Кіберспорт на пенсії: українка в 61 рік грає в Counter-Strike | Заборона
Читаєте зараз
«У мене можна забрати рукоділля, але не кіберспорт». Киянка на пенсії захопилася відеоіграми й тепер займається цим професійно

«У мене можна забрати рукоділля, але не кіберспорт». Киянка на пенсії захопилася відеоіграми й тепер займається цим професійно

«У мене можна забрати рукоділля, але не кіберспорт». Киянка на пенсії захопилася відеоіграми й тепер займається цим професійно

Тетяні Бірюковій 61 рік і вона кіберспортсменка. Уже два роки жінка професійно грає в Counter-Strike, хоча до того використовувала комп’ютер лише щоби вести фінансові документи. Сьогодні вона зізнається: готова відмовитися від будь-якого зі своїх захоплень, та можливість пограти в улюблений шутер бодай пару годин на день не проміняє ні на що. Журналістка Заборони Ганна Беловольченко поговорила з Тетяною про те, як вона потрапила в кіберспорт, чому захопилася ним та що заважає українським пенсіонерам жити на повну.


«Шукаємо гравців у віці 55+»

За лічені секунди чоловік у військовій формі застрибує на ящик, дістає зброю та влучно стріляє у ворога. Потім — постріл і ще один. Далі — перезарядка зброї, зміна позиції та нові постріли. Це — культова гра-шутер Counter-Strike, а керує персонажем-військовим 61-річна киянка Тетяна Бірюкова.

Тетяна — кіберспортсменка. Разом з іще шістьма учасниками вона формує українську команду Ageless Shooters [з англ.: «Стрілки поза віком»], середній вік членів якої 60 років.

Ще два роки тому Тетяна не знала, як тримати руки на клавіатурі та мишці. А тепер бере участь у кіберспортивних змаганнях. Ageless Shooters вдалося обіграти шведів, у 2020-му вони провели бій з командою ветеранів російсько-української війни, у березні 2021-го мали грати з норвежцями, однак на заваді став карантин.

«За фахом я економіст, — каже Тетяна. — Хоча й ніколи не мріяла про це. У дитинстві хотіла стати і вчителем, і лікарем, й інженером, і будівельником — ким тільки не хотіла! Але суто випадково стала бухгалтеркою: прохідних балів при вступі в університет вистачило на це. Так усе життя бухгалтеркою і пропрацювала».

До пенсії життя Тетяни мало чим відрізнялося від життя пересічної українки. Сходити на роботу, зайнятися хатніми справами й дитиною, з’їздити на дачу. Але в 55 все змінилося. Каже, коли пішла з роботи, зрозуміла, скільки всього в житті ще не спробувала: в’язання, рукоділля, йога, фітнес, екскурсії, подорожі. На пенсії жінка об’їздила чи не всю Херсонщину та Миколаївщину, закохалася в Західну Україну, піднялася на вершини Піп Іван і Дземброню. А одного дня побачила оголошення: шукають гравців у віці 55+ для гри у Counter-Strike на фестивалі Comic Con.

«Коли читала оголошення, не зовсім розуміла, що таке Counter-Strike. Бо до того я грала лише в «Цивілізацію» [відеогра в жанрі стратегія]. Коли відводила дитину до школи, сідала за комп’ютер і будувала віртуальне суспільство. Мені подобалося шукати баланс між озброєнням та економічним забезпеченням», — пригадує Тетяна.

Гра в стратегію була в далекому 1997 році. Однак у 2019-му Тетяна не вагаючись набрала номер, вказаний в оголошенні, і вже за пару днів сиділа за новенькою геймерською технікою в київському комп’ютерному клубі. Так почалася підготовка до участі в Comic Con.

W — йти вперед, Space — стрибок

«Коли починаєш грати, відчуваєш, ніби перебуваєш у тому віртуальному світі. Це неабияк захоплює. Деяких гравців бентежить кров — коли вбиваєш ворога, бризки розлітаються. Але я відсторонююся від цього. Сприймаю як мультиплікацію», — пояснює Тетяна.

До перших змагань вона з командою готувалася півтора місяця. Разом із тренерами щодня, крім вихідних, українські пенсіонери займалися по чотири-п’ять годин. Спочатку основи: W — йти вперед, S — назад, Space — стрибок. Далі — знайомство зі зброєю, наступний крок — тактика й стратегія. Але головне — практика, практика й ще раз практика.

«Добре, що молодим тренерам вистачило терпіння з нами займатися. Бо ми були схожі на першокласників — усе потрібно було пояснювати! З усієї команди лише наш капітан грав у Counter-Strike раніше. Решта ж уперше бачили гру».

 Після тренувань у залі Тетяна могла ще кілька годин пограти вдома, щоби відточити навички.

«Я не відчувала жодної втоми від цього. Навпаки: змушувала себе зупинитися, — констатує кіберспортсменка. — Максимум три гри, а далі встаю і переключаюся на інші справи».

Аналіз того, як пройшла попередня гра — один з улюблених моментів, зізнається жінка. А ще, каже, велике задоволення отримуєш, коли команда виграє завдяки тому, що ти правильно виконав завдання.

«Коли виходить привести команду до перемоги, це надихає», — додає Тетяна, але одразу зауважує, що в Counter-Strike не місце індивідуалістам. Це насамперед командна гра, у якій треба відчувати інших гравців, вміти домовлятися і слухати капітана, який вказує, чи обороняти точку, чи кидати гранату й бігти на нову позицію.

Хоча Counter-Strike — гра про постійні постріли й вибухи, Тетяна каже, що ніколи не нервує, якою б стресовою не здавалася ситуація.

«Я дуже спокійно сприймаю гру й поводжуся так само. Мене треба неабияк провокувати, аби вивести з рівноваги. Зрештою, я бухгалтер — я маю бути спокійна й зосереджена», — зауважує кіберспортсменка.

Півторамісячні тренування дали результат: на фестивалі українці обіграли шведів. Далі ж постало питання, що робити з командою. На щастя, пригадує жінка, спонсори, які підтримали їх на старті, вирішили не закидати справу — компанія Lenovo дала кіберспортсменам професійну техніку та дозволила займатися на базі одного з київських клубів і надалі. Тож тренування продовжилися.

Головне — баланс

Скільки себе пам’ятає, Тетяна завжди була активною. Наприклад, у школі брала участь у всіх змаганнях. А коли хлопці не давали грати з ними у футбол, ставала позаду воротаря і все одно долучалася. Тепер же долучається до акцій за чистоту довкілля, порятунок тварин. Каже, що просто сидіти на одному місці — не для неї.

Але такий спосіб життя сприймають далеко не всі. Через стереотипи, ніби пенсіонери можуть лише сидіти вдома, в’язати та читати книжки, Тетяна не раз стикалася з неприйняттям своїх хобі. Кіберспорт, вочевидь, завжди викликає найбільше подиву.

«Молодь дуже дивується й не вірить, — каже Тетяна. — Інколи розпитують мене про гру більше, ставлять питання про те, які карти є, яка зброя, як грати — намагаються так вивести на чисту воду. А коли розуміють, що я знаюся на грі, сприймають це із захопленням. А от старші деколи кажуть, ніби це все не для мене. З такими я просто не спілкуюся — навіщо?».

Про те, що захопилася кіберспортом, Тетяна не розповідала одразу навіть донці. Каже, боялася реакції на кшталт «Тобі це не потрібно. Що це дає? Краще займися чимось іншим!». Але після участі в Comic Con про команду почали говорити в медіа і приховувати щось уже не було сенсу — зізналася.

«Я дуже зраділа, коли не почула осуду, заперечень чи відмовлянь. Донька дуже тішилася за мене, хоча сама вона далека від комп’ютерних ігор», — каже Тетяна.

Кіберспортсменка переконана: якщо дитина чи дорослий хочуть пограти в комп’ютерні ігри, не слід їм заважати. Заборони й обмеження — погана ідея, адже якщо захоплення не шкодить, йому варто приділяти час. Counter-Strike, наприклад, не лише розвиває моторику рук, а й допомагає вчити англійську. Адже коли граєш онлайн не зі своєю командою, а з гравцями з усього світу, доводиться спілкуватися іноземною. Та й сама гра допомагає відволіктися від проблем і заспокоїтися, пояснює жінка.

Попри те, що без кіберспорту сьогодні Тетяна не уявляє свого життя, бездумно занурюватися в нього з головою не збирається. Кожна година гри означає більше фізичне навантаження. Адже має бути баланс. Тож типовий день для Тетяни — це підйом о восьмій. Далі прогулянка лісом на сім кілометрів. Разом з подругою вони обов’язково беруть торбинки для сміття — його збирають, поки дихають повітрям. У суботу і неділю жінка в походах або на екскурсії. А от для тренувань у Counter-Strike є друга половина дня в будні.

Життя без обмежень

«Про жодні досягнення я не мрію. Скільки існуватиме команда, скільки мене в ній триматимуть, стільки і гратиму, — каже Тетяна й додає, що єдине, чого точно прагне, це щоби подібні до Ageless Shooters команди з’являлися і в інших містах України. — Із зовсім молодими все ж нам важко змагатися. Вони грають чи не з десяти років, швидкість і реакція кращі, ніж у нас. А от із людьми у віці 50+ можна й позмагатися».

Ageless Shooters справді єдина команда з гравців такого віку в Україні. Подібні хотіли створити в Одесі та Черкасах, пригадує Тетяна. Але щоби грати професійно, потрібна локація для тренувань і потужна техніка. Через брак фінансової підтримки з боку приватних компаній в регіонах все лишилося на рівні ідеї.  Хоча для тих же Франції, Норвегії чи Швеції кіберспортсмени пенсійного віку — не рідкість. Два роки тому Ageless Shooters грали зі шведською командою Silver Snipers, середній вік учасників якої — 72 роки.

«Команда вийшла на гру неспішно. Було помітно, що для них це насамперед задоволення й цікавий спосіб провести час. І це прекрасно», — пригадує Тетяна.

На думку кіберспортсменки, якби в суспільстві було менше упереджень до людей пенсійного віку, вони б частіше пробували знайти себе та були б щасливішими. За молодості, каже жінка, часу може ледь вистачати, щоби бодай раз на рік у театр вибратися, адже в цьому віці люди переймаються кар’єрою, будують майбутнє. А от на пенсії починається життя для себе.

«Звісно, відіграє роль здоров’я. Якщо ти погано почуваєшся, то не хочеш нічого. Але коли ти відчуваєш, що ще багато на що здатен — потрібно все пробувати. Сьогодні в мене можна забрати рукоділля, але не кіберспорт. 50, 60 чи 70 років — неважливо, скільки. Життя надто коротке, щоби себе в чомусь обмежувати й міркувати, а чи не подумає хтось, що я щось роблю не так».

Нагору