Читаєте зараз
Колись я буду щасливим, але не сьогодні: що таке синдром відкладеного життя та що з ним робити

Колись я буду щасливим, але не сьогодні: що таке синдром відкладеного життя та що з ним робити

Anastasiya Oprishchenko
Колись я буду щасливим, але не сьогодні: що таке синдром відкладеного життя та що з ним робити

Кожен з нас хоч раз у житті давав собі слово почати бігати з понеділка, взятися за нове хобі, прочитати всі книжки, на які зазвичай не вистачає часу, чи подивитися відкладені серіали. Проте зазвичай ці обіцянки так і лишаються обіцянками, а список справ і бажань стає дедалі більшим. Може здатися, що це звичайна лінь або ознака депресії, але це не так. Якщо ви впізнали себе, то, ймовірно, у вас синдром відкладеного життя, або СВЖ. Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко розповідає, що це за синдром, чому він виникає та як перестати відкладати життя на потім.

Цей матеріал можна також прочитати у форматі коміксу.

Що таке синдром відкладеного життя?

Це не розлад і не захворювання (його наразі немає в класифікаторах). СВЖ — це певний стан, за якого людині здається, що зараз вона начебто не живе, пояснює Забороні кандидатка психологічних наук, терапевтка Олена Литвиненко. Люди з таким синдромом живуть з установкою, що справжнє життя почнеться колись і для справ вистачить і часу, й ресурсів у майбутньому. А зараз можна не напружуватися та продовжувати жити як раніше.

Через СВЖ люди не до кінця усвідомлюють, що живуть тут і зараз. Вони уявляють, що реальне життя виглядає якось інакше. Будують плани «з понеділка», які так і не наважуються втілити, і в підсумку почуваються нереалізованими.

«Цей синдром проявляється в людей від 20 до 40 років. Часто від нього потерпають молоді спеціалісти чи просто молодь, яка щойно закінчила університет, не має досвіду роботи та хвилюється через майбутнє. У 30 чи 40 років може настати криза середини життя, через яку людина нарешті усвідомить, що вона не жила до цього, а тільки починала і збиралася», — говорить Литвиненко.

Експертка підкреслює, що не варто плутати синдром відкладеного життя з лінню чи депресією. Лінь — це окремий феномен, сигнал про те, що людина не має мотивації й не бачить сенсу в роботі чи планах, які виконує. Те, що потрібно і цікаво, людина робитиме до глибокої ночі — не досипатиме, але зробить. А в депресії людина не просто відкладає роботу на потім, а не може планувати свої справи. Люди у стані депресії не мають сил навіть підсмажити собі яєчню.

Чому з’являється СВЖ?

Є кілька чинників. Перший — самооцінка та невпевненість у собі. Людина вважає себе непрофесійною, нецікавою, неуспішною. У повсякденному житті вона доводить усім, що здатна на все, але насправді переконана, що є невдахою. Низька самооцінка формується у дитинстві та підлітковому віці, але одні виростають і йдуть далі, а в інших надовго формується глибинне переконання, що вони нічого не варті.

У таких людей можуть бути прагнення, бажання та плани, але вони панічно бояться їх утілювати. Люди з низькою самооцінкою вважають, що ніколи не впораються зі справою, тому не варто й починати. Крім цього, може розвинутися твердження, ніби людина навіть не заслуговує на успіх. Тому частково СВЖ підсилюється синдромом самозванця, коли людина впевнена, що всі її досягнення не залежали від неї.

Другий чинник — це страх майбутнього або іноді перфекціонізм. Тут можна говорити про різні види страхів і тривог, але найчастіше це генералізований тривожний розлад, для якого характерна непереносність невизначеності.

«Людині просто страшно. Вона не знає, як планувати розвиток своєї кар’єри, професійну реалізацію, дітей, сім’ю чи особисте життя, якщо, наприклад, у країні хаос, бардак. І люди можуть прив’язати свій страх не тільки до країни, а й до стану здоров’я, екології, ситуації у світі. Люди думають, що раз усе погано, не слід планувати майбутнє», — пояснює Литвиненко.

Частково СВЖ пов’язаний і з тунельним мисленням. Це стан, за якого людина зациклюється на одній надцінній ідеї — наприклад, схуднути, розбагатіти, вступити до університету, отримати роботу мрії, — і через це забуває або не зважає на реальне життя. Але насправді в цьому стані зміщується увага та відбувається підміна понять. Людина вирішує, що тільки зайва вага чи брак професійного досвіду стоять між нею та щасливим життям.

«За будь-якої надцінної ідеї людина ніби намагається увійти в реальне життя, але робить це хибно. Наприклад, дівчина схудла, але нічого не змінилося: ні класної роботи, ні стосунків. Тому вона робить два кроки назад і знову не живе, а тільки планує почати жити й шукає, за що б ще зачепитися. Цей стан дуже небезпечний, тут важливо звернутися до фахівця. Тому що людина може так чіплятися все життя — наприклад, як молоді фахівці, які збирають сертифікати з різних курсів, але потім не реалізуються в професії, тому що зробити реальний крок у житті бояться», — зауважує психологиня.

Як боротися із синдромом відкладеного життя?

Перший крок — це визнати, що проблема є. Звичайно, самому складно усвідомити, на що треба звернути увагу насамперед, тож у цій ситуації можна звернутися по консультацію до фахівця. Якщо людина змогла усвідомити проблему сама, тоді фахівець уже не обов’язковий, він може просто іноді бути помічником або мотиватором.

Наступний крок — це починати з маленьких цілей. Неможливо за один день змінити мислення та виконати усе заплановане. Якщо приділяти своїм планам хоча б кілька годин на тиждень, з часом це перетвориться на звичку, і відкладати на потім уже не вийде. Крім того, виконання маленьких цілей дасть впевненість у тому, що ви здатні впоратися і зі складнішими завданнями.

Важливо формувати реалістичні цілі та не плутати їх з мріями, наголошує Олена Литвиненко. «Поставивши ціль, визначте точні часові рамки її виконання: протягом тижня, місяця, року. Важливо чітко сформулювати критерії, за якими ви зрозумієте, що ви її досягли. Тобто треба не просто ставити ціль, що ви хочете бути щасливим. Важливо поставити собі питання: як я дізнаюся, що став щасливим? Наприклад, ви повноцінно висипаєтесь, прокидаючись щодня о 10 ранку, подорожуєте мінімум тричі на рік».

Зрештою, намагайтеся жити тут і зараз. Не купуйте речі «на колись»‎ — колись не настане. Не відкладайте на потім те, що можна зробити сьогодні чи протягом тижня. Це ілюзія, що колись у вас буде час чи ресурс зробити заплановане. І найголовніше — хваліть себе навіть за найменші досягнення.

«Нам завжди найстрашніше з тієї точки, де ми ще не починали, — зауважує психологиня. — Але коли людина методично щось робить, здійснила хоча б 15 кроків, виявляється, що вона вже молодець. А те, чого вона боялася, немає такої ваги. Тож є сенс рухатися далі та змінювати своє життя».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору