Стерильний блокбастер про війну, еміграцію та любов до родини. Яким вийшов «Аватар. Шлях води» — рецензія Заборони

Українським прокатом крокує «Аватар. Шлях води» — епічний довгобуд Джеймса Кемерона, над яким режисер працював 13 років. Нова історія — лише перша з низки запланованих сиквелів. Після успіху оригінального «Аватара» Кемерон планує розширити всесвіт планети Пандора пʼятьма фільмами. Редакторка Заборони Марія Педоренко розповідає, яким вийшов один з головних блокбастерів 2022 року та чому досвід повномасштабного вторгнення Росії в Україну може одночасно допомогти та нашкодити в сприйнятті фільму.

Про що це взагалі?

2154 рік. Минуло кільканадцять років після подій, що поставили крапку в першому «Аватарі». Колишній морпіх Джейк Саллі (Сем Вортінгтон), який залишив людське життя у минулому й оселився на Пандорі як повноправний наʼві, став лідером лісового клану Оматікайя. Його кохання з Нейтірі (Зої Салдана) розрослося до великої родини: разом з двома хлопчиками й дівчинкою вони виховують доньку померлої докторки Грейс Огустін (Сігурні Вівер).

Втім, ідилія триває недовго: земляни не полишили бажання колонізувати планету наʼві. Раніше через брак корисних копалин на Землі вони хотіли взяти під контроль видобуток мінералів на Пандорі, а тепер планують захопити її повністю, адже третя від Сонця планета стала непридатною для життя. Співіснувати з наʼві мирно і на рівних правах земляни не хочуть — вони керуються тактикою випаленої землі, проте зустрічають спротив Оматікайя та його вождя. Крім великої війни, у Джейка Саллі наспіває й особиста: загиблий полковник Майлз Квортіч (Стівен Ленґ), який ще в першому фільмі хотів винищити наʼві, повертається в тілі аватара і бажає помсти.

Чому це цікаво?

«Аватар. Шлях води» — це безумовно велика подія для глядачів. Після успіху оригінального фільму він тривалий час залишався одним з найочікуваніших кіносиквелів. Перший «Аватар» і 13 років по тому вінчає список найкасовіших стрічок в історії кіно (разом із фінальними «Месниками» та «Титаніком», іншим кінохітом Кемерона).

На рахунку в 68-річного Кемерона 13 режисерських робіт. У нещодавньому інтервʼю Hollywood Reporter він розповідав, що хотів би зняти до «пенсії» ще 5–6 стрічок, три з яких будуть продовженням кіновсесвіту «Аватара» (вихід пʼятої й останньої частини запланований на 2028 рік). Разом із новим фільмом на створення ще трьох кіностудія «Дісней» планує витратити понад мільярд доларів — безпрецедентна сума, що йде в пакеті з повним творчим карт-бланшем для режисера.

«Шлях води» розширює не лише всесвіт Пандори, але й зірковий склад кінофраншизи. 73-річна Сігурні Вівер, героїня якої вмирає в кінці першого «Аватара», повертається до історії як підлітка — донька покійної Грейс Огустін. Кемерон на питання про таке рішення резонно зауважує: «А чому б ні?» Солідну компанію жіночих персонажів підсилює і Кейт Вінслет, яка грає матріарха океанського клану Меткайіна. Реальних облич акторів глядач не побачить — на екрані вони існують в образах наʼві. Втім, під час знімального процесу кожен з акторів грав свою роль наживо, а згодом їх перетворили на цілком реальних аватарів — триметрових CGI-мешканців Пандори. 

Що зрештою вийшло?

«Шлях води» — достойний послідовник першого «Аватара». Це видовищне і барвисте кіно, варте перегляду на великому екрані. Побудований Кемероном всесвіт Пандори — це цитадель чеснот. Наʼві живуть в гармонії з природою та одне одним, і це ті цінності, які режисер хоче донести до глядача. Для Кемерона однією з причин продовжити історію «Аватара» було бажання вплинути на глядача в його ставленні до довкілля. 2010 року Кемерон заснував The Avatar Foundation — неприбуткову організацію, що опікується правами корінних народів та намагається розв’язувати проблеми довкілля; він має овочеву ферму, інвестує в сільське господарство та разом з ученими досліджує океани на власній субмарині. 2012-го він навіть став першою у світі людиною, яка на самоті побувала на дні Маріанського жолоба. 

Натомість родина для Кемерона — це фортеця. Він неодноразово зізнавався журналістам, що його велика сімʼя (в режисера пʼятеро дітей від трьох жінок) — це одночасно найбільша сила і найбільша слабкість. Те саме з екрана транслює і Джейк Саллі, проте його лінія ускладнюється ще й особистою вендетою, в якій діти та дружина — головні мішені. Крім цього, режисер підіймає й іншу важливу тему сьогодення — життя біженців і переселенців та проблеми, з якими вони стикаються вдалині від дому. Щоби вберегти клан Оматікайя від знищення, родина Саллі приймає рішення залишити ліси та податися до жителів океанського клану. І хоча Меткайіна з повагою зустрічає вождя Оматікайя, шлях адаптації родини Саллі демонструє ті виклики, з якими переселенці (сьогодні, зокрема, і з України) стикаються на новому місці — це і необхідність доводити, що ти не безпорадний, і культурні відмінності, і булінг через те, що ти «не такий».

В поєднанні всіх цих ліній «Шлях води», як і попередні стрічки Кемерона, намагається працювати одразу на кількох рівнях. Проте навіть з урахуванням тригодинного хронометражу сюжетним аркам бракує глибини. Для режисера це точно не було проблемою раніше. Той самий «Титанік» Кемерона за менший час розкривався як мінімум в пʼятьох іпостасях: це і фільм-катастрофа, і мелодрама, і історія про класову нерівність та ностальгію за минулими часами, і навіть пригодницький сюжет про дослідників океану. Деякі з цих вимірів, звісно, мали меншу вагу, але отримували логічне завершення і залишали аудиторію з катарсичним післясмаком.

Читайте також

Горори про релігію, після яких зневірюєшся: від сучасних до класичних

Натомість сиквел «Аватара» при всьому своєму розмаху та яскравості видається стерильним і чорно-білим. Погані герої роблять погані речі, добрі — виборюють своє право на життя. Співчувати пласким персонажам, навіть враховуючи їхній схожий на сучасні українські реалії досвід, — складне завдання, особливо коли герої не отримують розвитку протягом трьох годин. Єдиним персонажем з хоч трохи окресленою багатовимірністю виявляється епізодичний герой Джемейна Клемента (багаторічний творчий партнер Тайки Вайтіті). Його доктор Йєн Ґарвін, землянин і член команди з колонізації Пандори, займається браконьєрством і щоразу картає себе за це. Втім, ця брудна робота водночас дає йому гроші на наукові дослідження.

Інша проблема «Шляху води» — неспроможність розгорнути проблематику і зачеплені теми, маючи на руках великий потенціал. З одного боку, це зачіпає безпосередньо історію з війною на Пандорі. «Дісней» не допускає гострих кутів чи певної контраверсійності на екрані. В той час коли українці сьогодні стали свідками, учасникам та жертвами війни і щодня переживають трагедії, екранна війна за існування Пандори у другому «Аватарі» виглядає як бійка за гаражами.

З іншого боку, ця неспроможність стосується і безпосередньо масштабу історії. Кемерон з нуля створив абсолютно новий фентезійний всесвіт зі своїми правилами й законами, який, попри це, виглядає занадто простим. В Голлівуді цьогоріч всі говорять про індійський блокбастер RRR, який перетворив історію про британську колонізацію країни на фантастичний бойовик і якому плювати на закони фізики та реалістичність. Він має чимало недоліків (зайвий пафос, затягнутий хронометраж, надмір драматизму і слоу-мо там, де не треба), але справляє враження продукту, зробленого на всі 300 %.

«Шлях води» натомість виглядає як структуровано вивірений до найменших деталей фільм, що заганяє себе в непотрібні рамки та грає упівсили. Для фентезійної історії, сам жанр якої дозволяє робити все, що тільки можливо, така стриманість здається втратою можливостей.