Тортури, мілітаризація і Пантікапей, який впав. Що за сім років Росія зробила в Криму
Тортури, політично мотивовані переслідування і знищення історичних пам’яток — з початку анексії Криму Росія систематично руйнує життя на півострові. Про це свідчать результати доповіді «Ситуація з правами людини в Криму за сім років окупації», яку 15 червня презентували українські правозахисні організації. Активісти зібрали та проаналізували в одному документі підтверджені факти порушень з боку Росії. Заборона разом із керівницею Кримської правозахисної групи та співавторкою доповіді Ольгою Скрипник розбирає ключові моменти.
Тортури й переслідування
Росія анексувала Крим у 2014-му. Незгодних із таким рішенням мешканців півострова переслідували з перших днів. Спочатку це було беззаконня та безправ’я, адже владу утримували збройні формування «кримської самооборони». Однак згодом окупаційна влада «завуалювала всі свої наступи на громадянські та політичні права правовою оболонкою». У Криму стали послуговуватися російським законодавством у питаннях боротьби з тероризмом і екстремізмом — під його прикриттям витісняли інакодумців.
На перший рік окупації припадає найбільше насильницьких дій — 28 людей зникли безвісти. Перший відомий випадок трапився 3 березня, за тиждень після того, як Росія встановила контроль на півострові. Кримський татарин Решат Аметов вийшов протестувати на площу Леніна в Сімферополі. За словами очевидців, під час одиночного пікету до нього підійшли троє людей із «самооборони Криму», оточили й швидко повели в невідомому напрямку. З того часу він не виходив на зв’язок. Тіло Аметова знайшли через два тижні в селі. Поруч із ним — кайданки. Голова була обмотана клейкою стрічкою.
У 2017-му близько ста кримських татар виходили на одиночні пікети на знак протесту проти арештів у Криму. Та майже всіх їх затримали. 27 березня 2019-го сталося одне з наймасовіших затримань. Російські силовики влаштували обшуки у 27 будинках кримських татар. Двадцятьох затримали й відкрили проти них кримінальну справу за статтею про організацію або участь у діяльності терористичної організації.
Правозахисники нарахували сотню політичних в’язнів, які сьогодні перебувають у російських тюрмах. Понад 70 з них — кримськотатарські мусульмани, переслідувані за сфабрикованими звинуваченнями в тероризмі та екстремізмі.
Отримати штраф чи сісти за ґрати в Криму можна й за зберігання «екстремістської» літератури. А це ісламські релігійні книги, які до окупації вільно стояли на полицях бібліотек, у мечетях. Під приводом пошуку «забороненої» літератури силовики регулярно проводять обшуки в мечетях, медресе і приватних оселях мусульман.
Це цілеспрямована діяльність зі знищення людей, які не підтримують окупацію, каже керівниця Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.
«Росія використовує адміністративне, кримінальне право, пропаганду, щоби знищити будь-які прояви спротиву. І ця система постійно себе оновлює, щоби знаходити ще більше механізмів тиску. Наприклад, релігійне переслідування переростає в політичне. У 2018-му в Криму почали переслідувати навіть свідків Єгови, а вже у 2020-му люди отримували реальні вироки», — каже правозахисниця.
За словами Скрипник, сьогодні неважливо, хто ти: українець, росіянин чи кримський татарин. Якщо ти живеш у Криму, можеш будь-якої миті потрапити під пресинг системи.
«Російське законодавство саме по собі репресивне. Воно не націлене на захист людини. А коли на це накладається ще й окупація, коли стоїть завдання показати російський Крим — а відтак зламати всіх, хто проти — система працює ще активніше», — пояснює правозахисниця.
Без освіти та мови, але з новою ідеологією
За сім років Росія змінила назви вулиць, демонтувала українські пам’ятники та вилучила українські шкільні підручники з бібліотек. Класи з навчанням українською закривали так само, як і класи, де викладали кримськотатарською. Наприклад, підручники кримськотатарською почали друкувати з 2015 року. Але вони не охоплюють точні науки на кшталт математики та фізики й призначені для 1–9 класів. Проте, за даними громадських організацій, навіть це часто існує лише на папері.
З 2015-го у школах замість курсу «Культура добросусідства», який має сформувати міжетнічну толерантність, викладають курс «Кримознавство». У ньому Крим позиціонують як історично російський, а починається курс із тем про «возз’єднання Криму й Росії» та «Кримську весну 2014». Історію України у школах більше не викладають.
Натомість тепер проводять конкурси чи проєкти, що просувають формування російської ідентичності, мілітаризують дітей. Один із них — всеросійський проєкт «Діалоги з героями», тобто військовими та силовиками, які присвятили життя служінню Росії.
«Мілітаризація цивільного населення буде продовжуватися, — впевнена Скрипник. — На півострові більшає техніки, будують нові військові бази, а серед дітей пропагують службу в армії».
До слова, незгодних служити в російському війську притягають до кримінальної відповідальності, а потім все одно відправляють на службу.
Знищена архітектура і природа
Один з аспектів дослідження активістів — культурний. Акцент на ньому дає зрозуміти: «масштаби наслідків окупації торкаються всіх сфер життя», а «Росія позбавляє наш народ історії та культури», каже Скрипник. Українці не мають доступу до неї зараз і, найімовірніше, не побачать уже ніколи, адже деякі об’єкти просто знищать.
Наприклад, у 2015 році одна з веж Генуезької фортеці — об’єкт, що входить до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — обвалилася. Керівництво музею найняло некваліфікованих працівників, які просто відремонтували вежу, однак не реставрували її. У січні 2018 року обвалилася частина воріт османської фортеці Єні-Кале на березі Керченської протоки. Її закрили для відвідувачів, а реставрацію не почали й досі. Не реставрували й колони античного міста Пантікапей у Керчі, які впали у 2019-му. А коли спробували відреставрувати єдиний збережений зразок кримськотатарського палацу — Велику ханську мечеть — на будівлі з’явилися тріщини, розпис 18 ст. пошкодили.
Водночас Росія активно забудовує півострів. У 2015-2016 роках у заповідному урочищі Ласпі з’явилися дві восьмиповерхівки. Щоб їх звести, зрубали понад 300 червонокнижних дерев, а це пів мільйона доларів збитків.
Також з’являються підприємства, які використовують деревину, щоби випускати свою продукцію. Через це в Бахчисарайському районі знищили понад тисячу дерев віком понад сто років. Відновити такі насадження вже не вдасться, переконані екологи.
Півострів без води
Про те, що вода в Криму закінчується і краще не стане, Заборона писала раніше. Підтверджують це й дані правозахисників. Мешканці Сімферополя, Ялти, Севастополя отримують воду погодинно. Вони скаржаться на якість води, яку фактично неможливо пити. Погіршує ситуацію те, що воду використовують не для потреб населення, а для роботи хімічних і військових заводів.
Інфраструктуру з водозабезпечення і водовідведення не ремонтують, хоча труби давно зносилися. Натомість каналізаційні стоки скидають абиде. У 2018 році держпідприємство «Вода Криму» оштрафували за те, що воно скинуло неочищені каналізаційні стоки в річку Булганак, звідки вони потрапили до акваторії Керченської протоки. Каналізаційні стоки скидали й у місті Саки поблизу тамтешніх озер.
Фахівці окупаційної влади констатують, що наявна система каналізаційних стоків не витримує навантаження під час курортного сезону — відповідно, неочищені стоки скидають у море.
Доки Крим буде окупований, ставатиме гірше
Проблема порушень із боку Росії не лише й не стільки в тому, що вони були, а у їхній системності, каже керівниця Кримської правозахисної групи. Окупанти порушують усі фундаментальні права людей: право на захист, освіту, мову, релігію, майнові права. Доки Крим буде окупований, ситуація ставатиме гіршою, вважає Скрипник.
«У 2019-му звільнили 11 політв’язнів, серед яких був Олег Сенцов [український кінорежисер, письменник, громадський активіст]. Але вже наступного року мінімум 22 особи ув’язнили знову. Якщо Крим не деокупують, Росія продовжить пресинг журналістів, пересічних людей, посилюватиме політику інформаційної ізоляції», — каже правозахисниця.
Одна з причин, чому в питанні повернення Криму сьогодні зроблено недостатньо — відсутність бодай якоїсь платформи для міжнародних перемовин, вважає Скрипник. Адже, попри критику Мінських переговорів, вони принаймні були, і про Донбас не забували.
Ймовірно, допоможе змінити ситуацію «Кримська платформа» — серпневий саміт, на якому міжнародні лідери обговорюватимуть шляхи деокупації півострова. Активісти просили організувати такий майданчик міжнародного формату ще з 2015 року.
«Але Україна не має сподіватися лише на саміт. Треба працювати всередині країни вже, — наголошує Скрипник. — Більше говорити про Крим, коментувати ситуацію в міжнародних медіа, блокувати сигнали російських каналів на півдні, ухвалити закон про захист політв’язнів. Над цим треба працювати сьогодні, адже невідомо, якими будуть перемовини з країнами. Мало хто готовий іти на пряму конфронтацію [з Росією] — усі бояться повноцінної війни в регіоні».
