Кива отримав статус кандидата наук: навіщо це йому потрібно - Заборона
Читаєте зараз
Статус, гроші, его. Розповідаємо, як і для чого українці отримують наукові звання

Статус, гроші, его. Розповідаємо, як і для чого українці отримують наукові звання

Статус, гроші, его. Розповідаємо, як і для чого українці отримують наукові звання

26 квітня народний депутат від партії «Опозиційна платформа — За життя» Ілля Кива захистив кандидатську дисертацію. Його захист охороняли тітушки, а всередину пропустили лише лояльних журналістів. У роботі Киви виявили плагіат та вигадані науково-практичні конференції, а під час захисту нардеп не міг відповісти на уточнювальні питання. Тепер вирішувати, чи отримає Кива науковий ступінь, буде Міносвіти. У травні захищати кандидатську має інший нардеп від «Опозиційної платформи — За життя» — Володимир Гнатенко. А ще наукові ступені полюбляють отримувати судді, прокурори та місцева влада. Разом із науковицею та головою громадської організації «Точка росту освіти і науки» Світланою Благодєтєлєвою-Вовк Заборона розповідає, навіщо в Україні отримують наукові звання та чому з цим все погано. 


Навіщо українцям наукові ступені?

Є три причини: статус, фінансові вигоди та особисті мотиви, які в кожного свої. В українському суспільстві цінують статуси, через що високопосадовці прагнуть отримати науковий ступінь. Це той випадок, коли в людини немає фінансових труднощів, однак вона дуже хоче вважати себе науковцем. Здебільшого це люди, які до науки в принципі недотичні й працюють суддями, міськими головами, депутатами абощо. Такий стан речей — одна з особливостей бідних країн, де професія, знання й кар’єрне зростання не пов’язані.

Людям цікаво завойовувати наукові ступені попри те, що вони не писали роботи, а просто отримали статус, маючи певні зв’язки в наукових і освітніх колах. Можливо, дехто з них розраховує на те, що коли вони покинуть основне місце роботи, то матимуть змогу піти працювати в університет і отримуватимуть доплати. У 90-ті роки люди з органів управління Компартії осіли у вишах України: стали ректорами, проректорами.

Інший мотив — фінансовий. В Україні ті, хто мають науковий ступінь, отримують 15% доплати до зарплати щомісячно. Ще до 25% надбавки можна отримати за наукове звання. Тож якщо отримати і науковий ступінь, і наукове звання — наприклад, стати «кандидатом наук, доцентом» — то заробляти на місяць можна на 40% більше. Систему доплат за статуси розробляли для того, щоби покращити фінансовий стан викладачів. Однак відповідно до законодавства, доплати отримують усі, хто обіймає державні посади. А це і викладач із зарплатою в 10 тисяч гривень, і суддя, щомісячний дохід якого — 150 тисяч.

Система статусів, яка панує в Україні, функціонує на основі нерівності людей. Чим вищий статус — тим більше в тебе ресурсів.

Як одіозним постатям на кшталт депутата Киви вдається захистити дисертацію?

Це вигідно тим, хто такий захист проводить. В університетах діє кругова порука. Сьогодні заклади освіти перетворилися на токсичні корпорації, засновані на мережах пов’язаних між собою людей. Наприклад, науковий керівник допоміг захистити дисертацію своєму знайомому. Той, отримавши звання, пішов працювати в університет і вочевидь уже не буде протистояти системі.

Як готують та захищають роботу справжні науковці?

По-перше, людина має самостійно написати наукову роботу. Причому мету та об’єкт дослідження потрібно визначити ще до того, як з’явиться основна частина тексту, а не навпаки. Адже від цих двох понять залежить, над чим саме працюватиме автор. Необхідні наукові публікації — це формальна ознака того, що автор провів дослідження. Хоча українські дисертації демонструють, що науковці пишуть статті з вигаданими даними.

Захист має бути публічним. Грубо кажучи, на нього може прийти стільки людей, скільки поміститься в аудиторії, де він відбувається. Оскільки в Україні більшість людей, які захищаються, працюють на державних посадах, громадяни мають право контролювати, на доплати кому підуть їхні податки. Пересічній людині складно оцінити якість роботи, але навіть не вдаючись в деталі видно, де справжній захист, а де імітація. Одна з основних ознак — спонтанні та незаготовлені питання від членів вченої ради. Має виникнути наукова дискусія, під час якої і встановлюють, чи може людина отримати ступінь.

Хто і як перевіряє дисертації на плагіат і фальсифікації?

За подані до захисту документи відповідає вчений секретар. За якість документів — науковий керівник, опоненти та рецензенти. Останні рекомендують чи не рекомендують роботу до захисту. А повну відповідальність за весь процес несе голова спеціалізованої вченої ради, ректор або директор установи, де ця рада діє. У випадку з дисертацією Іллі Киви наразі звільнили лише наукового керівника — доктора наук із державного управління Володимира Гурковського.

Але хороший науковець — це людина, знайома з текстами інших науковців за своєю спеціальністю. Це людина, яка зі студентських років читала підручники, посібники, статті, наукові звіти різними мовами. І якщо дисертація потрапить до такого спеціаліста, він одразу визначить якість тексту, зрозуміє, які моменти та з якої наукової праці запозичені. Однак в Україні таких експертів одиниці. Тому університети користуються програмним забезпеченням, що виявляє плагіат. Але коли програма знаходить збіги, їх ще треба підтвердити, а для цього — вивчити першоджерела. А оскільки автори наукових робіт списують одне в одного, складно знайти, у кого вкрали текст із самого початку. Такі ланцюги крадіжок науковці з антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» називають «плагіатним паровозиком». Крім того, програми не спроможні виявити в українському тексті крадіжку з англійського матеріалу. Тому потрібно спочатку перекладати англійською, а потім вмикати програму для перевірки.

Тобто визначити, скільки наукових робіт в Україні якісні, а скільки ні, неможливо?

Глобально наразі неможливо. Активісти з «Дисергейту» за п’ять років подали скарги на 60 наукових робіт. Авторам 20 із них Атестаційна комісія Міністерства освіти й науки не присудила науковий ступінь. Однак лише цього року наукові праці захищатимуть понад чотири тисячі людей — перевірити стільки робіт активісти не можуть через брак ресурсу.

Представники «Дисергейту» пропонували Міністерству освіти створити підрозділ, який займатиметься перевіркою наукових робіт, однак там заявили, що грошей на це немає.

Як можна змінити ситуацію в українській науці?

У змінах має бути зацікавлена сама спільнота науковців і суспільство. Якщо наука перетворюється на імітацію, це означає лише збитки. Тому з боку держави потрібні контрольні механізми. Перевірити кожного кандидата не вийде, але умовний відділ на п’ять людей у Міністерстві освіти дозволить перевіряти роботи вибірково й систематично. А це стане сигналом для здобувачів липових ступенів, що вони можуть провалитися. Втім наразі наука в Україні не потрібна, її не фінансують належним чином, а в боротьбі за робочі місця й більші ресурси перемагають нечисті на руку.

Нагору