«Я плакав, і в мені росло бажання допомогти цим людям». Що про українців дізналися мешканці країн з найбільшою кількістю біженців

За пів року через війну Україну залишили понад 7 мільйонів людей. Згідно зі звітом Євростату, Польща, Молдова, Румунія та Ірландія очолили список країн Євросоюзу, які протягом червня прихистили найбільше українців, що виїхали за кордон через російське вторгнення. Проте за даними Управління Верховного комісара ООН, у звіті немає даних щодо низки країн, у тому числі Австрії, Німеччини й Чехії, куди їде дуже багато українців. Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко поговорила з іноземцями, чиї країни прихистили найбільшу кількість українців, про те, що вони знали про Україну до повномасштабної війни, як зустрілися з українцями після 24 лютого та що їх вразило. 

Ірландія

«Я не знала нічого про українців насправді», — зізнається в розмові з Забороною 63-річна Патриція Рейнсфорд. Для неї до 24 лютого 2022 року Україна була близьким сусідом Росії та країною колишнього СРСР. Однак про війну, що триває з 2014 року, жінка знає — як і про те, що Росія анексувала Крим.

Патриція Рейнсфорд працює національною координаторкою зі зв’язків з громадськістю в офісі міжнародної релігійної організації Bahai в Дубліні, що соціально та психологічно підтримує людей у скрутні час. Вона взаємодіє з неурядовими організаціями, громадськими діячами і надає правову підтримку для Ірану, Ємену та Катару. Люди звідти зазнають жорстоких переслідувань, дискримінації та ув’язнення.

Українців вона зустріла на курсах розмовної англійської в містечку Кілкі ірландського графства Клер. І перше враження в Патриції було одразу позитивне.

«У нас більше спільного, ніж відмінностей, — говорить жінка. — Більшість відмінностей культурні, але я вважаю, що українці більше схожі на ірландців, ніж на інших європейців. Це видно у темпераменті — українці веселі, сердечні і люблять сміятися».

Зараз Патриція від своєї організації допомагає українським біженцям інтегруватися в Ірландії. Найбільше її вражає те, що попри війну, українці в Ірландії готові отримувати нові знання й робочі навички. На думку жінки, це свідчить про відданість трудовій етиці та освіті. 

«З мого досвіду те, що не вбиває, дійсно робить нас сильними, — зауважує Патриція. — Страждання можуть як пом’якшити серце, так і допомогти нам отримати нові погляди на життя, коли ми усвідомлюємо, що є справді важливим».

55-річний Ейквор Малквін живе у місті Кілраш графства Клер, де вчить вимушених переселенців з України англійської мови. Його робота стала хіба не першим місцем, де він зміг особисто зустріти українців. В розмові з Забороною він каже, що, навіть знаючи про Помаранчеву революцію, «зелених чоловічків» в Криму та війну на Донбасі, його все одно шокували й засмутили дії Росії після 24 лютого.

«Росія зробила ретроградний крок і збирається ставати дедалі закритішим, авторитарнішим суспільством, — вважає він. — Мені шкода, що люди регулярно гинуть від нападів Росії».

На думку Малквіна, переважна більшість українців, яких він зустрів особисто, доброзичливі, обізнані та готові будувати своє життя далі. Та найбільше його вразило те, що українці — дуже динамічні люди.

«Це ясно і з мого безпосереднього досвіду, і з того, що я читав і чув про оборону Києва у лютому та недавній успіх українських військ», — пояснює він.

Чоловік вважає, що зараз українці борються за всю Європу, тож він сподівається, що як Ірландія, так і інші країни підтримуватимуть Україну й надалі.

«Я хочу вірити, що ваші жертви принесуть вам у майбутньому тільки хороше, і що членство України в ЄС буде корисним для всіх», — підкреслює Малквін.

Він також збирається відвідати Україну в майбутньому та, можливо, завітати в гості до людей, яких навчав англійської в Ірландії.

Австрія

26-річний Штефан Венінгер живе у Відні та працює інженером-будівельником. Як і чимало європейців, він знав про Україну лише базові речі. Зокрема зізнається, що вважав українську та російську однією мовою.

«Зараз у мене немає слів для дій росіян. Це просто неймовірно жахливо», — говорить він Забороні.

Навесні 2022 року він прихистив у своїй квартирі переселенців з України. Чоловік каже, що це був перший раз у його житті, коли абсолютно незнайомі люди жили з ним тривалий час. Та Штефан швидко відчув, що має з українцями набагато більше спільного, ніж очікував, і називає цей досвід особливим.

«Я міг поговорити про ситуацію в Україні безпосередньо з українцями, почути їхні особисті історії про війну. І це сильно вплинуло на мене», — говорить він.

Вони розповідали йому, як прокинулися від бомб, як вирішили залишити рідний дім, як годинами їхали до чужої країни, де нікого не знають, і як тепер переживають за своїх родичів і близьких, що й досі залишаються в небезпеці.

«Все це торкнулося моєї душі. Є велика різниця між тим, коли ти чуєш ці історії з новин по телевізору та наживо. Я плакав, і в мені росло сильне бажання допомогти цим людям», — згадує Штефан.

За час спілкування з переселенцями чоловік зрозумів, що йому подобається українська культура харчування, коли люди сідають їсти великою компанією, а не на самоті. Але водночас дивують консервативні погляди на родину в деяких українців, які вважають, що жінка має займатися хатніми справами, а чоловік відповідальний за заробіток грошей. 

«Якщо говорити загально, то українці з австрійцями ніби живуть за різними часовими поясами. Наприклад, українці часто можуть спати до 14-ї години і пізно розпочинати свій день, коли місто починає працювати о 8 ранку, — пояснює Штефан. — Магазини у нас зачиняються о 6 вечора і повністю закриті у неділю. Тож українці скаржаться на те, що супермаркет не працює вночі. Це трохи дратує».

У майбутньому чоловік хотів би приїхати в Україну і відвідати всі рідні міста людей, яких він приймав у себе вдома. Серед міст є Київ, Дніпро, Миколаїв, Маріуполь та багато інших. Ба більше — влітку Штефан познайомився з українкою і закохався. Тепер він вивчає мову, аби за можливості говорити з батьками дівчини саме українською.

Сьогодні він вірить у перемогу українців та бажає їм зберігати свій образ мислення: «Ви на єдиному правильному боці. Весь світ стоїть за вами».

Польща

Сусідня Польща першою почала приймати українців, що тікали від війни. Щоби допомогти постраждалим від війни людям, президент країни Анджей Дуда ухвалив спеціальний закон, завдяки якому вимушені переселенці з України можуть користуватись державними послугами та отримують майже рівноцінні права з поляками. 

Дуже добре про переселенців з України знає 32-річна Олександра Заблоцька, координаторка управління грантами в ГО «Польська гуманітарна акція». Олександра не працює з переселенцями прямо, але все одно нерідко перетиналася з ними по роботі. Організація присутня в Україні з 2014 року, але зараз працює дистанційно. До повномасштабного вторгнення Олександра кілька разів була в Україні як по роботі, так і для відпочинку.

Від 24 лютого Заблоцька неодноразово відвідувала пункти перетину кордону та прийому біженців в польських Гребенному та Перемишлі, куди масово вирушали українці. «Люди були виснажені, але водночас намагалися зробити все можливе, аби впоратися з цією ситуацією. Це, на мою думку, було дуже потужним», — говорить вона в розмові з Забороною.

У багатьох аспектах українці дуже подібні до поляків, вважає Олександра. Вона називає це «пострадянським сестринством», пояснюючи, що Україну з Польщею обʼєднували чимало схожих проблем та боротьба за соціальні зміни.

Багато поляків сьогодні стають волонтерами, щоби допомагати українцям, і вивчають українську мову. Крім того, у Варшаві надають інформацію українською мовою та перекладають деякі новини. «Тому ми зараз оточені цією мовою — мені це дуже подобається», — каже Олександра. 

«Іноді я чую скарги, що деякі біженці невдячні або недостатньо вдячні за допомогу, яку отримують. Це мене справді засмучує, бо я вірю, що доступ до прав людини — це не те, за що хтось має бути вдячний. Це база, яка має бути в кожного, — наголошує Заблоцька. — Люди мають право іноді не бути добрими. Як на мене, приймаючим країнам потрібна велика освітня та інтеграційна підтримка, щоби позбутися деяких стереотипів щодо біженців». 

Після закінчення війни жінка хотіла б знову відвідати Україну, зокрема по роботі. Але Олександра зізнається, що боїться побачити руйнування, які країні принесла Росія.

«Польська поетеса Віслава Шимборська сказала: «Ми знаємо себе лише тією мірою, якою ми були випробувані». Я думаю, в наш час це єдине речення має керувати нами, коли ми намагаємося зрозуміти, чому люди роблять те, що вони роблять, і як ми маємо підходити до них чи до їхнього вибору, — каже Заблоцька. — Я впевнена, що всі українці роблять все можливе, щоби пережити те, що відбувається, і сподіваюся, що скоро настануть кращі часи».