Читаєте зараз
Українці тікають від війни та залишають тварин у домівках — тепер їх рятує «Зоопатруль». Заборона поїхала з ним в експедицію

Українці тікають від війни та залишають тварин у домівках — тепер їх рятує «Зоопатруль». Заборона поїхала з ним в експедицію

Anastasiya Oprishchenko
Буча, Ірпінь, Гостомель — міста, де тварин рятує «Зоопатруль»

Повномасштабна російська війна проти України триває вже другий місяць. За цей час країну залишили майже 5 мільйонів людей. В перші дні вторгнення деякі українці евакуювалися, помилково вважаючи, що повернуться максимум за тиждень. Однак війна не припинилася, а разом з нею виникла інша проблема: у полишених домівках залишилися замкненими багато домашніх тварин. Аби врятувати їх, небайдужі українці організують спеціальні зоопатрулі. Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко на один день приєдналася до такого патруля та поговорила про допомогу тваринам з волонтерами, які поставили довоєнне життя на паузу.


Місія — врятувати чотирилапих

15 квітня, на годиннику 7:30. Біля зачиненого «МакДональдз» на проспекті Перемоги збираються автівки волонтерів. Люди виходять з машин, поправляють порожні клітки та переноски на задніх сидіннях. Всі сонні, але усміхаються. Кілька хвилин на побудову маршруту — і зоопатруль вирушає в дорогу. Попереду безліч блокпостів: Буча, Ірпінь, Гостомель. Кілька машин прямують в село під назвою Немішаєво.

«То ви кореспондент? Сідайте, зараз заберемо двох спанієлів у Немішаєві та спробуємо повернутися швиденько. У мене якраз дві зустрічі в Києві на 11 годину», — обіцяє колишній бізнесмен Яків Попов. 

До 24 лютого він займався технічною безпекою в торговельних центрах, а з початком війни не зміг сидіти без діла — пішов рятувати тварин. «В «Зоопатрулі» багато тих, хто має тварину. У мене самого пес. Дуже його люблю, от, мабуть, через любов до нього і вирішив, що можу врятувати інших тварин», — пояснює Яків. Після блокпосту він показує фото свого улюбленця.

Траса місцями потрощена через бої та ракетні удари. На узбіччі дороги, наче артоб’єкти, стоять залишки спалених танків. Військові на блокпостах пропускають «Зоопатруль», майже не питаючи документи. Вже знають, що перевіряти багажні відділення немає сенсу: звідти випаде або переноска з котом, або мішок корму.

Під Ірпенем машини волонтерів потрапляють в затор. Стає зрозуміло, що до 11-ї ніхто в Київ не повернеться. Кілька машин виїжджають на зустрічну смугу, намагаючись виграти час, та Яків заспокоює: «Хай вже їдуть, ми нічого не пропустимо, почекаємо трошки».

«Я взагалі до 24 лютого мав якісь сумніви щодо повномасштабного наступу — думав, росіяни хочуть просто відтяти собі сухопутну частину України, аби їздити до Криму. Але щоб отак — ніколи, — розмірковує чоловік, поки стоїмо в заторі. — Я мав близьких друзів, однокласників, знайомих в Росії, але з початком війни у мене там немає друзів — тільки вороги. Все зникло в один день».

З іншого авто телефонують волонтери. Кажуть, що вирвалися вперед і тепер їдуть забирати собак в сільському центрі. Врешті-решт машина Якова вирулює з затору та виїжджає на центральну площу Немішаєва. Навколо багато скла, побитих магазинів та будиночків, але на головних вулицях чисто. Біля місцевої ради стоїть черга за гуманітарною допомогою. Переважно люди похилого віку. 

«Ми вже забрали двох собак. Це виявилися не спанієлі, а якісь коні. Але, крім них, нам дали ще чотирьох, — сміється волонтерка Лілія Дзиговська. До війни вона працювала візажисткою та художницею по гриму. — Ще ми бачили вівчарку — така вже гарнюща, давайте її наздоженемо?».

Машини звертають з дороги до низки парканів та будинків, де дійсно бігає налякана вівчарка. Вона гавкотить на ворота і намагається потрапити всередину подвір’я. «Зараз спитаємо у місцевих, може, вона чиясь, аби ми випадково чужу собаку не забрали, бо якось таке було», — каже Яків і крокує до сусіднього будинку. Виявляється, що вівчарка все ж не місцева. Її ловлять, годують і затягують на заднє сидіння Ліліної машини. Волонтери роздають місцевим жителям корм для тварин та візитівки «Зоопатруля». Чотирьох врятованих собак переводять до машини Якова. Вони важко дихають через спеку в салоні.

«Зараз, маленькі, я можу дати вам водички. Тільки не кусайтеся і не тікайте», — примовляє Яків та обережно відчиняє клітку. Двоє собак одразу ж намагаються дременути з машини. «От дуремари!» — кричить Яків. Коли йому все ж вдається знову закрити собак у клітці, він стоїть захеканий, наче біг марафон.

Хоча волонтери вже виконали поставлені задачі, Ліля наполягає пошукати ще: може, хтось потребує допомоги. Наступну годину зоопатруль кружляє селом в пошуках худих та голодних тварин. «В селах взагалі з собаками проблема, бо тут люди не дуже переймаються, якщо їхня собака гуляє десь. Тому завжди складно визначити, де місцеві тварини, а де покинуті», — пояснює Яків.

Коли стає зрозуміло, що автівка не гумова і більше собак туди просто не влізе, зоопатруль зрештою вирушає в бік Києва. Ліля з іншими волонтерами везе собак до притулку, а Яків — додому: хоче відмити їх від бруду перед тим, як віддавати до клініки.

У квартирі «спанієлі» поводяться майже чемно — один раз роблять свої справи на килим Якова та, випивши по каструлі води, засинають в коридорі. Хазяїн дому в цей час зістригає з інших пів відра шерсті, бруду та засохлого лайна. Вони настільки худі та виснажені, що боляче торкатися — страшно щось зламати.

«Боже, який жах, — промовляє Яків, намилюючи собаку у ванній. — Ну-ну, мої маленькі, зараз відмиємо вас, нагодуємо і будете як нові». Весь цей час телефон волонтера розривається від робочих дзвінків, нагадуючи про бізнес-зустріч, що так і не відбулася об 11-й. Викупавши собак, Яків хапає телефон, вибачається, переносить зустріч та домовляється про ветеринарну клініку для сліпих псів.

Вже ввечері він надсилає повідомлення, що всі собаки викупані й вигуляні. Деяких з них будуть ще довго лікувати і пострижуть наголо, бо шерсть зараз врятувати неможливо.

З концертів у зоопатруль

«Зоопатруль» — молода організація, яка налічує 14 патрулів — це близько 22 людей, розповідає Забороні волонтер Євген Кібець. До війни він організовував в Україні музичні концерти. Вже 13 років Євген — директор агенції Happy Music Group, артдиректор київського клубу Sentrum і творець нового камерного оркестру. «Якби у мене не було концерту 25 числа, то, можливо, ще 21-22 лютого я б психанув і поїхав з Києва. Але ні, залишився та готувався до роботи», — пояснює він. 

Та з початком війни йому довелося скасувати найближчі події. Серед них було кілька концертів адекватних російських груп, яких Кібець постійно привозив в Україну. Назви гуртів він не уточнює, але говорить, що вони одні з небагатьох хвилюються, пишуть, запитують, як справи в Україні. «Деякі з них виїхали з Росії і сказали, що вже не повернуться».

В ситуації з концертами російських артистів Кібець запропонував або повернути всім гроші за квитки, або відправити зібране на потреби ЗСУ. «Більшість підтримали цю ініціативу. Так само це одразу підтримали каси, бо ми стали прикладом. А один український виконавець навіть передав весь свій гонорар за майбутній концерт на ЗСУ. Та й ми з командою вирішили: все, що можна віддати на ЗСУ, треба віддати», — говорить Євген.

На інтервʼю він прийшов разом із дівчиною Мариною Бабенко, яка теж волонтерить у «Зоопатрулі». Перші дні війни пара провела у бомбосховищі, а потім зрозуміла, що в Києві, за їхніми словами, «терпимо» — тож повернулися додому. Вже за тиждень вони побачили оголошення про «Зоопатруль» і вирішили підтримати ініціативу.

«Я і до війни любив допомагати тваринам. І мені хотілося бути корисним зараз. Від мене мало користі, якщо я піду стояти на блокпостах з автоматом. Її більше, якщо я рятуватиму тих, хто не може про себе подбати», — пояснює Кібець.

Та додає: до війни він ненавидів і не розумів людей, які виганяють тварин на вулицю. Втім, коли почав їздити з патрулем, змінив думку: «Якщо людина вигнала тварину зараз, це, може, й на краще. В такій ситуації у тварини набагато більше шансів вижити, ніж на прив’язі чи у замкненій квартирі. Під’їзд, вулиця — куди гуманніше, ніж залишити її закритою у квартирі з запасом їжі».

Від трьох до сімнадцяти за раз

Організував «Зоопатруль» волонтер Дмитро Ревнюк — у мирний час він займався продакшеном та рекламними роликами. Логістику взяла на себе його помічниця Марія Єрохіна — наразі вона у Львові, та це не заважає їй керувати патрулями.

Зібрана команда волонтерів створила зручну Google-форму, де люди залишають заявки про загублених та залишених тварин, запустила сторінки у Facebook та Instagram, створила call-центр. У формі треба обов’язково вказати свою адресу і контакти, розповісти, що за тварини у квартирі, як довго вони сидять, який у них був запас їжі та які маніпуляції господарі дозволяють провести з житлом.

«На початку в Києві люди, що переживають за своє майно, просили вибити лише вічко і так годувати тваринку. Телефонували і казали: «Ми скоро повернемося, просто перевірте, чи живий пес і погодуйте, будь ласка». Були ті, хто не знав, чи взагалі повернеться, і дозволяв або вирізати в двері болгаркою квадратик і дістати тварину, або розбити стіну поруч, — розповідає Марина Бабенко. — Були й неприємні випадки, коли людина орендувала житло і не сказала господарю, що завела тварину, а потім теж не казала, що в квартирі помирав котик. Пізніше налагодилося поштове сполучення і ми відчиняли двері ключами».

Євген додає: «У таких випадках, як в Бучі, коли все знищено, ми їдемо за конкретною адресою. Якщо бачимо, що тварина десь просто сидить, то забираємо і її теж, бо ніхто не знає, звідки вона. Потрапляємо на різні адреси, поки що вивозимо в одній машині від трьох і більше. Рекорд — 17. Вчора, наприклад, в нашій машині ми вивезли 14 тварин».

Патрулі забирають тварину, лікують, передають в притулок або в інші руки — найчастіше команда співпрацює з притулками Adopt Don’t Stop. Крім того, до проєкту долучилися і партнерські клініки.

«Зоопатруль» активно розвиває соціальні мережі, аби більше людей знало, що тварину можна врятувати. Серед фото знайдених собак і котів люди іноді впізнають своїх улюбленців. Буває, що тварин забирають сусіди та небайдужі люди — просять волонтерів залишити їм трохи корму. Притулки, на жаль, теж не гумові, скаржиться Євген, і не можуть вмістити всіх тварин. В офісах його агенції зараз живуть кілька котів та собак, але частину вони намагаються віддати на перетримку.

Поки Кібець розповідає про порятунок двох красенів-котів, до нас підходить жінка. Вона вітається та ставить біля Марини пакунок — нарешті дістала потрібний корм, ліжечко для кота та ліки. Просить обов’язково перевірити дозу, яку можна тваринам, та обіцяє, що дістане ще. «Це наша рятівниця Міла. Вона їздить та збирає містом ліки для тварин, — пояснює Євген. — Взагалі люди нам дуже допомагають, надсилають корми, ліки, подушки, переноски. Моя знайома раніше володіла мережею зоомагазинів. Там щось залишилося і вона сказала: «Ось ключі, заходьте і беріть все, що вам треба».

Зараз волонтери планують розширятися та відкривати свій притулок. Не важливо, який берег Києва — важливо нікому не заважати і мати місце для вигулу тварин. Найбільше «Зоопатрулю» не вистачає ліків, нашийників, повідців та — головне — спеціалістів. «Хлопець, який раніше встановлював кондиціонери, тепер, як альпініст, лазить по поверхах і збирає тварин з вікон, — говорить Марина. — Не вистачає кінологів, які б показали і допомогли з тваринами в різних ситуаціях. Ти бачиш перського кота, він абсолютно ручний, але як тільки ти хочеш його забрати, він дере тобі руки. І якщо котик злий, то його ми не забираємо, а просто годуємо. Ну і трохи не вистачає великих машин та кращого обладнання, щоб це відходило від аматорської ініціативи».

Кібець ділиться, що здебільшого люди з творчої сфери шоковані. Музиканти, артисти, менеджери зараз намагаються щось робити і допомагати — навіть ті, від кого цього ніхто не очікував. Всі на місці, ніхто не поїхав, багато волонтерять. Євген із закінченням війни планує одразу повернутися до концертної діяльності, проте лишати «Зоопатруль» не збирається, а лише сподівається, що після перемоги треба буде шукати безпритульним тваринам дім, а не рятувати їх із замкнених квартир.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору