Тюремник Василь Волошин побудував систему тортур у російській колонії, а тепер ховається в Україні. Розслідування - Заборона
Читаєте зараз
Тюремник Василь Волошин побудував систему тортур у російській колонії, а тепер ховається в Україні. Розслідування Заборони

Тюремник Василь Волошин побудував систему тортур у російській колонії, а тепер ховається в Україні. Розслідування Заборони

Тюремник Василь Волошин побудував систему тортур у російській колонії, а тепер ховається в Україні. Розслідування Заборони

Російські правозахисники, засуджені та їхні родичі стверджують, що виправна колонія № 14 в Нижньогородській області Росії — це катівня, яку створив її колишній начальник Василь Волошин. У 2015 році його оголосили в міжнародний розшук — але не за тортури, а за незначні економічні злочини: незаконне вирубування лісу і крадіжку тюремного майна. Спочатку Волошин переховувався на Північному Кіпрі, а потім приїхав в Україну, де його затримали. Журналісти Заборони з’ясували, що недавно Волошина відпустили із СІЗО — він живе в Києві і спокійно переміщується країною.


Попередження: у матеріалі описуються сцени тортур і насильства.

Взимку 2014 року в’язні російської виправної колонії № 14 в Нижньогородській області готувалися до вечері. Вони стояли надворі й чекали, коли їх впустять у їдальню. Раптом із барака вийшли наближені до адміністрації засуджені — там їх називали «активістами» — і пронесли до медичної частини в’язня Міраза Джавояна в стані напівнепритомності. Чоловік хрипів, з одягу на ньому були тільки штани, по всьому тілу — синці. Найбільше дісталося ступням: їх розбили держаком лопати.

Уже в медчастині колонії «активісти» включили відеокамеру й намагалися домогтися від Джавояна зізнань, що травми він отримав, бо «просто впав». Щоби привести його до тями, Джавояна напоїли солодкою кавою зі спринцівки. Але він тільки щось незв’язно бурмотів, а незабаром після приходу медиків помер. Як згадували інші ув’язнені, Джавояна били майже кожен день.

Наказ витягти з напівмертвої людини неправдиві свідчення за допомогою солодкої кави віддав начальник колонії Василь Волошин. Саме його російські правозахисники називають архітектором сформованого у ВК-14 режиму. Тут знущалися, били, калічили, а також вбивали ув’язнених.

«Синки Волошина»

Начальник виправної колонії № 14 Волошин побудував систему, за якої співробітники «не бруднять рук»: жорсткий порядок підтримували в’язні, наближені до керівництва. Їх називали «активістами» або «синками Волошина» — а вони його, як говорили інші засуджені, «паханом».

«Активістам давали конкретні завдання. Самі вони ініціативу, як правило, не виявляли», — розповідає Забороні юрист російської правозахисної організації «Комітет проти тортур» Сергій Шунін.

Над в’язнями починали знущатися, щойно їх привозили в колонію: усі пересування бігом, голова опущена, били просто так. В одному з приміщень, каже Шунін, у стелю вбили гак, на якому людей підвішували вниз головою, немов боксерську грушу, і били. Тим, хто тримався гордо й показував характер, замотували скотчем руки й ноги. Їх били палицею по ступнях і засовували держак лопати, швабри, або гумовий шланг у задній прохід. На жаргоні це називається «опустити» — найгірше за «тюремними поняттями» приниження.

В’язнів зводили з розуму безглуздою важкою роботою: змушували чистити раз по раз один і той же пісуар, зубною щіткою терти лід у дворі, весь день трамбувати землю величезною колодою, носити воду з першого на другий поверх, виливаючи її в каналізацію, вдесятьох возити по території віз або тракторний причіп, навантажений піском або камінням.

Тортури і вбивства списувалися на нещасні випадки. Докази псували й підробляли. Наприклад, засуджений, який працював у медчастині, згадував, як за вказівкою керівництва підміняв рентгенівські знімки. У 2013 році він зробив засудженому рентген, який показав переломи ребер, але начальник оперативної частини Олексій Нічівода сказав йому «не показувати лікарям, підмінити знімок, а цей принести йому в кабінет». Наступного дня засуджений помер.

Або інший випадок: редагування посмертних фотографій в’язня Олександра Калякіна у фотошопі. Підроблені фотографії Волошин використовував для документування обставин смерті чоловіка, яка нібито настала в результаті нещасного випадку. Батько Калякіна, коли отримав тіло сина, побачив численні тілесні ушкодження, через що звернувся в «Комітет проти тортур».

З 2011 до 2015 року правозахисники отримали 184 скарги від засуджених та їхніх родичів. Тортури, сексуальне насильство, вимагання грошей і психологічний тиск — усе це робили «активісти», які діяли за вказівкою і з відома Василя Волошина, або ж за його безпосередньої участі.

Федеральна служба виконання покарань Росії була цілком задоволена результатами роботи тюремника. Вважалося, що це прекрасна, зразково-показова й «по-справжньому режимна» колонія. Повідомлення про насильство й тортури правозахисники отримували впродовж багатьох років, але притягнути когось до відповідальності не вдавалося: ув’язнених, які писали скарги, залякували, щоби ті відмовлялися від своїх слів, а співробітники адміністрації знищували докази. Так, один засуджений-активіст згадував епізод, коли після чергової смерті в колонії Волошин подивився відеозапис останніх годин життя побитого в’язня і знищив його.

Родичі ув’язнених, які постраждали від дій Волошина, разом із «Комітетом проти тортур» навіть створили сайт, де викладають факти про його діяльність у колонії і пропонують винагороду за інформацію про його місцеперебування.

«Там і половини немає, що про нього говорять»

Василь Волошин сам родом з України — він народився в селі Кугаївці, за 90 кілометрів від Хмельницького. У 1989 році він поїхав звідти за кілька тисяч кілометрів — у Приморський край, де близько місяця пропрацював у радгоспі. А вже наступного року Волошина забрали в армію.

У рідному селі залишилося не так багато людей, які пам’ятають Василя Волошина молодим. Літня пара, що живе недалеко від будинку родини Волошиних, небагатослівна: був такий хлопець, поїхав давно, а чого поїхав — не знаємо й не пам’ятаємо. Версію про те, що Волошин щось накоїв у селі, через що і втік на інший кінець СРСР, відкидають — мовляв, хлопець був хороший і працьовитий, нічого поганого за ним не помічали.

«Я вам нічого про нього не скажу, я боюся, — каже інша сусідка Волошиних. — Тут вам про нього нічого не розкажуть. Хто боїться, хто не знає. Хоча розповідають між собою різне, та і я читала в інтернеті [про звинувачення на його адресу]».

Мама Василя, Марія Волошин, досі живе в Кугаївцях, у невеликому будинку з ділянкою. Вона неохоче відповідає на питання: хороший син, поїхав, тому що пішов служити в армію. Потім працював «полковником на зоні» й пішов на пенсію [Волошину зараз 49 років]. А керівництво, за словами матері, хотіло, щоби він і далі працював.

«Ви знаєте, що його звинувачують у злочинах?» — питаю в Марії.

«Знаю, чого ж не знаю. Тієї х***і всякої — що завгодно можна наговорити. Там і половини немає всього, що про нього говорять».

«А про тортури ви щось чули? Що через нього люди вмирали?»

«Не знаю, такого не бувало й не було, а якби таке було, то його посадили б. Що він, у кишеню захований? Ходить людина по світу. Всяку х***ю розповідають. Дурницями займаються. Звинувачують, що вбивав. Якби убив, то посадили б».

Розмовляти далі Марія Волошин не хоче: вона різко зачиняє хвіртку і йде у двір.

Кримінальна справа за нарди

Поки Волошин керував колонією, правозахисники отримували все більше скарг, і ФСВП уже не могла ігнорувати їх. За фактом смерті двох ув’язнених від побоїв восени 2015 року порушили кримінальні справи. Потім ще — за шахрайство та зґвалтування.

Самого Волошина відсторонили від посади, а згодом на нього завели кримінальну справу — але не за фактом тортур, а за незначні економічні злочини. Тюремника звинуватили в «присвоєнні чужого майна з використанням службового становища». За версією слідства, він наказував ув’язненим виготовляти для себе предмети меблів і дерев’яні вироби: дивани, крісла, дитяче ліжечко, шкатулки, нарди, хлібниці й картини. Усе це Волошин вивіз із колонії влітку 2015 року. Ще одну кримінальну справу проти ексначальника колонії порушили через незаконну вирубку 165 дерев, яку «здійснили засуджені за вказівкою адміністрації».

Під час перевірок у колонії знайшли сауну з приміщенням для відпочинку, яких не було на її балансі, а також заборонені стаціонарні комп’ютери, диски, ноутбуки, DVD-плеєри та іншу техніку. У дворі колонії були незареєстровані ножі, палиці з загостреними металевими стрижнями й шашликовий набір із шампурами.

Відразу ж після пред’явлення звинувачень Волошин утік на Північний Кіпр. Річ у тому, що Росія не визнає Турецьку Республіку Північного Кіпру, тому правового механізму екстрадиції звідти немає. Волошина оголосили в міжнародний розшук.

Сергій Шунін із «Комітету проти тортур» розповідає, що на Кіпрі Волошин не бідував: оформив дозвіл на проживання, привіз дружину з двома малолітніми дітьми й зайнявся бізнесом, що був оформлений на третіх осіб. Крім того, він нібито отримував дохід від нерухомості, яка раніше належала ув’язненим колонії № 14 — її переоформили на Волошина через лояльні агентства нерухомості. Про це правозахисникам розповіли постраждалі, які були змушені віддати своє житло або переїхати в більш скромні квартири.

З Північного Кіпру Волошин чомусь вирішив поїхати в Україну, де його й затримали в березні 2020 року спільними зусиллями «Інтерполу», поліції Північного Кіпру й України. Його помістили в Лук’янівське СІЗО, і, як видно з ролика «Настоящего времени», він утримувався там у поліпшених умовах. На відео про VIP-камери в українських ізоляторах Волошин з’являється на 4-й секунді з короткою реплікою. Міністерство юстиції підтвердило Забороні, що Волошин дійсно утримувався в Лук’янівському СІЗО.

Російська сторона вимагала екстрадиції тюремника. На судах, як ми з’ясували з реєстру судових рішень, захист Волошина стверджував, що його переслідують за політичними мотивами: нібито у 2014 році, коли почалася російська агресія проти України, Волошину пропонували отримати російське громадянство. Він відмовився, потрапив в опалу й тому втік. Однак у Волошина вже було російське громадянство, коли він працював у колонії. Коли його затримали в Києві, у нього вилучили паспорт громадянина РФ. Тому суддю ця версія не переконала. Сергій Шунін не виключає, що Волошин приїхав до Києва саме для того, щоби змінити громадянство на українське. У такому випадку екстрадиція йому точно не загрожувала б.

Без домашнього арешту

Волошина відправили під домашній арешт у березні, але термін його дії закінчився в серпні 2020-го. Далі тиша: жодних постанов і рішень у реєстрі. Як з’ясувала Заборона, Волошин зараз спокійно пересувається країною. На початку квітня він був у Кугаївцях: приїхав на похорон племінника, що підтвердили нам і сусідка Волошиних, і його мати. А вже через кілька днів, за словами тієї ж сусідки, Волошини поїхали до Хмельницького на весілля сестри Василя. Зараз, каже Марія Волошин, її син живе в Києві — за її словами, він працює, але не уточнює, де. Разом із ним у Києві перебувають дружина й діти.

Юрист Олексій Скорбач каже Забороні, що українська прокуратура могла закрити справу.

«Його ж звинувачують не в тортурах і вбивствах, а в досить дрібних злочинах. Тому, швидше за все, дійсно закінчився термін, Волошин звільнився від домашнього арешту й дуже ймовірно отримав український паспорт згідно зі статтею 8 Закону України «Про громадянство України». Його адвокати в суді зазначали, що за походженням він українець, тут живуть його родичі і він звертався до Міграційної служби України щодо отримання громадянства», — каже Скорбач.

Заборона направила запити до Генеральної прокуратури України та Генерального прокурора Російської Федерації, щоби дізнатися, чи дійсно закінчилися терміни притягнення до відповідальності Василя Волошина й на якій підставі українська прокуратура відмовила в екстрадиції. Відповіді ми поки що не отримали. У МВС України нам відмовилися надати інформацію, посилаючись на те, що справу веде прокуратура, а також на Закон України «Про захист персональних даних».

Матеріал створено за підтримки Медіамережі

Нагору