Синьо-жовтий браслет на руці: дружина впізнала тіло чоловіка по фото Заборони

• На цвинтарі Ізюма під час окупації поховали понад 460 людей, серед яких були українські військові. Тіла ексгумувано та передано експертам для прискіпливого розслідування та упізнання.
• Знімки одного з загиблих, які зробила журналістка Заборони, допомогли родині дізнатися, що сталося з чоловіком.
• Герой боронив Україну з 2014 року: захищав Пески та Харківську область

Оксана Сова натрапила на фотографію загиблої людини з синьо-жовтим браслетом на руці. Це був воїн 93-ї окремої мобілізованої бригади «Холодний Яр», якого родина шукала близько п’яти місяців. Військовий боронив напрямок з перших днів повномасштабного вторгнення.

Заборона розповідає про фотографію та про українського захисника, який загинув у бою з ворогом.

Сергій Сова захищав Харків з 24 лютого: історія бійця 93 ОМБр

Журналістка Заборони Аня Соколова поїхала в звільнений Ізюм і була присутня 16 вересня 2022 року на ексгумації тіл на цвинтарі, де під час окупації поховали понад 460 людей. Вона зробила той самий знімок людини з синьо-жовтим браслетом на руці, який розтиражували у ЗМІ та соціальних мережах.

Так фото побачила дружина загиблого. Ним виявився військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Сергій Сова, пишуть Факти.

«Я навіть не думала, що могилу мого Сергія знайдуть в тому лісі, тому що позиції були геть в іншому місці. Потім почали з’являтись світлини з ексгумації. Я впізнала свого чоловіка за численними татуюваннями, тому що на тілі були великі зображення — це голова сови, зображення черепа, самурай з китайськими ієрогліфами. Навіть витатуйоване ім’я доньки залишилось на руці. Й жовто-сині браслетики. З цими браслетами Сергій не розлучався з 2014 року. Ще тоді, коли він йшов на війну, їх йому як обереги подарували наші діти», — розказала дружина воїна Оксана.

Сергій Сова родом з Нікополя Дніпропетровської області. З дитинства займався боксом. За близько 10 років тренувань став кандидатом у майстри спорту та чемпіоном України серед юніорів. Пройшов строкову службу у Повітряних силах ЗСУ, а після звільнення зайнявся разом із дружиною кінологією. Окрім звичайної дресури, він також готував військових собак.

У 2014 році чоловіка мобілізували у першу хвилю. Так він потрапив до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Брав участь у боях за Піски та доставляв боєприпаси в Донецький аеропорт. Після року служби ненадовго демобілізувався, однак невдовзі знову підписав контракт і повернувся у лави холодноярівців старшим стрільцем.

Незадовго до повномасштабного вторгнення РФ Сергій поїхав у Десну, щоб пройти навчання на бойового медика. Але вже 24 лютого його з побратимами відправили обороняти рубежі Харківської області. У квітні він перебував на ізюмському напрямку. Востаннє виходив на зв’язок 19 квітня і повідомив, що кілька днів підряд військових накривала ворожа авіація, а у напрямку позицій бригади просувалися артилерійські і танкові підрозділи РФ.

«Чоловік казав, що є наказ стояти до кінця, тож робитиме це. Але наскільки їх вистачить, невідомо. Після того зв’язок обірвався… Через кілька днів я подала заяву у військкомат та частину. Здали ДНК-зразок. Прийшла відповідь, що на полі бою Сергія не виявлено. Його офіційно визнали безвісти зниклим», — згадує дружина загиблого воїна.

Родина та побратими Сергія п’ять місяців шукали його, поки не натрапили на знімки. Виявилося, що військові з його підрозділу опинилися у оточенні. Через важкий бій та подальшу окупацію території тіла не вдалося забрати.

«Сергій пояснював, що повинен воювати і не може покинути побратимів. Це був його поклик. Мовляв, не звик відсиджуватись, рвався у саме пекло. Страху не було, хоча чоловік часто повторював, що тільки дурень не боїться… Але треба робити свою роботу на сто відсотків — захищати Україну і стояти до кінця», — згадує Оксана Сова.

Українському захиснику було 36 років. У нього залишилося двоє дітей: 14-річний Марат і дев’ятирічна Еліна. Після того, як тіло чоловіка знайшли, його син написав лист президенту, в якому попросив допомоги повернути батька додому для поховання та що пишався б прийняти посмертну нагороду від імені батька.

Раніше Заборона розповідала масове поховання в Ізюмі на Харківщині та попередні розслідування в Україні. На відміну від подібних трагедій на Київщині, могили були організовані більш цивілізовано.