Страх перед мігрантами допомагає польській керівній партії залишатися при владі. Журналістка Заборони розібралася, як це впливає на життя в країні

Ненависть до мігрантів допомогла польській партії «Право і справедливість» прийти до влади у 2015 році. Незважаючи на масові протести проти заборони абортів та ідеї виходу з ЄС, партія перемагає на кожних виборах останні 6 років. А цього року ситуація посилилася кризою на польсько-білоруському кордоні. Журналістка Заборони Настя Подорожна переїхала до Польщі 2014 року й застала зміни в ставленні поляків до мігрантів. Вона розповідає, як почуваються в Польщі люди різного походження і чи вдається країні побороти демографічну кризу, стримуючи міграцію.

Шобі (він попросив використовувати псевдонім) вперше побував у Польщі 2012 року. Країна запам’яталася йому привітною. «Я провів у Варшаві кілька днів, було здорово», — говорить він.

Чотири роки по тому, у 2016-му, Шобі вирішив відвідати Польщу знову, але цього разу атмосфера здалася йому іншою. Шобі має індійське коріння. У нього чорне волосся, густі брови й світло-коричневий відтінок шкіри. Друзі-поляки, які проживають у Німеччині, відмовляли Шобі від поїздки до Польщі.

Шобі зайшов у варшавський бар і, за його словами, «моментально відчув на собі погляд двох хлопців». Один з чоловіків, проходячи повз Шобі, штовхнув його в ребро. Потім незнайомець сплюнув у бік Шобі, дивлячись йому в очі, і сказав забиратися з бару. Через рік схожа ситуація трапилася в іншому польському місті, Вроцлаві.

«Посеред вулиці хлопець сказав мені: «Якщо я побачу тебе тут ще раз, у тебе будуть проблеми». Я запитав: «Чому? Через мій колір шкіри?», а він у відповідь промовчав», — розповідає Шобі.

Він кілька разів підкреслив, що зустрів у Вроцлаві «багато хороших людей», але разом з цим різниця між Польщею у 2012-му і після 2016-го була дуже помітною.

«Найуспішніша кампанія уряду»

«В останні роки сприйняття мігрантів у Польщі змінилося в радикально гіршу сторону», — говорить кандидатка наук Іоанна Ґжимала-Мощинська, психологиня з Ягеллонського університету. Найгірше поляки почали ставитися до людей з небілим кольором шкіри, але українці теж відчувають більше упереджень, ніж раніше.

За словами експертки, «Право і справедливість» зміцнювала свої політичні позиції, створюючи почуття страху перед мігрантами й біженцями. «Треба визнати, це була одна з найефективніших медіакампаній уряду», — каже вона.

Напередодні виборів украй різко висловлювалися політики. Лідер «Права і справедливості» Ярослав Качинський у 2015 році говорив, що мусульмани будуть «використовувати церкви як туалети», а біженці загалом «принесли в Європу холеру і дизентерію, і ще принесуть всяких паразитів і найпростіших». Обидва висловлювання прозвучали напередодні парламентських виборів.

Після приходу «Права і справедливості» до влади агресивно висловлюватися почали і державні ЗМІ. Кампанію ненависті вів не тільки польський уряд: «В інтернеті розвивалися мережі фейків, маніпулятивних мемів — наприклад, від таких [новинних агентств], як [російський] Sputnik».

Заборона вже розповідала, як «Право і справедливість» використовує страх у своїй політичній стратегії. Це було у 2020 році — тоді на другий строк обрали президента Анджея Дуду, пов’язаного з «Правом і справедливістю». Дуда протягом своєї кампанії дуже гомофобно висловлювався: говорив, що «ЛГБТ — це ідеологія, а не люди», а також вніс до Конституції поправки, що забороняють гомосексуальним парам усиновлення дітей. Це було неможливо і раніше, але Дуда зробив цей символічний жест, підкреслюючи, що дуже радий «підтримувати польську сім’ю, захищати польських дітей». Водночас у країні почастішали випадки нападів на геїв.

Як звучить ненависть

З 2015 року поляки почали активніше використовувати мову ненависті. Причому, як каже Іоанна Ґжимала-Мощинська, слідом, як правило, йде і фізичне насильство. За даними Центру досліджень упереджень, з 2014 року протягом 2-3 років дуже збільшилася частота мови ненависті щодо українців, біженців, різних інших груп, додає вона. Найчастіше мову ненависті використовує молодь.

Українцям поляки закидають історичну провину. Наприклад, вони кажуть: «Не люблю українців за те, що вони зробили з поляками в липні 1943-го [йдеться про знищення УПА польського населення Західної Волині]», «Сорі, але в українців теж є трохи крові невинних людей на руках». Менша частина звинувачень стосується нібито шахрайств з боку українців: «Вони підступні, крадуть». Тільки в 4% випадків поляки говорили, що українських мігрантів потрібно позбутися: «Їм тут не місце».

До мусульман поляки ставляться набагато гірше. Вони наводять аргументи, що мусульмани нібито дурні, не мають жити в Польщі і схильні до злочинів. Найчастіше поляки говорять про мусульман, що вони «самі заслужили таке до себе ставлення».

У Польщі йому іноді щось вигукують польською — Мохаммад знає польську на базовому рівні, тому не розуміє, що саме йому кричать. Він запам’ятав слово «ciapaty» і під час нашої розмови запитав у мене, що воно означає. «Ciapaty» — образливе слово польською, яким зазвичай називають арабів або індусів. Його можна перекласти як «брудний, заплямований».

«Найкращий вид мігранта»

«Моя дружина зазначає, що мігранти вирішують у Польщі питання, пов’язані з документами, рази в чотири довше, ніж поляки, — ділиться Пшемислав з Кракова, одружений з українкою. — Але вона ніколи не говорила мені, що почувається дискримінованою через національність. Узагалі хтось має бути дуже злим, щоб з презирством поставитися до моєї жінки».

Українських мігрантів часто сприймають тут позитивно в порівнянні з більш дискримінованими групами. Мені знадобилося провчитися в університеті 3 роки, щоб почути від моєї викладачки в присутності всієї групи, що я — «найкращий вид мігранта».

Молода викладачка, кандидатка наук, найбільш «сучасна» і улюблена у студентів, сказала, що мігранти з України найбільше підходять польському суспільству. Вони теж слов’яни, сповідують християнство, легко вчать мову, можуть залишитися в Польщі і народжувати тут дітей, пояснила викладачка. Про недоліки інших «видів» мігрантів і скільки їх взагалі є викладачка не говорила.

Українців здебільшого порівнюють не з іншими мігрантами, а з українцями. Дарина Лимар, українка, яка переїхала до Кракова з Києва, часто стикається з такими висловлюваннями. Якось співробітниця Дарини запросила її до себе на день народження. Іменинниця розповідала гостям історію про те, як їй нагрубіянив таксист. Вона почала її так: «Я їхала з таксистом, який — сорі, Дарино, — був українцем і жахливо поводився…».

«Дуже часто поляки підкреслюють те, що герой історії був українцем, коли це взагалі не пов’язано з самою історією, — додає Дарина. — Мені це здається недоречним і неприємним. Грубіянство таксиста взагалі не пов’язане з національністю».

Чути вибачення за незнайому людину — теж ніяково, каже дівчина: «Це дає мені меседж «є погані українці, а ти — норм». Дуже неприємно виходить, ніби я відповідальна за репрезентацію українців».

Вибачившись перед Дариною за походження таксиста, колега також розкрила гостям вечірки, що Дарина не народилася в Польщі. У спробі зробити комплімент часто кажуть: «Ти не схожа на інших українців, вже майже як полька».

«Мене засмучує, коли люди думають, що таким чином вони мило поводяться. Я не прагну стати полькою, — обурюється Дарина. — Це як з доброзичливим сексизмом — коли людина поводиться як відвертий мудак, легше пояснити, що з цим не так. А коли таке прикривається ввічливістю — це ще неприємніше».

Гліб (він попросив не називати прізвище) переїхав до Польщі з Білорусі 8 років тому. Він упевнений, що до білорусів у Польщі ставляться ще краще, ніж до українців: «Українців часто сприймають як гастарбайтерів — звичайно, не в моєму колі людей з вищою гуманітарною освітою, а загалом».

Якось Гліба помилково сприйняли за українця, і це був неприємний досвід.

«За моїм особистим досвідом, якщо українці в польській свідомості ще сприймаються як історично окремий народ, то білорусів просто в колективній уяві немає. Якщо білорус і присутній, то тільки в контексті XXI століття», — вважає Іоанна Маєвська, дослідниця України з Ягеллонського університету.

«Наші жінки» і «хороші дружини»

Поляки сприймають українок часто тільки в патріархальному ключі. Нещодавно на популярному ранковому токшоу ведуча поставила запитання гості-польці, хлопець якої — українець: «Нічого приховувати, чоловіки-поляки люблять українок. Українки такі теплі — вони асоціюються з домівкою, благополуччям, сім’єю. А як би ти описала Антона?». Гостя сказала, що не знає, як відповісти, адже «цілий народ, наприклад, поляків чи польок, теж не можна описати трьома словами».

З мусульманами навпаки: ненависть до них часто супроводжується міфом про те, що вони «приїдуть і захочуть польських жінок».

«З одного боку, цей стереотип патерналістичний щодо жінок, а з іншого — створює почуття символічної загрози, мовляв, «заберуть наших жінок», — пояснює Іоанна Ґжимала-Мощинська.

Влітку 2021 року єгиптянина Мохаммада Закі побив поляк. Конфлікт з польськими чоловіками трапився через те, що з Мохаммадом і його другом почала загравати полька.

Він згадує, як це сталося: «Ми зі знайомим відпочивали в барі, поруч з нами була група поляків. Ми посміхалися, танцювали разом з цими поляками. З нами стала загравати жінка з компанії — танцювати, спілкуватися. Це розлютило кількох поляків: вони почали погрожувати моєму другові, сказали, щоб він до неї не торкався. Через кілька хвилин мій знайомий і ці чоловіки вийшли на вулицю. Я вибіг, щоб зупинити бійку на її початках. Коли все майже заспокоїлося, до нас підійшов чоловік, що проходив повз з якоюсь іншою компанією. Він кричав щось польською, потім вилив мені в обличчя пиво зі своєї банки, і поки я замружив очі — вдарив кулаком у ніс».

Після цього Мохаммаду викликали швидку, а потім він написав пост на фейсбуці, де просив поради, що йому робити. Коли ми були в поліцейській дільниці і Мохаммад розповідав свою історію англійською, поліцейський, якому я перекладала розповідь, весь час зі мною фліртував. Дільничний робив компліменти моїй «доброті», вмінню перекладати з англійської на польську і кілька разів повторив, що я чарівна і «миленька». З мого паспорта поліцейський дізнався, що я народилася в Україні, і розпитував, що я роблю в Польщі. Поруч з нами сидів втомлений і розгублений Мохаммад, який не розумів, чому поліцейський так довго говорить зі мною польською.

На прощання поліцейський висловив надію, що ще зі мною зустрінеться. Через 4 місяці після інциденту я дізналася від Мохаммада, що він не отримував ніяких новин про свою справу, крім повідомлення про початок слідства.

Не міграційна криза, а демографічна

Кароль Вільчинські — дослідник, який вивчає іслам та ісламофобію в ЄС, а також голова НКО Salam Lab, що допомагає мігрантам і біженцям, — каже, що польські політики невипадково уникають формулювання «гуманітарна криза на польсько-білоруському кордоні», воліючи називати цю ситуацію «міграційною кризою».

«Коли ми говоримо «гуманітарна криза», це накладає велику відповідальність, — пояснює він. — Насправді те, що відбувається на кордоні з Білоруссю, — це не міграційна криза, це міграційні інциденти. Ми говоримо не про кілька мільйонів людей, як у Пакистані чи Лівані, і навіть не про сотні тисяч, як у Німеччині. Це від 10 до 20 тисяч осіб. У Польщі писали про «війну», «битву» і використовували інші мілітарні метафори, описуючи момент, коли п’ятсот беззбройних людей стояли на прикордонному пункті в Кузьниці й хотіли подати заяву про міжнародний захист».

Разом з тим у Польщі є ресурси на те, щоб прийняти і розглянути заявки всіх людей, які просять про захист на кордоні, говорить Вільчинські: «Польща ще у 2014 році підготувала приблизно 17 тисяч місць для прийому біженців після російської агресії в Україні. Це нові, спеціально побудовані вздовж кордону центри для біженців. Тоді ж відбулася підготовка до прискореної процедури прийому заявок на міжнародний захист».

Труднощі в легалізації перебування в Польщі відчуває більшість мігрантів — навіть тих, хто приїжджає працювати в міжнародні корпорації, як Мохаммад Закі.

«У мене таке відчуття, що Польща спеціально створює всі умови, щоб мігрантам перехотілося тут жити», — каже чоловік. Мохаммад очікував отримання своєї ПНП пів року, а його друзі, які проживають у Вроцлаві, — три роки.

Незважаючи на труднощі, мігранти активно приїжджають до Польщі — зокрема, через велику кількість робочих місць. За даними Eurostat, минулого року кожен п’ятий мігрант, який потрапив до Європейського Союзу, приїхав до Польщі саме на роботу. За рік у країні видали майже 600 тисяч дозволів на проживання. Більше як 80% з цих дозволів отримали українці.

Величезна кількість мігрантів потрібна всьому Європейському Союзу, пояснює Кароль Вільчинські: «Для утримання і зростання економіки всій Європі потрібно на рік три мільйони рук поза Європейським Союзом. Є спеціальні програми, які привозять у ЄС людей з В’єтнаму, Індії».

«Може, в 1980-х аргумент «мігранти забирають нашу роботу» і був раціональним, але сьогодні кожен поляк знає, що в країні не вистачає робочих рук, — додає Вільчинські. — Нікому працювати на полях, особливо влітку на зборі овочів і ягід. Поляки не хочуть працювати за мінімальну зарплату — дві з половиною тисячі злотих. А для людей з бідніших країн така сума — це багато гривень або динарів. Причому не можна сказати, що в нас у якій-небудь сфері є кадрове пересичення. Нам не вистачає і висококваліфікованих фахівців: лікарів, вчителів».

Польське суспільство — одне з тих, що найшвидше старіють у ЄС. Крім того, Центральне статистичне управління Польщі оголосило, що в країні посилилася демографічна криза. Особливо впала народжуваність. Наприкінці вересня 2021 року в країні проживало на 200 тисяч осіб менше, ніж у 2020-му.

Іоанна Ґжимала-Мощинська каже, що відповідальність за це багато в чому лежить на уряді: «Вкрай права сімейна політика — заборона абортів, відмова в репродуктивних правах, відсутність інвестицій у сімейну інфраструктуру (наприклад, у розвиток ясел або житлову програму) — все це не викликає бажання завести сім’ю в Польщі. Все більше людей їде з країни, і все менше людей хоче заводити тут дітей. Все це призводить до того, що в Польщі не вистачає працівників. Знайти людей для роботи складно, тому мігранти необхідні. Але згідно з нинішньою політикою, бажаними є тільки білі мігранти-християни».

«Мені складно заводити друзів у Польщі, особливо серед чоловіків, — ділиться Мохаммад. — В основному я спілкуюся або з іншими мігрантами, або з дівчатами-польками».

Мохаммад мріє переїхати до Норвегії: нещодавно він побував в Осло і його дуже вразила картинка, як місцеві школярі різного походження між собою дружили. «Ось так це і повинно працювати!» — каже він.