Читаєте зараз
Що читала редакція Заборони цього місяця?

Що читала редакція Заборони цього місяця?

Editorial office

Щомісяця Заборона розповідатиме про книжки, які читає редакція. Цього разу мікс вийшов дійсно дивним: дитяча книжка про хлопчика і тигра, списаних з англійських філософів, сусідує з репортажами з суду над військовими злочинцями у Гаазі, а роман про окупацію Чехословаччини — з магічним реалізмом про індійське містечко. 


Катерина Гладка

Випускова редакторка

«Місто перемоги» Салмана Рушді

Random House Publishing Group, 2023 — 352 c.

«Місто перемоги» британо-американського письменника Салмана Рушді стало першим його романом після нападу під час лекції у 2022-му — Рушді було поранено у шию (лауреату Букерівської премії роками погрожували за роман «Сатанинські вірші», де він начебто паплюжить образ пророка Мухамеда).

Рукопис «Міста перемоги» відправився до редакторів видавництва ще до нападу, але зі зрозумілих причин книга вийшла тільки нещодавно. В основі сюжету лежить історія молодої сироти Пампу Кампану, яку богиня Парваті наділила містичною силою. Дівчина заснувала місто Баснага в Індії, назва якого перекладається як «місто перемоги». Салман Рушді вписує у плетиво сюжету реальну історію міста Віджаянагара, яке було центром розвитку однойменної середньовічної імперії.

Даниил Леховіцер

Головний редактор

«Вони б і мухи не скривдили» Славенки Дракуліч

Переклад: Роксоляна Свято. — Комора, 2018. — 192 с.

Збірка репортажів із зал Гаазького суду над військовими злочинцями колишньої Югославії — сербами (рекордсмени з порушення конвенцій ведення війни), хорватами та косовськими албанцями. Вже на перших сторінках Дракуліч викладає головну мету книги: вона згадує епізод з відеохроніки, де Гітлер цілує руку жінці — і замислюється, як людина, яка поводиться цілком цивільно, може стати чудовиськом. Чи чудовиськами народжуються?

Дракуліч відвідує десятки судових засідань над генералом Радко Младичем, який санкціонував геноцид у Сребрениці, інтелектуалкою-пропагандисткою Біляною Плавшич, колишніми рибалками, які перетворилися на катів, — і ставить питання, як люди з такими різними соціальними бекграундами перетворили Сербію і Республіку Сербську на геноцидну машинерію вбивства. За Дракуліч, скоріше за все, воєнні злочини можна, так би мовити, відтворити у пробірці: під правильною температурою та за певних обставин майже кожна людина може стати вбивцею. 

Анастасія Оприщенко

Журналістка, коміксистка

«Кальвін і Гоббс — Помста Няні» Білла Воттерсона

Andrews McMeel Publishing, 1991 — 128 c.

Білл Воттерсон — американський художник-мультиплікатор, автор коміксів «Кальвін і Гоббс», — проникливо вимальовує життя очима дитини з усіма його веселощами та розчаруваннями. «Помста Няні» — п’ята друкована збірка про шестирічного хлопчика Кальвіна і його іграшкового тигра Гоббса. Кожна збірка — це окрема історія, пов’язана з попередніми хіба що другорядними персонажами.

Робота Воттерсона є класичним прикладом карикатурного газетного коміксу — переважно чорно-білого малюнка з чітким розподілом на панелі й обмеженою кількістю тексту у баблах. У цій серії невгамовні Кальвін і Гоббс влаштовуватимуть капості своїй няні, старшокласниці Розалін. Крім історій про «злу» няню, яка змушує Кальвіна лягати спати о шостій вечора, збірка включає прогулянки околицями маленького містечка, які супроводжуються міркуваннями про сенс життя, кохання, батьків, навчання і тяжкі страждання, які це навчання приносить. Хоча Кальвін і Гоббс — дитячі персонажі, Воттерсон списав їх з теолога Жана Кальвіна і філософа Томаса Гоббса — отже, діалоги наповнені афоризмами й жартами, у них підіймаються питання про екологію, популярність та вплив телебачення, політичні уподобання, телефонні розіграші і, звичайно, стосунки з батьками.

Заріна Микитенко

Редакторка соціальних мереж

«Нестерпна легкість буття» Мілана Кундери

Переклад: Леонід Кононович — Видавництво Старого Лева, 2019 — 320 с.

Чехословаччина, Празька весна 1968 року і життя чотирьох персонажів, чиї долі тісно переплітаються: Томаш, Тереза, Сабіна та Франц. Через опис їхнього життя Кундера глибоко занурюється у філософську ідею «легкості» та «обтяженості» життя. Він замислюється над тим, чи мають наші вибори та дії сенс, чи життя по своїй суті позбавлене будь-якої агентності людини, яка може змінювати навколишній світ. 

Кундера переплітає політичне та особисте, абстрактне та конкретне, створюючи гобелен ідей, що спонукають задуматись над власним існуванням та природою людських стосунків.

Марія Педоренко

Редакторка відділу «Культура»

«Погань. Священні писання» Фібі Воллер-Бридж

Sceptre, 2021 — 408 с.

Ви знаєте це відчуття, коли життя здається неповним, аж поки тебе раптово не наздоганяє ідея — треба передивитися «Погань»! В мене так сталося у відпустці: телевізор у готелі пропонував море контенту, в якому було легше захлинутися, ніж знайти щось до душі. Аж раптом — о, диво, — наче рятівний буй, виплила вона — Фібі Воллер-Бридж власною персоною. З поверненням додому я згадала, що на полиці лежить нечитаний томик зі сценарієм серіалу — колись я хотіла облаштувати навколо нього вівтар, але у забитій речами кімнаті для нього не знайшлося місця. Утім, цей вівтар завжди зі мною, адже ближчої по духу героїні мені годі й шукати.

Для тих, хто не в курсі, знайомтеся — Погань. Їй трішки за 30, рестораторка в зародку (тематичне кафе з морськими свинками от-от загнеться), трішки німфоманка, пʼяте колесо в родині тощо. Вона сміється, щоб не плакати, та знаходить втіху, руйнуючи четверту стіну і спілкуючись з глядачами. Робить вона це, зрозуміло, і в книжковій версії, а коли втягуєшся у формат сценарію (найбільше він нагадує пʼєсу), то видається, ніби спілкуєшся з нею прямо — не можу згадати, коли мала такий досвід із книгою взагалі. Звісно, за читанням тут не вдасться нафантазувати новий світ — настільки вже образи Воллер-Бридж вʼїлися у памʼять. Утім, коли в серіалі діалоги несуться кулеметною чергою, з книгою в руках можна обрати більш комфортний темп.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій