Як ставляться до українців у Польщі — і чому там узагалі не люблять мігрантів - Заборона
Now Reading
Страх перед мігрантами допомагає польській керівній партії залишатися при владі. Журналістка Заборони розібралася, як це впливає на життя в країні

Страх перед мігрантами допомагає польській керівній партії залишатися при владі. Журналістка Заборони розібралася, як це впливає на життя в країні

Як ставляться до українців у Польщі — і чому там узагалі не люблять мігрантів

Ненависть до мігрантів допомогла польській партії «Право і справедливість» прийти до влади у 2015 році. Незважаючи на масові протести проти заборони абортів та ідеї виходу з ЄС, партія перемагає на кожних виборах останні 6 років. А цього року ситуація посилилася кризою на польсько-білоруському кордоні. Журналістка Заборони Настя Подорожна переїхала до Польщі 2014 року й застала зміни в ставленні поляків до мігрантів. Вона розповідає, як почуваються в Польщі люди різного походження і чи вдається країні побороти демографічну кризу, стримуючи міграцію.


Шобі (він попросив використовувати псевдонім) вперше побував у Польщі 2012 року. Країна запам’яталася йому привітною. «Я провів у Варшаві кілька днів, було здорово», — говорить він.

Чотири роки по тому, у 2016-му, Шобі вирішив відвідати Польщу знову, але цього разу атмосфера здалася йому іншою. Шобі має індійське коріння. У нього чорне волосся, густі брови й світло-коричневий відтінок шкіри. Друзі-поляки, які проживають у Німеччині, відмовляли Шобі від поїздки до Польщі.

«Вони говорили: «Їдеш до Польщі? Блін, будь обережний, там є проблеми з расизмом». А я відповідав: «Слухайте, я там був раніше, проблем не виникало». Тим часом надворі був 2016-й, рік після кризи з біженцями [європейська міграційна криза 2015 року], і вже на місці, в Польщі, я відчув, що щось змінилося», — розповідає Шобі.

Шобі зайшов у варшавський бар і, за його словами, «моментально відчув на собі погляд двох хлопців». Один з чоловіків, проходячи повз Шобі, штовхнув його в ребро. Потім незнайомець сплюнув у бік Шобі, дивлячись йому в очі, і сказав забиратися з бару. Через рік схожа ситуація трапилася в іншому польському місті, Вроцлаві.

«Посеред вулиці хлопець сказав мені: «Якщо я побачу тебе тут ще раз, у тебе будуть проблеми». Я запитав: «Чому? Через мій колір шкіри?», а він у відповідь промовчав», — розповідає Шобі.

Він кілька разів підкреслив, що зустрів у Вроцлаві «багато хороших людей», але разом з цим різниця між Польщею у 2012-му і після 2016-го була дуже помітною.

«Найуспішніша кампанія уряду»

«В останні роки сприйняття мігрантів у Польщі змінилося в радикально гіршу сторону», — говорить кандидатка наук Іоанна Ґжимала-Мощинська, психологиня з Ягеллонського університету. Найгірше поляки почали ставитися до людей з небілим кольором шкіри, але українці теж відчувають більше упереджень, ніж раніше.

«Згідно з дослідженнями CBOS [Центр соціальних досліджень Польщі], у 2014 році приблизно 70% поляків вважало, що ми маємо приймати біженців і дати їм притулок від війни. Через півтора року вже 57% поляків були проти цього. Це сталося на хвилі гуманітарної кризи 2015 року, а також у зв’язку з приходом партії «Право і справедливість» до влади у 2015 році, коли вони розкрутили гігантську машину ненависті до мігрантів», — пояснює Ґжимала-Мощинська, яка захистила кандидатську дисертацію на тему дискримінації в Польщі.

За словами експертки, «Право і справедливість» зміцнювала свої політичні позиції, створюючи почуття страху перед мігрантами й біженцями. «Треба визнати, це була одна з найефективніших медіакампаній уряду», — каже вона.

Напередодні виборів украй різко висловлювалися політики. Лідер «Права і справедливості» Ярослав Качинський у 2015 році говорив, що мусульмани будуть «використовувати церкви як туалети», а біженці загалом «принесли в Європу холеру і дизентерію, і ще принесуть всяких паразитів і найпростіших». Обидва висловлювання прозвучали напередодні парламентських виборів.

Після приходу «Права і справедливості» до влади агресивно висловлюватися почали і державні ЗМІ. Кампанію ненависті вів не тільки польський уряд: «В інтернеті розвивалися мережі фейків, маніпулятивних мемів — наприклад, від таких [новинних агентств], як [російський] Sputnik».

Заборона вже розповідала, як «Право і справедливість» використовує страх у своїй політичній стратегії. Це було у 2020 році — тоді на другий строк обрали президента Анджея Дуду, пов’язаного з «Правом і справедливістю». Дуда протягом своєї кампанії дуже гомофобно висловлювався: говорив, що «ЛГБТ — це ідеологія, а не люди», а також вніс до Конституції поправки, що забороняють гомосексуальним парам усиновлення дітей. Це було неможливо і раніше, але Дуда зробив цей символічний жест, підкреслюючи, що дуже радий «підтримувати польську сім’ю, захищати польських дітей». Водночас у країні почастішали випадки нападів на геїв.

Як звучить ненависть

З 2015 року поляки почали активніше використовувати мову ненависті. Причому, як каже Іоанна Ґжимала-Мощинська, слідом, як правило, йде і фізичне насильство. За даними Центру досліджень упереджень, з 2014 року протягом 2-3 років дуже збільшилася частота мови ненависті щодо українців, біженців, різних інших груп, додає вона. Найчастіше мову ненависті використовує молодь.

Українцям поляки закидають історичну провину. Наприклад, вони кажуть: «Не люблю українців за те, що вони зробили з поляками в липні 1943-го [йдеться про знищення УПА польського населення Західної Волині]», «Сорі, але в українців теж є трохи крові невинних людей на руках». Менша частина звинувачень стосується нібито шахрайств з боку українців: «Вони підступні, крадуть». Тільки в 4% випадків поляки говорили, що українських мігрантів потрібно позбутися: «Їм тут не місце».

До мусульман поляки ставляться набагато гірше. Вони наводять аргументи, що мусульмани нібито дурні, не мають жити в Польщі і схильні до злочинів. Найчастіше поляки говорять про мусульман, що вони «самі заслужили таке до себе ставлення».

Мохаммад Закі, єгиптянин, намагається не привертати до себе увагу, коли повертається пізно ввечері сам додому в Польщі.

«Я одягаю шапку й капюшон і йду швидким кроком. Якщо бачу компанію чоловіків — намагаюся пройти з іншого боку вулиці», — говорить він.

У Польщі йому іноді щось вигукують польською — Мохаммад знає польську на базовому рівні, тому не розуміє, що саме йому кричать. Він запам’ятав слово «ciapaty» і під час нашої розмови запитав у мене, що воно означає. «Ciapaty» — образливе слово польською, яким зазвичай називають арабів або індусів. Його можна перекласти як «брудний, заплямований».

«Найкращий вид мігранта»

«Моя дружина зазначає, що мігранти вирішують у Польщі питання, пов’язані з документами, рази в чотири довше, ніж поляки, — ділиться Пшемислав з Кракова, одружений з українкою. — Але вона ніколи не говорила мені, що почувається дискримінованою через національність. Узагалі хтось має бути дуже злим, щоб з презирством поставитися до моєї жінки».

Українських мігрантів часто сприймають тут позитивно в порівнянні з більш дискримінованими групами. Мені знадобилося провчитися в університеті 3 роки, щоб почути від моєї викладачки в присутності всієї групи, що я — «найкращий вид мігранта».

Молода викладачка, кандидатка наук, найбільш «сучасна» і улюблена у студентів, сказала, що мігранти з України найбільше підходять польському суспільству. Вони теж слов’яни, сповідують християнство, легко вчать мову, можуть залишитися в Польщі і народжувати тут дітей, пояснила викладачка. Про недоліки інших «видів» мігрантів і скільки їх взагалі є викладачка не говорила.

Українців здебільшого порівнюють не з іншими мігрантами, а з українцями. Дарина Лимар, українка, яка переїхала до Кракова з Києва, часто стикається з такими висловлюваннями. Якось співробітниця Дарини запросила її до себе на день народження. Іменинниця розповідала гостям історію про те, як їй нагрубіянив таксист. Вона почала її так: «Я їхала з таксистом, який — сорі, Дарино, — був українцем і жахливо поводився…».

«Дуже часто поляки підкреслюють те, що герой історії був українцем, коли це взагалі не пов’язано з самою історією, — додає Дарина. — Мені це здається недоречним і неприємним. Грубіянство таксиста взагалі не пов’язане з національністю».

Чути вибачення за незнайому людину — теж ніяково, каже дівчина: «Це дає мені меседж «є погані українці, а ти — норм». Дуже неприємно виходить, ніби я відповідальна за репрезентацію українців».

Вибачившись перед Дариною за походження таксиста, колега також розкрила гостям вечірки, що Дарина не народилася в Польщі. У спробі зробити комплімент часто кажуть: «Ти не схожа на інших українців, вже майже як полька».

«Мене засмучує, коли люди думають, що таким чином вони мило поводяться. Я не прагну стати полькою, — обурюється Дарина. — Це як з доброзичливим сексизмом — коли людина поводиться як відвертий мудак, легше пояснити, що з цим не так. А коли таке прикривається ввічливістю — це ще неприємніше».

Гліб (він попросив не називати прізвище) переїхав до Польщі з Білорусі 8 років тому. Він упевнений, що до білорусів у Польщі ставляться ще краще, ніж до українців: «Українців часто сприймають як гастарбайтерів — звичайно, не в моєму колі людей з вищою гуманітарною освітою, а загалом».

Якось Гліба помилково сприйняли за українця, і це був неприємний досвід.

«Ми з компанією друзів — були і поляки, і російськомовні хлопці, — пішли в караоке. У якийсь момент співробітник відмовився вмикати нам пісню російською. Він сказав: «А що, у вас в Україні не прийнято, коли ви приходите в заклад, замовляти щось з меню?». Він порахував, що у нас за столиком менше келихів пива, ніж людей у компанії. Я був ошелешений і сказав: «По-перше, я не з України». Чоловік відповів: «Так? А в Росії у вас так прийнято?». Про білорусів [той працівник бару] так і не подумав. Я більше не ходжу в цей заклад і відмовляю знайомих», — розповідає Гліб.

«За моїм особистим досвідом, якщо українці в польській свідомості ще сприймаються як історично окремий народ, то білорусів просто в колективній уяві немає. Якщо білорус і присутній, то тільки в контексті XXI століття», — вважає Іоанна Маєвська, дослідниця України з Ягеллонського університету.

«Наші жінки» і «хороші дружини»

Поляки сприймають українок часто тільки в патріархальному ключі. Нещодавно на популярному ранковому токшоу ведуча поставила запитання гості-польці, хлопець якої — українець: «Нічого приховувати, чоловіки-поляки люблять українок. Українки такі теплі — вони асоціюються з домівкою, благополуччям, сім’єю. А як би ти описала Антона?». Гостя сказала, що не знає, як відповісти, адже «цілий народ, наприклад, поляків чи польок, теж не можна описати трьома словами».

З мусульманами навпаки: ненависть до них часто супроводжується міфом про те, що вони «приїдуть і захочуть польських жінок».

«З одного боку, цей стереотип патерналістичний щодо жінок, а з іншого — створює почуття символічної загрози, мовляв, «заберуть наших жінок», — пояснює Іоанна Ґжимала-Мощинська.

Влітку 2021 року єгиптянина Мохаммада Закі побив поляк. Конфлікт з польськими чоловіками трапився через те, що з Мохаммадом і його другом почала загравати полька.

Він згадує, як це сталося: «Ми зі знайомим відпочивали в барі, поруч з нами була група поляків. Ми посміхалися, танцювали разом з цими поляками. З нами стала загравати жінка з компанії — танцювати, спілкуватися. Це розлютило кількох поляків: вони почали погрожувати моєму другові, сказали, щоб він до неї не торкався. Через кілька хвилин мій знайомий і ці чоловіки вийшли на вулицю. Я вибіг, щоб зупинити бійку на її початках. Коли все майже заспокоїлося, до нас підійшов чоловік, що проходив повз з якоюсь іншою компанією. Він кричав щось польською, потім вилив мені в обличчя пиво зі своєї банки, і поки я замружив очі — вдарив кулаком у ніс».

Після цього Мохаммаду викликали швидку, а потім він написав пост на фейсбуці, де просив поради, що йому робити. Коли ми були в поліцейській дільниці і Мохаммад розповідав свою історію англійською, поліцейський, якому я перекладала розповідь, весь час зі мною фліртував. Дільничний робив компліменти моїй «доброті», вмінню перекладати з англійської на польську і кілька разів повторив, що я чарівна і «миленька». З мого паспорта поліцейський дізнався, що я народилася в Україні, і розпитував, що я роблю в Польщі. Поруч з нами сидів втомлений і розгублений Мохаммад, який не розумів, чому поліцейський так довго говорить зі мною польською.

На прощання поліцейський висловив надію, що ще зі мною зустрінеться. Через 4 місяці після інциденту я дізналася від Мохаммада, що він не отримував ніяких новин про свою справу, крім повідомлення про початок слідства.

Не міграційна криза, а демографічна

Кароль Вільчинські — дослідник, який вивчає іслам та ісламофобію в ЄС, а також голова НКО Salam Lab, що допомагає мігрантам і біженцям, — каже, що польські політики невипадково уникають формулювання «гуманітарна криза на польсько-білоруському кордоні», воліючи називати цю ситуацію «міграційною кризою».

«Коли ми говоримо «гуманітарна криза», це накладає велику відповідальність, — пояснює він. — Насправді те, що відбувається на кордоні з Білоруссю, — це не міграційна криза, це міграційні інциденти. Ми говоримо не про кілька мільйонів людей, як у Пакистані чи Лівані, і навіть не про сотні тисяч, як у Німеччині. Це від 10 до 20 тисяч осіб. У Польщі писали про «війну», «битву» і використовували інші мілітарні метафори, описуючи момент, коли п’ятсот беззбройних людей стояли на прикордонному пункті в Кузьниці й хотіли подати заяву про міжнародний захист».

Разом з тим у Польщі є ресурси на те, щоб прийняти і розглянути заявки всіх людей, які просять про захист на кордоні, говорить Вільчинські: «Польща ще у 2014 році підготувала приблизно 17 тисяч місць для прийому біженців після російської агресії в Україні. Це нові, спеціально побудовані вздовж кордону центри для біженців. Тоді ж відбулася підготовка до прискореної процедури прийому заявок на міжнародний захист».

Труднощі в легалізації перебування в Польщі відчуває більшість мігрантів — навіть тих, хто приїжджає працювати в міжнародні корпорації, як Мохаммад Закі.

«У мене таке відчуття, що Польща спеціально створює всі умови, щоб мігрантам перехотілося тут жити», — каже чоловік. Мохаммад очікував отримання своєї ПНП пів року, а його друзі, які проживають у Вроцлаві, — три роки.

Незважаючи на труднощі, мігранти активно приїжджають до Польщі — зокрема, через велику кількість робочих місць. За даними Eurostat, минулого року кожен п’ятий мігрант, який потрапив до Європейського Союзу, приїхав до Польщі саме на роботу. За рік у країні видали майже 600 тисяч дозволів на проживання. Більше як 80% з цих дозволів отримали українці.

Величезна кількість мігрантів потрібна всьому Європейському Союзу, пояснює Кароль Вільчинські: «Для утримання і зростання економіки всій Європі потрібно на рік три мільйони рук поза Європейським Союзом. Є спеціальні програми, які привозять у ЄС людей з В’єтнаму, Індії».

«Може, в 1980-х аргумент «мігранти забирають нашу роботу» і був раціональним, але сьогодні кожен поляк знає, що в країні не вистачає робочих рук, — додає Вільчинські. — Нікому працювати на полях, особливо влітку на зборі овочів і ягід. Поляки не хочуть працювати за мінімальну зарплату — дві з половиною тисячі злотих. А для людей з бідніших країн така сума — це багато гривень або динарів. Причому не можна сказати, що в нас у якій-небудь сфері є кадрове пересичення. Нам не вистачає і висококваліфікованих фахівців: лікарів, вчителів».

Польське суспільство — одне з тих, що найшвидше старіють у ЄС. Крім того, Центральне статистичне управління Польщі оголосило, що в країні посилилася демографічна криза. Особливо впала народжуваність. Наприкінці вересня 2021 року в країні проживало на 200 тисяч осіб менше, ніж у 2020-му.

Іоанна Ґжимала-Мощинська каже, що відповідальність за це багато в чому лежить на уряді: «Вкрай права сімейна політика — заборона абортів, відмова в репродуктивних правах, відсутність інвестицій у сімейну інфраструктуру (наприклад, у розвиток ясел або житлову програму) — все це не викликає бажання завести сім’ю в Польщі. Все більше людей їде з країни, і все менше людей хоче заводити тут дітей. Все це призводить до того, що в Польщі не вистачає працівників. Знайти людей для роботи складно, тому мігранти необхідні. Але згідно з нинішньою політикою, бажаними є тільки білі мігранти-християни».

«Мені складно заводити друзів у Польщі, особливо серед чоловіків, — ділиться Мохаммад. — В основному я спілкуюся або з іншими мігрантами, або з дівчатами-польками».

Мохаммад мріє переїхати до Норвегії: нещодавно він побував в Осло і його дуже вразила картинка, як місцеві школярі різного походження між собою дружили. «Ось так це і повинно працювати!» — каже він.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top