Читаєте зараз
Стерильний блокбастер про війну, еміграцію та любов до родини. Яким вийшов «Аватар. Шлях води» — рецензія Заборони

Стерильний блокбастер про війну, еміграцію та любов до родини. Яким вийшов «Аватар. Шлях води» — рецензія Заборони

Maria Pedorenko
Джеймс Кемерон і його «Аватар. Шлях води». Рецензія Заборони

Українським прокатом крокує «Аватар. Шлях води» — епічний довгобуд Джеймса Кемерона, над яким режисер працював 13 років. Нова історія — лише перша з низки запланованих сиквелів. Після успіху оригінального «Аватара» Кемерон планує розширити всесвіт планети Пандора пʼятьма фільмами. Редакторка Заборони Марія Педоренко розповідає, яким вийшов один з головних блокбастерів 2022 року та чому досвід повномасштабного вторгнення Росії в Україну може одночасно допомогти та нашкодити в сприйнятті фільму.


Про що це взагалі?

2154 рік. Минуло кільканадцять років після подій, що поставили крапку в першому «Аватарі». Колишній морпіх Джейк Саллі (Сем Вортінгтон), який залишив людське життя у минулому й оселився на Пандорі як повноправний наʼві, став лідером лісового клану Оматікайя. Його кохання з Нейтірі (Зої Салдана) розрослося до великої родини: разом з двома хлопчиками й дівчинкою вони виховують доньку померлої докторки Грейс Огустін (Сігурні Вівер).

Втім, ідилія триває недовго: земляни не полишили бажання колонізувати планету наʼві. Раніше через брак корисних копалин на Землі вони хотіли взяти під контроль видобуток мінералів на Пандорі, а тепер планують захопити її повністю, адже третя від Сонця планета стала непридатною для життя. Співіснувати з наʼві мирно і на рівних правах земляни не хочуть — вони керуються тактикою випаленої землі, проте зустрічають спротив Оматікайя та його вождя. Крім великої війни, у Джейка Саллі наспіває й особиста: загиблий полковник Майлз Квортіч (Стівен Ленґ), який ще в першому фільмі хотів винищити наʼві, повертається в тілі аватара і бажає помсти.

Чому це цікаво?

«Аватар. Шлях води» — це безумовно велика подія для глядачів. Після успіху оригінального фільму він тривалий час залишався одним з найочікуваніших кіносиквелів. Перший «Аватар» і 13 років по тому вінчає список найкасовіших стрічок в історії кіно (разом із фінальними «Месниками» та «Титаніком», іншим кінохітом Кемерона).

На рахунку в 68-річного Кемерона 13 режисерських робіт. У нещодавньому інтервʼю Hollywood Reporter він розповідав, що хотів би зняти до «пенсії» ще 5–6 стрічок, три з яких будуть продовженням кіновсесвіту «Аватара» (вихід пʼятої й останньої частини запланований на 2028 рік). Разом із новим фільмом на створення ще трьох кіностудія «Дісней» планує витратити понад мільярд доларів — безпрецедентна сума, що йде в пакеті з повним творчим карт-бланшем для режисера.

«Шлях води» розширює не лише всесвіт Пандори, але й зірковий склад кінофраншизи. 73-річна Сігурні Вівер, героїня якої вмирає в кінці першого «Аватара», повертається до історії як підлітка — донька покійної Грейс Огустін. Кемерон на питання про таке рішення резонно зауважує: «А чому б ні?» Солідну компанію жіночих персонажів підсилює і Кейт Вінслет, яка грає матріарха океанського клану Меткайіна. Реальних облич акторів глядач не побачить — на екрані вони існують в образах наʼві. Втім, під час знімального процесу кожен з акторів грав свою роль наживо, а згодом їх перетворили на цілком реальних аватарів — триметрових CGI-мешканців Пандори. 

Що зрештою вийшло?

«Шлях води» — достойний послідовник першого «Аватара». Це видовищне і барвисте кіно, варте перегляду на великому екрані. Побудований Кемероном всесвіт Пандори — це цитадель чеснот. Наʼві живуть в гармонії з природою та одне одним, і це ті цінності, які режисер хоче донести до глядача. Для Кемерона однією з причин продовжити історію «Аватара» було бажання вплинути на глядача в його ставленні до довкілля. 2010 року Кемерон заснував The Avatar Foundation — неприбуткову організацію, що опікується правами корінних народів та намагається розв’язувати проблеми довкілля; він має овочеву ферму, інвестує в сільське господарство та разом з ученими досліджує океани на власній субмарині. 2012-го він навіть став першою у світі людиною, яка на самоті побувала на дні Маріанського жолоба. 

Натомість родина для Кемерона — це фортеця. Він неодноразово зізнавався журналістам, що його велика сімʼя (в режисера пʼятеро дітей від трьох жінок) — це одночасно найбільша сила і найбільша слабкість. Те саме з екрана транслює і Джейк Саллі, проте його лінія ускладнюється ще й особистою вендетою, в якій діти та дружина — головні мішені. Крім цього, режисер підіймає й іншу важливу тему сьогодення — життя біженців і переселенців та проблеми, з якими вони стикаються вдалині від дому. Щоби вберегти клан Оматікайя від знищення, родина Саллі приймає рішення залишити ліси та податися до жителів океанського клану. І хоча Меткайіна з повагою зустрічає вождя Оматікайя, шлях адаптації родини Саллі демонструє ті виклики, з якими переселенці (сьогодні, зокрема, і з України) стикаються на новому місці — це і необхідність доводити, що ти не безпорадний, і культурні відмінності, і булінг через те, що ти «не такий».

В поєднанні всіх цих ліній «Шлях води», як і попередні стрічки Кемерона, намагається працювати одразу на кількох рівнях. Проте навіть з урахуванням тригодинного хронометражу сюжетним аркам бракує глибини. Для режисера це точно не було проблемою раніше. Той самий «Титанік» Кемерона за менший час розкривався як мінімум в пʼятьох іпостасях: це і фільм-катастрофа, і мелодрама, і історія про класову нерівність та ностальгію за минулими часами, і навіть пригодницький сюжет про дослідників океану. Деякі з цих вимірів, звісно, мали меншу вагу, але отримували логічне завершення і залишали аудиторію з катарсичним післясмаком.

Натомість сиквел «Аватара» при всьому своєму розмаху та яскравості видається стерильним і чорно-білим. Погані герої роблять погані речі, добрі — виборюють своє право на життя. Співчувати пласким персонажам, навіть враховуючи їхній схожий на сучасні українські реалії досвід, — складне завдання, особливо коли герої не отримують розвитку протягом трьох годин. Єдиним персонажем з хоч трохи окресленою багатовимірністю виявляється епізодичний герой Джемейна Клемента (багаторічний творчий партнер Тайки Вайтіті). Його доктор Йєн Ґарвін, землянин і член команди з колонізації Пандори, займається браконьєрством і щоразу картає себе за це. Втім, ця брудна робота водночас дає йому гроші на наукові дослідження.

Інша проблема «Шляху води» — неспроможність розгорнути проблематику і зачеплені теми, маючи на руках великий потенціал. З одного боку, це зачіпає безпосередньо історію з війною на Пандорі. «Дісней» не допускає гострих кутів чи певної контраверсійності на екрані. В той час коли українці сьогодні стали свідками, учасникам та жертвами війни і щодня переживають трагедії, екранна війна за існування Пандори у другому «Аватарі» виглядає як бійка за гаражами.

З іншого боку, ця неспроможність стосується і безпосередньо масштабу історії. Кемерон з нуля створив абсолютно новий фентезійний всесвіт зі своїми правилами й законами, який, попри це, виглядає занадто простим. В Голлівуді цьогоріч всі говорять про індійський блокбастер RRR, який перетворив історію про британську колонізацію країни на фантастичний бойовик і якому плювати на закони фізики та реалістичність. Він має чимало недоліків (зайвий пафос, затягнутий хронометраж, надмір драматизму і слоу-мо там, де не треба), але справляє враження продукту, зробленого на всі 300 %.

«Шлях води» натомість виглядає як структуровано вивірений до найменших деталей фільм, що заганяє себе в непотрібні рамки та грає упівсили. Для фентезійної історії, сам жанр якої дозволяє робити все, що тільки можливо, така стриманість здається втратою можливостей.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій