«Відчуваю, ніби я поламана». Торік жінки масово почали скаржитися на відсутність сексу. Пояснюємо, хто такі фемцели та чому їх не варто плутати з асексуалами

Anastasiia Opryshchenko

2022 року в соцмережах набув поширення термін femcel, що характеризує своєрідну субкультуру «вимушеного целібату» серед жінок, а вже у 2023-му гештеґ #femcel у тіктоці набрав 719 мільйонів переглядів. Тисячі жінок створюють меми чи цілком серйозний контент про власну самотність, де пояснюють, що зав’язати романтичні чи сексуальні стосунки їм заважає орієнтована на красу культура. Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко поговорила з жінками, які мають складнощі з отриманням сексуального досвіду, та пояснює, чому фемцелів не варто плутати з асексуалами, а тим більше — з інцелами.


Інцели? А це хто взагалі?

Термін «інцел» походить від англомовного словосполучення involuntary celibate — буквально «вимушений целібат». Сьогодні цим словом описують переважно чоловіків, які утримуються від сексу не за власним бажанням.

Появу самої концепції вимушеного целібату повʼязують із французьким священнослужителем Антуаном Баньє. Цей термін можна побачити на сторінках його книги «Міфологія та байки стародавніх часів. Пояснення з історії», датованої ще 1739 роком. Баньє описував його як своєрідне ярмо — форму увʼязнення, що приносить лише страждання й муки.

Проте суттєвого поширення термін «інцел» набув 1997 року, коли канадська феміністка Алана Болтвуд створила сайт Alana’s Involuntary Celibacy Project, який мав підтримати всіх, хто не займається сексом і почувається самотньо — незалежно від гендеру. За словами самої Болтвуд, вона створила вебсайт, аби обговорювати відсутність сексуального досвіду, і сподівалася, що проєкт допоможе тим, хто, як і вона, не може знайти стосунки попри своє бажання.

Спочатку інцелів не розрізняли за гендером, поділяючи за такими категоріями:

  • ті, що ніколи не зустрічалися або не зустрічалися довгий час, але хотіли б, і через відсутність партнера мимоволі дотримуються целібату;
  • ті, хто з тих чи інших причин мають труднощі зі знайомством для сексуальних стосунків;
  • ті, в кого відсутній (або мінімальний) досвід сексуальних та романтичних стосунків, побачень;
  • хтось із досвідом знайомств і сексу, але має їх раз на кілька років;
  • ті, хто мають партнер_ку, але не мають з ними сексу, попри те що хочуть цього;
  • ті, хто багато років не можуть побудувати стосунки та стикаються з постійними відмовами, пошуком пари й побаченнями;
  • ті, хто не мають опції сексуального самовираження через страх соціальних контактів, сором’язливість, фізичну чи ментальну інвалідність, маргіналізованість у суспільстві тощо.

Однак доволі швидко термін «інцел» привласнили собі суто чоловіки, переконані, що відсутність сексуальних стосунків у них повʼязана з певною змовою. Мовляв, у суспільстві панує ієрархія, в основі якої — гарна зовнішність і статки, а жінки мають монополію на секс, яку готові розділити тільки з найпривабливішими для продовження роду кандидатами.

Фактично інцели об’єднані мізогінними поглядами на жінок, відсутністю сексу й почуттям постійної самотності, які обговорюють на форумах у Reddit, Discord, 9GAG, 4chan або «Дваче». Комʼюніті інцелів сповнене мрій про світ, де існують тільки справжні чоловіки, а жінки цьому вдячні. Вони виступають проти абортів, розлучень і гендерної рівності, оскільки, за їхньою версією, в ідеальному світі жінка — слабка, і захистити її може тільки чоловік. Субкультура інцелів переконує: жінка зобов’язана дарувати чоловікам свій час, любов та еротичну увагу, в іншому разі вони розцінюють стосунки як акт насильства.

На думку дослідників, такі закриті чоловічі спільноти — це спроба впоратися з кризою маскулінності й через агресію та насильство повернути собі традиційну гендерну роль, що поставило під сумнів поширення фемінізму.

Насильство фактично стало наріжним каменем спільноти інцелів, яка поступово трансформувалася в щось на кшталт праворадикального руху.

Так, у 2014-му 22-річний Еліот Роджер розстріляв людей у жіночому гуртожитку округу Санта-Барбара в Каліфорнії. Його жертвами стало шестеро людей, ще 13 дістали поранення, а сам Роджер зрештою скоїв самогубство. По собі він залишив 140-сторінковий маніфест, де пояснив, що «карає жінок за те, що вони позбавляли його сексу». Для спільноти інцелів цей текст став знаковим, його й досі легко знайти в мережі.

Ідеями Роджера почали надихатися в інших країнах: у квітні 2018 року 25-річний канадський програміст Алек Мінассіан орендував автофургон і в’їхав у натовп. У підсумку загинуло 10 людей і 15 дістали поранення. Під час затримання Мінассіан не чинив опір, а навпаки — просив поліцію вбити його. Перед злочином чоловік опублікував у фейсбуці допис: «Повстання інцелів уже почалося… Вітаємо Верховного Лорда Елліота Роджера!»

А в серпні 2021 року 22-річний британець Джейк Девідсон розстріляв пʼятьох мешканців міста Плімут в Англії, після чого наклав на себе руки. Для Великої Британії його злочин став першим за 11 років масовим убивством із застосуванням вогнепальної зброї. Навесні того ж року Девідсон опублікував відео, де пояснив, що його его зачепили коментарі про його зайву вагу: «Ось чому інцели більш схильні до самогубства або вбивства», — казав він. 2022 року Секретна служба США визнала інцелів зростальною терористичною загрозою.

То, виходить, фемцели хочуть знищити всіх чоловіків?

Ні, цей термін, навпаки, зʼявився напротивагу інцелам, щоби відокремитися від агресивно налаштованої спільноти. Слово femcel за аналогією з incel є скороченим варіантом словосполучення female involuntary celibate («жіночий вимушений целібат»). І це куди більш коректний вислів, ніж зневажливе «старі діви», яким зазвичай позначають дорослу незаміжню жінку.

Походження терміна до кінця не відоме, проте першою спробою жінок організуватися на тлі відсутності сексуальних стосунків вважають появу 2004 року на сервісі Yahoo! групи Loveshy Women («Люблячі жінки»). А вже 2012 року на Blogspot зʼявився блог з назвою Femcel, якого вже нині не існує.

Крім поодиноких випадків, жінки тривалий час фактично мовчали про те, що сексуальне й романтичне життя проходить повз них. Однак останніми роками фемцели також почали об’єднуватись у групи в соціальних мережах та ділитися своїми переживаннями. Коли 2018 року на форумі Reddit зʼявився сатиричний розділ R/Trufemcels, де жінок без сексуального досвіду переважно висміювали, він зрештою швидко став неіронічним сабреддітом про вимушений целібат серед жінок.

Звісно, фемцелів та інцелів споріднює відчуття виключеності з суспільства, за яким слідує відсутність сексуальних стосунків, однак на цьому схожість закінчується.

Головна відмінність між ними полягає в тому, як фемцели та інцели реагують на відмови. Тоді як жінки вбачають проблему в них самих і звинувачують себе та свою зовнішність (згадайте тільки безліч жіночих курсів про те, як відкрити в собі жіночність і стати ідеальною партнеркою та дружиною), чоловіки сприймають це як виклик їхньому місцю в соціальній ієрархії.

На форумах фемцелів можна нерідко натрапити на тезу, що суспільство систематично позбавляє жінок кохання й поваги через «непривабливість», тож єдиний спосіб піднятися в очах чоловіків — це радикальна зміна зовнішності. Натомість інцели переконані, що в сучасній фемінізованій культурі жінкам ніколи не потрібно дотримуватися целібату. Мовляв, якщо жінка захоче сексу з незнайомцем, вона його отримає, коли інцел у тій самій ситуації стикнеться з відмовою.

Водночас у фемцел-спільноті сьогодні зʼявився й інший напрям — жінки романтизують свій статус і створюють нерідко токсичні меми, сповнені зневаги до себе й оточення. Вони висміюють успішний та продуктивний спосіб життя, що журналістка Емма Ґарленд називає дисоціативним фемінізмом. Для нього характерні нігілізм і саморуйнування, приховані за висловлюваннями про свою «еру “Погані”» (fleabag era) та «жіночу потребу» (feminine urge) зробити щось деструктивне.

Можливо, фемцелів та інцелів просто плутають з асексуалами?

Малоймовірно. Асексуали зазвичай мають низький або взагалі відсутній сексуальний потяг. Вони також можуть відчувати збудження й оргазм, проте вибирають комфортну для себе сексуальну активність — чи то повну відсутність сексу, чи то мастурбацію, чи, зрештою, статевий акт.

Під терміном «асексуальність» варто розуміти великий перелік людського досвіду сексуального потягу, збудження й бажання стосунків. Це не значить, що людина не бажає емоційно близьких чи романтичних стосунків. Однак для позначення тих, хто цього не робить, є терміни «аромантик» (той, хто не відчуває романтичного потягу), «грейромантик» (той, хто дуже рідко відчуває романтичний потяг) або «деміромантик» (той, хто має романтичні почуття лише до людей, з якими вдалося побудувати емоційний звʼязок).

Професор медицини та психології з канадського Університету Брока Ентоні Боґарт пояснює, що асексуальність характеризує мінімальний сексуальний потяг до будь-якої статі, але це не означає, що в цих людей немає бажання сексуальної стимуляції. Тому фактично асексуальність — це спектр, у якому, наприклад, існують:

  • демісексуали — відчувають сексуальний потяг лише за певних умов, (наприклад, за наявності глибокого емоційного зв’язку);
  • сапіосексуали — відчувають потяг лише до людей з високим інтелектом;
  • грейсексуали — відчувають рідкісний потяг до когось, але не до кінця розуміють, до кого саме;
  • лібідоїсти — не відчувають потягу до когось, проте все одно стикаються із сексуальним збудженням, яке задовольняють через мастурбацію;
  • нонлібідоїсти — не відчувають сексуального потягу й не бажають мастурбації;
  • секс-аверси — за власним бажанням відмовляються від будь-яких форм сексуального задоволення, ігноруючи сексуальне бажання;
  • купіосексуали — не потребують ані партнерства, ані романтичних стосунків, але готові до сексуальних взаємодій.

25-річна Марія Мірошниченко визначає себе як асексуальну особу. У розмові з Забороною вона розповідає, що тричі була в стосунках, проте жодного разу не відчувала сексуального потягу до своїх партнер_ок. Довгий час дівчина переживала внутрішній дискомфорт, адже була впевнена — з нею щось не так. 

«Я майже рік зустрічалася з хлопцем, але не відчувала ніякого бажання, хіба що під час алкогольного сп’яніння. Свою асексуальність я остаточно усвідомила нещодавно, коли зʼїхалася з дівчиною та не відчула до неї потягу, — говорить Марія. — Здається, я завжди знала про свою асексуальність, але думала, що просто не зустріла ту саму людину. Прийняти це нескладно, а от пояснити людині, з якою зустрічаєшся, вже складніше».

Дівчина завжди думала, що її асексуальність спричинило розлучення батьків — наче Марія підсвідомо боялася повторити такий самий сценарій. Однак асексуальність — це не вибір, не хвороба і не реакція на травму. Це одна з ідентичностей людини, як-от бісексуальність чи гетеросексуальність. Багато досліджень спростовують думку, що асексуальність — це сексуальна дисфункція, і доводять, що це нормальне функціонування організму з менш активною здатністю до збудження. Інша важлива різниця між асексуальністю та дисфункцією організму — початок та тривалість відсутності інтересу до сексу. Дослідження показують: асексуали описують низький потяг як свій звичний стан, тоді як люди з набутим низьким лібідо до його зниження відчували вдосталь сексуального потягу.

Від думок про секс Марії часто стає некомфортно — ментально та психологічно. Навіть тілесний контакт, який не передбачає сексу, у романтичних стосунках був для дівчини неприємним і виснажливим.

«Я свідомо уникала сексуального контакту, коли цього хотів партнер. Декілька разів навіть зі скандалом», — згадує вона. 

Попри це Марія хоче мати стабільні стосунки, але за умови відсутності сексу, а також забезпечення емоційної підтримки й вільного простору для себе. Для неї важливо, щоби її розуміли та підтримували в асексуальності, водночас не завдаючи дискомфорту партнер_ці.

«Нещодавно я почала зустрічатися з партнеркою, тепер живемо разом, — говорить Марія. — Ми поговорили з нею про мою асексуальність та потреби. Незважаючи на мої переживання, вона прийняла мене такою».

А як це — бути фемцелом у реальному житті?

27-річна Діана (імʼя змінено на прохання героїні) ні разу за життя не мала сексу, ніколи не цілувалася, а на перше побачення вперше сходила рік тому. У розмові з Забороною вона каже, що відчуває через це фрустрацію, самотність, невпевненість у собі та перманентне почуття ізольованості, адже їй незрозуміло, як секс, романтичні стосунки чи просто побачення відбуваються в інших людей. 

Діана пригадує, що всі закоханості в її житті були невзаємними: чоловіки відмовляли як на етапі пропозиції сходити разом на побачення, так і в ситуації, коли між ними з Діаною вже був певний дружній звʼязок.

Дівчина ідентифікує себе як феміністку та підтримує думку, що для комфортного життя жінці не обовʼязково потрібен партнер. Проте сама вона прагне стосунків: «Наче в пісні із серіалу “Друзі” — I’ll be there for you, тобто бути поруч з людиною та відчувати те саме у відповідь». Але наразі з Діаною такого досі не сталося.

Термін «фемцел» вона вперше побачила у твіттері, згодом — випадково натрапила на відео про це в ютубі. Після перегляду Діана зрозуміла, що, ймовірно, цей термін описує і її, однак дівчині це не сподобалося.

«Я не обирала целібат особисто — так просто склалося. Я не хочу носити звання фемцела з гордістю, бо для мене відсутність сексу — це щось неприємне, я хотіла б цього позбутися. Фемцелів звинувачують, що вони нібито відмовляються від сексу, щоби протистояти патріархальному світу. Утім, ніколи не було ситуації, коли я думала, що от зараз у мене може бути секс чи стосунки, а я від них відмовлюся», — говорить Діана.

Дівчина згадує, коли в її однолітків у школі чи університеті почали зʼявлятися сексуальні стосунки, вона не переймалася, бо вважала себе недостатньо обізнаною для цього. І хоча вона довідалася про секс ще в дитинстві (дівчина дякує за це «Енциклопедії для дівчат» та анатомічному атласу), ані в школі, ані в її родині про сексуальні стосунки детально не розповідали.

Озираючись на попередні роки, Діана дійшла розуміння, що відсутність сексу певним чином була їй тільки на краще. Тепер вона думає, що її недосвідченістю могли свідомо чи не дуже скористатися, а незнання про культуру згоди чи можливість сказати «ні» залишили б по собі неприємні досвіди. Та сьогодні вона вважає, що її нинішній рівень секс-освіти міг би дозволити їй мати «прекрасне сексуальне життя».

«Зараз я відчуваю себе сексуальною і привабливою, але в підлітковому віці я цього боялася. Тоді я дізналася, що моя мама пережила сексуалізоване насильство — мене це доволі сильно травмувало. Я перестала одягати короткі, відкриті речі, уникала алкоголю в компаніях, бо мамі в алкоголь підмішали наркотик, — розповідає вона. — Думаю, такий її досвід лякає мене і тепер, бо він спирається й на загальножіночий досвід у світі — памʼятаю, як мене шокувала статистика, що жінок найчастіше ґвалтують знайомі, а не якісь невідомі маніяки за домом».

Крім цього, Діана відчуває страх, що потенційний партнер може не прийняти її неосвіченість у стосунках та сексі. Вона не знає, чи варто говорити про це партнерам та не розуміє, як поводитися на побаченні та в ліжку.

«Можливо, в молодшому віці про таке було нормально казати. Але зараз є відчуття, ніби я якась поламана. Нещодавно чоловік припинив зі мною спілкування, коли після кількох побачень я запропонувала йому зайнятися сексом, — зізнається вона. — І від цього сумно, бо, з одного боку я вважаю себе привабливою, недурною та відносно успішною, але, звісно, відмови дуже впливають на самооцінку та сприйняття себе».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій