Політична криза в Грузії: проросійські настрої і Саакашвілі - Заборона
Now Reading
У Грузії політична криза і ростуть проросійські настрої. Ситуація схожа на українську — і вам варто знати про цю країну більше. Репортаж Заборони

У Грузії політична криза і ростуть проросійські настрої. Ситуація схожа на українську — і вам варто знати про цю країну більше. Репортаж Заборони

Політична криза в Грузії: проросійські настрої і Саакашвілі

У Грузії — серйозна політична криза. У жовтні цього року в країні відбулися вибори органів місцевого самоврядування, на яких перемогла керівна партія «Грузинська мрія». Опозиція — в основному «Єдиний національний рух» Міхеїла Саакашвілі — посіла друге місце, хоча дуже розраховувала на перемогу, адже тоді в країні оголосили б дострокові парламентські вибори. Повернення Саакашвілі, його арешт, голодування і вироки у деяких справах посилили напруженість у суспільстві. Зараз Грузія розділилася не тільки на прихильників і противників Саакашвілі, а й на консерваторів і лібералів. На цьому тлі в країні ростуть проросійські настрої. Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька та Олександр Сташевський з’їздили до Грузії, щоб зрозуміти, як країна від однозначного вибору курсу на Захід прийшла до розколу.


5 липня 2021 року. У центрі Тбілісі, на проспекті Шота Руставелі, кілька десятків агресивних молодих чоловіків били журналістів. Тут мав відбутися «Тбілісі Прайд» — хід представників і симпатиків ЛГБТ+ людей. Але маршу не було — представники «Тбілісі Прайду» визнали, що виходити на вулиці просто небезпечно. До цього прем’єр-міністр Іраклій Гарібашвілі прямо закликав потенційних учасників прайду відмовитися від акції. Але їхні опоненти все одно прийшли. Вони розгромили офіс «Тбілісі Прайду», зірвали та спалили райдужний прапор, а пізніше — скинули прапор Євросоюзу з будівлі парламенту Грузії.

«За нами ганялися, — розповідає Забороні головна редакторка проєкту JAMnews Маргарита Ахвледіані, котра того дня працювала на прайді, якого не відбулося. — Ми знімали жилети з написом «Преса», адже якщо у вас бачили цей жилет, то бігли, хапаючи каменюки, щоб розбити голову. Важкими камерами журналістів розбивали голови цим журналістам. [Ми] ховалися в магазинах — вони ламали двері і вривалися туди».

Поліція ніяк не перешкоджала агресивним нападникам. Того дня серйозно постраждало приблизно 50 журналістів, а одного з них через кілька днів знайшли мертвим. Його родичі впевнені, що причиною стало саме побиття.

«Для мене 5 липня — це точка неповернення, — додає Маргарита Ахвледіані. — Це день, коли стало зрозуміло, що ситуація в Грузії перейшла через край і, можливо, відкотитися назад уже не вийде».

«Коці» і «наці»

На початку грудня в Грузії тепло і сонячно — температура на вулиці сягає 20 градусів вище нуля. Але на колись жвавих вуличках Тбілісі зараз майже порожньо, як і в численних ресторанах у центрі міста. У Грузії продовжують діяти суворі ковід-обмеження — в заклади пускають тільки за QR-кодом і навіть на вулиці потрібно перебувати в масках. Зате відчутно більше, в порівнянні з допандемійними часами, людей, які просять милостиню, — в основному це місцеві жінки середнього віку.

На стовпах, парканах і будинках усе ще багато політичної реклами — найчастіше це сині листівки «Грузинської мрії» або біло-червоні «Єдиного національного руху», на яких обов’язково зображений Міхеїл Саакашвілі. Вибори в Грузії минули ще в жовтні — але їхні відгомони чутно досі.

«Люди поділилися на умовних «коці» — прихильників «Грузинської мрії» і «наці» — прихильників партії Саакашвілі [«коці» — скорочено від «картулі оцнеба», так грузинською читається назва партії влади; «наці» — скорочено від «Єдиний національний рух»], — говорить Маргарита Ахвледіані. — І цей поділ дуже жорсткий — аж до того, що вас можуть висадити з таксі, якщо ваша точка зору [щодо політичних подій у Грузії] не збігається з точкою зору таксиста. Під час знайомства на вечірці у вас можуть запитати, хто ви: «коці» чи «наці»? Розпадаються сім’ї, і руйнуються дружби. Навіть зріс рівень домашнього насильства».

Ми розмовляємо з Маргаритою в одному з тбіліських кафе недалеко від її дому. У неї завжди мало часу — ось і після нашої зустрічі Маргарита відлітає на чергову конференцію. Проєкт JAMnews, який вона очолює, працює в Грузії шість років, але його не можна назвати виключно грузинським медіа — він висвітлює події і у Вірменії, і в Азербайджані. Це, мабуть, єдине південнокавказьке ЗМІ, яке намагається неупереджено подавати інформацію про ситуацію на Південному Кавказі і в невизнаних «республіках» — Абхазії, Південній Осетії й Нагірному Карабасі. Тому журналістам завжди було складно працювати — а в умовах політичної кризи їхнє становище загострилося.

Криза в Грузії триває вже кілька років. У 2019 році в країні протестували через російську делегацію в грузинському парламенті: тоді депутат Держдуми РФ Сергій Гаврилов зайняв крісло голови парламенту і вів засідання російською мовою. Протести жорстко розігнала поліція, влада назвала тодішні події спробою «державного перевороту», а прокуратура звинуватила голову «Єдиного національного руху» Ніку Мелію в «організації групового насильства». Вже пізніше, 2020 року, його заарештували.

У 2020-му Грузія обирала парламент. З великим відривом, здобувши 48% голосів, перемогла керівна партія «Грузинська мрія». Вона при владі в Грузії вже 9 років, її заснував і очолює олігарх Бідзіна Іванішвілі. Головна опозиційна партія «Єдиний національний рух» Міхеїла Саакашвілі набрала на 20% менше. Незважаючи на такі приголомшливі результати, в одномандатних округах (вибори відбувалися за змішаною мажоритарною та списковою системами) партія влади втратила голоси, а опозиція, навпаки, додала. Але все одно оголосила вибори сфальсифікованими і бойкотувала парламент.

Вирішувати ситуацію довелося Євросоюзу. План виходу з глухого кута запропонував президент Європейської ради Шарль Мішель наприкінці 2020 року. За ним влада мала випустити опозиціонера Ніку Мелію, провести судові реформи. Крім того, уряд зобов’язали провести позачергові парламентські вибори у 2022 році, якщо на місцевих виборах 2021 року «Грузинська мрія» набере менше як 43% голосів. Опозиція, своєю чергою, мала припинити бойкотувати парламент.

«Угоду підписали після дуже важких боїв, — каже Маргарита Ахвледіані. — Й ось нещодавно [влітку 2021 року] влада каже: «А ми передумали і виходимо з угоди». У підсумку не буде знижений прохідний бар’єр на наступних виборах [з 5% до 2%], з політичною амністією вони відіграли назад. І звичайно, це була серйозна заявка для Заходу — Мішель особисто регулював цю проблему, на кону стояла його репутація. Вони [представники влади] стали дозволяти собі різкіше говорити з західними посередниками».

Фактор Саакашвілі

Офіс «Грузинської мрії» розташований навпроти пішохідного скляного мосту Миру, який побудували за часів президентства Саакашвілі. У радіусі 200 метрів навколо будівлі партії повністю перестає працювати будь-який стільниковий зв’язок. PR-служба «Грузинської мрії» не відповіла на прохання Заборони про коментар представників партії або парламенту.

Офіс «Єдиного національного руху» — майже на виїзді з Тбілісі, по дорозі в аеропорт. Тут відчинені двері в будь-який час доби і постійно сидять кілька десятків людей — дивляться новини та стежать за порядком. Атмосфера трохи нагадує київську мерію під час Євромайдану. Саме тут 1 жовтня затримали Міхеїла Саакашвілі, коли він повернувся до Грузії — якраз напередодні першого туру місцевих виборів.

«Востаннє, коли ми з ним [Саакашвілі] бачилися в Києві, ми дуже довго говорили, — говорить Забороні одна з лідерок «Єдиного національного руху» Хатія Деканоїдзе (докладніше читайте у великому інтерв’ю Хатії для Заборони). — Він постійно повторював, що хоче повернутися до Грузії, щоб допомогти позбутися Іванішвілі».

В уряді Саакашвілі Деканоїдзе реформувала Міністерство внутрішніх справ, а 2014 року приїхала в Україну. Перед нею стояло амбітне завдання — зробити з української міліції поліцію західного зразка. У 2015 році вона очолила Національну поліцію України, особисто брала участь у створенні патрульної поліції. Тоді цей підрозділ мав найвищий рейтинг довіри за всю історію незалежної України.

Але вже 2016 року Хатія звільнилася — вона сказала, що весь український уряд, починаючи від депутатів і закінчуючи президентом Петром Порошенком, перешкоджав реформам.

«Для таких реформ потрібна сталева політична воля, — хитає вона головою. — У них цієї волі не було».

Попрацювавши трохи в Молдові консультанткою кримінальної поліції, Хатія у 2017 році повернулася до Грузії. Тому для неї зрозуміло, чому повернувся і Саакашвілі.

«Коли я вперше побачила його в ув’язненні, запитала: «Ти ж розумів, що це дуже великий ризик?», — розповідає вона. — А він відповів: «Так, ось я був на волі, я працював, у мене було все, але не було тієї свободи, яка дуже важлива для мене — це батьківщина, Грузія». І, чесно кажучи, я його розумію».

Відразу після арешту Саакашвілі оголосив голодування. Його обманом перевели в тюремну лікарню — а пізніше на YouTube з’явилися кадри, як його насильно тягнуть по підлозі. Опозиційні партії одностайно зажадали звільнити Саакашвілі, а на вулицях Тбілісі люди вийшли на протести.

Здавалося, приїзд Саакашвілі допоможе опозиції набрати голосів. Тим більше перший тур виборів, який відбувся 2 жовтня, для опозиції був радше вдалим, ніж ні — кандидати в мери міст не набрали більше як 50%, тому оголосили другий тур. У Кутаїсі, де балотувалася Хатія Деканоїдзе, вона навіть випередила в першому турі кандидата від «Грузинської мрії» на 2%.

Але Маргарита Ахвледіані впевнена: фігура Саакашвілі занадто токсична для Грузії. До колишнього президента немає однозначного ставлення — його або дуже люблять, або ненавидять, це визнають навіть його прихильники.

«Саакашвілі змінив Грузію кардинально, він зробив з цієї країни зовсім іншу, — пояснює журналістка. — Він не тільки змінив дороги, поборов корупцію, вирішив проблеми зі світлом. Він великою мірою змінив менталітет. Але водночас він налаштував проти себе багатьох. За перемогу над криміналом ми заплатили тим, що Грузія вийшла на друге місце в Європі за кількістю ув’язнених. Люди могли сидіти шість років за те, що вони винесли з заводу каструлю. Це дуже висока ціна. Я не беруся зараз міркувати, чи слід було її платити, але дуже велика кількість людей вважає, що це не було того варте».

Маргарита працювала на протестах, вона каже: багатьох людей дратувало, що туди приносили плакати на підтримку Саакашвілі. За її словами, антипатія до колишнього президента настільки сильна, що багато хто вирішив не голосувати за опозицію — виходячи з позиції «краще вже «Грузинська мрія», ніж знову Міша».

«Я думаю, що такі люди могли бути, — погоджується Хатія Деканоїдзе. — Але разом з тим я думаю, що Саакашвілі [своїм поверненням] довів — він реально готовий померти за Грузію».

Маргарита Ахвледіані вважає, що причина повернення колишнього грузинського президента більш прозаїчна — Саакашвілі боляче ображало те, що він залишився не при ділі у себе на батьківщині: «Він був президентом країни, реформатором, людиною, про яку говорив весь світ. Для такої людини неможливо залишатися регіональним політиком [яким він був в Україні]».

Опозиційна Цаленджиха

Опозиція програла місцеві вибори, але партія влади не змогла здобути приголомшливу перемогу — вона вирвалася вперед усього на кілька відсотків голосів. Єдиним муніципалітетом з 20, де опозиція виграла, стало місто Цаленджиха в північно-західній частині Грузії, майже на кордоні з невизнаною «республікою» Абхазією.

«Зараз усі кинуться в Цаленджиху — і влада, і опозиція, — запевняє Маргарита Ахвледіані. — Владі потрібно повертати контроль над містом, опозиції — показувати, чому краще вибирати її. Я впевнена, що в Цаленджиху вливатимуть багато грошей».

Від Тбілісі до Цаленджихи — майже шість годин їзди машиною. Спочатку дорога йде автобаном, побудованим ще за часів Саакашвілі, далі звертає на сільську дорогу, місцями розбиту і в ямах. Прогулюються корови та свині, вздовж дороги грузинки продають хурму, гарбузи й мандарини, все це — зі своїх городів. Населення в цій частині Грузії, як правило, живе тільки сільським господарством і торгівлею. У Зугдіді — єдиному великому місті поруч із Цаленджихою — раніше було багато заводів і фабрик: машинобудівні, паперово-целюлозні, маслоробні та консервні. Але в 90-ті всі вони були розграбовані й закриті.

«Гамарджоба», — традиційно вітаються жінки в місцевому кафе в Цаленджисі та щиро всміхаються, коли чують, що ми з України. Пхалі і сациві — страви, які тут подають, зовсім несхожі на ті, що готують у тбіліських ресторанах: вони грубші і на вигляд, і на смак. Це єдине робоче кафе в центрі, поруч тільки невелика пивна.

Кілька будинків біля місцевої мерії спалені, на інших — сліди пожеж і куль. Це відгомони громадянської війни в Грузії 1992 року — тоді прихильники першого президента Звіада Гамсахурдії увійшли в місто і підпалили кілька будівель.

«У мене те ж питання: чому за 30 років ці будинки не реставрували? — каже із запалом Тамара Бєлканія, нова віцемерка Цаленджихи. — Напевно, владі це було не потрібно, напевно, влада була зайнята іншим — наприклад, своїм збагаченням».

Мер Цаленджихи Георгій Харчілава — представник партії Саакашвілі, Тамара Бєлканія з іншої опозиційної партії — «Лело». Цаленджиха стала прикладом компромісу, якого досягнули опозиційні партії, — спільний коаліційний уряд. Тому місця у владі отримали представники різних партій. Сама Тамара — родом з Цаленджихи, але довгий час жила в Тбілісі. До рідного міста вона повернулася лише цього року, якраз під час виборів. Столичне життя залишило свій відбиток — Тамара говорить вивіреними фразами й політичними гаслами. Її підлеглі більше простодушні — коли ми розмовляємо в коридорах, вони зізнаються: не очікували перемогти на цих виборах.

«У мене є кілька причин, чому ми виграли, — пояснює Тамара Бєлканія. — По-перше, люди втомилися від того, що діється, що влада корупційна, що вона наживається, поки люди бідніють. По-друге, мера добре знають у місті, він порядна людина, сім’янин, займається спортом. А по-третє, він багато ходив по місту, особисто розмовляв з людьми і переконував їх. Люди бачать, що він поруч з ними, що він такий самий, як вони».

Переміг Харчілава з невеликим відривом — він обігнав свого суперника від «Грузинської мрії» всього на кілька відсотків. У листопаді Харчілава відмовився зустрічатися з прем’єр-міністром Грузії Гарібашвілі, коли він проводив нараду з мерами всіх міст. Але заявив, що згоден співпрацювати з партією влади «на благо муніципалітету». Тамара Бєлканія обіцяє: через кілька років Цаленджиху буде не впізнати.

Проросійські настрої та насильство

Тамара Бєлканія не дарма виділила одним з факторів перемоги Харчілави його «порядність» і «сімейність». Грузія — дуже патріархальна, віруюча і традиційна країна. Вірність родині і традиціям тут дуже шануються, а священники в селах — досі найбільш впливові й шановані люди. На тлі сильних консерваторських настроїв у Грузії набирають вагу проросійські рухи.

«З самого початку незалежності [Грузії] завжди були люди, які намагалися увійти в політику і проводити інтереси Росії, — пояснює Забороні редактор JAMnews Дмитро Аваліані. — Був, наприклад, колишній глава КДБ [Ігор] Гіоргадзе, який втік з Грузії, або глава Аджарії [Аслан] Абашидзе, який дуже дружив з Кремлем. Зараз Кремль робить ставку на консервативні сили. Вони декларують близькість до церкви, до традицій і налаштовані різко антизахідно. Вони кажуть, що головний ворог Грузії — це Захід, з ним треба боротися. Звідси випливає пункт два — боротися із Заходом нам може допомогти тільки Росія, вона єдиновірна, християнська країна, яка захищає традиційні цінності».

«Довгі роки — ще до Саакашвілі і після, починаючи з 2010 року, — йдуть масштабні інвестиції в інформаційне поле Грузії, — додає Маргарита Ахвледіані. — Це м’яка сила, яка активно підкорює місцеві медіа і створює свої. Вони працюють грузинською мовою і всіляко хвалять народ Грузії — незвичайний і винятковий, який дуже псує західний вплив».

Один з найяскравіших таких проросійських майданчиків — телекомпанія та інтернет-платформа «Альт-Інфо», яка створила свою політичну партію «Консервативний рух» — її вже зареєструвало грузинське Міністерство юстиції. Голова цієї партії Зураб Махарадзе відмовився спілкуватися з Забороною — йому не сподобалася стаття про сексуальні злочини і російський вплив у грузинській церкві. Церква для консерваторів — головний союзник, який дуже їм допомагає, каже Дмитро Аваліані.

«Альт-Інфо» не приховує своєї проросійської спрямованості. Причому пов’язані вони з найрадикальнішими представниками російського націоналізму — наприклад, з ультраправим Олександром Дугіним. На сайті «Альт-Інфо» виходило інтерв’ю з ним, а один зі спонсорів проєкту, консервативний бізнесмен Леван Васадзе, зустрічався з Дугіним у Москві.

Влада проти журналістів

Саме «Альт-Інфо» була головним ідеологом і рушійною силою нападу на грузинських журналістів під час «Тбілісі Прайду». В ефірах цього медіа прямо закликали громити і бити учасників акції.

«Це [партія «Консервативний рух»] явище дещо іншого порядку, ніж їхні попередники, — розмірковує Дмитро Аваліані. — 5 липня вони змогли влаштувати погром: організовано звезли людей, розбили їх на групи, у них були командири, які спілкувалися по рації. Вони знали, куди йти, кого побити й кого громити. Це люди щодня віщають зі свого каналу. Вони кажуть: «ліберастів» можна і вбити, це не гріх. Треба силою захищати наші традиції та інтереси. Такого жодна проросійська партія в Грузії ще не робила».

Причому, на думку Аваліані, «Грузинська мрія» безпосередньо опікується такими рухами. За його словами, серед усіх затриманих після 5 липня не було жодного організатора — тільки ті, хто брав участь у нападі. «Альт-Інфо» вже пообіцяла допомогти цим людям матеріально.

«У влади зараз проблема з легітимністю і підтримкою в суспільстві, тому консервативний і антизахідний електорат вони розглядають як своїх, — пояснює Аваліані. — У «Грузинської мрії» немає чіткого світогляду, крім того, щоб виконувати бажання олігарха Іванішвілі. Як скаже Іванішвілі — такою буде і зовнішня політика, і внутрішня політика. Іванішвілі панічно боїться Путіна. Це дуже добре проявилося після виступу журналіста [Георгія] Габунії на «Руставі-2», який матом лаяв Путіна. Відразу ж влада впала в паніку, МЗС о 12 годині ночі зробило заяву. Хтось, найімовірніше, сам Іванішвілі, злякався, щоб Путін не подумав на нього».

І Дмитро, і Маргарита кажуть: влада не захищає журналістів, навіть більше, вона перейшла до боротьби з ними. Замість того, щоб боротися з проросійським впливом, каже Дмитро, силовики зайняті прослуховуванням опозиції й журналістів. Незалежні медіа дратують «Грузинську мрію». А це в підсумку призводить до того, що і суспільство стало ставитися до журналістів з підозрою.

Україні така ситуація добре знайома — і вона повторюється від президента до президента. Досі не розслідувано вбивства Павла Шеремета, хоч це обіцяли і Петро Порошенко, і Володимир Зеленський. Українська влада теж закривається від журналістів — на останньому пресмарафоні Зеленського не було навіть відкритої акредитації. Якщо порівнювати Україну з Грузією, все це — тривожні дзвіночки.

«Для мене головним шоком була реакція людей [на побиття журналістів під час «Тбілісі Прайду»], — зізнається Маргарита Ахвледіані. — У нас в Грузії прийнято, що якщо вам стало погано або на вас нападуть, неважливо, жінка ви чи чоловік, — вам завжди допоможуть. Дівчинку з мікрофоном б’ють ногами — повз проходять люди та не втручаються. Відбулася дуже сильна дегуманізація суспільства. Якщо люди бачать, як вбивають скажену собаку, вони, звичайно, будуть переживати. Але в глибині душі подумають: ну а що робити, якщо так потрібно для суспільства? Значить, цих скажених собак — нас, журналістів, — потрібно відстрілювати».

Що далі?

Соцопитування показують, що 75-80% грузинського населення дотримуються прозахідного курсу. Разом з тим проросійські настрої дійсно ростуть — але вони все ще в меншості. Маргарита Ахвледіані впевнена: велику роль у цьому відіграє те, що влада офіційно теж дотримується західного курсу, хоч і стала більш різко спілкуватися з європейськими партнерами. На її думку, щойно влада допустить відхилення від цієї лінії — тоді вже це означатиме серйозний поворот у бік Росії.

«Вони [представники влади] не антизахідники, але підтримують цінності та ідеї, які явно не європейські, — додає журналістка. — Наприклад, ідею, що церква може домінувати в ухваленні рішень про недискримінацію. [Були] відверті заяви прем’єр-міністра з трибуни, що ми не дозволимо принижувати церкву. Вони кажуть, що традиційні, національні цінності важливіші, ніж будь-що, а це, зокрема, і те, що жінка не повинна працювати».

Маргарита критикує грузинську опозицію — вона каже, що та не працює з консервативним електоратом. З нею згоден і Дмитро Аваліані.

«Консерватори останніми роками успішно працювали передусім на молодіжну аудиторію, — говорить Аваліані. — Прозахідна опозиція і прозахідні сили практично не працюють на цей сегмент суспільства. На молодь вони теж дуже погано працюють. Не можна було залишати консервативний сегмент проросійським силам. Якщо людина носить чоху [традиційний грузинський одяг], то чомусь вона асоціюється з проросійським табором, з антизахідною і антиліберальною ідеологією, хоча так це не повинно працювати».

Поки все виглядає так, що криза в Грузії далека від свого вирішення. Міхеїл Саакашвілі чекає нових вироків, але наші співрозмовники впевнені, що він не отримає більше, ніж 6 років ув’язнення — в Грузії строки не підсумовуються. Опозиція вимагає звільнити Саакашвілі і провести дострокові вибори до парламенту наступного року. Але навряд чи влада піде на поступки за цими позиціями. Президентка країни Саломе Зурабішвілі вже заявила, що ніякої політичної амністії для Саакашвілі не буде. Максимум, що може статися, каже Маргарита Ахвледіані, — його депортують в Україну, адже у Саакашвілі немає грузинського громадянства.

«Влада сама робить з Саакашвілі в’язня, — додає Маргарита. — Вона наче спеціально робить усе, що робити не потрібно. Навіщо потрібно було обманом його переводити в тюремну лікарню? Навіщо потрібні були ці кадри, де його тягнуть по підлозі? Все це тільки додає драматичності [прихильникам Саакашвілі]».

Її колега Дмитро Аваліані впевнений, що у Саакашвілі після повернення до Грузії, навпаки, додасться прихильників.

«Коли людина сама бореться проти влади, системи, традиційно, в Грузії це викликає повагу, — говорить він. — Я думаю, що після його приїзду у нього додасться прихильників, в основному серед тих, хто був посередині — ні за тих [партію влади], ні за цих [опозицію]».

Що стосується дострокових виборів, то в «Грузинській мрії» вже заявили, що їх не буде. І формально їхня позиція аргументована — навіть за угодою Мішеля дострокові вибори були б можливі, якби «Грузинська мрія» набрала менше як 43% голосів, але вона набрала 47%. Опозиція ж вважає, що ці вибори сфальсифіковані — тому дострокові вибори мають відбутися.

«Опозиція хоч і не виграла вибори, але програла всього кілька відсотків голосів, — резюмує Маргарита Ахвледіані. — В умовах жорсткої пропаганди та адміністративного ресурсу [керівної партії] це свідчить про дуже велику підтримку населення. Треба зараз припинити ходити по вулиці з прапорами і співати пісні. Треба йти та працювати, готувати країну до парламентських виборів 2024 року. Що більше опозиція буде вуличною — то менше матиме прихильників. А тоді більше буде підтримки у «стабільного Путіна», адже у нього «стабільність» — це головне слово. Поки що не все втрачено. Якщо опозиція покаже, що на неї можна покластися, що вона батько і мати в сім’ї — я думаю, ми прорвемося. Жоден диктатор не втримається при владі, якщо його перестануть підтримувати на кухнях».

Україна і Грузія

Хатію Деканоїдзе рідко можна застати в офісі «Єдиного національного руху», хоч вона і одне з її головних облич. Вона постійно на зустрічах і в роз’їздах — після нашого інтерв’ю їй потрібно їхати в Брюссель. Хатія виглядає втомленою, вона одягнена в штани й кросівки — максимально зручні речі для постійних перельотів і переїздів. Саакашвілі для неї — не просто лідер політичної партії, а ще й хороший друг. Тому вона впевнена, що він не сидітиме у в’язниці довго.

«Україна і Грузія дуже схожі, у нас з вами одна доля, один шлях, — каже Забороні Деканоїдзе. — І у нас з вами один спільний ворог — Путін. Потрібно бути сильними. Нам — Україні та Грузії — потрібно поміняти країну, зробити реально сильну економіку, верховенство права, демократію, судову систему дуже сильну і абсолютно незалежну. Україну і Грузію можна взяти, тільки якщо вони будуть слабкими зсередини».

За підтримки «Медиасети»

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top