Майдан Незалежності — сакральне для українців місце. Тут пройшли революції, які тричі кардинально змінювали долю України. Але незважаючи на статус головної площі країни, Майдан залишається прикладом архітектурного кітчу, який був популярним в Україні 90-х і 2000-х. У межах спільного проекту з «Енциклопедією архітектури України», заступниця головного редактора Заборони Юліана Скібіцька розповідає, як Майдан став таким і чи можна з цим щось зробити (спойлер — так, але в цьому, схоже, ніхто не зацікавлений).
Територія гідності
Щовихідних на Хрещатику і Майдані купа народу. Зараз, через коронавірус, їх менше, ніж зазвичай — на час карантину дорогу більше не перекривають для пішоходів. Хаотично стоять лотки з сувенірами, старими радянськими значками, сонцезахисними окулярами й шапками, а біля входу в Головпоштамт продають парфуми. Радянські значки тут трохи дорожчі, ніж на головній барахолці Києва біля метро Почайна, але купують справно, каже продавець: «Інакше чого б я тут стояв».
Біля Стели Незалежності стоять кілька десятків людей з білоруськими прапорами — вони вийшли на знак солідарності з протестувальниками в Білорусі. Такі акції з різних приводів проходять на Майдані постійно. Поруч ходять люди в костюмах ведмедів і панд. Вони активно пропонують перехожим сфотографуватися. Їх конкуренти — чоловіки з голубами й мавпочками.
На оглядовому майданчику над «Глобусом» випиває кілька компаній підлітків. Коли стемніє, таких компаній побільшає. Майдан схожий на великий ринок — строкатий і трохи карнавальний.
У березні 2014 року міністр культури Євген Нищук оголосив про конкурс реконструкції Майдану Незалежності, щоб створити там «Територію гідності». Пройшов усього місяць після трагічних подій лютого 2014 року, коли під час протестів проти проросійського президента Віктора Януковича вбили більше ста людей. Уряд, сформований з політиків, які підтримали Євромайдан, вирішив, що головна площа країни має нагадувати про те, що тут трапилося в 2014 році. Передбачалося, що на площі з’явиться «Територія гідності», меморіальний комплекс пам’яті загиблим і музей революцій.
Переможці конкурсу запропонували висадити на Хрещатику алею кленів на пам’ять про «Небесну сотню». Серед ідей зі зміни простору були пропозиції, наприклад, зробити на площі штучний ставок. Проте переміг проєкт, який пропонував засипати вулицю дрібним різнокольоровим ґрунтом, зібраним в різних регіонах країни. Хрещатик і Майдан мали стати пішохідними, безбар’єрними і з велодоріжками.
Однак до жодних практичних результатів конкурс не привів. Ані проєкт «Території гідності», ані проєкт зміни простору так і не почали реалізовувати. Говорили, що ідея меморіального комплексу не сподобалася родичам загиблих. Однак кураторка цього конкурсу Анна Бондар пояснює, що основною причиною стали бюрократичні проблеми.
«Склалася складна ситуація, — говорить Бондар Забороні. — У 2014 році змінився склад кабінету міністрів, між центральною і міською владою уклали меморандум про реалізацію цього проєкту. Але прийшов новий міністр [В’ячеслав Кириленко], який не хотів цим займатися. А міська влада не могла реалізовувати цей проєкт, тому що він загальнонаціонального масштабу. І умовним замовником музею була саме держава».
У 2017 році міністерство культури оголосило новий конкурс, де виграв вже інший проєкт. Згідно з ним, на Майдані почали будувати Музей революції, а на вулиці Інститутській, де вбили найбільше протестувальників, з’явиться меморіальна алея. Про реконструкцію самої площі на новому конкурсі вже нічого не говорили.
Радянський Майдан
За мірками Києва, Майдан — вважай, підліток. Його історія фактично обмежується минулим і нинішнім століттями. У середині 19-го століття Хрещатик став головною вулицею Києва. Тоді ж тут побудували Хрещатицьку Раду, де засідала центральна міська влада. Вона була розташована на Хрещатицькій площі, яка була значно меншою за сучасний Майдан. «Будівля стояла якраз на парній стороні Майдану, — каже Забороні дослідник архітектури Києва Семен Широчин. — А на протилежному боці були житлові будинки. Площі як такої тоді не було».
Під час Другої світової війни Хрещатик дуже постраждав від вибухів і пожеж. Будівлю Ради вирішили не відновлювати, а в 1944 році, вже після того, як Київ звільнили від німецької окупації, центральна влада оголосила конкурс на реконструкцію Хрещатика. У планах архітекторів було зробити вулицю широкою магістраллю — з будинками в одному стилі. Площа Калиніна — так тоді називався Майдан — мала стати центральною. Через те, що багато будинків зруйнували під час війни, територія площі значно розширилась.
«Проєкти узгоджувалися довго, тому в сталінські часи встигли побудувати лише невелику частину, — каже Семен Широчин. — Потім почалася боротьба з надмірностями. Через це у нас половину Майдану встигли забудувати, а половину — ні. До 80-х років там залишалися двоповерхові і триповерхові будинки».
Жертвою «боротьби з надмірностями», яку розгорнув Микита Хрущов, стала будівля готелю «Москва»— сучасний готель «Україна». Спочатку, каже Широчин, планували звести будинок 117-метрової висоти, з вежею і шпилем. В процесі будівництва проєкт змінили, прибрали башту зі шпилем, будівля стала простішою і меншою майже удвічі. Існує міська легенда, що автор проєкту, побачивши, на що перетворився його проєкт, наклав на себе руки. Однак це неправда — над проєктом працювала група архітекторів і ніхто з них не скоїв самогубство.
Майдан змінювався постійно. У 70-х тут побудували Будинок Профспілок, в 80-х — готель «Козацький» і будинки поруч. У 1976 році відкрили станцію метро «Площа Калиніна» (зараз — «Майдан Незалежності»), а в наступному році — великий монумент «героям революції» і ансамбль фонтанів. ЇЇ перейменували в площу Жовтневої революції. Однак початковий проєкт Майдану так ніколи і не втілили, каже Широчин. «У 2014 році на конкурсі [зміни суспільного простору Майдану та Хрещатика] був проєкт, який пропонував повернути площі той вид, який замислювався в 50-х. Природно, цей проєкт не виграв».
«Епоха дикого капіталізму»
У 1990 році близько ста студентів розбили на Жовтневій площі наметове містечко й оголосили голодування. Вони вимагали провести повне перезавантаження влади УРСР, і ця акція, яку потім назвали «Революцією на граніті», стала однією з ключових в боротьбі за незалежність України. Після розвалу Радянського Союзу Жовтнева площа стала Майданом Незалежності. Відтоді він важливий гравець у вирішенні державних питань. Тут проходили багатотисячні акції «Україна без Кучми» у 2000-х, Помаранчева революція в 2004 і Євромайдан у 2014.
Площа знову змінювала свій вигляд. Спочатку знесли пам’ятник революції і, каже Широчин, що з ним сталося далі, невідомо. А в 2001 році тодішній мер Києва Олександр Омельченко оголосив про повну реконструкцію Майдану. Нею займався на той момент головний архітектор Києва Сергій Бабушкін. З площі прибрали знаменитий фонтан «рулетка», який з’явився в 80-х, встановили стелу незалежності і копію Лядських воріт з архангелом Михаїлом. Однак основне завдання полягало в тому, щоб побудувати під землею величезний торговий центр.
«У Москві зробили «Манеж», триповерховий підземний центр, і Київ теж вирішив це скопіювати, — пояснює Семен Широчин. — Так і виник «Глобус». Це був тренд у багатьох пострадянських республіках — те ж саме я бачив і в Казахстані, і в Мінську. Тоді всюди намагалися натикати ці торгові простору, це було модно».
Композиційно площа стала виглядати безглуздо. Наприклад, пам’ятник Лядських воріт побудований у невластивому для нього бароковому стилі, пояснює Широчин. Крім того, скульптура розташована не по центру, а збоку, що ламає всю композицію.
Але основна проблема — це навіть не помилки композиції, а функціональні зміни. Після реконструкції Майдан став незручним для пішоходів. Простір за стелою, який раніше був прохідним, тепер закриває скляна частина «Глобуса». А скляні «ковпаки», які підносяться над землею, з’їли більшу частину простору, додає Широчин. Майдан перестав бути громадським місцем, ставши великим торговельним майданчиком — і в подальші роки це тільки погіршилося. Тут з’являлися МАФи, торговельні ятки. І все ж, незважаючи на це, Майдан — досі головне протестне місце країни.
«Епоха дев’яностих і нульових — це приклад дикого капіталізму, — каже Широчин. — Тоді вирішували гроші і влада, а експерти стояли осторонь. Не було ніяких обговорень, слухань, не було інтернету. Влада робила, що хотіла, а ми просто пасивно спостерігали за цим збоку».
Як міняти Майдан?
Конкурс в 2014 році став першим публічним обговоренням про те, як змінити вигляд Майдану, виправивши помилки попередньої міської влади. Але і він ні до чого не привів, хоча передумови до змін були. Передусім вони стосувалися згорілого Будинку профспілок, який потрібно було відновити. Були різні проекти — серед них, наприклад, ідея зробити Будинок профспілок зменшеною копією Головпоштамту. Це пропонували архітектори ще в 50-х роках. Але в підсумку будівлю просто обшили пластиком.
Зараз дискусії про Майдан проходять переважно тільки в фейсбуці і у вузькому колі урбаністів. «Незрозуміло, як змусити місто повернути Майдан у нормальне середовище, — міркує Широчин. — Знову зробити Майдан прохідним, прибравши цю скляну дамбу за стелою. Замість скляних дахів «Глобуса» можна зробити якийсь зелений простір. Зараз там нормальні дерева не ростуть, бо плитка постійно тріскається і щось просідає».
Та навіть серед тих дискусій, які точаться, не йдеться про кардинальні зміни. Урбаністи пропонують почати з того, щоб зробити Хрещатик і Майдан повністю пішохідними, а не тільки на вихідних, як це було до карантину. Місцева влада відповідає, що зараз це неможливо, тому що вулиця — важлива магістраль міста. Як компроміс пропонують зробити всі переходи на Хрещатику і Майдані наземними. Однак поки цей процес не рухається. За кілька років активісти домоглися відкриття тільки одного наземного переходу на Хрещатику.
У новому Генеральному плані Києва про реконструкцію Майдану та Хрещатика не йдеться. Міська влада, схоже, не має уявлення, як це має виглядати, додає Широчин: «Щоб зробити Майдан нормальним, потрібен серйозний проект, який не закінчиться тільки дискусією. Потрібно, щоб після обговорень були наслідки, яких зараз немає. Для цього треба якось впливати на владу, а це складно. Тому найближчим часом точно нічого не зміниться».
