Ще до виходу з Азовсталі: морпіхи з Азовмашу розповіли, як саме потрапили у полон

• В обороні Маріуполя брали участь близько 10 різних угрупувань: Азов, ТрО, Нацполіція, ДПСУ, морська піхота тощо. З морпіхів місто захищали 36-та і 56-та бригади.
• До складу 36-ї бригади входить 501 батальйон. Вранці 4 квітня 2022 року з майже 300 людей на позиціях залишилося 19, решта — здалися у полон.
• Чи була здача бійців у полон добровільною або ж їх підставили — з’ясовує ДБР. Увесь цей час родичі військових не отримують виплат.

Частина морських піхотинців з Азовмашу стверджують, що до останнього нічого не знали про полон. Командування нібито віддало наказ про вихід на підмогу іншому підрозділу, деяким військовим говорили про зелений коридор. Всі бійці виходили без зброї. 

Заборона розповідає про події, які суттєво вдарили по обороноспроможності маріупольських фортець Азовсталь і завод імені Ілліча.

Оборона Маріуполя: участь морської піхоти

Ще до початку повномасштабного вторгнення у Бердянську Запорізької області базувався 501-й батальйон, що входить до складу 36-ї бригади морської піхоти імені Білінського Військово-морських сил ЗСУ. 24 лютого 2022 року частину особового складу відправили у Запоріжжя, а решту — на околиці Маріуполя, йдеться у розслідуванні Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ).

З просуванням росіян військові почали переміщуватися містом. Окремі групи були розкидані — частина перебувала в районі селища Мирне у передмісті, інші зайняли та облаштували позиції на комбінаті імені Ілліча та машинобудівному заводі Азовмаш.

«Декілька тисяч українських військових, які опинилися в оточенні, зайняли оборону на заводі ім. Ілліча, Азовсталі та на Азовмаші. Найдовше (до середини травня-2022) протрималися на позиціях підрозділи, які були на Азовсталі. За процесом ‘евакуації’ спостерігала майже вся країна. Але оборона Маріуполя — це не лише ці події. За місяць до того територію заводу ім. Ілліча залишили інші підрозділи, зокрема представники 36-ї бригади морпіхів, які потрапили в полон 12—14 квітня 2022 року. А за тиждень до того — понад 250 військовослужбовців її окремого 501 батальйону», — зазначили у МІПЛ.

Позиції біля Азовмашу розташовувалися у підвалах багатоповерхівок, тобто групи були розділені: в одному будинку танкісти і інженери, в іншому — десантники і так далі. У одному з таких підвалів також організували оперативний штаб, де збиралося командування підрозділу.

Трохи далі був заїзд на Азовмаш, крізь який можна було потрапити на завод Ілліча. Відстань між підприємствами — 2.5 км, а до Азовсталі — близько дев’яти кілометрів.

Крім військових, на Ілліча-Азовмаші перебувала велика кількість лікарів та поранених. Вони перебралися туди 16 березня — після того, як російська авіація зруйнувала військовий шпиталь № 555. Тож все було організовано так:

• медики, поранені, цивільні зайняли частину заводу Ілліча;
• довкола них тримав оборону 501 батальон, інші підрозділи 36 та 56 бригад морської піхоти, територіальна оборона, прикордонники та поліція. 

Схема діяла до 4 квітня 2022 року. Того дня більша частина військовослужбовців з батальйону, це близько 267 людей, раптово зникла. На заводі Ілліча залишилися 19 військових. Частина мала серйозні поранення, не могла пересуватися самостійно і перебувала в медичному бункері. Ще кілька людей відмовились покидати позиції. Серед них солдати і офіцери (кілька з них уже звільнені в результаті обмінів).

«4 квітня мала бути нарада командирів з усіх підрозділів, але нікого від них [501 батальйону] не було. Їх почали шукати, але в бункері знайшли тільки зброю і боєприпаси. Ми не розуміли, що відбувається», — згадує військовослужбовиця 36-ї бригади морської піхоти Анна.

Того ж дня російські пропагандисти-співучасники опублікували ролик, на якому показали, як сотні морпіхів нібито добровільно здаються у полон. Це і були бійці 501-го батальйону.

Здача морпіхів у полон: хто може бути ініціатором

Військові, за словами учасників тих подій, виходили впродовж ночі з 3 на 4 квітня 2022 року: перші групи здалися вночі, інші — на світанку. Майже всі вони нібито нічого не знали про полон. Одним говорили, що організовано зелений коридор, решті — що йдуть на підмогу іншому підрозділу. 

У свідченнях всіх очевидців фігурує два імені — Микола Бірюков (командир 501го батальйону) і Костянтин Безсмертний (старший лейтенант, права рука Бірюкова). Їх називають ймовірними ініціаторами виходу з Азовмаші-Ілліча.

«У наш бункер на заводі Ілліча [ввечері 3 квітня] зайшов Безсмертний. Він сказав зібрати всю зброю та боєприпаси — ми виступаємо на підмогу хлопцям у Мирному [на околицях Маріуполя]. На той час частину хлопців уже забрали на позиції в район цього селища. Я здивувалась та запитала: “Пораненого теж брати?” На що почула ствердну відповідь. Я уточнила що з речей брати, але Безсмертний сказав, що вони не знадобляться», — згадує військова з батальйону Наталя. 

Далі, за словами жінки, її групі наказали здати зброю та боєприпаси і погрузили у бус. Коли вони прибули на місце, там їх вже чекали росіяни.

«Була десь друга година ночі 4 квітня. По рації з нами зв’язався Безсмертний, сказав прибути у підвал. Коли ми прибули, наказав здати зброю. Нам сказали, що йдемо на підмогу іншому підрозділу. Знаєте, спершу ніяких підозр не було, хоча питання виникали. Потім Безсмертний наказав зачистити телефони та залишити на собі бронежилети. Ми погрузились в автомобіль», — розповів військовослужбовець того ж підрозділу Анатолій, який того дня був на чергуванні в одному з ангарів на Азовмаші.

Щодо ймовірної ролі Миколи Бірюкова, то більшість опитаних вказують на те, що домовленості про здачу в полон — в першу чергу особиста ініціатива саме командира батальйону.

Є кілька версій, чому так трапилося, але жодна не підтверджена:

• морально зламався після великих втрат особового складу;
• на нього чинили тиск;

«Думаю, на Бірюкова міг вплинути Безсмертний, він був справжнім ініціатором. Вони сказали людям, що буде щось типу коридору, треба залишити зброю, лишити бронежилети та шоломи. У Безсмертного були знайомі на тому боці, з ким він міг домовлятися», — каже один з бійців 501-го батальйону.

Українські правоохоронні органи почали розслідування за статтею 430 Кримінального кодексу України — добровільна здача у полон (Перехід військовослужбовців, які навмисно перестали чинити опір ворогу, хоча мали фізичну можливість це робити, під владу противника). У разі доведення в суді їм загрожує від семи до 10 років ув’язнення.

Станом на 28 квітня 2023 року слідство Державного бюро розслідувань триває. Більшість складу батальйону залишаються у полоні. Увесь цей час їхні родини не отримують грошове забезпечення, передбачене членам сімей військовослужбовців. Річ у тім, що добровільна здача у полон, як і дезертирство, вважаються підставами відмови для виплат.

Ростов, Курськ, Горлівка, Оленівка: де РФ тримає 501 батальйон

Полонених бійців розподіли між фільтраційними таборами. Один із таких був у Сартані, що на околиці Маріуполя: там була невелика частина батальйону. Вже 14 квітня полонених із Сартани перевезли до Волноваської колонії № 120 у селищі Оленівка. Там опинилися і Бірюков з Безсмертним, але згодом їх нібито забрали з барака. Командира батальйону свідки нібито бачили у СІЗО в Таганрозі, про Безсмертного невідомо. Ба більше, представники Міжнародного комітету Червоного хреста полон лейтенанта не підтверджували.

Решту морпіхів росіяни почали переміщувати у СІЗО і тюрми орієнтовно з 17 квітня. Усі місця утримання залишаються невідомими, але, за даними МІПЛ, більшість вивезли у Ростовську, Курську, Тульську та Рязанську області. Декого залишали в окупації, наприклад, у виправній колонії № 27 в окупованій Горлівці.

Один із співрозмовників Медійної ініціативи розповів, що його тримали в СІЗО № 2 міста Таганрог, що неподалік від кордону з Україною. Інших навпаки перекидали подалі — вглиб РФ, зокрема, в Рязанську область.

Раніше Заборона розповідала про дані, які мають бути у рідних захисників/захисниць, а також про те, як саме їх використовувати у разі втрати зв’язку.