Зарплати працівників культури нижчі, ніж в інших сферах: що з цим робити - Заборона
Читаєте зараз
Трудові права в креативній сфері регулярно порушують. Що з цим робити та як себе захистити

Трудові права в креативній сфері регулярно порушують. Що з цим робити та як себе захистити

Зарплати працівників культури нижчі, ніж в інших сферах: що з цим робити

Більше половини працівників сфери культури та креативних індустрій не почуваються стабільно і змушені шукати додаткові джерела доходу. Їхні трудові права регулярно порушуються, а зарплати сильно програють рівню заробітку в інших галузях. Про це свідчать результати дослідження умов праці у сфері культури та креативних індустрій, проведені аналітичним центром Cedos. Дослідження привернуло увагу до давно наявних проблем у цій галузі. Журналістка Наташа Вавилонська вивчила результати дослідження, з’ясувала, до чого треба бути готовим, якщо хочеться працювати в культурній індустрії, і чи можна якось вплинути на ситуацію, що склалася.


За даними аналітичного центру Cedos, в українських сферах культури та креативних індустрій офіційно працюють до 200 тисяч людей. Ця цифра не враховує самозайнятих чи тих, хто працює неофіційно. Такі люди через «особливості сфери» звикли весь свій вільний час приділяти роботі, шукати додаткові джерела заробітку або ж працювати проєктно як фрилансери.

Що там з умовами роботи?

Результати дослідження Cedos показали, що часто люди погоджуються на умови роботи, які обмежують їхні трудові права. Наприклад, більш ніж половина опитаних погодилися б на стажування замість випробувального терміну. Хоча, на відміну від стажування, випробувальний термін згідно із законом передбачає трудовий договір та гонорар. Третина респондентів готова працювати не оформлюючись.

Роботодавець може запропонувати працювати без оформлення або за усною домовленістю, не укладаючи трудового договору, — це перша ознака того, що ваші права порушуються.

Інші поширені проблеми:

  • понаднормова робота чи робота у свята не оплачується;
  • зарплата виплачується «у конверті» частково чи повністю;
  • виплати регулярно затримують.

41% опитаних у дослідженні CEDOS впевнені, що понаднормова неоплачувана робота є обов’язковою умовою побудови кар’єри у сфері культури. Майже третина співробітників — як серед найманих працівників, так і серед самозайнятих, — регулярно перепрацьовує, багато хто працює і вночі. Майже 20% живуть у такому темпі половину робочих днів на місяць.

Самозайняті у сфері культури постійно перебувають у нестабільному становищі. Кожен п’ятий витратив від одного до п’яти років на те, щоби знайти роботу. А якщо доведеться зробити перерву в діяльності, то шанси знайти стабільну роботу суттєво знизяться.

Багато порушень у сфері культури лишаються непоміченими, замовчуються або стають нормою. Боротьба за трудові права носить радше індивідуальний, ніж колективний характер.

Скільки ти заробляєш?

Середня місячна зарплата в Києві — 20 358 гривень. Цей показник коливається залежно від галузі. Наприклад, в IT офіційна середня зарплата за вакансіями — приблизно 18 тисяч 200 гривень, у готельно-ресторанному бізнесі — 15 тисяч 300 гривень, а в роздрібній торгівлі — трохи більше ніж 13 тисяч гривень. У серпні цього року середня зарплата для тих, чия робота якось пов’язана з культурою та розвагами, склала майже 9000 гривень — це вдвічі менше за середню київську зарплату.

Аналітикиня та менеджерка Cedos Ліліана Філіпчук каже, що такі низькі гонорари в культурній сфері можна пояснити двома моментами. По-перше, дехто недостатньо знає про так звані «ринкові розцінки» на послуги. По-друге, інші зайняті в цій галузі навмисно занижують гонорари. Це формує конкуренцію за замовників, готових платити (а таких небагато), та конкуренцію за гранти.

Гранти — одне з найважливіших джерел фінансування у сфері культури. Але проблема в тому, що гранти мають обмеження на зарплату в 7%, 10% і в поодиноких випадках 20%. Це означає, що від усієї суми гранту на зарплати можна витратити не більш як 20%. Фонди не мають на меті платити людям зарплати — їм потрібні швидкі та видимі зміни. Тому більшість виділених коштів зазвичай призначена на якісь активності.

Україна — ринок дешевої робочої сили

4 жовтня міжнародна громадська організація Amnesty International Ukraine опублікувала вакансію помічника за напрямом «активізм» з офісом у Києві на повний робочий день за 15 тисяч гривень на місяць.

На прикладі цієї вакансії можна зробити висновки про ринок праці в недержавних організаціях. У вакансії Amnesty для претендентів озвучили значний список вимог. Із зарплатою в 15 тисяч гривень на місяць, що менше 500 євро, та 7-годинним робочим днем ​​5 днів на тиждень, помічник_ця в Amnesty International Ukraine отримуватиме 3,34 євро на годину — трохи більше ста гривень.

Місячна оренда квартири в столиці України стартує від 10 тисяч гривень. Виходить, що на їжу, одяг та додаткові витрати залишається приблизно 3–5 тисяч гривень. Вартість життя в Києві без урахування оренди житла — приблизно 12 660 гривень. Тобто 15 тисяч гривень замало для життя в столиці України за умови оренди житла. Щоправда, кандидатам крім зарплати пропонують оплачувані лікарняні, відпустку, медичну страховку та можливості для розвитку.

Водночас у французькому офісі Amnesty International запрошують до команди асистентку з репрографії за 20–31 тисячу євро на рік — тобто близько 2600 євро на місяць із додатковими «плюшками» (відшкодування вартості обідів на 60%, покриття податків у розмірі 70%). Також у Франції в Amnesty доступна вакансія співробітника проєкту з проблем людей з інвалідністю, інклюзивною освітою та освітою в галузі прав людини. Посада передбачає зарплату в 31–34 тисячі євро на рік, тобто трохи більше ніж 2 тисячі 800 євро на місяць.

Виходить, у європейських офісах Amnesty International платять майже в п’ять разів більше, ніж у Києві.

«Тема такої катастрофічної різниці в зарплатах між українськими та європейськими офісами тих самих громадських організацій обговорювалася вже давно, але ця вакансія стала тригером, — каже Забороні правозахисник та керівник проєкту «Мережі параюристів» в Alliance.Global Борис Хмілевський. — Зрозуміло, що зарплата скрізь формується відповідно до реалій місцевого ринку, але постає питання: як ринок впливає на недержавні організації й чому вони вважають нормальним платити зарплату, на яку об’єктивно неможливо тут прожити».

Дослідниця Ганна Гриценко додає, що ситуація з Amnesty не поодинока: «Знаю випадок, коли за посаду голови громадської організації у великому обласному центрі обіцяли 14 тисяч гривень. Було й таке, що пропонували 1000 євро за створення графічного роману обсягом 40 сторінок. Або ситуація, коли німецькій спеціалістці без наукового ступеня платили вдвічі-втричі більше, ніж українській спеціалістці з німецьким науковим ступенем».

Директорка Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук у коментарі Забороні зазначила, що всі описані у вакансії пункти — це не стільки вимоги, скільки необхідна частина якостей, з якими людині «буде самій легше й цікавіше працювати в Amnesty». Також вона додала, що фінансова криза та пандемія вдарили й по їхньому офісу: фінансування заморозили, а роботі Amnesty у багатьох країнах перестало щось загрожувати лише останні пів року.

Як це регулює держава?

Сьогодні головний документ, який визначає пріоритети у сфері культури та креативних індустрій, — це Програма діяльності Кабінету Міністрів України. Якогось глобального документа чи програми, які б розв’язали ці питання, немає. Тому проблеми працівників культурної сфери поки що залишаються поза увагою.

Серед ключових нормативних актів, що впливають на роботу в креативній індустрії, можна виділити кілька: Закон України «Про культуру», положення Трудового кодексу, постанову Міністерства культури про регулювання оплати праці, а також галузеві закони, що гарантують трудові та соціальні права. Закони про авторське право також впливають на працевлаштування в цій сфері — їх використовують під час укладання договорів про передачу прав на використання творчих робіт, а також для розрахунку гонорарів.

Зарплати та інші умови роботи для працівників державних установ та організацій визначає Кабінет Міністрів України, але розмір заробітних плат у недержавному секторі не регулюється. Єдине: зарплата не може бути нижчою за мінімальну заробітну плату.

Для громадських організацій, власне, як і для інших сфер, закон встановлює лише мінімальний розмір оплати праці. Нині це 6 тисяч гривень на місяць. Не виключено, що в майбутньому держава встановить мінімальну зарплату для окремих секторів та професій: наприклад, керівник держпідприємства не зможе отримувати менше ніж дворазовий розмір мінімальної зарплати. Але поки що цей закон існує лише в обговореннях», — каже Забороні Віталій Дудін, експерт у сфері трудового права.

Він зазначає, що окрім цього є Генеральна угода про соціально-економічну політику та трудові відносини. Вона загалом описує, як наблизити рівень оплати праці в Україні до показника європейських країн.

Щоби змінити ситуацію, у Cedos радять держорганам розробити політику, яка б регулювала роботу у сфері культури. А ще, на думку спеціалісток, було б непогано навчати місцеві органи влади тому, як розвивати місцеву культуру та залучати нові інвестиції.

Як захистити свої трудові права?

1. Вимагайте від замовника підписання договору на початку роботи.

2. Переконайтеся, що ви не віддаєте авторських прав на все, що створили.

3. Не віддавайте виконану роботу доти, доки замовник або роботодавець не виконає взяті на себе зобов’язання.

4. І найголовніше: знайте свої права! І, звичайно, користуйтесь цими знаннями.

Сподобався матеріал?

Підримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору