Пекельна кухня «Ведмедя». Як навмисно грубий серіал шукає любові та визнання в глядачів. Рецензія Заборони 

Пекельна кухня «Ведмедя». Як навмисно грубий серіал шукає любові та визнання в глядачів. Рецензія Заборони 

Станіслав Тарасенко

Нерви, хаос, лайка і кулінарія — це, якщо коротко, про серіал «Ведмідь» від Hulu. Трагікомедія про вакханалію на кухні чиказької забігайлівки більш ніж успішно дебютувала торік, а вже 2023-го повернулася з другим сезоном — і одразу отримала 13 номінацій на премію «Еммі». Тож третій сезон «Ведмедя» на горизонті, а поки кінокритик Станіслав Тарасенко пояснює, яким чином істеричний серіал намагається стати комфортним переглядом для аудиторії та чому йому це не завжди вдається.


Шеф-кухар класу «люкс» Кармі Берзатто (Джеремі Аллен Вайт з «Безсоромних») колись працював у «найкращому ресторані планети», а тепер керує дешевою чиказькою забігайлівкою The Beef. Як він тут опинився? Причин кілька: пертурбації в особистому й професійному житті та самогубство брата, який до Кармі очолював той самий The Beef. Тепер головний герой, надламаний та емоційно нестабільний, хоче перетворити напіврозвалену сендвічну на елітне місце.

Кармі вариться в колі родичів, товаришів та співробітників ресторанчика, які всі як один так само страждають від екзистенційних невизначеностей, депресії, песимізму, невпевненості в собі та всього іншого в такому ж дусі.

У першому сезоні «Ведмедя» Кармі намагався поставити забігайлівку на ноги, стикаючись з мільйоном проблем, а в другому, напевно, вирішив, що цих проблем недостатньо, тож зазіхнув на те, щоби перетворити кафе на справжнісінький першокласний ресторан. Страшно подумати, до чого він дійде у третьому сезоні.

«Ведмідь», хоч і розрахований на масову аудиторію та користується повсюдним визнанням, все ж таки серіал досить специфічний. 

В його основі — психологічна розрядка, утім, цей ефект досягається коштом гіперболізованої нервозності. Багато критиків порівнюють «Ведмедя» з «Тедом Лассо», вказуючи на схожі функції — і це абсолютно вірно. Як і «Тед Лассо», «Ведмідь» центрується на переживаннях своїх персонажів, утрируючи їх до неможливості. Герої «Ведмедя» постійно лаються, впадають в істерику, стресують, мучаться від панічних атак, а то й взагалі блюють від нервів. А незмінно тремтяча камера у стилі братів Дарденн тільки додає серіалу зайвої нервозності.

«Ведмідь» — це суперстресовий серіал, гіперактивний, дратівливий та надмірно наполегливий. Він навмисне грубий (кількість лайки у «Ведмеді» зашкалює), але водночас, точнісінько як «Тед Лассо», надзвичайно романтизований. Виявляється, що за нескінченною гаражною грубістю різношерстних персонажів «Ведмедя» ховаються бідні зранені душі, які шукають любові та визнання.

Задум авторів «Ведмедя» простий і зрозумілий. Вони малюють банальні та прості істини, що легко знаходять відгук в аудиторії. На запитання: «Як це називається, коли боїшся чогось хорошого, бо за ним завжди слідуватиме погане?» дається показна відповідь: «Життя?» Це саме життя, за словами героїв, регулярно «бʼє по яйцях» — все падає з рук і виходить з ладу завжди в найнезручніший момент. «Лайно» та «бл*дство» — найчастіше вживані висловлювання у «Ведмеді» — не закінчуються від серії до серії.

«Ведмідь» «приємний» своїм заспокійливим, заколисувальним обманом. Виплакатися й викричатися, щоб після цього обійняти всіх навколо — саме такий стандартний психологічний прийом використовують у «Ведмеді». Та якби ж тільки герої серіалу не сварилися так часто! Апогей істерії в серіал — різдвяний випуск другого сезону, де глядачів знайомлять із сімейством головного героя. І — сюрприз — вся його родина виявляється істеричними та нервовими крикунами.

Власне, родинні стосунки Кармі Берзатто і пояснюють, чому серіал називається «Ведмідь» — члени родини називають одне одного ведмедями. Та вони самі як звірі, непрості за характером, але все одно вірні та люблячі. Так, ведмеді теж агресивні, але тільки подивіться, як ласкаво та приязно вони поводяться зі своїми дитинчатами.

Перебільшення у «Ведмеді» — причому перебільшення у всьому — шкодить серіалу повсюдно. Через це начебто драматичні епізоди, що повинні торкати глядача за серце, обертаються своєю повною протилежністю — ідіосинкратичною вакханалією. Замість того, щоб співпереживати героям «Ведмедя», ти починаєш на них злитися, перестаєш виносити їхній гомін і припирання та бачиш у них набридливих скигліїв, а не стражденних бідолах. Виходить, «Ведмідь» зовсім не заспокоює, а навпаки — дратує.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій