Читаєте зараз
Що чекає на українців, які покидають дім: гайд з евакуації

Що чекає на українців, які покидають дім: гайд з евакуації

Evacuation City
Що чекає на українців, які покидають дім: гайд з евакуації

Від початку російського вторгнення 3,5 мільйона українців поїхали за кордон, а приблизно 12 мільйонів втекли з дому у безпечніші місця в Україні. Щоб допомогти людям виїхати і знайти житло на новому місці, волонтери створили багато сервісів, які стануть в пригоді людині під час евакуації. На прохання Заборони редакція онлайн-медіа Евакуація.City підготувала гайд з евакуації по території України і за кордон та розповіла про виклики, з якими стикаються українці, тікаючи до безпечніших місць.


Як виїхати: транспорт 

Евакуюватися з небезпечних регіонів можна безплатними потягами «Укрзалізниці», автобусом, на чужому чи власному авто. Є й історії втечі з окупованих територій пішки — звідти, де всі дороги заблоковані ворожими блокпостами. 

Ось кілька сервісів, які зможуть допомогти з пошуком транспорту:

  • Ukraine Now — допомога з пошуком авто, потрібно заповнити анкету на сайті.
  • «Допомагаємо поїхати» — чат, де допомагають з усіма питаннями тим, хто хоче виїхати з гарячих точок.
  • Телеграм-бот «Нам по дорозі» — допомагає знайти авто і попутників.
  • Офіційний Автопарк Bolt може безоплатно надати авто для евакуації на західну Україну чи за кордон.

Якщо ви плануєте їхати евакуаційним потягом, графік, час відправлення і маршрут поїздів може змінюватись залежно від ситуації. Актуальну інформацію про евакуаційні рейси можна знайти в телеграм-каналі Укрзалізниці.

Дізнатися про евакуаційний транспорт через інтернет можна, коли у вас є зв’язок і заряджений телефон. На жаль, люди у деяких містах, як-от Маріуполь, Гостомель чи Рубіжне, довгий час були або досі перебувають без зв’язку, світла, води.

Дівчина (ім‘я не вказуємо з міркувань безпеки), яка виїхала на авто з Маріуполя, розповідає: «Коли ми виїхали за місто і я зайшла в інтернет, дізналася, що в цей день оголосили зелений коридор з Маріуполя. Мене накрив відчай. Я розуміла, що мої родичі не дізнаються про евакуацію, бо в Маріуполі немає зв’язку. І розуміла: навіть якщо вони поїдуть, ніякого коридору насправді нема. Бо поки ми їхали, гатили в усіх боків». 

Про свій досвід евакуації з Рубіжного, де також не було зв’язку, розповіла 11-класниця Віка: «Знайома моєї мами займається евакуаційними перевезеннями і ми знали, що з центру міста можна виїхати евакуаційним автобусом. У той день, коли зібралися їхати, не знали, чи буде автобус, тому що не було зв’язку. Але твердо вирішили, що треба збиратися і йти. Ми взяли теплий одяг, щоб за потреби ховатися у сховищі неподалік, і пішли. Йти було далеко, ми йшли під звуки обстрілів. Це було страшно. Прийшли в центр і побачили, що там вже все зруйновано. Нам пощастило: в центрі був автобус».

Оксана і Віталій, які евакуйовувалися з окупованого Гостомеля, йшли пішки полями до позицій українських військових. Вони знали, що на виїзді з міста окупанти розстрілюють автомобілі, тому взяли на руки дворічного сина, собаку і вирішили йти.

Несли з собою білий прапор. Так їм вдалося евакуюватись із міста, яке постійно обстрілювалося, і врятувати собі життя. За кілька днів до того сім’я пробувала виїхати на автомобілі — дорогою вони зустріли ворожий блокпост і колону російських танків. Довелося повернутись, бо їх попередили: якщо поїдете далі, вас розстріляють. Прикладів, коли мирних українців розстрілювали під час виходу з гарячих точок, є вже багато.

Дорога до безпечного місця

Знайти транспорт і виїхати — основне завдання кожного, хто тікає від війни. За можливості беріть із собою в дорогу їжу, воду, пальне (якщо їдете на авто). Багато українців — часто це матері з дітьми — їдуть далі на захід, за кордон. У перші дні повномасштабної війни черги на пропускних пунктах були такі, що перетин кордону займав кілька днів. Зараз черг майже нема. Відстежити ситуацію на всіх пропускних пунктах можна на інтерактивній мапі.

І в Україні, і за кордоном важливо пам’ятати про безпеку — особливо якщо ви евакуюєтесь наодинці.

Про безпеку в евакуаційному потязі Київ — Львів розповіла Оля Коротенко: «В електричці я сіла біля вікна, поряд сіли двоє чоловіків приблизно по 50 років і ще одна молода дівчина. Їхали також мами з малими дітьми, домашні тварини і літні люди. Ці мужики почали активно з нами двома спілкуватися, знайомитися. Питали, чи ти їдеш сама, хто тебе зустріне. Я відповідала, що не сама і що мене зустріне чоловік, який зараз в теробороні. Звичайно, це неправда. Через якийсь час вони намагалися торкатися мене, ставили руки на коліна. Я відразу казала, щоб більше так не робили, і чітко давала зрозуміти, що мені це не подобається. Відповідь була дуже злобною. Він тихо, майже на вухо сказав: «Це тебе ще не чіпали». Після приїзду вони вийшли і зникли. Я їх нікому не здала. Не знаю, чи зробила правильно, але організувати те, щоб начальник поїзда чи ще хтось пройшов в цей забитий людьми вагон набагато складніше, ніж в мирний час».

Оля радить у таких випадках не говорити, що їдете самі — казати, що ваші родичі, хлопець чи чоловік в сусідньому вагоні і що вас є кому зустріти. Для безпеки за кордоном використовуйте спеціальний чат-бот у телеграмі. Там вам порадять, як залишатися в безпеці і куди звернутись по допомогу.  

Пошук житла на новому місці

З пошуком житла в Україні і за кордоном можуть допомогти такі ресурси:

  • «Прихисток» — платформа для пошуку житла по Україні.
  • Shelter for UA — пошук житла для українців у світі.
  • Icanhelp.host — ще один ресурс для пошуку житла для українців у світі.
  • Чати допомоги в різних країнах світу.
  • UkraineTakeShelter.com — ресурс для пошуку житла за кордоном, створений двома студентами Гарвардського університету.

Крім цього можна звертатися до Гуманітарних штабів на місцях, де допоможуть з усім необхідним. У деяких містах вже складно знайти житло. З початку повномасштабної війни тільки до Львова приїхали понад 200 тисяч переселенців. Ще одна проблема — знайти тимчасовий дім для сім’ї з чоловіком.

Така історія трапилася з сім’єю Каті, в якої 10-місячний син: «Ми шукаємо житло. У Львові з цим дуже погано. Мені здається, це нереально. Кажуть: жінку з дитиною ми візьмемо, а чоловіка — ні. Але ж я нікуди не подіну чоловіка. Стати на військовий облік для чоловіка — це без питань, він готовий, але жити де?». 
Інформація про те, кого і які прихистки поселяють, є у базі прихистків Львова та області.

Поселитися на західній Україні ще можна у селах, але там є інша проблема: деякі будинки не мають відповідних умов, особливо для життя з дітьми. Але люди, які втікають від обстрілів, кажуть, що це не важливо. Головне — тиша та безпека. 

Як знайти роботу

53% українців, які мали роботу до війни, сьогодні не працюють. Про це свідчить опитування групи «Рейтинг», яке опублікували 23 березня. 

Великі міста переповнені, тому люди їдуть до районних центрів чи зупиняються в селах. Знайти роботу там іноді важко і самим місцевим у мирний час. Як варіант — працювати дистанційно. Крім того, умови тимчасового захисту, який українці отримали в Європі, дозволяють їм працювати за кордоном, але ця робота не завжди така, яку вони мали до війни. 

Іра Поліщук до війни працювала в маркетингу і SMM, після евакуації за кордон планувала знайти дистанційну роботу, але працюватиме на заводі: «Ми з малим братом спочатку поїхали на захід України, далі до Варшави, але місць там не було, тому поїхали в Чехію, де живе і працює мій старший брат. Я брала з собою ноутбук — думала, що знайду дистанційну роботу. Але не так сталося, як гадалося. Коли ми приїхали в Чехію, мені сказали, що тут дають житло тільки людям, які будуть працювати на заводі. Завод займається електронікою. Це буде важко — це стояча робота, працювати треба 12 годин на день. Звичайно, я незадоволена роботою, але що робити? Зараз війна і я вибрала сім’ю і безпеку, тому в мене буде ось така робота».

Сервіси, які допоможуть з пошуком роботи:

Щоб працювати на українські чи іноземні компанії дистанційно, потрібно мати доступ до інтернету, ноутбук і досвід. Складніше з цим, наприклад, пенсіонерам. Пані Тетяна евакуювалася з Сєвєродонецька на Тернопільщину разом з чоловіком, донькою і онукою.

Пенсії на життя не вистачало. До 24 лютого вона працювала на ринку — продавала дитяче взуття. Зараз роботи нема: «Якби мені передали весь товар, що є в моєму контейнері, то я би продавала тут на базарі. Ми саме на весну запасалися новим товаром, там все завезли тільки. А може, воно згоріло вже. У нас місто перетворили на руїни».

Українці в часи війни як ніколи об’єднані. Вони допомагають один одному як дистанційно у соцмережах, так і на місцях — у своїх громадах. Оксана, яка з сином і чоловіком пішки втекла з Гостомеля, під час розповіді розчулюється до сліз. Вона плаче, коли говорить про доброту і щирість людей, в яких живе зараз. Тому не бійтеся просити про допомогу під час евакуації і дбайте про свою безпеку.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору