Щомісяця редакція Заборони розповідає про книжки, які читає. Цього місяця ми читали майже наукову роботу про філософію Хаяо Міядзакі, похмурі мемуари про подорожі готичними британськими пейзажами та комікс про дорослішання у посткомуністичній Україні. А ось тут можна дізнатися, що ми читали минулого місяця.
Заріна Микитенко
Редакторка соціальних мереж
«Місто дівчат», Елізабет Ґілберт
Переклад: Ганна Лелів. — Видавництво Старого Лева, 2020. — 536 с.
«Місто дівчат» Елізабет Ґілберт — це гучний гімн емансипації та вшанування безкомпромісної індивідуальності жінок часів Другої світової війни.
Жвавий Нью-Йорк 1940-х років. Молода Вівіан приїздить до ексцентричної тітки Пеґ і оселяється у театрі, де її оточують гламурні танцюристки та нове доросле життя. Взаємодія Вівіан з сильними та різними жінками театрального світу відкриває їй очі на можливості, що виходять за межі традиційних ролей, накладених на її стать. Ці жінки без комплексів проявляють себе, впевнено переслідуючи амбіції та бажання. Однією з центральних тем роману є ідея сексуальної свободи, яку головна героїня досліджує, долаючи сором та суспільні стигми. Ну а Ґілберт витончено переплітає фемінізм та історичний контекст, роблячи «Місто дівчат» літературною одою силі жінок та свідченням їхньої здатності бути по-справжньому щасливими.
Марія Педоренко
Редакторка відділу «Культура»
«Дивовижний світ Хаяо Міядзакі», Сʼюзан Нейпір
Переклад: Маркіян Оліярник. — BookChef, 2023. — 320 с.
Японський казкар іде на пенсію — його останній повнометражний мультфільм «Хлопчик і чапля», також відомий під назвою «Як ваші справи?», вже показали на батьківщині, натомість нам ще доведеться почекати. І ця книга, випущена до цьогорічного Книжкового арсеналу, як на мене, ідеальна, щоби заповнити час до виходу нового фільму Міядзакі та заразом підсумувати 50 років його творчості. Я обрала для себе такий шлях: спочатку дивлюся одну його режисерську роботу, потім — читаю відповідну главу з її детальним розбором.
Авторка «Дивовижного світу» фактично написала величеньку наукову працю, де аналізує нутро кожного з його 10 повних метрів (11-й і останній у цю книгу не увійшов) — від «Замку Каліостро» до «Вітер дужчає». Та наразі мене найбільше захопила перша, біографічна частина книги, з якої стає відомо, що засилля жіночих персонажів у Міядзакі частково повʼязане з його нереалізованою мрією екранізувати «Пригоди Пеппі Довгапанчохи», а в легендарному «Євангеліоні» Хідеакі Анно захована сатира на студію Ghibli, що виглядала як утопія з присмаком деспотії.
Світлана Чаурова
Директорка з маркетингу
«Знову й знову», Бен Елтон
Переклад: Андрій Маслюх. — Видавництво Старого Лева, 2021. — 472 с.
Якби у вас була можливість подорожувати в минуле та змінювати історію, яку подію ви обрали б? Колишній спецпризначенець Гʼю Стентон, який втратив родину в автокатастрофі, зупиняється на 1914 році, коли світ зіткнувся з руйнівною силою Першої світової війни. Стентон опиняється в минулому завдяки винаходу Ісаака Ньютона (Що? Так!), і тепер збирається зупинити вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. Він впевнений: одна невипущена куля допоможе світу уникнути страшного майбутнього і перетворить XX століття на золотий вік. Та чи дійсно це так?
Роман «Знову й знову» беззаперечно став для мене однією з улюблених книг. Бен Елтон, насамперед знаний як сценарист комедійних проєктів (памʼятаєте «Чорну гадюку» з Ровеном Аткінсоном?), тут постає з більш серйозною інтонацією. Він майстерно описує історичні факти і поєднує їх з науковою фантастикою, пропонуючи альтернативний погляд на відомі події минулого століття та розмірковуючи про вплив технологій. Усе це разом робить «Знову й знову» книгою, яку непросто випустити з рук.
Євгенія Костіна
Шеф-редакторка новин
«Кохання під час холери», Габріель Гарсія Маркес
Переклад: Шадан Караденіз. — Can Yayinlari, 2019. — 396 с.
Як і все в нашому житті, всі збіги — не збіги. У книгарні стамбульського аеропорту я купила першу книгу знайомого автора, що кинулася мені в очі — «Кохання під час холери». Книга, яку я придбала, перекладена турецькою — мовою, яку вчу лише три місяці.
Я обожнювала твори Маркеса в юності, проте він один з тих митців, з якими треба знайомитися на кожному етапі життя. Як на мене, його фірмова риса — самотність. «Кохання під час холери» дійсно про силу кохання, яка воззʼєднує серця закоханих через 54 роки очікування. Вони відправляються у круїз на кораблі і, щоб оминути митні перевірки, вивішують прапор, який означає, що судно перебуває під карантином через хворобу. Але, звісно, це не стільки про хворобу. Метафорою холери я б назвала пошук зв’язку між безліччю явищ, яких насправді не існує.
Даниил Леховіцер
Головний редактор
«Земля привидів: в пошуках одержимої фантомами країни», Едвард Парнелл / Ghostland: In Search of a Haunted Country
William Collins, 2019. — 480 с.
Мертвенно-зелені топи, мох, мул, бліді пусті поля — британський ландшафт легко уявити як декорацію фільмів жахів (що не дивно: саме британському кінематографу ми завдячуємо появою фолк-горору, в якому сама природа стає персоніфікацією зла). Якщо вчитатися в готичну літературу чи дорожні нотатки мандрівників, один з найпопулярніших для опису місцевої природи епітетів — haunted, слово, яке погано перекладається та означає одержимість фантомами та привидами.
Едвард Парнелл — англійський письменник, який намагається примиритися з раком брата і смертю матері, відправляється у подорож Британією і перетворює цей досвід на автобіографічний, з вкрапленням психогеографії, підручник з містичного краєзнавства. Головні питання книги — чому ці пейзажі виглядають так, ніби вони належать примарам, чому земля стогне, і чому здається, що ці поля немов перевантажені травматичною колективною пам’яттю? Чому так здається не лише йому, а ще багатьом творцям, зокрема й режисеру культового «Плетеного чоловіка», німецькому письменнику В.Г. Зебальду (про нього ми писали тут), який написав роман про примарну природу пам’яті, що в’їлася в англійську землю? І, нарешті, чому травма самого Парнелла веде його до цих покинутих місць?
Катерина Гладка
Випускова редакторка
«Зелені Тіні, Білий Кит», Рей Бредбері
Переклад: Юрій Вітяка. — Навчальна книга – Богдан, 2019. — 352 с.
Легенда світової фантастики, пулітцерівський лауреат Рей Бредбері — це не просто про класичну фантастику з міжгалактичними війнами та колоніями на Марсі. Скоріше, він філософ-футурист, який розгортає перед нами проєкції ймовірного майбутнього.
«Зелені Тіні, Білий Кит» — це автобіографічний текст про написання Бредбері сценарію за «Мобі Діком», в якому одразу і не впізнати фантаста: жодних утопічних фантастичних сюжетів, притаманних автору. Цього разу на читача чекає тонке, приправлене гумором та історіями на межі фолу, спостереження і проживання духу Ірландії, її традицій, занурення в менталітет та реальне життя людей. Не помічаєш, як за звичайною балачкою Бредбері майстерно затягує в сюжет і нібито розділяє з читачем це, на перший погляд, буденне життя. Усім прихильникам кельтської культури присвячується.
Ірина Олійник
Редакторка відділу «Життя»
«Три товариші», Еріх Марія Ремарк
Переклад: Микола Дятленко, Аркадій Плюто. — Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 416 с.
Роман німецького письменника належить до Золотого фонду світової літератури XX століття та висвітлює трагедію «втраченого покоління» — молодих людей, які стали жертвами Першої світової війни.
Роберт, Отто та Готфрід, пройшовши окопи та жахи війни, віднайшли сили жити далі у мирному світі та здобули нову пристрасть — ремонт автомобілів та перегони. Роберт радіє життю, закохується та будує плани на майбутнє на тлі економічної та політичної кризи в повоєнній Німеччині. Війна залишила глибоку рану в серцях трьох колишніх солдатів, воєнні спогади постійно мучать товаришів, але дружба, як би банально це не було, стає опорою для того, щоб розпочати життя наново.
Анастасія Оприщенко
Журналістка, коміксистка
«Все це триватиме далі», Анна Санден
UA Comix, 2019. — 214 с.
«Все це триватиме далі» — автобіографічний графічний комікс, який не має чіткої хронології, але має власну інтонаційну послідовність. Він розповідає про дівчинку, яка росла в епоху змін — дитинство у СРСР, його розпад, Революція Гідності та російська анексія Криму у 2014-му, втрата матері, відсутність батька, низка неуспішних романів.
Комікс розповідає про те, як самотньо було перебувати між рідними, які не розуміють тебе та яким ти не потрібен, і як легко загубити свій шлях, ідучи маршрутом, заданим не тобою. Цей комікс — класична історія про пошук особистості й одночасно зріз певної епохи, акумульованої в одній людині. Розповідь у коміксі ведеться «рвано», то показуючи спогади з дитинства, то зображаючи доросле життя та ніби висмикуючи читача зі спогадів.
Найкраще всю гіркоту емоційних переживань підкреслюють ілюстрації Віри Кордоби — послідовні, впізнавані абстракції та пасхалки беруть читача за руку та змушують співпереживати, пишатися і перейматися за маленьку дівчинку, яка росте, ділиться втратою, ніжністю, розпачем, любов’ю, ставить крапку і продовжує свій шлях.
