Масове стеження в Грузії: під прицілом спецслужб клуб Bassiani - Заборона
Читаєте зараз
Спецслужби Грузії стежили за командою клубу Bassiani. Три роки тому вони провели під парламентом знаковий рейв-мітинг

Спецслужби Грузії стежили за командою клубу Bassiani. Три роки тому вони провели під парламентом знаковий рейв-мітинг

Автор:
Масове стеження в Грузії: під прицілом спецслужб клуб Bassiani

У середині вересня в Грузії стався гучний політичний скандал: внаслідок масштабного витоку даних з’ясувалося, що державні служби безпеки таємно стежили за гаджетами сотень журналістів, політиків, дипломатів та високопоставлених представників духовенства. Серед постраждалих від стеження була і Макуна Беркацашвілі з команди Coda Story. У 19 років вона влаштувалася на свою першу роботу — до культового клубу Bassiani у Тбілісі. Саме це згодом стало причиною, через яку Беркацашвілі опинилася під прицілом грузинських служб безпеки. Свою історію Макуна розповіла проєкту Coda.


Місце, де можна бути собою

Я добре пам’ятаю, як прийшла туди вперше.

До цього я ніколи не була в клубі. Було темно, але навколо були люди, несхожі ні на кого з тих, кого я коли-небудь зустрічала. Я ніби опинилася в іншому суспільстві — паралельному до того, у якому жила все своє життя. Я пам’ятаю це нове почуття свободи й усвідомлення того, що ніхто не намагається вказувати мені, як правильно бути собою.

Bassiani став моїм домом. Усі мої друзі, усі люди, яких я любила — навіть моя мама — тусувалися там. Я бачила, як дехто приходив зі своїми упередженнями, а йшов зовсім іншим після ночі, проведеної на танцполі.

Я проводила в клубі майже кожні вихідні. У 2017 році засновники запропонували мені приєднатися до їхньої команди. Я люблю музику й завжди в пошуках чогось нового та цікавого, тому одразу ухопилася за цей шанс. Я стала менеджеркою звукозаписного лейбла Bassiani, відповідала за бронювання та просування клубу.

Я думала, що робота буде класною — так і сталося. Але на Bassiani регулярно нападали праві політичні та релігійні групи. Вони почали поширювати чутки про те, що ми проводимо в клубі дивні ритуали та продаємо наркотики. Незабаром проросійські групи почали атакувати нас в інтернеті, називати «наркоманами», «геями» та «повіями». Один із постів у Фейсбуці став вірусним: у ньому якийсь чоловік стверджував, що біля туалетів клубу завжди можна зустріти дивно одягнену жінку з кошиком, повним наркотиків, які вона роздає всім, хто проходить повз.

В якийсь момент чутки та плітки переросли у відкритий напад.

Рейв у відповідь на рейд

12 травня 2018 року нічим не відрізнявся від звичайної п’ятниці у Bassiani, доки усередину не увірвалися озброєні поліцейські у формі. Вони почали цілитися в танцюристів та діджеїв, змусили вимкнути музику, вигнали нас та закрили клуб. Пізніше в новинах повідомили, що сотні людей були заарештовані. Пам’ятаю, як моя мама в паніці намагалася до мене додзвонитися, а потім прибігла до клубу мене шукати.

За попередні кілька тижнів п’ятеро людей у ​​Тбілісі померли вдома після прийому підробленого MDMA, купленого в російського дилера в даркнеті. Це стало чудовим приводом для перевірки з боку грузинської поліції — попри те, що в нашому клубі летальних випадків не було.

Очевидно, що цим рейдом влада намагалася продемонструвати свою силу і показати, що вона думає про прогресивних людей і їхні переконання. Тому наступного дня ми дали відсіч і влаштували мітинг перед будинком парламенту. Ми встановили великі колонки та включили музику. Прийшло понад 10 тисяч людей. Це був один із найкращих рейвів у моєму житті — тисячі людей танцювали в самому центрі міста.

Площа будинку парламенту Грузії — серце політичного життя країни. Саме там відбуваються всі найважливіші акції протесту. Попередні покоління приходили туди, вимагаючи незалежності від Радянського Союзу. На протесті на підтримку Bassiani і моє покоління знайшло той голос, який був нам так потрібен, щоби відстояти свободу.

Bassiani зачинили на місяць, поки влада копалася в ділових документах клубу. Вони не знайшли нічого підозрілого, і в них не залишилося іншого вибору, окрім як дозволити нам знову відкритися. Але мені треба було здогадатися, що цим справа не закінчиться.

«Особистого життя більше немає»

Я дізналася, що мій телефон прослуховувався, трохи більше ніж за рік до того, як витік інформації став надбанням громадськості. У липні 2020 року, через кілька місяців після початку пандемії, мені зателефонували з невідомого номера. Як і багато інших закладів, Bassiani зачинився в березні, і я пішла звідти в пошуках нових можливостей. Коли мені зателефонували, я сиділа в саду й гадки не мала, хто може мене шукати.

Це була поліція.

Чоловік сказав мені, що поліціянти прослуховували мої телефонні розмови протягом літа 2018 року, починаючи з рейду в травні. Він не сказав, що поліція зробила з усією зібраною інформацією. Але через два роки, у розпал пандемії, мене викликали до поліцейської дільниці. Мені треба було підписати документ, у якому йшлося, що мені повідомили про те, що за мною було встановлено поліцейський нагляд.

Я була налякана та розгнівана. Пам’ятаю, як дзвонила друзям, які працювали зі мною у Bassiani. Багатьом із них надійшли такі ж дзвінки. Я поговорила зі своїм дядьком-адвокатом. Він сказав, що мені мало що лишається, окрім як підписати папери.

Багато місяців по тому я все ще сильно переживала через це несподіване відкриття. Я не пам’ятаю, що говорила тоді по телефону, чи вони читали мої повідомлення й чи прослуховували всі мої дзвінки. Мені здається, що в мене більше немає особистого життя, що хтось досі слухає мене і стежить за мною, коли я заходжу у Фейсбук, надсилаю повідомлення через WhatsApp або розмовляю з кимось по телефону. Багато моїх друзів відчувають те саме — і не безпідставно.

У жовтні цього року я усвідомила, що стеження грузинської влади зайшло набагато далі, ніж Bassiani. Анонімний викривач злив в інтернет тисячі документів, де докладно описувалося, як служби безпеки країни систематично шпигували за широким колом громадських діячів — від відомих репортерів до іноземних дипломатів.

Більше, ніж клуб

Bassiani закрито вже півтора року. Я дуже сумую за ним.

Коли я росла та ходила до школи, я завжди почувалася чужою там. Я була неслухняною дитиною, мала проблеми з вчителями та деякими однокласниками. Я відчувала, що відрізняюсь від них, показувала це, а мене за це цькували. Bassiani був одним із небагатьох місць, де я почувалася як удома.

Для нас — жителів колишньої радянської республіки, яка досі перебуває під сильним впливом консервативного старшого покоління та могутньої Грузинської православної церкви, для країни, де ЛГБТ-спільноту щодня утискають — Bassiani був більше, ніж клубом. Це був безпечний простір, де всі були рівними.

Саме тому рейв перед парламентом став для мене таким знаковим, а стеження, якому я піддавалася після нього, — недозволеним втручанням у моє життя. На протест вийшли не лише відвідувачі клубу — там були наші батьки, а також усі, хто хотів виступити проти рішення уряду провести рейд у нічному клубі та демонізувати його відвідувачів. Я думаю, ми показали їм, що не самі й теж по-своєму сильні.

Сподобався матеріал?

Підримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору