(c) 2018  ГО “Крос Медіа” – Усі права захищено

Photo: facebook / pinktattoo

Шкіра квітки. Навіщо ховати шрами під тату

Шрам. Він породжує комплекси, змушує відповідати на одні й ті ж питання оточення. Його можна заховати під татуюванням. Але це досить дорога процедура, не всі можуть собі її дозволити. Кілька років тому бразильська тату-художниця Флавія Карвальо створила соціальний проект під назвою «A Pele da Flor» («Шкіра квітки»), у рамках якого бразильські тату-майстри безкоштовно набивають квіти на місцях шрамів.

Нещодавно схожа ініціатива з’явилася в Україні. Громадська організація Інсайт запустила соціальний проект «Забудь про шрами минулого». Він допомагає людям із ЛБТ-спільноти (лесбійки, бісексуали та трансгендери) та жінкам, які стали жертвами насилля або мають шрами від мастектомії (хірургічна операція по видаленню молочної залози).

Photo: Андрій Бойко

Майстриня тату Олександра Май розповіла, що через цю ініціативу пройшли вже 20 людей від 18 до 55 років. «В Україні багато проблем, і якісь такі речі, як насильство і права ЛГБТ замовчуються, – говорить Олександра Май. – Під час татуювання клієнти часто розповідають свої історії, своє життя».

Заборона поспілкувалася з трьома учасницями проекту.

Фото ілюстративне.

Стигми нелюбові. Аліна (31 рік)

Мене зґвалтували в 6 років. Був суд, його посадили, але для мене це вже нічого не змінювало. Я росла в тривозі та нелюбові. Багато читала, добре вчилася. Фізмат клас, музична школа… Дуже боялася будь-яких невдач та критики. З часом, у моменти сильного емоційного болю, почала різати руки. Це допомагало, але не надовго.

Коли спробувала алкоголь, мені вперше в житті стало добре й комфортно. Потім були наркотики й секс-робота. На лівій руці, крім порізів, залишилися сліди від абсцесів.

У мене не було ніяких знань про життя. Не знала, як сходити в ЖЕК, отримати паспорт, тим паче – як влаштуватися на роботу. Потім стала клієнткою «Клубу Еней» (громадська організація, що надає підтримку наркозалежним, секс-працівникам та іншим уразливим категоріям населення – прим. ред.). І мені дуже допомогли соціальні працівники.

Зараз я оточена друзями. У мене є робота, яку люблю. Не вживаю наркотики приблизно три роки і займаюся захистом прав тих, хто постраждав від насилля, стигми й дискримінації.

Давно хотіла прибрати ці шрами. Іноді вони викликають у людей надмірну цікавість і питання, які мені не приємні. Не думала, що зможу потрапити в цей проект. Мені здавалося, що він стосується лише ЛГБТ-спільноти, і я дуже рада, що помилялася.

Це татуювання для мене символ життєвого шляху і спроб знайти внутрішні сили та підтримку, яка зрештою привела мене в наповнене щастям теперішнє.

Троянда від болю. Даша (20 років)

Коли я прокинулася, рука була вже порізана. Лезо лежало поруч… Кров. Пам’ятаю, що таблеток наковталася. Пам’ятаю, як взяла в руки лезо… Коли починаєш, то вже не знаєш, як закінчити. Ні, не хотіла покінчити з життям, просто була потреба відчути фізичний біль. Це на той момент був єдиний спосіб, аби відволікти себе від психологічних проблем.

Потім це все почало заживати. Але доводилося навіть влітку одягати замість футболки кофту з довгим рукавом, щоби ніхто не бачив шрамів. Почалися постійні незручні питання та насміхання людей.

Я лесбійка. На той момент зустрічалася з дівчиною, жила з нею. У нас почалися сварки, зради з її боку, образи, приниження. У ніч, коли порізала себе, та людина просто спала. Вона знала, що зі мною коїлося, але…  Після цього зрозуміла, що нам навіть вітатися не треба.

Я з маленького міста. Такого (гомосексуальності ред.) там не сприймають. Коли батьки дізналися про мою сексуальну орієнтацію, у них був пік ненависті до мене. Мама взагалі хотіла в психлікарню віддати. Коли начальниця побачила, як я цілувалася з дівчиною, почала мене зневажати. Довелося піти з роботи. Це важко, коли ти не можеш відкритися повністю.

Завжди була самотня. Вдаряла кулаком об стіну, але так, щоби ніхто не чув. Це краще, ніж кричати на когось. Вважаю, що це не добре сваритися з кимось або завдавати комусь болю. Якщо тобі боляче, то повинна відчувати це ти. Підтримки в мене взагалі не було. Настав такий момент, коли просто треба було поїхати.

У мене стався психічний зрив. Був крик душі, і знайшлися люди, які протягнули руку допомоги. Дізналася, що є Інсайт, що вони допомагають людям із ЛГБТ-спільноти. Написала їм. Мені запропонували перекрити шрами, я погодилася.

Не забуду про все, що було. Бо біль завжди треба пам’ятати, він нагадує про щось важливе. Я лише відвертаю увагу оточення від негарної, понівеченої шкіри. Зараз люди кажуть: «Ой, яке гарне татуювання». Вони потім помічають ушкоджену шкіру, але вже не так реагують.

Основна частина шраму закрита. Це мені насправді дуже допомогло, вже не дивлюся на це як на понівечену руку. Шрами є, їх можна якось приховувати, але вони є. Про них можна розповідати. Якщо ти будеш все в собі тримати, то тобі ж буде гірше. Можу відкрито про це говорити, бо вже все пережила, і хочу, щоби мій досвід комусь був корисний.

Птахи для свободи. Христина (35 років)*.

У мене в інтернеті був друг. Трансгендерна людина, з якою ми тепло спілкувалися приблизно чотири роки. У нас з’явилися почуття, я поїхала в іншу країну до нього. Він попросив мене зробити надріз, який би означав наш зв’язок. Вагалася, але все одно дозволила йому це зробити.

Після цього почалося щось страшне. Він почав пити, і це супроводжувалося образами, погрозами і спробами мене нікуди не відпускати, хоча я говорила, що хочу поїхати. Дочекавшись, коли він засне, зібрала речі та втекла.  

 

Кожного дня, дивлячись у дзеркало, я бачила цей шрам, і він мені нагадував про весь той жах і приниження. Це важко пояснити: мені було бридко не лише від самої ситуації, але і від себе теж. Дуже радію, що позитивний досвід дозволив мені позбутися від минулих спогадів.

 

Я обрала татуювання птахів як символ свободи. Тепер знову люблю себе та своє тіло. Маю бажання летіти вгору, залишивши весь негатив позаду. Я вільна від минулого.  

*імена деяких героїнь змінені за їхнім бажанням

 

Читайте також: Феміністичні тату в Україні. Які вони та хто їх робить? Мультимедійний репортаж

Розквашене яблуко. Заборона публікує частину коміксу про сімейне насильство

Сім років рабства – історія українки, яку вдалося врятувати від чоловіка-садиста

 

Підписуйтесь на наш телеграм-канал – оперативно і коротко про важливе

Про автора

Журналістка