'
Читаєте зараз
Що читала редакція Заборони цього місяця?

Що читала редакція Заборони цього місяця?

Editorial office

Щомісяця Заборона розповідатиме про книжки, які читає редакція. У першому випуску говоримо про сміливу інтерпретацію грецької міфології, щоденник жінки, що пережила облогу Маріуполя, наукову фантастику про гуманоїдів та екзистенційну кризу, а також фентезі про драконів і колективну пам’ять.


Марія Педоренко

Редакторка відділу «Культура»

«Проблема трьох тіл» Лю Цисіня

Переклад: Євген Ширинос. — BookChef, 2020. — 432 с.

Перший том сай-фай трилогії «Памʼять про минуле Землі» — особливий. Як мінімум тому, що це перша за півтора року війни книжка, яку я прочитала. Мене надихнув трейлер екранізації роману — спеціально для Netflix його серіалізують шоуранери «Гри престолів» Девід Беніофф і Д. Б. Вайсс. «Проблема трьох тіл» — це така ж складна багатовимірна історія, як і пригоди у Вестеросі. Тільки тут замість битви за трон — боротьба за виживання всього людства (й не тільки).

Не думаю, що пояснити суть книжки зможе хоча б одна анотація. Те, що починалося як нерівний бій науковців з диктатурою Культурної революції в Китаї, переросло в детективну змову спільноти фізиків, а над усім цим нависла загроза вторгнення позаземної цивілізації. Втім, гуманоїдам тут співчуваєш не менше, ніж землянам, а наскрізна лінія про те, як закони фізики втрачають будь-який сенс, легко може спровокувати екзистенційну кризу. В підсумку маю книгу, від якої важко відірватися, зате дуже легко взятися за наступний том.

Олександр Гуменюк

Керівник відділу розслідувань

«Втрачений символ» Дена Брауна

Переклад: Володимир Горбатько. — Клуб сімейного дозвілля, 2018. — 608 с.

«Втрачений символ» — моя улюблена книжка Дена Брауна (так, тому я перечитую її вдруге). Події розгортаються у Вашингтоні, де напевне відомий вам професор Ленґдон шукає викраденого друга-масона — і щоб знайти того, йому потрібно розгадати таємниці ложі. 

З увагою академіка й бібліофіла Браун виписує енциклопедичне полотно, яке відсилає до стародавніх містичних трактатів, таємних організацій та історії масонства — взагалі письменнику вдається зробити будь-який, здавалося б, конспірологічний сюжет про глобальні змови інтелектуальним. Це створює таку ілюзію достовірності, що відчуваєш, ніби просто змушений повірити в реальність написаного (на секунду, я журналіст-розслідувач і довіряю тільки фактам, але Браун мене провів). 

Євгенія Костіна

Шеф-редакторка новин

«Пісня Ахілла» Мадлен Міллер

Королівство Великої Британії, Bloomsbury, 2012. — 368 с.

Мадлен Міллер — майстриня літературних вишиванок про Долю. Вона бере відомі міфологічні сюжети, вміло переказує стародавні легенди в їхньому первозданному вигляді й проганяє їх через призму сучасності. Ахілл, «найкращий з усіх греків», бере осоромленого принца Патрокла під свою опіку. Невдовзі їхній обережний спочатку зв’язок стає міцною дружбою, а так з роками переростає у щось глибше. 

Міф про Патрокла та Ахілла в редакції Міллер — неймовірна книга про зворушливе кохання (виписана настільки добре, що «Пісня Ахілла» потрапила до короткого списку британської жіночої літературної премії Orange). І навіть якщо ви знаєте міфи про Троянську війну на зубок, стиль авторки настільки неймовірний, що ніби читаєш уже й про якийсь інший міф, у якому вгадується щось знайоме.

Даниил Леховіцер

Головний редактор

«Похований велетень» Кадзуо Ішіґуро

Переклад: Тетяна Савчинська. — Видавництво Старого Лева, 2018. — 376 с.

Лауреата Букерівської та Нобелівської премій Ішіґуро важко загнати в жанрові рамки чи зручні класифікації. Це мультижанровий письменник, який береться то до романтичної фантастики («Не відпускай мене»), то до реалістичного роману («Залишок дня»), то, як у випадку «Велетня», до низького фентезі — останнє здалося занадто екзотичним навіть для його дружини, яка не відразу зрозуміла, що хоче сказати автор.

«Велетень» звертається до міфологічної Британії з її лицарями Круглого столу, ограми та ельфами. Літня пара, Аксель і Беатрис, живуть у бретонському селі серед завойованої англосаксами Британії, устеленому дивною димкою — подихом дракона, через який люди забувають, що трапилося з ними декілька тижнів тому. Десь посередині цей дуже просто написаний роман стає екскурсом у теми колективної пам’яті й, що важливіше, колективного ж забуття — і поринає в близькі нам сьогодні питання, як-от «Чому досі відбуваються геноциди?» чи «Як одні катастрофи закарбовуються в пам’яті, а інші — розчиняються в забутті?».

Анастасія Оприщенко

Журналістка, коміксистка

«Хмарний атлас» Девіда Мітчелла

Королівство Великої Британії, Hodder, 2005. — 544 с.

Двічі номінант на Букерівську премію Девід Мітчелл запрошує читача сісти на американські гірки уяви, з яких зрештою не захочеться сходити. «Хмарний атлас» — роман, який складається з шести пов’язаних між собою історій, які окреслюють події з середини XIX століття і до постапокаліптичного майбутнього: неоднорідність й одночасно дихотомічність життя наївного нотаріуса Адама Юїнга, бідного англійського музиканта Роберта Фробішера, впертої журналістки Луїзи Рей, місцями комічного видавця Тімоті Кавендіша, офіціантки-клона Сонмі-451 та літнього чоловіка Закрі. 

Мітчелл не був би Мітчеллом, якби не експериментував, тому додав метаоповідання — так історію одного героя читають герої наступної, тим самим продовжуючи її. А після шостого сюжету всі попередні закінчуються та дзеркаляться у зворотному хронологічному порядку.  

Поліна Вернигор

Журналістка

«#Маріуполь #Надія» Надії Сухорукової

Лабораторія, 2023. — 217 с.

Книжка журналістки Надії Сухорукової «#Маріуполь #Надія» — це щоденник жінки, яка опинилася в епіцентрі обстрілів, убивств, руйнувань, голоду, холоду та страху. «Ми — колишні смертники, які пережили друге народження» — ця фраза з епілогу найкраще описує те, що довелося витримати всім, хто вижив навесні 2022 року.

Найдивніше те, як цей важкий досвід описано прозорою, повітряно-легкою мовою. Іноді авторці вдається навіть жартувати на тлі абсолютного спустошення та розпачу — так, доволі відчутні мурахи по шкірі змінюються мимовільною посмішкою та захватом через силу та стійкість звичайної жінки, яку доля закинула прямим рейсом до пекла. Ілюстрував книжку маріупольський художник Данііл Немировський, який також провів майже місяць у блокадному Маріуполі (Заборона розповідала його історію тут).  

Павло Бішко

Більд-редактор

«Втрачена Японія» Алекса Керра

Королівство Великої Британії, Penguin UK, 2015. — 256 с. 

Алекс Керр — американський японолог, перекладач і колекціонер мистецтва. У 12 років разом з батьками він переїхав у Японію — в час, коли в країні розпочався період швидкого економічного розвитку, модернізації, а стара країна сонця почала повільно зісковзувати в небуття. 

У «Втраченій Японії» Керр розповідає про давню архітектуру й інтер’єри, звичаї, релігію, театр кабукі, колекціонування та каліграфію — і, головне, чого минуле може нас навчити. Керр розказує, як на його очах Японія зазнає глибоких змін: він є свідком поступового згасання делікатного натурального ландшафту Японії та старих дерев’яних і бамбукових містечок з будинків, що вкриті стріхою. У 1973 році, тоді ще студент коледжу, він придбав такий 300-літній фермерський будинок у віддаленому гірському регіоні Ія, де взявся за реставрацію старих речей. Після публікації його книжки до Ія з її численними відреставрованими автентичними спорудами навідалися тисячі гостей, а зникома Японія минулого отримала шанс на довше існування. 

Ірина Олійник

Редакторка відділу «Життя»

«Вибір» Едіт Еґер

Переклад: Христина Радченко. — #книголав, 2020. — 400 с.

У 16 років Едіт Еґер потрапляє в нацистський табір смерті Аушвіц. Голод, тортури, вбивства батьків та тяжка праця. А ще думки про те, як будувати життя після того, як на сітківці ока закристалізувався Голокост. Через роки принижень та страждань колишніх вʼязнів мучать запитання: «Чому вижив саме я?» та «Як жити далі?». 

Після переїзду в США вона навчається на психологиню та починає спілкуватися з іншими євреями, які пережили Голокост. Психологиня намагається збагнути, чому колишні бранці нацистів не можуть вирватися з тяжких пут і знову думками повертаються в бараки концтаборів. У мемуарах Еґер розповідає, як їй удалося звільнитися від вʼязниці у своїй голові й позбутися привида Аушвіцу, який разом з нею переплив Атлантичний океан та переслідував її, де б вона не була.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій