Виставка Стаса Волязловського: що таке його шансон-арт - Заборона
Читаєте зараз
У Харкові відбувається виставка художника Стаса Волязловського. Як його шансон-арт змінив українське мистецтво

У Харкові відбувається виставка художника Стаса Волязловського. Як його шансон-арт змінив українське мистецтво

Виставка Стаса Волязловського: що таке його шансон-арт

Стас Волязловський — художник, який вписаний в історію українського сучасного мистецтва як творець шансон-арту, або «хер-арту». Його самобутній стиль — прямолінійні, місцями вульгарні й гротескні роботи — впізнавані з першого погляду. Для роботи він часто використовував текстиль: скатертини, простирадла, матраци, нічні сорочки, фартухи. Волязловський називав це «ганчірками». Зараз ці «ганчірки» продаються в середньому за 14 тисяч доларів. Влітку цього року куратори музею Помпіду в Парижі відібрали його роботу для колекції, яка представлятиме сучасне українське мистецтво. 4 вересня в харківському ЄрміловЦентрі відкрилася велика ретроспективна виставка художника. Журналістка і арткритикиня Оксана Семеник розповідає про шансон-арт Стаса Волязловського і чим він був важливий для сучасного українського мистецтва.


«Волязловский и уся его творча жізнь»

« – Як вам виставка?
– Незвично, я не привик до такої творчості. Чесно, в мене навіть трохи почала боліти голова. Незвичайний художник, не скажу, шо я вражений, скоріше шокований.
– Шоковані відвертістю?
– Шокований прямим стилем, шо все не приукрашено, а так, як єсть».

з інтерв’ю в молодіжному інстаграм-журналі «Жмых»

Перед відкриттям виставки Стаса Волязловського в ЄрміловЦентрі в Харкові мій друг запитує, чи варто йому приходити разом з маленькою дочкою. Я відповідаю, що творчість у Волязловського провокаційна і відверта, але якщо не читати написи або розглядати порнографічні сцени здалеку — то здається, що виставка і не 18+ зовсім. Акуратно намальовані величезні фалоси з венами, дівчата, в яких вростають менші фалоси, — це все не помічаєш, якщо не фокусуватися на деталях.

Виставка починається з відео, в якому ми чуємо незадоволений голос жінки — це мама Стаса, Алла Борисівна — і самого художника. Вона висловлює невдоволення його способом життя, на що голос чоловіка відповідає: «То що мені тепер, сучасним мистецтвом не займатися?» Відео називається «Мама». Саме з мамою Волязловський прожив усе життя в Херсоні, вона була героїнею багатьох його відео і фотографій.

За спогадами мами, Стас малював з трьох років: «У третьому класі він написав твір про Тутанхамона, зробив 40 помилок. Вчителі сказали: буде або геній, або придурок». Після школи Волязловський навчався на кераміста в ПТУ і викладав там дев’ять років. Кераміку Стаса — теж самобутню, не схожу на народну, іронічну і з пенісами — можна було побачити на виставці. Він також створював «стінгазети», графіку, колажі, інсталяції, відеороботи, писав оповідання та вірші.

У 2000-х в Херсоні був учасником об’єднання «Р.Е.П» і клубу «Тотем», у 2010-х — музичної гоп-гей групи «Рапани» разом із Семеном Храмцовим. Вони іронізували з побутової гомофобії і загалом стереотипів і табу в суспільстві.

Мама передала весь архів Стаса, який залишився після його смерті в січні 2018-го, харківським колекціонерам Борису і Тетяні Гриньовим. Алла Борисівна передала всі роботи безкоштовно, але з умовою: щороку Гриньови мають робити виставку або видавати книгу, присвячену Стасові.

«Волязловский и уся его творча жізнь» показує творчість херсонського художника в дуже різних медіа: від кераміки і графіки до відеоарту і «ганчірок», які зробили його знаменитим. «Ганчірками» Волязловський називав роботи, які він малював кульковою ручкою на простирадлах, матрацах, подушках, жіночих нічних сорочках і фартухах. На них він малював усе, що бачив навколо і чим жив Херсон — зеки, пацанчики з району, дівчата, які мріють про хороше життя, політики «з телевізора».

«Я всім знайомим пояснювала, що якщо в його творчості є елементи нецензурщини, не треба розуміти їх у прямому сенсі. Це концентрований негатив нашого часу. Художник гіперболізує дійсність. Він начебто не цікавився політикою, але малював і Ющенка, і Тимошенко», — говорила Алла Волязловська вже після смерті Стаса. Обставини його смерті досі точно невідомі.

Шансон-арт і «ганчірки»

«Шансон-арт — це моя рефлексія на світ, в якому я існую, з його інтересами, проблемами, страхами, релігією, новими культурними викликами, з його телебаченням і програмами, наповненими дебільною рекламою, розчленівкою, криміналом, порнографією, серіалами і політикою, з його жовтою пресою і його інтернетом. Можливо, для мене це щось на кшталт арттерапії. Мені дійсно вдається звільнитися від усього, що лізе в мозок проти моєї волі. Беру і вивалюю все налізле в такій лубочно-концентрованій формі на аркуш паперу або старі секонд-гендівські простирадла, які розмальовую кульковими ручками», — говорив художник. Одну з «ганчірок» цього року відібрали куратори музею Помпіду для колекції українського мистецтва у своїй інституції.

Показані роботи — це дуже мала частина спадщини Волязловського. По-перше, після його смерті залишилося багато дисків, які ще потрібно описати і відглянути. Один з таких дисків зображений на афіші. Назва виставки — це оригінальний підпис Стаса. За життя Волязловський часто передавав свої роботи куратору й арткритику Олександрові Соловйову, одному з кураторів виставки. Він же і відкрив світові Стаса, коли шукав сучасних художників з усієї України для виставки в тоді ще новому PinchukArtCentre. А по-друге, куратори кажуть, що найкращі роботи шансон-арту виставляють в Москві, в галереї Володимира Овчаренка (у минулому — галерея «Ріджина»).

Виставки художника відбувалися в Нью-Йорку, Мілані, Лондоні, Вільнюсі та інших містах. З Херсона він принципово не переїжджав. Адже саме це місто було його натхненням.

«Херсон схожий на багато інших міст України. Херсон Стаса — це шансон у маршрутках і офіційна шароварщина, «гопота» в спортивних костюмах на вулицях і гламур з телеекранів, красиві обіцянки політиків і мама, яка продає на автовокзалі газети. Життя на межі виживання, але життя зі смаком. Який це смак — інше питання, але важливо знати, що, коли Стасу пропонували переїхати жити до Києва чи Москви, він відмовлявся. Там був не його світ, цей світ не спонукав його до творчості», — згадує кураторка виставки і подруга Волязловського Олена Афанасьєва в розмові з Забороною. Вона каже, що в його творчості дуже важливою є робота з табу, а табуйовані теми скрізь однакові.

«Шо за підорас этот Волязловській и шо он бля рисует?»

Може здатися, що роботи Волязловського оспівують фалічну культуру і секс. Але чим довше вдивлятися в його роботи, то більше видно його насмішку над зацикленістю на сексі і надуманою важливістю статевого члена в суспільстві й культурі.

Для Волязловського також важливим був текст — він є майже в усіх його роботах у стилі шансон-арту. Наприклад, колаж «Автопортрет, якого немає». У центрі роботи вирізана картонна рамка, в якій нічого не намальовано. З боків тексти і вирізані з листівок або журналів духи, косметика і квіти. Якщо коротко, то сенс такий: у минулому житті художник (герой) міг би бути жінкою, але пацанам про це говорити не можна, інакше засміють. А портрета немає, бо ким Волязловський був у минулому житті — не знає. Філософія, релігія, естетика нульових і пацанські поняття в одному флаконі.

В інших роботах він іронізує із себе, наприклад, великими літерами пише: «Шо за підорас этот Волязловській и шо он бля рисует?» Умінням працювати з текстом і писати все прямо, без складного концептуалізму Стас відрізнявся від інших сучасних художників. На його роботах усе зрозуміло: де висміюються обивательські стереотипи, а де обламалася чергова любовна історія.

«Мені ніколи не хотілося жити зі своїми роботами, особливо — з шансон-артом. Вдома у мене їх немає, вони мене грузять. Тобто я бачив людей, які купували мої роботи і навіть вішали їх на стіну. Я запитував: «Як?!» Їм, очевидно, бракує чорнухи в житті: все так добре, що треба трошки погано», — говорив Волязловський.

Але іншу естетику, яку він теж часто використовував у своїх роботах, можна було дійсно побачити мало не в кожній квартирі: килими, домашній текстиль з тиграми або левами, стрази, пластикові квіти та інше. З цього, наприклад, і складається його проєкт «Затишок», який виставлявся в Національному художньому музеї, Польщі та Німеччині. Предмети для цієї інсталяції він знаходив на барахолках і стояв за ними в чергах, як десятки інших людей. Він не просто іронізував із цих інтер’єрів, але жив у них. Тому на виставці можна побачити килим, наприклад, в оточенні редімейду: гітари зі стразами, а на них — наклейками з Путіним і патріархом усієї Русі Кирилом.

«Стас Волязловський дуже багато працював у себе у квартирі — дім був і його майстернею, і місцем, характер і наповнення якого впливало на його твори. Так, наприклад, у багатьох його відео- і фотороботах постійно повторюється килим, на тлі якого відбуваються різні комічно-еротичні дійства Волязловського. І цей килим, від традиційного й уже звичного і простого атрибута пострадянських будинків, стає фоном робіт Волязловського, який набуває не так побутових, як культурологічних обрисів, є важливим для розуміння контексту його робіт», — розповідає Вікторія Бавикіна, співкураторка виставки в ЄрміловЦентрі. Мистецтво Волязловського підкуповує своєю щирістю, адже художник зображував добре знайомі йому речі — те, чим він сам жив.

Сподобався матеріал?

Підримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору