П’ять українських документальних фільмів від Надії Парфан | Заборона
Читаєте зараз
Стрічки про особисте, про війну та людські історії: п’ять українських документальних фільмів від Надії Парфан

Стрічки про особисте, про війну та людські історії: п’ять українських документальних фільмів від Надії Парфан

Стрічки про особисте, про війну та людські історії: п’ять українських документальних фільмів від Надії Парфан

Заборона запускає проєкт «Рекомендації». Час від часу ми публікуватимемо підбірки книжок, фільмів, серіалів або музики від цікавих людей, які шарять. У першому тексті українська режисерка Надія Парфан розповідає про п’ять документальних стрічок українського виробництва, які варто подивитися. 


Надія Парфан — українська кінорежисерка, кінопродюсерка, культурологиня та громадська активістка. У 2019 році на великі екрани вийшла її перша повнометражна стрічка «Співає Івано-Франківськ теплокомуненерго». 

«Мені дуже важко даються рейтинги найкращих фільмів усіх часів і народів або найкращих документальних стрічок, тож я вирішила зосередитись на сучасній українській документалістиці. Це дуже яскраве явище в історії світового кіно — але про нього мало знає глядацька аудиторія. Тож я відібрала фільми, які, на мою думку, має побачити кожна людина, яка хоч трохи цікавиться кіно та сучасною культурою».

Присмерк

Режисер: Валентин Васянович
Рік: 2014
Тривалість: 66 хвилин

Тут надзвичайна операторська робота та крутий чорний гумор, що нечасто буває в українській культурі та в українському кіно. По суті це схоже на «Мої думки тихі», але події відбуваються сто років тому вперед у селі, далеко за межами міста, де немає усіляких хіпстерів. Це історія про стару маму і немолодого сина, тому це легко могли бути Вадим (головний герой «Мої думки тихі») та його мама.

Стрічка здобула особливу відзнаку Міжнародного кінофестивалю Docudays та перемогла у конкурсі найкращих українських повнометражних фільмів 2014 року на Одеському міжнародному кінофестивалі.

Жива ватра

Режисер: Остап Костюк
Рік: 2015
Тривалість: 77 хвилин

Стрічка — all time favorite. Сюжет розповідає про три покоління вівчарів. Тут є чоловічі сльози, чоловіча вразливість, ніжність — щось вічне. Дуже красиве кіно, дуже щімке.

Фільм отримав спеціальну нагороду Канадського міжнародного фестивалю документального кіно Hot Docs, переміг у номінації «Найкращий документальний фільм» на 18-му Міжнародному кінофестивалі для дітей та юнацтва Olympia (Греція) та здобув нагороду за операторську роботу на Salem Film Fest (США).

Varta1

Режисер: Юрій Грицина
Рік: 2015
Тривалість: 64 хвилини

Це — найкращий фільм про Майдан, де події показані не з епіцентру, не з центру Києва, а зі Львова. Фільм складений з аудіозаписів розмов таксистів, водіїв автомобілів, які брали участь у львівському Автомайдані. Дуже цікавий документ часу, але в абсолютно неймовірному формальному рішенні. Щось таке, що з одного боку вхоплює момент, а з іншого дуже влучно попадає в мистецтво кіно.

Явних проявів немає

Режисерка: Аліна Горлова
Рік: 2017
Тривалість: 64 хвилини

«Явних проявів немає» — мабуть, найкращий фільм про війну на сході України. Несподівана перспектива та оптика — війна тут показана з позиції жінки-військової та з позиції посттравматичного стресового розладу. Повна протилежність героїзації та ура-патріотичному наративу, тонкий психологізм, близькість до героїні та надзвичайна інтимність.

Фільм отримав приз журі телеканалу MDR-Mitteldeutscher Rundfunk як «видатна східноєвропейська стрічка» на Міжнародному фестивалі документального кіно DOK Leipzig у Німеччині.

Дельта

Режисер: Олександр Течинський
Рік: 2017
Тривалість: 81 хвилина

Філософська притча про життя та смерть, взаємодію людини й природи. Стрічка дуже поетична та іронічна. Сюжет розповідає про Вилкове, що на Півдні Бессарабії. Містечко жартома називають українською Венецією, оскільки воно стоїть на воді. Але насправді на Венецію воно не схоже. 

Стрічка «Дельта» отримала приз документального кіно Гете-Інституту, отримав головну нагороду Міжнародної федерації кінокритиків — Диплом за найкращий повнометражний український фільм 9 Одеського Міжнародного кінофестивалю. Також фільм переміг у Національній премії кінокритиків «Кіноколо» як найкращий документальний фільм.

Нагору