Читаєте зараз
Американські гірки. У США пройшли вибори в Конгрес. Перемоги республіканців не сталося. Чому — розповідає політологиня

Американські гірки. У США пройшли вибори в Конгрес. Перемоги республіканців не сталося. Чому — розповідає політологиня

Elizaveta Pavlenko

Фінальні дні підрахунку результатів виборів в Палату представників і Сенат США. Попри прогнози політологів і соціологічні опитування, так званої червоної хвилі не вийшло — республіканці зайняли непереконливу більшість лише в Палаті представників. Чому прогнози не збулися, як історично складалися вибори для обох партій і чому республіканці маніпулюють електоратом, звинувачуючи в інфляції адміністрацію Байдена, а не військову агресію Росії, — розповідає політологиня Єлизавета Павленко.


Скасування «червоного цунамі»

Проміжні вибори — зазвичай погані новини для партії влади. Виборці вбачають в них можливість оцінити діяльність президента та його партії. На проміжних виборах, де переобирається Палата представників та третина Сенату, президентська партія традиційно втрачає більшість. Перемога республіканців при чинному демократичному президенті не несе за собою руйнівних наслідків — це звична для американців справа і зовсім не провал політики адміністрації Байдена, як це подають проросійські ЗМІ.

США мають двопартійну систему, забарвлену у два кольори: червоний (Республіканська партія) та синій (Демократична партія). Згідно з низкою соціальних опитувань, на виборах 8 листопада пророкували «червону хвилю» — різке збільшення підтримки Республіканської партії та масове обрання її кандидатів.

Самі республіканці та праві ЗМІ пророкували на цьогорічних проміжних виборах не хвилю, а ціле «червоне цунамі» — але цього не сталося. «Для республіканців це мало б бути як прогулянка в парку, — каже Чак Кофлін, колишній стратег Республіканської партії. — Але у нас такі жахливі кандидати, що вони просто не подобаються людям». Здобуття більшості не стало таким легким завданням, як того очікували в партії.

Демократи зберегли більшість у Сенаті з відривом всього в 1 голос: вони займуть 49 місць, а республіканці — 50. Єдиним штатом, де результати виборів ще не остаточні, залишається Джорджія — другий етап там пройде 6 грудня. Але навіть якщо республіканці виграють у штаті, який останні десятиліття схилявся до «червоних», демократи збережуть баланс у Сенаті завдяки віцепрезидентці Камалі Гарріс (вона належить до Демократичної партії).

Очікується, що у Палаті представників республіканці все ж набирають більшість, але зі значно меншим відривом, аніж прогнозували. Хороші новини в тому, що найбільш небезпечні трампісти — як для США, так і для України, — не пройшли до Конгресу.

«Консерватори зі здоровим глуздом, які зосереджувалися на обговоренні проблем, що хвилюють людей, дійсно виграли, — сказав республіканець Ларрі Хоган CNN. — Але люди, які намагалися оскаржити вибори 2020 року і зосереджувалися на теоріях змови… Всі вони були майже всюди проігноровані». За його словами, це вже треті вибори поспіль, коли Дональд Трамп коштує республіканцям перемоги. «Три страйки і ви в ауті», — додав він.

Головне — стабільність 

Співвідношення сил в американському Конгресі було збалансованим упродовж всієї історії (якщо не брати до уваги короткий період після Другої світової війни, коли республіканці з їхніми правими нахилами не мали жодних шансів здобути більшість у постгітлерівському світі). Демократи отримували супербільшість, яка в традиції американської політології зветься трифектою — це ситуація, коли одна політична партія контролює виконавчу владу та обидві палати законодавчої гілки. Востаннє таке було у 2008 році, коли демократ Барак Обама став президентом.

Домінація республіканців характерна для XIX століття. Республіканці мали більшість за часів Авраама Лінкольна, Теодора Рузвельта тощо — список можна продовжувати. Але трагедії тоді не сталося. Навпаки: для цього періоду характерне розширення прав і свобод людей, полегшення доступу до освіти та медицини, а завдяки технічному прогресу тоді з’явилися тисячі робочих місць. Звісно, були й негативні моменти. Але позитивних зрушень, як-от скасування рабства у 1862 році, було більше.

Криза демократії (і демократів) 

Початок каденції Джо Байдена припав на постковідний період. Бізнеси відновлювали повноцінну діяльність, люди поверталися до роботи, економіка почала виходити з рецесії після затяжної пандемії. За рік кількість робочих місць у США зросла на 6,6 мільйона — про це Байден звітував в одній зі своїх промов, назвавши очікуване явище заслугою його адміністрації.

Демократи мали й реальні заслуги. Вони працювали над соціальною політикою: покращували сумнозвісну американську інфраструктуру, а також спростили доступ до медичних послуг — найдорожчих у світі. В останні кілька місяців перед виборами демократи приділили найбільше уваги кампанії за права жінок: після рішення Верховного суду США про скасування конституційного права на аборт останнє опинилося під загрозою. Відтепер кожен американський штат може позбавити жінок права на аборт навіть у випадку зґвалтування, інцесту або загрози для здоров’я матері чи плоду. В американському Конгресі — 109 жінок-демократок, які рішуче протистоять подібним порушенням їхніх прав. 

Здавалося б, Демократична партія не мала жодних причин турбуватися про свою долю на майбутніх проміжних виборах.

Республіканці ж у цей час педалювали на свою користь тему, про яку демократи не говорили: інфляцію. Вину за зростання цін, спричинене насамперед російським вторгненням в Україну, вони поклали на адміністрацію Байдена та Демократичну партію. Згадали й COVID Relief Package (план соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та фінансування заходів з вакцинації) вартістю трильйон доларів, який, за їхніми словами, тільки погіршив інфляцію. І у демократів, і в республіканців економіка лишилась політичним слоганом, а не дійсно продуманим планом.

«Це економіка, дурнику»

Джеймс Карвіл, стратег успішної президентської кампанії Білла Клінтона, сказав цю фразу у 1992 році. Яким був головний фокус кампанії? «Економіка, дурнику», — адже вибори проходили в період рецесії. Це спрацювало: якщо у 1991 році 90 % опитаних американців схвалювали результати роботи президента Буша, який планував йти на другий строк, то упродовж наступного року думки американців різко змінилися — 64 % опитаних не схвалювали його політичний курс. Переміг Клінтон.

Політичний слоган набув нового сенсу через 30 років. Інфляція у США досягла 40-річного максимуму, хоча ще за рік економічні показники були на користь демократів: від зниження рівня безробіття до темпів економічного відновлення. 

Який слоган спрацював би на виборах сьогодні? «Це геополітика, дурнику», — пропонує колумністка Financial Times Рана Форухар. За її словами, світ зазнав суттєвих змін. Навіть коли всередині країни є відносна стабільність (адже на фоні інфляції зарплати американців також підвищилися), крихка структура постнеоліберального світу, як називає його Форухар, змушує громадян гостро відчувати найменші турбулентності світового порядку. Як приклад вона наводить Україну: згідно з опитуваннями, американці стежать за війною в Україні активніше, аніж за іншими зовнішньополітичними конфліктами у минулому. Імовірно, тому, що саме ця війна значно підвищила вартість їхнього життя. 

У світі після 24 лютого це не тільки «економіка, дурнику» — але республіканці цього поки не розуміють. 

Спершу (не) Америка

Частина республіканців, які сповідують ізоляціоністську стратегію США під назвою America First («Спершу Америка»), несвідомо обирають шлях руйнації країни. Згідно з їхньою риторикою, зосередження на внутрішній політиці — це спосіб make America great again; але в сучасних геополітичних умовах це надійний спосіб позбутися одного з важелів США — міжнародного впливу.

До Другої Світової війни США дійсно були ізоляціоністами. Після — через протистояння з СРСР у Холодній війні — в американців не лишилося вибору, окрім як посилити свій вплив, аби не дати радянським наративам можливості розповсюдитись.

Зараз ми спостерігаємо подібну ситуацію. В ролі радянського зла відтепер російське (хоч і незмінне по своїй суті). Перемога Росії означала б поразку для вільного світу. І, здається, світ поступово починає це розуміти. Зрозуміють і республіканці. Адже перед США тепер стоїть загроза не тільки Росії, а й низки недружніх авторитарних режимів, які на тлі повномасштабного вторгнення в Україну активізували свої наміри позмагатися з демократичним світом: серед них Китай, Іран, КНДР, Сирія. Не найкращий час для America First.

В китайській загрозі, як і в будь-якій з вищеперерахованих, немає нічого нового. Комуністична Партія Китаю, наприклад, законодавчо закріпила свій намір забрати Тайвань (в тому числі військовим шляхом) ще у 2004 році. Нові заворушення, як-от візит Ненсі Пелосі у серпні 2022 року, не були б чимось серйозним, якби трапилися роком раніше. Але Путін не залишив світу жодних ілюзій щодо неможливості втілення найбожевільніших намірів вторгнення в незалежну демократичну країну. Тому китайська загроза сьогодні виглядає особливо реально.

Демократія проти хаосу

Демократи й республіканці живуть в різних системах координат. Для демократів головне — права жінок та меншин, досягнення рівності для всіх верств населення, боротьба з дискримінацією та передусім захист екології. Республіканці все перераховане вважають загрозою для свого існування: вони голосують проти одностатевих шлюбів, контролю за зброєю, права на аборт, посилення відповідальності за сексуальне насилля, а також проти полегшення доступу до охорони психічного здоров’я, підвищення податків для багатих та зусиль у боротьбі зі змінами клімату. Як класичні консерватори, вони хапаються за ідеї, які могли бути актуальними десятиліття тому, але зараз розбиваються об реальність.

Одна з таких ідей — ізоляціоністська стратегія, яку сповідують прибічники Трампа. Ігноруючи Росію та Китай, вони ігнорують загрози національній безпеці. Найбільшими загрозами для республіканців, окрім вищезгаданих неоліберальних ідей, є інфляція та безробіття — з ними вони й боротимуться після обрання. Соціальні гарантії, які практично відсутні у США, для республіканців є виключно виборчими гаслами. 

Стратегія республіканців проста: якщо не говорити про проблеми, можна прикинутися, що їх не існує. Чимось нагадує російську машину пропаганди, в ефірах якої все менше новин про війну. Поки демократи говорять про розв’язання проблем, республіканці обіцяють економічне зростання — з повним усвідомленням того, що воно неможливе в сучасних умовах (подібна тактика вже призвела до падіння уряду Великобританії та відставки Ліз Трасс). Психологія виборців працює банально і безвідмовно: республіканці здобувають більшість у Палаті представників.

Демократи більш тверезо оцінюють турбулентний навколишній світ. Російська агресія, зростання впливу правих рухів, кліматична криза, майбутнє китайське протистояння, глобальна економічна рецесія — ось невеликий перелік реальних загроз, які вбачають демократи. І замість їх ігнорування, як це роблять республіканці, демократи налаштовані на боротьбу.

Проміжні вибори президент Байден адресував як питання збереження демократії — і мова йде не тільки про політичну партію. «Ми чітко розуміємо, що демократія опинилася в зоні ризику. Але ми також знаємо ось що: в наших силах її зберегти», — виголосив він. Ці слова спричинені не лише складною геополітичною ситуацією. Промова Байдена прозвучала невдовзі після того, як невідомий вдерся до будинку Ненсі Пелосі, спікерки Палати представників, і вчинив замах на її чоловіка. Злочинець виявився послідовником конспірологічних теорій, що поширюють праві рухи. Таких послідовників вдосталь і серед республіканців-симпатиків Трампа. Тому виборчий бюлетень для свідомих американців цього року виглядав так: демократія проти хаосу.

Поляризація ідеологій «червоних» та «синіх» зараз як ніколи сильна, зазначають в дослідницькому центрі PewResearch. «Республіканці та демократи дуже мало в чому знаходять спільну мову. Але коли вони в чомусь згодні, часто це просто спільне переконання в тому, що вони мають мало спільного», — говориться у звіті. Демократи стали більш ліберальними, республіканці — більш консервативними. 

Задля збереження Америки та її місця у світовому порядку їм таки доведеться знайти спільну мову — принаймні у фундаментальних зовнішньополітичних питаннях. Інакше настане постамериканський світ, де Китай диктуватиме нові, авторитарні умови існування.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій