У полоні гіперактивності та розсіяності. Що таке синдром дефіциту уваги та як на нього впливає війна

Anastasiya Oprishchenko
Синдром дефіциту уваги: симптоми, лікування та вплив на життя

Нерідко ми можемо зустріти людей, яким дуже важко всидіти на одному місці. Вони голосно та швидко розмовляють, перебивають співрозмовника, багато рухаються, чим заважають іншим. Такі люди не можуть зосередитися на одній справі й постійно відволікаються на дрібниці, які теж швидко кидають. Так проявляється синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), з симптомами якого стикається приблизно 7% людей у світі. І хоча в оновленій версії Міжнародної класифікації захворювань СДУГ винесли як окремий діагноз, чимало лікарів досі не визнають його як розлад. Заборона розповідає, як синдром проявляється у дітей і дорослих, чи потрібно його лікувати та як бути людям зі СДУГ під час війни.


Чому виникає СДУГ?

Найголовніше, що треба знати про синдром дефіциту уваги та гіперактивності, — це те, що ним не можна заразитися чи захворіти на нього. СДУГ — неврологічне порушення, що виникає внаслідок мінімальних пошкоджень чи ураження мозку. Найчастіше такі порушення відбуваються під час народження. Або плід був занадто великий і матері було складно народити дитину, або якесь незначне пошкодження сталося в процесі вагітності, пояснює в розмові з Забороною доктор психологічних наук терапевтка Олена Литвиненко.

«СДУГ — це не якась страшна патологія, яку видно від самого раннього розвитку. Просто відбувається мінімальна мозкова дисфункція, яка і призводить до того, що мозок працює специфічно. Саме тому ми говоримо про це як про розлад або порушення», — говорить експертка.

СДУГ — переважно дитячий розлад. За різними дослідженнями, синдром трапляється у близько 10% малюків, що суттєво заважає їхній соціальній адаптації. Литвиненко підкреслює: у 70% дітей розлад мине із закінченням підліткового віку. У більшості гіперактивних дітей відбувається компенсування розладу. Тобто психоемоційний стан врівноважується. Проте інша частина дітей може не перейти цей процес, і тоді вони виростають у гіперактивних дорослих. 

Діагностувати СДУГ спочатку може невролог, який має перевірити, як працює мозок людини. Якщо є підтвердження незначних розладів, можна і треба додатково обстежитися у діагностичних нейропсихологічних центрах (наприклад, тут і тут).

Як СДУГ проявляється у дітей?

Найголовніші симптоми — нестача зосередженості та концентрації. Але іноді до них додаються неслухняність та галасливість.

Тривалий час СДУГ вважали «чоловічим» діагнозом: дослідження проводили серед гіперактивних хлопчиків і за їхніми показниками будували критерії для діагностики — через це дівчаткам діагноз ставили рідше. І хоча СДУГ у 4–5 разів частіше трапляється у хлопчиків, ніж у дівчаток, дівчата і дорослі жінки так само переживають дискомфорт через його прояви.

Діти зі СДУГ часто відчувають труднощі з виконанням поставлених завдань у садочку чи школі. Такі діти є активними й креативними. Їхній мозок постійно вигадує нові ігри чи шляхи комунікації у звичайному просторі. Однак буквально за 10 хвилин дітям може набриднути те, чим вони займалися, і вони шукатимуть інші заняття. Крім того, діти зі СДУГ можуть бути розсіяними і вразливими. В школі їх легко помітити, оскільки їм украй важко самостійно фокусуватися на навчанні. Без нагляду і координації вони можуть робити одну вправу п’ять годин. 

«Важливо, що на можливість думати СДУГ взагалі не впливає. Тобто гіперактивна дитина має такі самі інтелектуальні здібності, як і інші, просто їхній мозок працює трохи швидше. Зі СДУГ ви можете зависнути на якійсь справі, яка не термінова і, можливо, навіть не потрібна. І так може продовжуватися довгий час. Наприклад, дитина сідає за уроки і замість них дивиться у вікно, чухає вухо, розглядає шпалери», — пояснює Литвиненко.

Крім випадків гіперактивності, розрізняють і прояви гіпоактивності. Дитина з такою особливістю дуже спокійна і зазвичай не має труднощів з комунікацією, проте стикається з проблемами у навчанні, оскільки дуже повільно опрацьовує інформацію. Якщо викладач бачить, що учень не встигає за навчальним планом та освітнім процесом, і дозволятиме йому переписувати контрольні і вчитися у власному темпі, то проблем не буде.

«Але переважно в нашій системі освіти такі діти поганенько вчаться. Вони теж сильно страждають від проблем з концентрацією уваги й не можуть довго зосередитися на тому, що потрібно», — говорить експертка.

Чи заважає СДУГ у дорослому житті?

Так. Тим паче коли людина не дізналася про свою особливість у дитинстві. Якщо розлад не компенсувався в підлітковому віці, з дітей зі СДУГ виростають дорослі зі СДУГ.

Ось як синдром проявляється у зрілому віці:

  • проблеми з концентрацією уваги, пам’яттю та самоорганізацією;
  • нетерплячість;
  • відсутність довготривалої зацікавленості в роботі й спілкуванні;
  • труднощі у соціалізації та підтримці стосунків.

«Дорослі зі СДУГ мають підвищену емоційність і можуть видавати багато різних реакцій. Це відбувається тому, що їхні емоції постійно оголені. Вони самі можуть не усвідомлювати, чому постійно плачуть та емоційно реагують на події. Це може бути дратівливість, сльозливість і навіть агресивність, у разі якщо людина не має елементарних навичок контролю емоцій», — підкреслює Литвиненко. 

Деякі люди зі СДУГ можуть контролювати себе та зосередитися, коли їм справді щось подобається. Але втрата концентрації відбувається також тоді, коли їм стає нудно. І тут проявляється гіпер- чи гіпоактивність, які складно контролювати.

Переважно у гіперактивності є приємний бонус — люди енергійні, менше втомлюються, швидше вигадують якісь ідеї, можуть бути дуже креативними. І якщо вони навчаться жити зі своїм розладом, то зможуть всю свою енергію конструктивно пускати у потрібне русло. 

Однак, крім цього, існує надмірна імпульсивність, переривання розмови, нездатність очікувати щось.

Також у дорослих часто виділяють такі симптоми:

  • постійна схвильованість чи тривожність — на роботі це може проявитися будь-коли: як у день здавання звіту керівнику, так і під час корпоративу;
  • людина не враховує наслідків своїх дій;
  • розсіяність — людина береться за безліч завдань, не доводячи їх до кінця;
  • надмірна балакучість;
  • швидкий потік думок або неможливість припинити мислиннєвий процес.

При цьому на СДУГ можуть накладатися різноманітні психологічні аспекти, наприклад тривожність. У такому випадку людина може переживати різноманітні страхи, про які вона всіх повідомлятиме дуже емоційно та безконтрольно.

«Важливо ще в дитинстві навчити людину контролю емоцій, поки вона не луснула від перенавантаження. Наші емоції в будь-якому випадку потребуватимуть виходу, і тут, наприклад, можна запропонувати людині відвернутися і покричати. Вгамувати себе така людина просто не може. Тобто тут питання в тому, чи буде людина бити однокласника, чи просто пошматує аркуш паперу і таким чином зменшить свої емоційні прояви», — пояснює терапевтка.

Як на СДУГ впливає війна?

Теоретично війна може збільшити симптоматику СДУГ, вважає Олена Литвиненко. Наприклад, постійне скроління новин може якраз означати проблеми з контролем та концентрацією уваги. У такому випадку людина фіксується не на своєму житті, а там, де вона насправді не потрібна. Фактично на гіперфіксацію людини накладається тривожний синдром. Гортаючи стрічку новин, людина намагається хоча б так контролювати своє життя.

Найбільше — як під час війни, так і в мирному житті, — можуть страждати не люди зі СДУГ, а їхні родичі чи партнери. Тому важливо навчитися розпізнавати синдром і говорити про нього, вважає терапевтка: «Якщо ви не впевнені, з вами свариться зараз  людина чи її розлад, спиняйте її. Якщо людина знає, що у неї СДУГ, важливо, аби вона сама теж проговорювала: «Сьогодні я почуваюся на піку свого розладу». Або: «Сьогодні мені треба дати спокій, тримайся від мене подалі». Це нормально навчитись так говорити, аби запобігати надмірній емоційності».

СДУГ лікується?

Ні, СДУГ — діагноз на все життя. Дорослі до нього пристосовуються, але в них залишаються забудькуватість і часта зміна настрою. Хоча лікування синдрому немає, існують різноманітні підходи до зменшення симптомів хвороби. 

По-перше, фармакологічні — певні препарати можуть сповільнювати людину. Проте, на думку Литвиненко, результат не виправдовує засобів, оскільки страждає якість життя. Наприклад, людина стає занадто повільною і дуже довго входить в процес роботи. Ба більше, після багатьох препаратів стан людини може залишитися на тому ж рівні. 

По-друге — встановлення чітких планів, графіків та зміна способу життя, що має покращити організацію власного часу. Терапевтка Олена Литвиненко каже, що у своїй практиці часто помічала, як батьки думають, що діти погано поводяться чи погано вчаться на зло їм. Однак це помилка — дитина просто не може вчиняти інакше, бо не вміє, оскільки має фізіологічну особливість. Тому найголовнішим правилом для батьків є організованість. Потрібно навчити дитину, щоби в майбутньому їй було легше робити це самостійно.

«Дитині зі СДУГ не можна довірити планування дня. Спочатку зовнішній контроль має бути більшим, ніж внутрішній. Будуйте залізобетонні графіки. Будьте готові постійно висмикувати людину з її мрій та повертати до роботи. І найголовніше, в дні, коли людина поводиться нормально, хваліть її. Помічайте, запам’ятовуйте та підкреслюйте», — пояснює терапевтка.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору