Символ Різдва — не про Ісуса: чому на зимові свята заведено прикрашати ялинку

• Першими ялинку почали прикрашати німці у Священній Римській імперії.
• Традиція тісно пов’язана з язичницькими обрядами вшанування зимового сонцестояння.
• В СРСР ялинку спочатку заборонили, але потім вирішили повернути, позбавивши її релігійного контексту.

Вбрана ялинка є безумовною традицією сучасного святкування Різдва та Нового року. Утім мало хто знає, що цьому ритуалу вже кілька тисяч років: його виникнення фактично немає нічого спільного з народженням Христа.

Заборона зібрала цікаві факти про походження одного з головних атрибутів свят різдвяно-новорічного циклу.

Ялинка на Різдво: історія традиції

Історично склалося, що християнство, як одна з головних світових релігій, доволі легко апропріює стародавні звичаї та обряди — просто забарвляючи їх новим релігійним контекстом. Наприклад, язичницьке свято приходу весни — Пасху, яка у християнській традиції перетворилася на день Воскресіння Хрестового. Така ж доля спіткала і Різдво та його звичаї, які своїми коріннями сягають прадавніх часів.

Свято зимового сонцестояння: античні ритуали

Задовго до народження Христа вічнозелені рослини та дерева мали особливе значення для стародавніх людей в зимовий період. Ще з давніх-давен у багатьох регіонах планети було заведено обвішувати такими гілками двері та вікна. Вважалося, що це відлякує відьом, привидів, злих духів і хвороби.

Утім масовому укоріненню цієї традиції найбільше посприяло святкування зимового сонцестояння, найкоротшого дня у році, яке у північній півкулі припадає на 21 або 22 грудня. У багатьох стародавніх культурах вірили, що Сонце — це божество, а зима настає щороку через те, що воно у цей період хворіє і слабне. Тому зимове сонцестояння було заведено відзначати як день, коли Сонце починало одужувати й повертати свої сили. А вічнозелені дерева символізували всі зелені рослини, які виростуть знову, коли божество стане сильнішим і повернеться літо.

Стародавні єгиптяни прикрашали свої оселі пальмовими гілками на честь початку одужання бога сонця Ра, що символізувало для них перемогу життя над смертю. А прадавні римляни відзначали сонцестояння цілим циклом свят під назвою Сатурналії на честь бога землеробства Сатурна. Римляни знали, що незабаром після найкоротшого дня у році ферми та фруктові сади стануть зеленими та плодовитими.

Прикрашання будинку у давньому Єгипті до дня зимового сонцестояння, Фото: Forsters Christmas Tree Farm

Такі ж традиції були властиві й стародавнім народам Північної Європи. Наприклад, кельтські друїди вішали золоті яблука на гілки дуба і прикрашали свої храми зеленим листям як символом вічного життя. А мешканці холодної Скандинавії вважали, що вічнозелені хвойні дерева є улюбленими рослинами бога сонця, світла і весни Бальдра.

Прикрашання ялинки у Священній Римській імперії

Історики кажуть, що сучасна традиція зародилася у пізньому Середньовіччі у Священній Римській імперії. Точніше, на території історичної Лівонії (нині Латвія та Естонія) та на півночі сучасної Німеччини. А вже звідти вона перекочувала до інших країн Європи та світу.

Німецькі та лівонські християни перейняли у своїх германських пращурів, які на Новий рік ходили у ліс, де наряджали найбільшу і найгарнішу ялинку. Серед прикрас переважно використовували печиво, кольорові клаптики тканини, дерев’яні іграшки або свічки. Навколо дерева співали, водили хороводи та здійснювали різні обряди: на врожай, на добробут у родині тощо.

З часом ялинки почали зрубувати, приносити додому і ставити на стіл або навпроти вікна, прикрашаючи солодощами та іншими дрібничками. Деякі навіть будували цілі піраміди з кількох дерев. З поширенням християнства, а згодом і Реформації, традиція поступово зсунулася у часі з Нового року на Різдво Христове.

Існує доволі популярна теорія, що першим прикрашати ялинку запаленими свічками придумав сам Мартін Лютер, видатний протестантський реформатор XVI століття. За легендою, одного зимового вечора він йшов додому, складаючи нову проповідь. Аж раптом помітив неймовірної краси відблиск зірок, що мерехтіли серед гілок вічнозелених рослин. Це видовище його неабияк вразило, і щоб відтворити цю сцену для своєї родини, він поставив ялинку у світлиці та обвішав її гілки запаленими свічками.

Різдвяна ялинка у православ’ї

В осередку православної християнської віри різдвяна традиція прикрашати ялинку набула поширення завдяки західним місіонерам. Католики й протестанти визнають язичницьке походження цього обряду, а от православні священники не надто полюбляють про це згадувати. Вони надають перевагу більш біблейському трактуванню, згідно з яким ялинка була і певною мірою залишається символом райського дерева з історії про Адама і Єву. Ця версія своїми коріннями сягає середньовічної літургійної драми «Християнська містерія», яку ставили у храмах (як католицьких, так і православних) напередодні Різдва. Центральним реквізитом у ній було дерево пізнання, яке під час вистави й прикрашали яблуками.

Існує ще один погляд (про нього православні згадують найчастіше). Він належить до періоду, коли християнська церква ще не була розділена. В легенді розповідається історія святого Боніфація, християнського місіонера, який у першій половині VIII століття проповідував вчення Христа серед германських народів на території сучасної Німеччини. Напередодні Різдва 723 року за допомогою сили Божої він зміг зрубати священний дуб Тора (за іншою версією — Одіна) під час ритуалу на честь зимового сонцестояння з жертвоприношенням дитини. При падінні той повалив на своєму шляху усі інші дерева, окрім маленької ялиці. Боніфацій сприйняв це за диво і проголосив зелене дерево символом вічного життя і дарунком Святому Немовляті.

Святий Беніфацій зрубує священний дуб германських язичників. Фото: Laidback Gardener

Православні теологи, посилаючись на цю історію, часто вбачають у ялинці не адаптацію поганського ритуалу, а як символ перемоги християнства над всім язичництвом. 

Як різдвяна ялинка з’явилася в Україні

Сто років тому в українців не було традиційної сьогодні ялинки. І річ тут не лише у культурних особливостях побуту, але й у колоніальній політиці Російської імперії та Радянського Союзу. 

Дідух чи ялинка: що ставили на Різдво давні українці

На територію сучасної України традиція ставити святкову ялинку прийшла, як і в інші країни, із Західної Європи у XVII столітті. Але це було поодиноким явищем, переважно у сім’ях німецьких або балтійських протестантів.

Ситуація дещо змінилися в часи Російської імперії. Імператор Петро I, який був відомий своєю одержимістю західноєвропейською культурою, видав указ прикрашати ялинковими та сосновими гілками ворота та будинки на головних вулицях. Щоправда, робити це треба було не стільки до Різдва, скільки до святкування Нового року. Ініціатива не отримала широкої підтримки ані серед селян, ані серед дворянства.

У ХІХ столітті традиція отримала нове життя завдяки прусській дружині царя Миколи I Олександрі Федорівні. Кожного Різдва вона наказувала ставити у своїй резиденції величезну гарно прикрашену сосну, адже дуже любила святкові традиції історичної батьківщини.

Цей тренд підхопили деякі дворяни та поміщики, зокрема й українські і наприкінці століття ялинку або сосну можна було де-не-де зустріти в заможних оселях великих міст. У селах замість вічнозеленої хвої головним атрибутом Різдва продовжував залишатися Дідух, історія походження якого своїми коріннями сягає прадавніх часів.

На початку XX століття традиція ставала дедалі популярнішою. На третій рік Першої світової війни (1916 рік) Святійший Синод Російської імперії звернувся до населення з вимогою не ставити ялинки. Оскільки це звичай, запозичений у німців — представників ворожої держави.

Ялинка в СРСР: що символізувала

Після повалення Російської імперії у 1918 році та приходу до влади більшовиків встановлення ялинки на Різдво було визнано буржуазною християнською традицією, а відтак — заборонено. 

Політика більшовиків мала на меті не лише розвалити державну церкву, але й переконати народ у повній безглуздості святкування релігійних свят. Пропагандистські газети були переповнені партійними матеріалами про те, що Різдво засноване на язичницьких обрядах, а саме народження Ісуса просто сплутали з селянським культом поклоніння сонцю.

Заборона виявилася неефективною: ялинку продовжували підпільно ставити у багатьох оселях. Тож Комуністична партія вирішила використати це на свою користь.

Вважається, що у 1935 році Йосип Сталін особисто вислуховував доповіді чиновників про доцільність використання вічнозеленого дерева як символу щастя, процвітання радянських дітей та об’єднання народів. Було вирішено легітимізувати традицію: відірвати від релігійного контексту і прив’язати до найближчого світського зимового свята — Нового року. Вручення подарунків доручили не святому Миколаю, а Діду Морозу та Снігуроньці.

Партійне керівництво не шкодувало коштів, адже треба було перебити попередні асоціації новими враженнями. На центральних площах міст щороку встановлювалися височенні ялинки, прикрашені олов’яними іграшками, гірляндами й, що важливо, великою червоною зіркою на вістрі.

І хоч СРСР вже понад 30 років як не існує, чимало українців і досі продовжують ставити ялинки до Нового року як пережиток радянського минулого.Завдяки впливу західної культури дедалі більшій поширеності святкування Різдва за григоріанським календарем, тобто 25 грудня.

Раніше Заборона розповідала про казкові українські свята Маланки та Василя, які ще називають старим Новим роком: чим вони унікальні, як зародилися і як їх заведено відзначати.